Про свавільні перестановки в ЗСУ, що демотивують особовий склад

 

Генерал Сергій Кривонос: - Дно. Безнадійне дно. Ось така фігня, малята...

Про перестановки у Генштабі, заміну Сухаревського на "Мадяра", два стільці, на яких змушували сидіти Михайла Драпатого, та політику Сирського - розмова з паном генералом на RadioNV.

Ген. Кривонос: - ...Деякі військові, м'яко кажучи, були здивовані, ошелешені цими призначеннями. Коли людей, котрі на тактичному рівні, можливо, добре себе десь показали, ставлять на посади, які потребують оперативно-стратегічного рівня знань, досвіду і вмінь, а я прекрасно розумію, що тих знань і вмінь у них нема, то це, реально, для Збройних Сил печалька.

Роберт "Мадяр" Бровді непогано себе показав на бригаді, то нехай би собі й працював на бригаді, бо питання безпілотних систем – це не питання тільки тактичного рівня, на якому він працював, а тут питання оперативно-стратегічної глибини, до якого пан Бровді ніякого стосунку не має. Я вже не кажу про рівень відповідної освіти, який у нього абсолютно відсутній.

� - Серж Марко написав, теґнувши Роберта Бровді: “Ти вчинив, як погана людина (вжито нецензурного слова), підігравши Сирському, скажу тобі це прямо в обличчя при нагоді”. Можу зацитувати Рустама Мустафаєва, сержанта 47-ї бригади: “Після того, як стало відомо, що справді замінили командувача СБС, востаннє я спостерігав таку сильну демотивацію серед особового складу, коли зняли Валерія Залужного. Вадим Сухаревський - один з тих офіцерів, які мали безпосередній бойовий досвід ще з 2014 року, а не прийшли піджаками з бізнесу чи політики, він створив потужний фундамент для інноваційного роду військ, аналогу якого немає в жодній країні світу, створив не завдяки, а всупереч.”

Ген. Кривонос: - “Мадяр” - це розпіарена леґенда. В людей, які з ним або поряд із ним працювали в Бахмуті, величезна кількість питань щодо його роботи там. Якщо людина змогла себе подати в інформаційному просторі відповідним чином, то це тому, що іншим не було часу цим займатися. Ось в чому проблема. Ми знову, вчергове наступаємо на граблі, вірячи написам на парканах.

� - Сухаревський, коментуючи своє звільнення з посади командувача Сил Безпілотних Систем, написав: “Я пишаюся тим, що мав честь очолювати СБС у перший, найскладніший рік їхнього становлення. Водночас на цьому етапі наші бачення щодо подальшого розвитку СБС розходяться з керівництвом. Вважаю чесним і професійним рішенням у цій ситуації завершити свою каденцію на посаді.” Тепер він є заступником командувача Оперативного командування "Схід". Таке питання щодо пана Сухаревського: чи зрозуіло, в чому розходяться бачення керівництва і колишнього командувача?

Ген. Кривонос: - Звичайно, я розумію, в чому вони розходяться, але я не можу озвучувати цього в етері. Мені дуже жаль, що усунули такого потужного офіцера, як “Борсук”, він же Вадим Сухаревський, який узяв на себе найважчу роботу зі створення нового роду військ, Це достатньо складно, а в умовах війни ще складніше. Я маю досвід створення ПДВ України в мирний час і Сил Спеціальних Операцій вже під час війни, тому я розумію, з чим він стикався, яка була в нього кулуарна війна з певними представниками влади на різних її щаблях. Неможливо порівнювати Сухаревського і “Мадяра”, це абсолютно різні рівні, різний досвід і різне розуміння.

Сухаревський мав власну точку зору. Те, що він не клацав віддано підборами, не значить, що він не мав права на цю власну точку зору. Він Людина і Офіцер з великої літери, таких у Збройних Силах не так і багато. Такі, як він, як Драпатий, можливо, були б майбутнім наших Збройних Сил, але, на жаль, бюрократична система знов перемогла тих, хто хотів її змінити.

� - Поговорімо трошки про Михайла Драпатого. Станом на зараз він перейшов на посаду командувача Об'єднаних Сил ЗСУ. Окремо зазначається, що тепер Драпатий займається виключно фронтовими питаннями. Командувач Сухопутних Сил має дуже багато різних обов'язків. Поясніть.

Ген. Кривонос: - На команду Сухопутних Сил під час війни покладаються три основні функції. Проведення мобілізації у тісній взаємодії з місцевими органами самоврядування, керівниками підприємств, установ - це раз. Друге: оборона Києва. І третє: підготовка резервів. Але, на жаль, коли генерала Драпатого призначили командувати Сухопутними військами, його тут же відправили на фронт - гасити чергові “пожежі” в лапках, які виникли через те, що десь хтось був некомпетентний чи не забезпечений відповідним чином потрібною кількістю зброї, спорядження, навчених людей. І ця помилка повторюється. На початку Великої війни, коли генерал Сирський разом з українським народом, разом з військовими частинами та іншими силовими структурами захистив Київ під керівництвом генерала Залужного, він мусив був залишитися в тилу й готувати резерви для фронту. Натомість його відпровадили на фронт, де він успішно і правильно командував, але питання створення надійної системи бойової підготовки, проведення бойових злагоджень в масштабах військових частин було завалене, бо не було керівника на цьому процесі. Зняли Залужного, поставили на його місце Сирського, поміняли керівника команди Сухопутних військ, але проблема не зникла, тому що команду Сухопутних військ знову намагалися посадити п'ятою точкою зразу на два стільці, а це нереально. Не можна бути і тут, і там, і коли виникають проблеми, вони виникають лише тому, що людина там воює, а тут мусить щось створювати. Це неможливо, і це прекрасно розуміють ті, хто в армії служив на певних керівних посадах. У нас це робиться системно, постійно, а потім ми хочемо, щоб ці люди щось змінювали. А яким чином? Адже він мусить і воювати, й готувати. Навіть якщо він не спатиме по 24 години на добу, він все одно цього не зможе зробити.

