John Sidney McCain III
* 29 серпня 1936, авіабаза Коко-Соло, Панамський канал - † 25 серпня 2018, Корнвілль, Аризона
Лейтенант Джон МакКейн, пілоти його ескадрильї і тренувальний реактивний літак T-2 Buckeye, 1965 рік
У тюремному шпиталі в Ханої як військовополонений, 1967 р.
Визволення з полону, 14 березня 1973 р.
Героя вітає президент Річард Ніксон
Після повернення з полону, 1973 рік
PS. Пані Роберта МакКейн померла 12 жовтня 2020 р. у Вашинґтоні.
Весілля із Сінді. 1980 рік.
Від першого шлюбу - першу дружину МакКейна, з якою він розійшовся, звали Керол, уроджена Шепп https://en.wikipedia.org/wiki/Carol_McCain - в нього залишилася дочка Сідні; він також всиновив двох синів Керол від її першого шлюбу, Ендрю та Даґласа.
МакКейни. Зліва праворуч: Ендрю, Джеймс, Джон, Джек, Сінді, Бріджет, Меґан, Даґлас і Сідні
Джон і Сінді МакКейни
Світлої пам'яти Джон МакКейн з донькою Меґан. Остання опублікована знимка сенатора.
Широкіне, 31 грудня 2016 року
Символічна знимка, як на мене:
маленький Джон Сідней МакКейн між своїми дідом, Джоном Сіднеєм МакКейном Старшим, і батьком, Джоном Сіднеєм МакКейном Молодшим. Обидва, й дід, і батько були чотиризірковими адміралами ВМФ США.
маленький Джон Сідней МакКейн між своїми дідом, Джоном Сіднеєм МакКейном Старшим, і батьком, Джоном Сіднеєм МакКейном Молодшим. Обидва, й дід, і батько були чотиризірковими адміралами ВМФ США.
З некролоґа на Whatsnew2day: https://whatsnew2day.com/john-mccain-dies-at-81/
Rest your oars, we now have the watch.
Суши весла, тепер наша черга гребти.
Суши весла, тепер наша черга гребти.
З тягарем на серці ми кажемо сьогодні “Прощавай!” американському героєві - військово-морському льотчикові, незламному бойовому офіцерові й ветеранові, військовополоненому і людині, яка служила державі протягом усього свого життя, - сенаторові Джонові Маккейнові. Він був уособленням слів, викарбуваних на стіні Каплиці при його улюбленій Військово-морській академії: "Non Sibi Sed Patriae" - “Не для себе, а для країни”.
Сенатор МакКейн присвятив своє життя служінню нашому Флотові й нашій державі і у найбезкорисливіший спосіб невтомно працював задля посилення як оборони нашої держави, так і інституцій, які піклуються про ветеранів Збройних Сил. Відомий як "the Maverick " - “людина, що ні на кого не схожа”, він, працюючи в уряді, прагнув поліпшити життя всіх американців; аби досягти результатів, йому часто доводилося долати бюрократичні виклики й негаразди - багато в чому це є самою суттю й духом того, що ми цінуємо у кают-компанії головних старшин.
Попутних вітрів і хвиль, товаришу в плаванні. Суши весла, тепер наша черга гребти.
It is with a heavy heart that we say goodbye to an American hero - a Naval Aviator, hardened combat veteran, prisoner of war and lifelong civil servant - Senator John McCain. He exemplified the words inscribed on the Chapel at his beloved Naval Academy, "Non Sibi Sed Patriae" - Not For Self, But For Country.
Senator McCain dedicated his life to serving our Navy and our nation, and in the most selfless ways worked tirelessly to strengthen both our national defense and the institutions that care for those who have served. Known as "the Maverick," he sought to better the lives of all Americans through his work in government, often by overcoming bureaucratic challenges and adversity to achieve results - in many ways, the very essence and spirit of what we value in the Chief's Mess.
Fair winds and following seas, shipmate. Rest your oars, we now have the watch.
Зі сторінки Office of the Master Chief Petty Officer of the Navy https://www.facebook.com/NavyMCPON/photos/a.472199076202607/1881675238588310/?type=3
Урочисте прощання з Джоном МакКейном у Капітолії: “Ми втратили добру людину. Ніхто не є ідеальним, але він був близький до ідеалу.”
На плакаті, що його тримає хтось із тих, що вийшли попрощати сенатора, написано:
Переклад матеріялів мій.
