Вільгельм Франц Канаріс,
морський офіцер-розвідник під час Першої світової війни; адмірал, начальник німецької військової розвідки Abwehr з 1935 до 1944.
Народився 1 січня 1887 в місті Аплербеку, провінція Вестфалія.
9 квітня 1945 страчений - повішений голим - у концентраційному таборі "Флоссенбюрґ" за зраду.
Ще й нині Вільгельм Канаріс є загадкою число один нацистського режиму Гітлера - людиною, яку історикам важко класифікувати. Канаріс рідко виходив зі своєї мушлі, мало говорив, радше слухав. Майже ніхто з тих, хто знав його, не відав достеменно, які були його цілі й наміри.
З одного боку, він був великим захисником німецької антигітлерівської опозиції; з іншого, він же був одночасно тим, хто готував для Гітлера усі великі плани експансії Третього Райху. Усіляко захищаючи й мотивуючи членів опору Гітлерові, він разом із тим полював на них як на змовників - це було одним із багатьох протиріч, з якими він був змушений жити, щоб залишатися начальником Абверу.
Курсант військово-морської школи, 1905
Вільгельм Канаріс прославився в Німеччині як герой війни - під час Першої світової він був капітаном підводного човна і потопив у Середземному морі низку кораблів. Німецьку військову розвідку Абвер він очолив у 1935 році.
У 1938-му він намагався перешкодити нападові Гітлера на Чехословаччину, а пізніше грав дієву роль як миротворець. Канаріс особисто поїхав до Франко й переконав його не давати дозволу на проходження німецьких військ з метою захоплення Ґібралтару. Канаріс був безпосереднім учасником спроб антигітлерівського перевороту в 1938 і 1939 роках.
Адмірал був очевидцем вбивства цивільних осіб у Польщі. У Бендзині війська СС зігнали 200 євреїв у синаґоґу й підпалили її. Усі, хто в ній був, згоріли живцем. Канаріса це вразило. 10 вересня 1939 року він виїхав на фронт, щоби побачити німецьку армію в дії. Де б він не побував, його офіцери-розвідники доповідали йому про орґію масових убивств. Через два дні він прибув до штабного потягу Гітлера «Америка», який стояв у Верхній Сілезії, щоби протестувати. Першим він зустрів генерала Вільгельма Кайтеля, начальника штабу Верховного головнокомандування Збройними Силами. "В мене є інформація, - сказав Канаріс Кайтелеві, - що в Польщі плануються масові страти і що польську шляхту і духовенство вирішено знищити".
Канаріс сказав Кайтелеві: «Світ коли-небудь притягне Вермахт до відповідальности за ці методи, адже ці речі відбуваються в нього під носом». Але Кайтель порадив Канарісові не звертатися з цим до Гітлера.
Незабаром Ватикан почав отримувати реґулярні детальні повідомлення про злочини нацистів у Польщі. Аґенти Абвера збирали цю інформацію за наказом Канаріса, а той передавав її д-рові Йозефові Мюллерові
https://en.wikipedia.org/wiki/Josef_M%C3%BCller_(CSU_politician), глибоко віруючому католикові і провідній фіґурі католицького опору Гітлерові. А Мюллер вже доправляв повідомлення до Риму.
Канаріс відправив ще одного зі своїх колеґ у русі опору, пастора Дітріха Бонхеффера (страчений 9 квітня 1945-го)
https://en.wikipedia.org/wiki/Dietrich_Bonhoeffer, літаком до Швеції, де той таємно зустрівся з єпископом Беллом з Чичестера. Бонхеффер розповів Беллові про злочини, що їх чинила його держава, і запевнив Белла, що в Німеччині росте опір таким діям.
У березні 1943 року Канаріс особисто літав до Смоленська, щоби спільно зі змовниками зі штабу групи армій "Центр" розробити план вбивства Гітлера.
Після 1942 року Канаріс часто відвідував Іспанію і, ймовірно, контактував з британськими аґентами, які базувалися в Ґібралтарі. У 1943 році, перебуваючи в окупованій Франції, Канаріс знову вступив у контакт з британськими аґентами. Із зав'язаними очима його привели до Монастиря черниць Страстей нашого Благословенного Господа при Rue de la Santé, число 127, у Парижі, де він зустрівся з місцевим керівником британської розвідки, який назвався "Jade Amicol", а насправді був полковник Клод Олів'є. Канаріс хотів знати, на яких умовах буде укладено мир, якщо Німеччина позбудеться Гітлера. Відповідь Черчилля, надіслана Канарісові за два тижні, був простою: "Безумовна капітуляція".
У перебігу Нюрнберзького процесу з’ясувалося, яких великих зусиль докладав Канаріс, щоби припинити воєнні злочини та геноцид, що їх чинили в Росії айнзатцгрупи Райнгарда Гайдріха. З’ясувалося також, що під час війни Канаріс запобіг вбивству полонених французьких офіцерів у Тунісі і врятував сотні євреїв.
Був, наприклад, випадок, коли він врятував сімох євреїв, яких мали відправити до концтабору на вірну смерть: він особисто пішов до Гіммлера й поскаржився, що Ґестапо арештовує його аґентів. Цих сімох євреїв передали Абверові, де їх навчили кількох шифрів, а потім таємно вивезли з Німеччини.
Адмірал Канаріс підкреслював, що швайцарці чинитимуть опір окупації і що Швайцарія - економічно сильна країна й має географічні переваги. Саме під впливом Канаріса Гітлер відмовився від своїх планів включити Швайцарію до своєї Нової Европи. Незадовго до того, як Гітлер звільнив Канаріса з посади, той відвідав Берн, де висловив послові Німеччини своє задоволення з приводу успіху його звітів.