Я чекаю, хто буде призначений наступним командувачем Сухопутних Військ і де він буде визначений по своїй посаді. Якщо його знову відпровадять кудись туди на фронт воювати, то ми знову будемо ставити питання, чому рівень підготовки резервів такий низький. Тому що не можна, ще раз кажу, бути однією ср..кою на двох стільцях.

Джерело:

"МАДЯР" ТА ІНШІ. ХТО ВИГРАВ У КУЛУАРНІЙ ВІЙНІ...

https://www.youtube.com/watch?v=2yhWVy-l3EI

Наскільки мені відомо, Драпатий насправді розчарований тим, що його накази постійно скасовує його начальник, генерал Фантастичних новин, Головком (командувач Збройних сил України/ЗСУ), Сирський.

Наскільки мені відомо, відставки Драпатого ще не прийнято - або принаймні не прийнято станом на 22:00-23:00 минулої ночі, але Сирський та його друзі (Генеральний штаб України) дуже її чекають.

...бо, знаєте, Драпатий - це одні проблеми.

Уявіть собі:

- Драпатий, цей сучий син, наважився наказати реформувати систему навчання ЗСУ. Замість того, щоб кожен із понад 30 навчальних центрів навчав новобранців по-різному (і приблизно 50% цих центрів взагалі не навчають новобранців, а відзначаються тим, що їхні командири крадуть навіть їжу), він хоче, щоб усі вони навчали новобранців за абсолютно однаковим стандартом. Відповідно, він почав особисто перевіряти їх та звільняти некомпетентних приятелів Сирського.

Просто неймовірно...

- Драпатий також ініціював реорганізацію командної структури ЗСУ: відсторонивши всіх некомпетентних осіб, призначених Сирським та його приятелями, щоб вони нічого не робили, «командуючи» різноманітними «стратегічними» та «тактичними» групами військ, він почав групувати бригади з подібною підготовкою в трупи та призначати перевірених командирів бригад їхніми командирами.

Супер обурливо...

- Драпатий припинив практику Сирського розпаду бригад шляхом відокремлення їхніх батальйонів та передислокації їх у зовсім інші сектори, щоб латати лінію фронту.

Як він насмілився...

- Щоразу, коли Драпатий – і це справді ганебно, нічого більше – брав на себе командування над тією чи іншою ділянкою лінії фронту, російський наступ різко зупинявся. І навпаки: щоразу, коли він припиняв це робити, російський наступ відновлювався.

Огидно, чи не так...

...але зачекайте: знаєте, що в цьому всьому найкраще?

Рішення про долю Драпатого тепер прийматимуть українські соціальні мережі.

Та годі вже терти очі: це не помилка, а проста правда.

У Києві останнє слово не за Сирським, не за Зеленським, а за «радником президента» Зеленського, Єрмаком, без якого Зеленський не може зав’язати шнурки. І, ну, спосіб прийняття таких рішень Єрмаком простий: або він призначає одного зі своїх улюбленців (включаючи членів родини), або моніторить соціальні мережі кілька днів, перш ніж прийняти рішення. Якщо соціальні мережі підтримують одне рішення, то він наказує Зеленському діяти саме так; а якщо соціальні мережі, наприклад, проти Драпатого, то відставка Драпатого буде прийнята.

...що також є причиною того, що «офіційному Києву» потрібні дні, щоб «вирішити»: Єрмаку потрібно кілька днів, щоб буквально «зібрати дані».

Тепер я міг би продовжити описувати «враження» – передусім: величезне розчарування – командирів бригад та батальйонів ЗСУ щодо надзвичайно некомпетентних Сирських та Приятелів, які змусили Драпатого подати заяву. Додавши, що деякі вважають, що якщо Драпатий впаде, вся надія втрачена. Але я не маю наміру доводити вас до відчаю.

Крім того, я не погоджуюся з такими голосами: ні, Сирський та Приятелі не є «офіцерами радянського зразка». Особливо за сталінських часів, «ЧЕКісти» давно б відвезли їх на вокзал…

…”

Tom Cooper

З Тг-каналу Путч

 

ДРАПАТИЙ Михайло Васильович

Народився 21 листопада 1982 року в м. Кам’янці-Подільському Хмельницької області.

Після закінчення середньої школи став курсантом Харківського інституту танкових військ ім. Верховної Ради України.

Завершивши навчання у 2004 році, лейтенант Михайло Драпатий почав службу в 72-й окремій механізованій бригаді (пункт базування – м. Біла Церква Київської області).

Відомий як один із командирів, що керували звільненням правобережжя Херсонщини у 2022 році.

Лицар орденів Богдана Хмельницького та «Народний Герой України».

На початку Антитерористичної операції на сході України Михайло Драпатий (позивний «Рубін») був майором і командував 2-м механізованим батальйоном 72-ї бригади. 9 травня 2014 року батальйон увійшов у Маріуполь Донецької області, щоб звільнити заручників, яких у відділку міліції

утримували проросійські бойовики. Відео з БМП Драпатого, яка прориває барикаду на міській вулиці, стало вірусним в інтернеті.

4-7 серпня 2014 року майор Драпатий очолював ударну групу 72-ї бригади, яка вивела українські підрозділи з-під ракетно-артилерійського вогню з території рф, оточені в районі Ізварине – Червонопартизанськ (нині Вознесенівка) на Луганщині. Подолавши з боями понад 160 км з «Ізваринського

котла» в прикордонній смузі в район Солнцевого на Донеччині вийшли підрозділи 72-ї, 79-ї, 24-ї, 51-ї бригад, 3-го полку спецпризначення та прикордонники на понад 30 одиницях техніки. Втрати 72-ї бригади під час виходу з оточення становили двоє бійців.

Після відпочинку батальйон Драпатого повернувся в зону бойових дій у район Волновахи. Сам командир одержав звання підполковника та був зарахований на навчання до Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського. Згодом він перевівся на заочну форму навчання і як начальник штабу – перший заступник командира 30-ї окремої механізованої бригади повернувся в зону АТО, де виконував завдання до кінця літа 2016 року.

17 жовтня 2016 року Драпатий отримав нову посаду – командира 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. гетьмана Івана Виговського (м. Конотоп Сумської області), яка тоді воювала в Авдіївці та Ясинуватському районі Донецької області.