У п'ятницю, 30 серпня 2018, труна з прахом сенатора Джона МакКейна була виставлена для урочистого прощання у Капітолії США, до зал якого він приходив протягом десятиліть - коли його вітали як героя війни, а відтак - як принциповий законодавець і невтомний борець за свої переконання; нині його тут ушановано церемонією, якою відзначають найповажаніших людей країни.
Сьогодні, коли президент Трамп був помітно відсутній — за власним бажанням пана МакКейна, сенатор покоївся під куполом Капітолію у накритій американським прапором труні, тим часом як віце-президент, лідери Конґресу і визначні законодавці від обох партій, як минулих років, так і чинні, а також військовики, члени кабінету і просто громадяни по черзі брали участь у двопартійному вияві поваги.
Трамп, який під час церемонії залишався в Білому домі, був одначе присутній як постійна метафора.
Спогади про пана МакКейна, чия смерть знаменує собою кінець праґматичної політики й політики захисту громадянських і політичних прав – політики його, МакКейнового, особливого ґатунку, вирізнялися на тлі дискурсу навколо поточного президента і нагадували про місце сенатора від Аризони в американській історії.
"На відстані половини світу, у нашому національному однострої, Джон МакКейн відстоював усі цінності, що їх репрезентує Капітолій", - сказав Мітч МакКоннелл, сенатор-республіканець від штату Кентаккі і лідер більшости. "Відтак він приніс той самий патріотизм у ці стіни, виступаючи на захист наших військовослужбовців, наших ветеранів і нашого морального лідерства у світі. Тож правильно, що нині, в кінці свого довгого шляху, Джон лежить тут".
Урочисті події цього дня ознаменували лише початок відзначення життя пана МакКейна офіційним Вашинґтоном: у суботу відбудеться поминальна служба в Національній Катедрі, де надгробне слово про нього скажуть два президенти, яким він програв власні змагання за Білий Дім, - Барак Обама і Джордж Буш. Джон МакКейн ретельно спланував завтрашні події, бажаючи намалювати повний контраст із п. Трампом.
Пан МакКейн був 31-ою особою і лише 13-м сенатором, з яким урочисто попрощалися у Капітолії; його труна стояла на задрапірованім чорним крепом катафалкові, побудованім для Авраама Лінкольна у 1865 році. Говорячи про сенатора, який недобув свою шосту каденцію і який виграв номінацію республіканців на посаду президента у 2008 році, його колишні колеґи ділилися своїми роздумами про значення його життя і про те, чим він був для американців.
“Хоча найвища посада і оминула його”, сказав спікер, конґресмен від Вісконсину Пол Раян, “те, чого він набув, існуватиме значно довше: він викликав незмінну любов своїх співгромадян і став прикладом для майбутніх поколінь.".
..."В Джона незгода ніколи не була удаваною", сказав віце-президент Пенс. "Цей чоловік нічого не удавав - він просто тішився боротьбою".
Мітч МакКоннелл, за його словами, часто жартував, що тюремники МакКейна у В'єтнамі, де як військовополонений той був ув'язнений п'ять із гаком років, мабуть, відчули потребу у "груповій терапії", щойно МакКейн вийшов із тюрми - і що сенатори іноді теж мали відчуття, що їм вона потрібна.
"У будь-який момент він був готовий запропонувати переконливий роздум про свободу людини або сказати нищівний жарт, який супроводжувався його характерним смішком і тим неповторним, МакКейновим блиском в очах", - пригадав Мітч МакКоннелл. "Він уособлював бойовий дух Америки - наш шляхетний ідеалізм, наш щирий патріотизм і притаманну нам дещицю зневаги — усе в одній особі".
Серед учасників п'ятничної церемонії у Ротонді була Роберта МакКейн, 106-річна мати Джона МакКейна, яка сиділа, стоїчно дивлячись на задрапірований прапором гріб із прахом сина, якого вона знала як "Джонні".
Роберта Маккейн, у чорних штанах і білій блузі, що гармоніювала з її сніжно-білим ідеально зачесаним волоссям, здавалася врівноваженою і спокійною під час служби. Одного разу вона узяла за руку свою внучку Меґан, що сиділа ридаючи поруч із нею.