Канаріс призначив свого друга, генерала Вермахту, антинациста Ганса Остера (страчений 6 квітня 1945-го)
https://en.wikipedia.org/wiki/Hans_Oster на другу за старшинством посаду в Абвері. На цій посаді Остер встановлював контакт із ворогами режиму й вербував їх в аґенти Абвера. Найважливішими з них були правник угорського походження Ганс фон Донаній (страчений 6 квітня 1945-го)
https://en.wikipedia.org/wiki/Hans_von_Dohn%C3%A1nyi, адвокат, член Католицького опору Джозеф Мюллер і протестантський священик Дітріх Бонхеффер. Остер створив в Абвері антинацистську вертикаль і невдовзі координував усі військові плани руху опору. Він використовував Абвер, щоб рятувати людей від Ґестапо, покривати дії опору, допомагати євреям втікати з Німеччини, а також для налагодження зв’язків між різними групами опору.
Усі дії Остера адмірал Канаріс схвалював. Начальник Абверу підтримував опір, хоч і казав, що він занадто старий, щоби брати в ньому активну участь.
Адмірал Канаріс разом зі своїм заступником Гансом Остером фактично допомагали Союзникам, контролюючи всю німецьку розвідку, контррозвідку і саботаж. Канаріс інформував Союзників майже про всі важливі німецькі стратегічні плани і плани бойових дій - від планів наступу Гітлера на Заході Европи і окупації Нідерландів, Бельгії, Люксембурґу і Франції до планованого Гітлером вторгнення у Британію. Він також увів Гітлера в оману, переконавши його, ніби союзники не висадяться в Анціо в 1943 році.
У квітні того ж року Канаріс вступив у контакт із колишнім губернатором Пенсильванії, капітан-лейтенантом Джорджем Ерлом
https://en.wikipedia.org/wiki/George_Howard_Earle_III, особистим представником Рузвельта на Балканах, чия місія перебувала у Стамбулі. Одного ранку у двері готельного номера Ерла постукали; то був адмірал Вільгельм Канаріс, у цивільному. Начальник Абверу сказав Ерлові, що багато розсудливих німців відчувають, що Гітлер веде країну до катастрофи. Може бути організована почесна здача німецької армії американським військам, продовжив адмірал.
Ерл був переконаний у щирості Канаріса й негайно відправив до Вашинґтона дипломатичною поштою повідомлення про зустріч і прохання негайно відповісти. Через місяць Канаріс, як умовлено, зателефонував, але Ерл зміг тільки сказати: "Я чекаю на новини, але наразі їх немає".
Влітку 1943 року в Сантандері, Іспанія Канаріс таємно зустрівся з генералом Стюартом Мензісом, начальником британської розвідки, і Вільямом Дж. Донованом, начальником Управління стратегічних служб (УСС) США. Канаріс представив Мензісові й Донованові свій мирний план: припинення вогню на Заході, ліквідація Гітлера або його видача і продовження війни на Сході.
Але, незважаючи на те, що Донован, Мензіс і Канаріс досягли угоди на основі пропозиції адмірала, президент Рузвельт катеґорично відмовився вести переговори з «цими східно-німецькими юнкерсами*» і змусив свого самовпевненого начальника УСС підкоритися. Мирна пропозиція Канаріса була відхилена...
...2 лютого 1945 р. Канаріса перевели до концентраційного табору "Флоссенбюрґ" https://en.wikipedia.org/wiki/Flossenb%C3%BCrg_concentration_camp, де помістили в задушливій камері. Прикутий ланцюгами до ліжка, він був змушений при електричному світлі цілодобово лежати на спині. Сусідом виявився колишній очільник данської розвідувальної служби, полковник Лундінґ. Лундінга і Канаріса тримали у так званому Бункері, призначеному для особливих в'язнів. За словами Лундінґа, вночі перед стратою Канаріса, той вистукав кодом по стіні, яка розділяла їхні камери, наступне: "Жахливе поводження. Ніс зламали на останньому допиті. Це мій кінець. Не був зрадником. Як німець, виконував свій обов’язок. Якщо виживете, будь ласка, перекажіть моїй дружині..." 8 квітня 1945 р. суд СС засудив Вільгельма Канаріса і Ганса Остера до страти. Наступного ранку Остера повісили. Через півгодини Канаріса, роздягненого есесівцями догола, щоб познущатися з нього востаннє, повісили у залізному нашийнику на кроквах внутрішнього двору. Гітлер спеціяльно наказав стратити усіх змовників найбільш варварським, принизливим і якомога боліснішим способом. Вільгельм Канаріс, найвідоміший розвідник Німеччини і патріот-мученик, помирав повільно й жахливо — його смерть настала через півгодини після повішення. Американські війська, що наступали, в цей момент перебували лише за 136 кілометрів від Берліна.
Повідомлення про страту адмірала Канаріса
__________________
* "Юнкерсами" колективно називали прусських аристократів-землевласників. Термін походить від уживаного у середньовіччя слова Juncherre - "молодий аристократ". Юнкерсами були, зокрема, Otto von Bismarck, Paul von Hindenburg і його син Oskar von Hindenburg, Franz von Papen, Alfried Krupp von Bohlen und Halbach, Joachim von Ribbentrop та ін.
Багато юнкерсів брали участь в антигітлерівській опозиції, зокрема у невдалій змові німецьких військових 20 липня 1944 року (операція Валькірія) проти Гітлера, що її очолював Клаус фон Штауффенберґ. 58-х змовників страчено. Тих юнкерсів, які не втекли на Захід від совєтської окупації, східно-німецькі власті жорстоко переслідували: арештовували, піддавали тортурам, ув'язнювали у спеціяльних концтаборах Speziallager, декого стратили; їхнє майно було націоналізоване.
https://en.wikipedia.org/wiki/Junker_(Prussia)