У червні 2017 року підполковник отримав ступінь магістра оперативно-тактичного рівня, а вже в липні керував діями 58-ї ОМПБр в районі Бахмутської траси (Кримське, Новотошківське і Новозванівка Луганської області).

Чергове військове звання полковника Михайло Драпатий одержав достроково – у квітні 2019-го. У серпні того ж року він залишив 58-му бригаду та розпочав дворічне навчання на факультеті оперативно-стратегічного рівня НУОУ ім. І. Черняховського.

Під час церемонії випуску 18 червня 2021 року посол Великої Британії в Україні Мелінда Сіммонс нагородила Михайла Драпатого перехідним мечем королеви Великої Британії як найкращого випускника оперативно-стратегічного рівня підготовки.

Відтак полковник Драпатий був призначений заступником командувача військ оперативного командування (ОК) «Північ» з підготовки.

Одночасно з основною посадою в серпні 2021-го Михайло Драпатий відбув у розпорядження командувача Об’єднаних сил ЗС України як заступник з підготовки військ. У цьому статусі він зустрів повномасштабне вторгнення російських військ у лютому 2022 року.

Незадовго до того, у День Збройних сил України, Михайло Драпатий одержав звання бригадного генерала.

17 березня 2024 року бригадний генерал Драпатий був призначений заступником командувача військ ОК «Південь» Сухопутних військ ЗСУ й очолив оперативне угруповання військ (ОУВ) «Південь» (з 15 червня – ОУВ «Каховка», з 30 вересня – ОУВ «Кривий Ріг»).

Війська Драпатого зупинили наступ російських окупантів на Кривий Ріг, контратакували та просунулися вглиб оборони противника на відстань 6–23 км, звільнивши низку населених пунктів Херсонської та Дніпропетровської областей.

ОУВ «Каховка» брало участь у Херсонській наступальній операції (29 серпня – 12 листопада), а з жовтня частини генерала Драпатого під назвою ОУВ

«Кривий Ріг» входили до оперативно-стратегічного угруповання військ (ОСУВ) «Херсон», створеного для визволення міста.

Після звільнення Херсона та правобережної частини області ОУВ «Кривий Ріг» було розформоване 18 листопада 2022 року.

Далі Михайло Драпатий командував ОУВ «Херсон» в складі ОСУВ «Одеса», доки 12 січня 2024 року не передав посаду полковнику Віктору Солімчуку.

10 лютого 2024-го бригадного генерала Михайла Драпатого призначили заступником начальника Генерального штабу ЗСУ з підготовки.

11 травня йому також доручили керівництво оперативно-тактичним угрупованням військ «Харків», яке в складі ОСУВ «Хортиця» боронило Харківщину від повторного наступу росіян. При цьому Драпатий також залишався на посаді заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України.

У вересні 2024 очолив ОТУ «Луганськ», зона відповідальності якого простягається від Білогорівки Луганської області до Нью-Йорка Донецької області.

29 листопада 2024 року призначений командувачем Сухопутних військ Збройних Сил України.

26 січня 2025 року Михайла Драпатого призначили керувати оперативно-стратегічним угрупованням військ «Хортиця».

1 червня 2025 року головком Сухопутних військ у своєму телеграм-каналі заявив про подання рапорту про відставку через нічний приліт по полігону в Сумській області, де розташовувався навчальний підрозділ Сухопутних військ ЗСУ.

3 червня 2025 року Михайла Драпатого звільнено з посади командувача Сухопутних військ ЗСУ та призначено на посаду Командувача об’єднаних сил Збройних Сил України.

НАГОРОДИ:

Хрест бойових заслуг (27 липня 2022) — за визначні особисті заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу, вірність військовій присязі.

Орден Богдана Хмельницького I ст. (21.07.2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Орден Богдана Хмельницького II ст. (15.03.2018) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Орден Богдана Хмельницького III ст. (22.08.2016) — нагороджений Указом Президента України № 339/2016, за особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час бойових дій та при виконанні службових обов’язків.

Недержавна відзнака Орден «Народний Герой України» (наказ № 14, 26.03.2016).

Відомча заохочувальна відзнака Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя», вручена 25.11.2017 Міністром оборони України, під час його поїздки в зону АТО.

А давайте відверто: Сирський і Очеретине, Сирський і 128 бригада

 

А давайте відверто: Сирський і Очеретине, Сирський і 128 бригада

Ігор Лапін:
- В Очеретиному зараз, вибачте на слові, д..па — там відбулася дуже прикра історія. Очеретине тиснуть орки, і питання зараз — чи вони контролюють весь н/п, чи його левову частину. Також вони тиснуть з півдня, де є серйозні просування біля Очеретиного, і з півночі. Багато подробиць я не розкажу, багато вже написано. Хотів би висловити свою позицію.

Отже, що там сталося. За наказом, одна бригада мала вийти, а инша — зайти на ці позиції. В результаті, наскільки я зрозумів обстановку, ті, що мали вийти, вийшли трохи раніше, ніж зайшли ті, що мали зайти. На порятунок ситуації і щоб вибити орків з позиції, з иншого напрямку перекинули иншу бригаду.

Почну трішечки з цифрами: ми знаємо, що на якихось позиціях вже рік була 47 бригада, її пошарпано в дуже багатьох боях, і якісь її підрозділи отримали наказ на вихід. 115 бригада ЗСУ мала зайти на їхні позиції. Результат такий, що, як написали деякі ура-російські пропаґандони, ЗСУ “самовольно залишили позиції”. За об’єктивною інформацією, наскільки я розумію, 115 бригада не змогла закріпитися. Звісно, орки, маючи тотальну перевагу і дуже серйозні резерви, почали хлопців звідти вибивати, а коли ти, за ротацією, заходиш на якусь точку, ти не знаєш, де наші, де чужі, й не орієнтуєшся в орієнтирах, що є на місцевості, і, звісно, ти не можеш одразу розібратися, що робити. Тому, на погашення цієї історії кинуто підрозділи 100-ї бригади, яка ще донедавна була ТРО. Формально, за документами її перевели у статус механізованої бригади, але, скажу вам відверто, “формально за документами” цього робити не можна, так не робиться. Проте, це є питання аналізу ситуації з боку Генерального штабу і, зокрема, пана Сирського.