[Звертаючись де неї, хтось із присутніх вельми ґречно сказав: "Roberta McCain who is 106 years young" замість "...who is 106 years old". Така-от гра слів...]
В інвалідній колясці мати сенатора дісталася до центру Ротонди і мовчки перехрестилася біля його труни.
Після церемонії дружина пана МакКейна Сінді і Ліндсі Ґрем, сенатор-республіканець від Південної Кароліни і один з його найближчих друзів, пройшли до палати Сенату, щоби провести кілька хвилин біля письмового стола пана МакКейна, на якому стоїть ваза з білими трояндами на знак відходу людини, котра за ним працювала.
Джона МакКейна поховають у неділю, 2 вересня на цвинтарі при Військово-морській академії Сполучених Штатів в Аннаполісі, штат Меріленд.
Джерело: John McCain Lies in State in the Capitol: ‘We Lost a Good One’
Джон МакКейн і його друг Чак Ларсон
На плакаті, що його тримає хтось із тих, що вийшли попрощати сенатора, написано:
"A Hero, a Patriot,
a Gentleman.
RIP Sen. John McCain."
a Gentleman.
RIP Sen. John McCain."
У неділю, 2 вересня 2018, після скромної приватної церемонії, сл. п. Джона МакКейна поховали в Аннаполісі, штат Меріленд, на цвинтарі при Військово-морській академії США, яку він закінчив 1958 року.
Син і онук адміралів ВМС США, він упокоївся поруч зі своїм однокурсником і великим другом адміралом Чаком Ларсоном.
На знак шани, над цвинтарем пролетіла ескадрилья винищувачів Boeing F-18 Super Hornet, в якій бракувало одного літака, що символізував покійного сенатора.
Пролітаючи на цвинтарем, головний літак формації з чотирьох F-18, що утворили літеру "V", злетів вертикально вгору, сиґналізуючи про відхід спочилого авіятора і державного діяча. Така формація є традиційною, коли хоронять або поминають льотчиків і військових инших родів військ.
Відтак у каплиці при Академії відслужено панахиду за Джоном МакКейном, де, крім його родини та друзів, були присутні його однокурсники та нинішні курсанти Академії.
"Chuck has his wingman back now" - "До Чака повернувся тепер його ведений", - сказала кореспондентові CNN удова покійного адмірала Сара Ларсон.
Надгробок над могилою сл. п. Джона МакКейна встановлено 11 жовтня 2018 року.
Джерела:
Sen. John McCain burial marked with missing man flyover above U.S. Naval Academy
Sen. John McCain burial marked with missing man flyover above U.S. Naval Academy
John McCain funeral: Senator laid to rest at US Naval Academy
Меґан МакКейн, дочка Джона МакКейна, виступила з потужною емоційною промовою на панахиді за своїм батьком у Національній Катедрі у Вашинґтоні й кинула докір президентові Трампові, сказавши: “Америці Джона МакКейна не потрібно знову ставати великою, бо вона завжди була великою.”
Меґан Маккейн протиставила духовну спадщину, залишену її батьком, "опортуністичному привласненню" і "дешевій риториці з боку людей, які ніколи й малою мірою не будуть здатні на жертви, що їх він з такою готовністю приносив."
"Він був вогнем, що яскраво палав", - сказала Меґан. "Деякі люди — їх було небагато - зневажали цей вогонь за те світло, що його він кидав на них, за правду про їхній характер, яка ставала очевидною в тому світлі, але мій батько ніколи не переймався тим, що вони думали. І навіть ці декілька людей усе ще мають змогу, поки вони дихають, жити за прикладом Джона МакКейна".
"Америка Джона Маккейна - щедра, гостинна і смілива. Вона винахідлива, впевнена, безпечна. Вона виконує свої обов'язки. Вона говорить спокійно, тому що вона сильна. Америка не хвастається, тому що їй це не потрібне. Америці Джона МакКейна не потрібно знову ставати великою, бо вона завжди була великою. Ця полум’яна віра, ця доведена відданість, ця незмінна любов — ось що вело мого батька від вогняного неба над дельтою Червоної річки до номінації на пост президента."
Коли Меґан МакКейн усе це говорила, й цілком очевидно, що її докори були адресовані Трампові, останній у костюмі для ґольфа, у білій сорочці і в капелюсі з написом “Make America Great Again” - "Зробіть Америку великою знову", вирушив з Білого дому до свого ґольф-клубу Trump National Golf Club у Стерлінґу, штат Вірджинія. Трамп, якого не запросили на похорони Джона МакКейна, здавна висміював і засуджував сенатора.