Бригада ТРО має одне матеріяльно-технічне забезпечення [а бригада ЗСУ - зовсім инше]. Оскільки я розумію, 100-й бригаді придано підрозділи з иншої бригади зі своєю технікою, своїм залізяччям і артилерією. Отже, якусь техніку, броню і артилерію бригаді передано, але доукомлектування її штатом не відбулося. Отже, 100 бригаду, за моєю інформацією, зараз укомплектовано не повністю. Чому так вийшло? А тому, що її ПРЯМО НА ПОЗИЦІЯХ перейменували з ТРОшної в сухопутку. Це - стиль командування пана Сирського. Бригаду не відвели, не доукоплектували, по-новому не завели, а безпосередньо під час виконання боєзіткнень змінили їй статус з ТРО на бригаду Сухопутних Військ, і накази, що їх ця недоукомплектована бригада відтак отримувала, давалися відповідно до її нового статусу. Як відомо, штат бригади ТРО і штат ОМБР — це різні штатні структури, і кількість військ, яка в них має бути, неспівмірна.

Так от, 100 бригаду кинули на відбиття позицій, і в мене питання: чому 100-ка має відбивати позиції, які не зайняла, не закріпила 115-а? Чому?!

Це питання, звісно, реторичне, і, гадаю, ВСП (Військова служба правопорядку) та инші підрозділи мають на нього відповісти, в тому числі, і слідчі.

Щодо висновків. Якщо ми не будемо робити висновків, ми втрачатимемо людей. Втрати сьогодні є. Не робити висновків ми не маємо морального права. Покривати цю історію — ми двічі не маємо морального права. Ця історія мене особливо болить, бо вона стосується двох бригад: одна - та, в якій я колись служив, а друга — та, в якій у мене купа родини зараз воює, і їх обидві “тріпають”. Підрозділи, які колись були в моїй бригаді, приліплено до 100-ки...

Розкажу вам, як робив заміщення підрозділів Ігор Лапін в той час, коли командував батальйоном спецпризначення й займав позиції в населених пунктах від Попасної до Троїцького. Коли хтось із вас подивиться на протяжність лінії фронту, відведену моєму батальйонові, ви офіґієте: за кілометражем ми тримали лінію більшу, ніж належна бригаді.

Це були тяжкі часи. Збройні Сили лише ставали на ноги, формувалися, біля військкоматів були черги, і, звісно, закривати діри доводилося тим, що було. Тож фронт був розтягнутий, і мій батальйон був розтягнутий дуже серйозно. Як ми робили ротацію: ми міняли позиції 24-ї бригади, коли їх потріпало дуже сильно, вони потребували ротації, і мій підрозділ був спрямований на заміну певних позицій. Яким чином ми це робили? Якщо брати взводний опорний пункт, тобто один взвод, грубо кажучи, там має бути 30 бійців, то в перший день я заводив одне відділення, а від 24 бригади з того ВОПу відходило 30% особового складу. На другий день я заводив друге відділення, а з тих позицій виходили инші 30%. І лише на третій день я повністю взяв позицію під свій контроль, а 24-ка добросовісно звідти пішла. Власне, пішли залишки 24-ки — їх там свого часу біля Попасної тріпали дуже серйозно.

Я розповів про заміну тільки одного взводного опорного пункту. Паралельно я це робив на всіх ВОПах. На четвертий день був заведений фактично сформований ротний опорний пункт з усіма нашими, як то кажуть, “приблудами”, а підрозділи 24-ї бригади залишили позиції, передавши їх планомірно нам.

Для чого так робилося? Для того, щоб новоприбулі бійці, тобто мої солдати, які прийшли-приповзли до 24-ки вночі, - що ти вночі одне одному передаси? Нічого не передаси. Так от, щоб можна було планомірно передати, “стара ґвардія”, чи радше її залишки, розказувала моїм солдатам: оце орієнтир такий-то, звідти працює танчик, звідти виходить беха, там-от вони катаються, - якщо поставити Стугну, можна дістати, тобто щоби бійці на місці зорієнтувались. Ця передача відбувалася фактично три доби. На четверту добу з 24-ки мені залишили деяких кориґувальників, що кориґували артилерію — своєї в мене не було.

Отак заходив звичайний лінійний батальйон спецпризначення, навіть не окрема військова частина з усіма своїми “приблудами”. І це було зроблено правильно: це дало мені можливість мінімізувати ризики переходу з однієї позиції на другу і передачі від одного особового складу иншому. От і все! Отак це робилося по уму. Попри те, що 24-ку потріпало, навіть попри те, що ми прийшли не зовсім укомплектованими, ця плавна передача дала змогу зберегти особовий склад.

Що відбулося зараз? До 115-ї є дуже багато питань, зокрема наступне питання. При переміщенні деяких підрозділів 100-ї бригади з метою відбиття втрачених позицій мала місце так звана “операція «очко»”, коли новоприбулій команді кажуть: отам оті позиції — наші, йдіть туди, займайте їх і тримайте. Вони йдуть — і виявляється, там не наші! Там уже давно-давно pосіяни сидять; вони там з’явилися не пів години тому, а вже давно, й це підтвердили російські полонені, що ці позиції вони контролюють декілька днів. В мене питання: а хто ж триндів командуванню, що ця позиція наша?! Тобто хтось не хотів втраченої позиції повертати, і новоприбулим сказали: йдіть туди, там все нормально, там свої. Оце називається “операція «очко»”. І сталася вона не з вини командування 100-ки, а з вини тих, хто її туди спрямував, не повідомивши, що ці позиції давно втрачені й не відбиті. І пацани фактично з коліс ломанулися...

Отака історія... Сьогодні на Волині реально треш буде відбуватися — підуть повідомлення про втрати... І якщо я про це мовчатиму, то я буду зраджувати не тільки Волинську бригаду, не тільки ті підрозділи, які колись воювали зі мною в одній бригаді і зараз вони приліплені до волинян, - там багато людей, які мене ще пам’ятають по бойових операціях... Що нам робити в цій історії, кого карати? ПАНЕ СИРСЬКИЙ, ЩО ЗА Х..РНЯ?! Оце таке моє реторичне запитання. Мене цей трешняк просто дістав...

Кого посадили за “операцію «очко»”? Поки що я не знаю, кого за неї посадили, але якщо вони не робитимуть висновків, то звання “генерал-м’ясник”за Сирським буде закріплятися. У 22-му році, коли його придумали, я казав: хлопці, говорімо по-чесному, нас тоді тріпали, бо в росіян тоді була тотальна перевага. Але сьогодні я бачу, що тупоголовість деяких командирів вищого ешелону і незрозуміле питання ротації деяких підрозділів на бойових позиціях — це вже невміле командування, і питання — не до солдата, не до командира взводу, не до комбата, бо вони всі на полях, а тут питання до тих, хто давав повідомлення. І я дізнаюся — мені хлопці розкажуть, який підрозділ залишив позицію, не повідомив про те, що там вже росіяни декілька днів сидять, і хто їм дав наказ іти на ту позицію. Я говорю не про солдатів, а про офіцерів, які ще мають офіцерську честь і в цій ситуації мають просто-напросто думати за своїх солдатів. Гадаю, ми це питання дотиснемо. Якщо ми не аналізуватимемо таких “операцій «очко»”, то будемо хоронити хлопців, і заґраніца нам нє поможет, заґраніца за нас воєвать нє пойдьот.

...Я реально знаю, як у нас відбуваються багато ситуацій. У нас комбригами стають ті, хто торгує сигаретами й горілкою із сєпарами. Йдеться про комбрига 128-ї, де був прильот, — ви знаєте, що суд його виправдав, що в його діях нема складу злочину?! Це той комбриг, де було построєниє солдатів, де кружляв дрон і відбувся прильот. А построєніє було для нагородження. І я знаю, ХТО мав приїхати, й КОГО очікували солдати на построєнії, куди прилетіла ракета й де загинув цвіт артилерії, який мали нагороджувати! Совок ср..ний! Построєнія їм бракує за 20 км від лінії! Так от, хто призначив комбригом ушльопка, який був засуджений іменем України? Він визнав вину, був засуджений... і призначений на посаду комбрига! Треба спитати в пана Сирського — це сухопутка комбригів призначає. І сьогодні він виправданий! А на якій сьогодні він посаді, цей ушльопок? Це — офіцер?! Суд визнав його невинним?! Можливо, визнали невинним, бо повідомили судові, ХТО мав приїхати? Правда, пане Сирський, я правильно знаю історію чи ні?

Джерело:
https://www.youtube.com/watch?v=wvteeTPQX3Y&ab_channel=LapinFROMUKRAINE

Майор ЗСУ Ігор Лапін, серпень 2023 р.

Про непобудовані оборонні рубежі й каву в Ялті

 

"Момент істини такий: росія цілком переходить на воєнні рейки й нарощує свою міць, а ми втратили величезну кількість часу. Втратили його насамперед через брехню. Наступ міг би бути багато ефективнішим і результативнішим. Ми забрехалися про перемогу. Дай Боже, щоб усім тим, хто кричав про сьогоднішню, максимум завтрашню перемогу, це якимось чином відплатилося."

Олександр ЗЕЛЕНЬКО,

колишній розвідник Служби зовнішньої розвідки КҐБ СССР, доцент катедри психології Київського університету ім. Шевченка

Фраґменти інтерв'ю

� - У своїй програмній промові Ентоні Блінкен заявив, що світопорядкові, який склався після Холодної війни, настав кінець, і в цьому контексті він назвав війну росії проти України найгострішою загрозою міжнародному порядкові на сьогоднішній момент, а Китай — найбільшою загрозою у довгостроковій перспективі.

Олександр Зеленько: - Світопорядок цей наближався до свого кінця, і весь Захід намагався відтягнути ситуацію, коли вся система противаг завалиться, але надто довго були мрії про те, що, можливо, це минеться, може, це чергова звичайна міждержавна напруга… Але це протистояння - не між Заходом і Сходом чи Півднем, це протистояння між цивілізацією та антицивілізацією.

Слово «цивілізація» походить від слова civil, від якого походять терміни «громадянин», «громадянські права», «права людини», «громадянське суспільство», «права громадянина». З часів грецьких полісів, громадянин це людина, яка має право брати участь у виборчому процесі – обирати й бути обраною і має право на носіння особистої зброї. З тих часів чимало з цих понять розширилися, а ці два права, безумовно, збереглися й до них додалося ще багато прав — право на життя, право на свободу, право на власність тощо. Сукупність цих прав лежить в основі цивілізації: всі країни, які визнають і ставлять наріжним каменем права і право, становлять цивілізацію, всі решта до цивілізації стосунку не мають.

У Китаї людина - це ніщо, це такий самий інструмент, як стілець, верстат, патрон, не більше. Скільки їх треба знищити, стільки буде знищено, скільки їх потрібно створити — стільки і буде створено; в тих умовах, які будуть потрібні начальству, люди й існуватимуть. Того з них, хто щось скаже з приводу прав, знищать на місці. Те саме стосується росії, Північної Кореї, Ірану. Тобто, йдеться про цивілізацію та нецивілізацію. Поки це була просто нецивілізація, це було півбіди. Проблемою стало, коли нецивілізація стала антицивілізацією, коли вони вирішили розширити свої території та знищити цивілізацію як щось, що заважає. Це і є фактично плавний початок третьої світової війни, вона неминуча. Це буде, звісно, конфлікт між США та Китаєм. Чи буде вона ядерною – швидше за все, так. Якщо вона буде ядерною, це буде кінець для всіх. Якщо вдасться зламати антицивілізаційні держави, зламати їхню економіку, їхні військові можливості до моменту застосування ядерної зброї, це буде велике диво, життя на планеті буде збережене. Дай Боже, аби так і сталося.

� - Чи є ще надія боротися за росію? На Україну Захід зробив ставку, а що з росією?