Виступаючи, Меґан Маккейн намагалася стримати сльози, але, схоже, їй вдалося виконати волю свого батька, котрий, за її словами, хотів, щоб вона у надгробному слові продемонструвала світові свою твердість.
Меґан розповіла, як батько прищепив їй цю твердість – примусивши її знову сісти верхи на коня, який був скинув її, і, впавши, вона зламала ключицю.
Але вона також описала людину, яку сформували виклики В'єтнамської війни й життя якій врешті відібрав рак мозку.
Вона сказала: "Мій батько був великою людиною. Він був великим воїном. Він був великим американцем. Я захоплювалась усім цим, але я люблю його, бо він був чудовим батьком".
Вона сказала, що визначальною рисою Джона МакКейна була любов, особливо любов до своєї країни і ще сильніша любов до дружини та дітей.
"Найкращим Джон МакКейн був у своїй іпостасі як батько, це були його найвищий титул й найважливіша роль”, - сказала Меґан МакКейн.
Джерело: Meghan McCain Rebukes Trump in Powerful Eulogy for Her Father
https://www.nytimes.com/…/meghan-mccain-funeral-eulogy-trum…
https://www.nytimes.com/…/meghan-mccain-funeral-eulogy-trum…
Відеозапис промови Меґан МакКейн: https://www.youtube.com/watch?v=WDTYQfJ6wVI
Повний текст її промови: https://www.townandcountrymag.com/society/politics/a22892378/meghan-mccain-eulogy-for-john-mccain-full-transcript/
: 
Надгробне слово, виголошене Бараком Обамою у Національній Катедрі у Вашинґтоні 1 вересня під час панахиди за сл. п. Джоном МакКейном.
(Скорочено)
(Скорочено)
"...Ми прийшли сюди, щоби вшанувати надзвичайну людину. Державного діяча, патріота, який втілював у собі так багато з того, що є найкращим в Америці.
Президент Буш і я належимо до тих небагатьох, хто суперничав із Джоном за найвищу політичну посаду. Він зробив нас кращими президентами так само, як він зробив Сенат кращим, як він робить кращою цю країну.
Коли такий чоловік, як Джон, ще живий, просить тебе встати і сказати про нього надгробне слово, то є дорогоцінна річ і унікальна честь. Коли Джон, раніше цього року, зателефонував мені і попросив про це, признаюся, мені було сумно і я був дещо здивований. Коли розмова закінчилася, я подумав, що це прохання відбиває певну дуже важливу рису характеру Джона.
Почну з того, що він любив бути непередбачуваним і навіть суперечити громадській думці. Він побував у пеклі і повернувся з нього, тож рак його не лякав. До самого кінця він зберігав бадьорий дух, був надто впертий, аби сидіти спокійно, і, як завжди, був несамовито відданий друзям і родині. Проявами його духу були зневага, почуття гумору і бешкетність — чи є кращий привід востаннє посміятися, ніж зробити так, аби ми з Джорджем промовляли перед усією країною добрі слова про нього? І це показує велич його духу. Здатність піднятися над розбіжностями у пошуках того, на чому ми можемо зійтися.
...Вже говорилося цього тижня і сьогодні вранці про глибину його муки і глибину його мужности там, у застінках Ханоя, коли день за днем, рік за роком оте молоде залізо гартувалося і ставало сталлю. І це нагадує про написане Гемінґвеєм - про книгу, що її згадувала Меґан, його улюблену книгу. "Сьогодні - лиш один з багатьох, багатьох днів, які ще попереду. Але, можливо, те, що трапиться в усі ці майбутні дні, залежить від того, що ти зробиш сьогодні.”
У полоні Джон зрозумів, як мало хто з нас будь-коли зрозуміє, значення цих слів: кожен момент життя, кожен його день, кожен вибір є випробуванням. І Джон МакКейн витримував ці випробування знову, і знову, і знову. І тому, коли Джон говорив про чесноти, як-от служіння та доблесть, вони були не просто словами для нього, то була правда, якою він жив і за яку він готовий був вмерти. І це примушувало навіть найбільших циніків задумуватись: що ми зробили для нашої країни? За що ми можемо ризикнути усім?