Олександр Зеленько: - Після того як росія напала на Україну, а головне, після того як вона все ж таки зважилася на прямий союз з Іраном, Китаєм та Північною Кореєю, - все, рятувати там уже нема кого, і територій, що їх можна було б назвати цивілізованими, цивілізаційними, в росії вже немає. Так, американці вживатимуть будь-яких невоєнних заходів, инакше будь-яке воєнне зіткнення з Китаєм дуже швидко переросте в ядерне, й це кінець усім. Тому вимотати, зіштовхнути, затримати — тобто все, що завгодно невоєнним шляхом. Китаєві, власне кажучи, втрачати нічого. Ще Мао Цзе Дун свого часу сказав: «Ядерна війна — це нормально, це добре. Якщо хтось виживе, то щонайменше третина тих, хто виживе, будуть китайці.» Тому Китай не проти ядерної війни, Китай не проти того, щоби поринути у кам'яний вік, - навпаки, тоді їхнє відставання піде в неіснуючу історію.

Щодо місця України. Україна якраз на кордоні, на лінії фронту, і перший конфлікт якраз і почався на лінії фронту, на її ділянці під назвою Україна. Для росії це пробний камінь, простимульований Китаєм, спосіб перевірити на міцність Західний світ: чи здаватимуть вони країну за країною і, отже, чи вдасться російський проєкт «від Владівостока до Лісабона», чи Захід чинитиме опір. Захід вирішив чинити опір. Ну, тоді Китай і росія вирішили подивитися, якою мірою Захід чинитиме опір. Насамперед тут роль зіграло те, що Україна вирішила чинити опір. Сама. Не маючи навіть на той момент…

� - Були Джавеліни…

Олександр Зеленько: - Так, і Байратари. Але це не те, що дало би змогу успішно протистояти російській армії. Але Україна почала активно захищатися, що здивувало Захід, і вони дійшли висновку, що треба давати Україні озброєння. І все було б добре, якби Україна не обігнала росію в корупції. Ми досягли величезних успіхів на фронті, але ми стоїмо перед найганебнішим фактом у своїй історії: у 2023 році за всіма прийнятими у світі показниками рівня корупції, за цифрами ми випередили росію.

Ми поставили Захід у ситуацію, коли у війні двох суперкорумпованих режимів вони допомагають одному з них. Я з жахом думаю: от я — президент, чи держсекретар, чи конґресмен, опинившись у такій ситуації, маю пояснювати своїм виборцям, своїм громадянам, чому я даю їхні гроші учасникові цього протиборства. Вони мені кажуть: «Нащо тобі ці корупціонери та злодії, навіщо ми підтримуємо одного з них?» І я маю пояснювати, що й той, і другий режим геть корумповані, але йдеться про їхні народи: один народ хоче знищення всього на планеті, а другий народ хоче бути таким, як ми, він такий самий, як ми. І тоді в громадянина США і в громадянина Европи виникає просте запитання: чому такий файний народ має таке жахливе керівництво? Чуже воно, чи зайшле, чи окупаційне, чи як? Це та важенна ситуація, що зараз склалася на Заході. Нам прийшло 111 мільярдів доларів, а зараз треба буде звітувати. Звіт буде лютий, страшний і, ясна річ, трагічний, бо Резнікову всі поаплодували, але на Заході ніхто не аплодуватиме. Він, до речі, зовсім не поспішає ні до Европи, ні до Британії [саркастично посміхається], бо розуміє, що йому можуть бути поставлені дуже пікантні запитання, які можуть закінчитися 700-річним строком.

Тому зараз момент істини такий: росія цілком переходить на воєнні рейки й нарощує свою міць, а ми втратили величезну кількість часу. Втратили його насамперед через брехню. Наступ міг би бути багато ефективнішим і результативнішим. Чому? Для відповіді на це питання приділю буквально дві хвилини загальним положенням із курсу, що його прослухав кожен майор чи полковник, який закінчив академію (нормальну академію).

Як відбувається планування війни? Ставка вирішує, яким буде напрям головного удару навесні-літом наступного року. Припустімо, ставка ухвалює рішення, що навесні-літом 2023-го наступ буде на півдні й на південному заході, й там буде завдано основного удару. У вигляді директиви це передається Генеральному штабові. Звісно, ця директива є надсекретною, й вона не повинна потрапити в чужі руки. В Україні це неможливо, бо у ставці беруть участь представники Генпрокуратури та СБУ, тобто секретів уже жодних немає, це однозначно.

Після того, як ця секретна директива потрапляє до Генштабу, Генштаб передає її Першому, або Оперативному, управлінню, де малюються детальні карти, які показиватимуть, що на південному та південно-західному напрямках йтиме наступ; кожному підрозділові кожної частини з'єднання малюються плани на кожен тиждень і на кожен день, у яких точках вони мають опинитися, якими силами, скільки танків, скільки снарядів і всього-всього має бути й буде. А щодо ділянок, де наступу не буде, - це Харків і Куп'янськ і весь північно-східний напрямок - надходить наказ про будівництво глибоко ешелонованої стратегічної оборони. Тому там мали перекопати аж від Сватова й до самого Харкова десятками рядів траншей, мали бути побудовані бетонні блоки, бліндажі, вогневі точки, протитанкові укріплення, тобто «лінії Суровікіна» у кілька рядів. Якщо скажуть: «Але ж це важко», я наведу історичний приклад.

У жовтні 1941 року, коли СССР опинився у катастрофічному становищі, була ухвалена директиву про створення 6 саперних армій. Я зараз називатиму цифри, які здаватимуться абсолютно неймовірними: 6 саперних армій, 5 бригад у кожній — це 20 саперних батальйонів, а всього 600 саперних батальйонів! Причому зброя видавалася 5% особового складу, тобто пістолети в офіцерів - і все. Кого мобілізували до цього 600 саперних батальйонів? Умовно придатних і непридатних. Тобто, оці мільйони, що зараз сидять і відпочивають під Варшавою й аж до самої Одеси у ресторанчиках та в барах - фітнес-тренери. Фітнес-тренер, уявляєте? - він хворий, він не настільки здоровий, тому він умовно придатний. Так от, з них були створені ці 600 батальйонів. Вони мали з'явитися до військкомату з двома парами білизни, теплим одягом, кружкою та ложкою - і все. А далі найцікавіше. Постачання цих батальйонів будівельними матеріялами, транспортом, їжею, водою і всім-усім покладалося на обласні ради та обласні адміністрації. Кожній області приписувалося певне число саперних батальйонів, і під страхом розстрілу голова облради, голова облвиконкому і перший секретар обкому партії мали протягом тижня зробити їх повністю діючими. І ці 6 саперних армій перекопали всю европейську частину СССР так, що німецькі танки йти далі вже не могли. Але й це ще не все. Коли треба було будувати укріплення у Сталінґраді й на Курській дузі, саперних армій було вже 10. При цьому, хоч би як ми ставилися до історії Другої Світової, ми ніде не знайдемо, що Сталін чи СССР не збиралися вигравати і що вони не говорили про перемогу, ми ніде не знайдемо, щоб Сталін хоч колись сказав: ну, може, переможемо, а може, ні, а може, і здамося навіть. І попри це, оборонні споруди будувалися, й будувалися з неймовірною силою, не боячись того, що хтось скаже: а як же ви перемагатимете, якщо ви в оборону стаєте? А тому, що є підручники воєнної тактики.

А в нас… У нас є така мадам, яка ніколи не мала до оборони взагалі жодного стосунку - вона має стосунок до різних шоу. Вона завжди дає звіти про те, куди якісь наші війська просунулися, де що взяли. Найчастіше це виявляється банальною брехнею, але дама дуже любить виступати і несе пургу неймовірну. Й через те, що ця дама і ще тисячі гучних голосів кричали, що перемога — вже ось вона, і що 1 червня ми питимемо каву в Криму, то які ж оборонні рубежі під Харковом, навіщо ви копаєте оборонні рубежі під Харковом, кричали б вони. Це ж може здивувати населення, яке ми переконали в тому, що 1 червня війна закінчиться! Бо якщо ви п'єте каву на набережній у Ялті, то війну закінчено! Які траншеї, яка оборона?

І ось тепер чудовий момент: 200-тисячна 25-та армія поступово втягується на Куп'янський напрямок. Жодного окопу, жодної траншеї, нічого! Як будуватиметься оборона? Я скажу, як: тілами. Наші солдати будуть просто в полі, без бетонних дотів, без бункерів, без нічого, стоятимуть на смерть. Слово «насмерть» тут найжорстокіше і найжахливіше.

У 1941 році, щоби збудувати оборону, у москві розібрали величезну кількість будинків, і з цих блоків, цегли та будматеріалів із шаленою швидкістю будувалися бетонні бункери та бетонні вогньові точки. А ми вирішили – якось пронесе. Ми так забрехалися про перемогу, що на тлі цієї брехні копати оборонні споруди на допоміжних лініях, як це заведено в усіх арміях світу протягом усієї історії людства, - ні, ми взагалі наступатимемо по всій лінії фронту. Лінія фронту – 2000 км. Бригада наступає на фронті 2 км. У нас є у першій лінії 1000 бригад?! У нас є у другій лінії ще 1000 бригад?! У нас є 2000 бригад, здатних до наступу?! І Генеральний штаб опинився у ситуації, коли побідоносна гістерія настільки сильна, що Оперативне управління не зробило наказу й не розробило планів на стратегічну оборону на допоміжних напрямках.

Як далі проходитиме осінньо-зимова кампанія? Це буде боляче, це буде важко, але ЗСУ знову зроблять диво. Дякую всім тим, хто кричав «Перемога, перемога, перемога», за їхні слова кров'ю заплатять тисячі українських солдатів. Дай Боже, щоб усім тим, хто кричав про сьогоднішню, максимум завтрашню перемогу, це якимось чином відплатилося.

Відеозапис інтерв'ю https://www.youtube.com/watch?v=dJZtCQLivq8

Знимка:

"Українські артилеристи нищать противника на Бахмутському напрямку. Дякую усім, хто в бою за свободу і незалежність нашої держави ."

З Телеграм-каналу Головнокомандувача ЗС України / CinC AF of Ukraine

30.03.2023

Інтерв'ю Головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного британському тижневику The Economist

 

Інтерв'ю з Головнокомандувачем Збройних Сил України генералом армії України Валерієм Залужним

Автор: The Economist

Це відредаґовані основні моменти нашого інтерв'ю з генералом Валерієм Залужним від 3 грудня 2022 року. Розпочав він зі свого особистого погляду на війну.

Валерій Залужний: Для нас, для військових, війна почалася у 2014 році. Для мене особисто в липні 2014 року. І я не мав жодного уявлення про те, що таке війна в 2014 році.

Я прочитав багато книжок, я закінчив усі академії із золотою медаллю, я все розумів теоретично, але я не розумів, що таке війна насправді. Але за вісім років війни, до 2022 року, і я, і такі, як я, все це прекрасно зрозуміли.

Все, що ми робили, коли почалася широкомасштабна аґресія, - це реалізовували не тільки наші знання, які ми вже мали в 2014 році, а й ті навички і той досвід, який ми отримали з того часу. І найголовніший досвід, який у нас був і який ми сповідували майже як релігію: pоciян і будь-яких инших ворогів треба вбивати, просто вбивати, і головне - не боятися цього робити. І це те, що ми робимо.

Все, що відбулося 24 лютого - це збільшення масштабу. До цього в нас був фронт 403 км і 232 опорні пункти. А до 24 лютого цей фронт збільшився до 2 500 км. І ми були відносно невеликими силами, але ми вступили в бій. Природно, ми розуміли, що ми недостатньо сильні. Наше завдання полягало в тому, щоб розподілити наші менші сили таким чином, щоб за допомогою нетрадиційної тактики зупинити наступ.

The Economist: Що вирізняє Вас як командира?

ВЗ: Совєтська армія вітала і впроваджувала одну концепцію: командир. Але бути командиром і бути лідером - це не одне й те саме. При всій повазі до пана Суровікіна [командувача російськими військами в Україні], якщо подивитися на нього, то це звичайний петровський командир петровських часів, скажімо так, дєржиморда [жорстокий маркітант у «Ревізорі» Гоголя].

Дивишся на нього і розумієш, що або ти виконуєш завдання, або тобі п..... І ми давно зрозуміли, що це не працює. І особливо ми це зрозуміли в 2014 році, коли 21-річний лейтенант прийшов командувати чоловіками, яким було по 50-60 років. Звичайно, в нас були свої дєржиморди, які намагалися тримати порядок кулаками й біцепсами, але це не працює на 100% в українській армії... Завжди можна бути нормальним. Бути нормальним - це значить залишатися людиною в будь-якій ситуації - це найголовніше. Залишатися людиною, ставати лідером. Бути розумнішим, бути сильнішим, бути талановитішим і тоді намагатися керувати людьми. Це релігія, яку я сповідував.