Багато було сказано про те, що Джон був “білою вороною”, політиком, який був не схожий ні на кого. Направді Джон був достатньою мірою консерватор. Повірте мені, я не забув ті ініціятиви демократів, що їх провалювали Джон та инші його однопартійці, які голосували проти. Але він розумів, що є принципи вищі за партію. Є цінності вищі за партію. Він вважав своїм обов'язком утверджувати ці принципи і цінності.
Джон вірив у чесні дебати і в потребу дослухатися до наших думок. Він розумів, що якщо ми звикнемо викривляти правду заради політичної доцільности або партійної ортодоксії, наша демократія більше не працюватиме. Ось чому він часом був готовий виступити проти своєї партії, “перейти на інший бік зали”. Саме тому він виступав за вільну і незалежну пресу як запоруку демократичних дебатів. А що це, до того ж, забезпечувало йому широке висвітлення у ЗМІ, то воно теж йому не шкодило.
Джон розумів, як розумів Дж.Ф.К., як Рональд Рейґан розумів, що нашу країну робить великою зокрема те, що наше громадянство базується не на тому, якої ми крови, які ми є на вигляд, яке маємо прізвище, звідки прибули наші батьки чи бабуся з дідом або як давно вони прибули, а на переконанні кожного з нас, що всіх нас створено рівними. Наділено нашим Творцем певними невід'ємними правами.
...І останнє: хоча Джон і я розходилися в багатьох питаннях зовнішньої політики, ми поділяли погляд на роль Америки як єдиної нації, вірячи, що разом із великою силою і великими благословеннями приходить велика відповідальність. Цей тягар найбільшою мірою лягає на наших чоловіків та жінок в одностроях. На військовослужбовців, таких як Даґ, Джиммі, Джек [сини Джона МакКейна], які пішли слідами свого батька, а також на родини, котрі служать поряд із нашими військовими частинами. Але Джон розумів, що безпеку нашої країни і її вплив у світі завойовано не тільки нашою військовою потугою, не тільки нашим багатством, не лише нашою здатністю змушувати инших коритися нашій волі, але теж нашою здатністю надихати инших своєю відданістю низці універсальних цінностей. Як-от верховенство права і прав людини і наполегливе утвердження Богом даної гідности кожної людини.
Звісно, Джон перший визнавав, що він не був ідеальним. Як і всі ми, хто приходить на державну службу, він мав еґо. Як і в усіх нас, в нього, без сумніву, були ситуації, коли він шкодував за відданий за щось свій голос, за певні компроміси, на які він пішов, за деякі свої рішення, і хотів би повернути час назад.
Не секрет, і про це говорилося, що він мав різку вдачу, і коли він спалахував, це було наче явище природи, це було диво, яке варто було бачити. Він скреготав зубами, його обличчя червоніло, його очі свердлили в тобі дірку. Завважте, мені не доводилося відчувати цього на собі. Але ті, хто знав Джона, знають, що так само швидко, як він спалахував, він пробачав і просив вибачення. Він знав краще, ніж будь-хто, свої недоліки, свої “сліпі плями”, і він умів сміятися із самого себе. І це його самоусвідомлення робило його ще привабливішим.
Ми не розголошували того, але дуже часто у часі мого президентства Джон приходив до Білого дому, і ми просто сиділи і розмовляли в Овальному кабінеті, лише нас двоє. Ми говорили про політику і про сім'ю, й ми обговорювали стан нашої політики. І наші розбіжності не зникали під час цих приватних розмов. Вони були реальні, і вони часто були глибокі. Але ми тішилися з того, що на нас не світять юпітери, і ми сміялися один з одного, і ми вчилися один в одного, й ми ніколи не сумнівалися у щирості або в патріотизмі один одного і в тому, що коли все сказано і зроблено, ми в одній команді. Ми ніколи не сумнівалися, що ми були в одній команді.
Незважаючи на всі наші відмінності, ми поділяли вірність ідеалам, за які покоління американців йшли, воювали і приносили жертви і віддавали своє життя. Ми вважали наші політичні баталії привілеєм, можливістю бути провідниками цих ідеалів вдома і робити все можливе, щоби просувати їх по всім світі. Для нас ця країна була місцем, де немає нічого неможливого, і громадянство ми розглядали як обов'язок забезпечити, аби так воно назавжди й залишалося.
Джона неодноразово за роки його кар'єри порівнювали з Тедді Рузвельтом. Помічено, я певен, що Рузвельтові люди на арені *, схоже, скроєні, як Джон. Більшість із вас це знає. Рузвельт [у своїй знаменитій промові] говорить про тих, хто бореться, хто наважується робити великі справи, хто иноді виграє, а иноді і програє, але завжди втішається добрим боєм. На противагу тим холодним, боязким душам, які не знають ні перемоги, ні поразки. Чи не саме такий дух ми вшановуємо цього тижня? Що прагне бути кращим, чинити краще, щоби бути гідним великого спадку, залишеного нам нашими засновниками. Так багато чого в нашій політиці, в нашому суспільному житті, в нашому публічному дискурсі може здаватися малим, підлим і дріб’язковим. Бундючність, необґрунтовані образи - це політика, що прикидається сміливою та жорсткою, але насправді вона народжена страхом. Джон закликав нас бути вищими за це. Він закликав нас бути кращими за це.
Сьогодні - лиш один з багатьох, багатьох днів, які ще попереду. Але, можливо, те, що трапиться в усі ці майбутні дні, залежить від того, що ти зробиш сьогодні. Чи є кращий спосіб вшанувати життя-служіння Джона МакКейна, ніж наслідувати його приклад, щоб довести, що готовність вийти на арену й боротися за цю країну не є властивою лише небагатьом, усі ми можемо бути до того готовими і, фактично, це вимагається від усіх нас, громадян цієї великої республіки. Мабуть, найкращий спосіб ушанувати його - визнати, що є речі більші, ніж партія, амбіції чи гроші, чи слава, чи влада, речі, за які варто ризикувати всім, - то є вічні принципи і незмінні істини. У ситуаціях, де виявилося найкраще у Джоні, він показав нам, що́ це означає. За це ми всі перед ним у величезному боргу.
Боже, благослови Джона МакКейна. Боже, благослови цю країну, якій він служив так добре.
________________________
* Б. Обама посилається на уривок з 35-ти сторінкової промови Теодора Рузвельта у Сорбонні в Парижі 23 квітня 1910 року (стор. 1); цей уривок отримав назву "The Man in the Arena" - “Людина на арені”. Ось він:
It is not the critic who counts; not the man who points out how the strong man stumbles, or where the doer of deeds could have done them better. The credit belongs to the man who is actually in the arena, whose face is marred by dust and sweat and blood; who strives valiantly; who errs, who comes short again and again, because there is no effort without error and shortcoming; but who does actually strive to do the deeds; who knows great enthusiasms, the great devotions; who spends himself in a worthy cause; who at the best knows in the end the triumph of high achievement, and who at the worst, if he fails, at least fails while daring greatly, so that his place shall never be with those cold and timid souls who neither know victory nor defeat.
Відтак людину, втягнуту в ситуацію, що потребує мужности, майстерности або наполегливости (на відміну від того, хто сидить на узбіччі і спостерігає) іноді називають "людиною на арені". https://en.wikipedia.org/wiki/Citizenship_in_a_Republic
* Б. Обама посилається на уривок з 35-ти сторінкової промови Теодора Рузвельта у Сорбонні в Парижі 23 квітня 1910 року (стор. 1); цей уривок отримав назву "The Man in the Arena" - “Людина на арені”. Ось він:
It is not the critic who counts; not the man who points out how the strong man stumbles, or where the doer of deeds could have done them better. The credit belongs to the man who is actually in the arena, whose face is marred by dust and sweat and blood; who strives valiantly; who errs, who comes short again and again, because there is no effort without error and shortcoming; but who does actually strive to do the deeds; who knows great enthusiasms, the great devotions; who spends himself in a worthy cause; who at the best knows in the end the triumph of high achievement, and who at the worst, if he fails, at least fails while daring greatly, so that his place shall never be with those cold and timid souls who neither know victory nor defeat.
Відтак людину, втягнуту в ситуацію, що потребує мужности, майстерности або наполегливости (на відміну від того, хто сидить на узбіччі і спостерігає) іноді називають "людиною на арені". https://en.wikipedia.org/wiki/Citizenship_in_a_Republic
Транскрипт промови:
Read the Full Transcript of Barack Obama's Speech at John McCain's Funeral
Read the Full Transcript of Barack Obama's Speech at John McCain's Funeral
Переклад матеріялів мій.