ТЕ: Чи означає це, що ви прислухаєтеся до своїх офіцерів і заохочуєте їхню ініціятиву?

ВЗ: Я довіряю своїм генералам. З початку війни я звільнив десятьох з них, бо вони були не на висоті. Ще один застрелився. Я довіряю Сирському [генералові Олександрові Сирському, командувачеві Сухопутних військ Збройних сил України]. Якщо він мені каже, що йому потрібна ще одна бригада, значить, йому дійсно потрібна ще одна бригада. Я, звичайно, не думаю, що я тут найрозумніший. Я повинен слухати і слухаю тих, хто на місцях. Тому що ініціятива там.

ТЕ: Хто для Вас є прикладом для наслідування у військовій справі?

ВЗ: Поверніть голову ліворуч. Там висить портрет покійного Геннадія Петровича Воробйова [командувач Сухопутних військ України з 2009 по 2014 рік]. Це була людина, яка користувалася величезною повагою в армії. Чому він у мене тут? Коли я спокійний, коли у мене все добре, ця фотографія зазвичай лежить лицьовою стороною донизу, мені не потрібно на неї дивитися. Коли в мене виникають сумніви в чомусь, я ставлю її вертикально. Розвертаюсь і дивлюся на неї, намагаючись зрозуміти, як би в цій ситуації вчинив Геннадій Воробйов. Це людина, яка досягла успіху. Це людина, якій було нелегко, тому що він всім допомагав. Кожному. Він знав усіх у Збройних Силах, їхніх дружин, їхніх дітей, їхніх племінників і так далі. Йому було важко, але він взяв цю важку ношу і поніс її. Ось такий приклад.

ТЕ: Наразі фотографія стоїть вертикально.

ВЗ: Так, є багато сумнівів.

ТЕ: Якого роду?

ВЗ: Ми вже зрозуміли через низку операцій, що головне - не боятися цього ворога. З ним можна боротися, з ним треба боротися сьогодні, тут і зараз. І в жодному разі не відкладати це на завтра, бо будуть проблеми. Для того, щоб це зробити, потрібні ресурси. Так само, як і росіяни, коли ми щось плануємо, ми повинні мати ресурси, щоб це зробити. Тоді, якщо ваша позиція правильна і ви приймаєте правильні рішення, ви можете розраховувати на правильний результат.

Росіяни накопичували свої ресурси протягом тривалого часу. За моїми підрахунками, три з половиною-чотири роки вони інтенсивно нарощували їх: людей, техніку, боєприпаси. Я думаю, що вони мали тримісячний запас ресурсів для того, щоб досягти своїх цілей. Те, що вони вичерпали ці ресурси і змарнували свій потенціял, не досягнувши практично ніякого результату, свідчить про те, що їхня позиція була обрана неправильно. Тепер їм треба знову думати, як виходити з цієї ситуації.

Вони хотіли взяти Київ. З військового погляду це було правильне рішення - найпростіший спосіб досягти своєї мети. Я би вчинив так само. Я добре знаю Ґєрасімова [главу збройних сил росії] (не особисто, звичайно). У нього не було іншого виходу. Він сконцентрувався на Донбасі, щоб зберегти ті ресурси, які у нього залишилися. На сьогоднішній день ситуація на Донбасі непроста. Але стратегічно це безвиграшна ситуація для російської армії.

Тому, скоріш за все, вони шукають способи зупинити [бойові дії] і отримати паузу будь-яким способом: обстрілюючи мирне населення, залишаючи наших дружин і дітей замерзати. Їм це потрібно з однією простою метою: їм потрібен час, щоб зібрати ресурси і створити новий потенціял, щоб вони могли продовжувати виконувати свої цілі.

Але паралельно вони працюють над іншим завданням, вони роблять все можливе, щоб не дати нам перегрупуватися і завдати удару самим. Саме тому ви бачите бої вздовж 1500-кілометрової лінії фронту. Десь більш інтенсивні, десь менш інтенсивні, але вони сковують наші війська, щоб не дати нам перегрупуватися. Те, що вони зараз ведуть запеклі бої - це, звичайно, дуже погано. Але це не є вирішенням стратегічної проблеми. Це просто виснажує Збройні сили України.

Тому, як і під час Другої світової війни, я в цьому не сумніваюся, швидше за все, десь за Уралом готують нові ресурси. Вони 100% готуються.

Боєприпаси готуються, не дуже хороші, але все ж таки. Це не будуть ті ресурси, які могли б бути за два роки перемир'я. Вони будуть паршиві, і бойовий потенціял буде дуже, дуже низьким, навіть якщо вони наберуть ще мільйон людей в армію, щоб жбурляти гарматне м'ясо, як це робив Жуков [високопоставлений совєтський воєначальник під час Другої світової війни], це все одно не принесе бажаного результату.

Тому наступна проблема, яка стоїть перед нами, - це, перш за все, утримати цю лінію і не втратити більше жодної позиції. Це дуже важливо. Тому що я знаю, що звільнити її в десять-п'ятнадцять разів важче, ніж не здати. Тому наше завдання зараз - втриматися. Наше завдання - дуже чітко моніторити за допомогою наших партнерів, що там відбувається, куди вони готуються. Це наше стратегічне завдання.

Наше друге стратегічне завдання - підготуватися до цієї війни, яка може розпочатися в лютому. Щоб мати можливість вести війну зі свіжими силами і резервами. Наші війська зараз всі зав'язані в боях, вони стікають кров'ю. Вони стікають кров'ю і тримаються виключно завдяки мужності, героїзму і вмінню командирів тримати ситуацію під контролем.

Друге, дуже важливе стратегічне завдання для нас - це створення резервів і підготовка до війни, яка може відбутися в лютому, в кращому випадку в березні, а в гіршому - в кінці січня. Вона може початися не на Донбасі, а в напрямку Києва, з боку білорусі, я не виключаю і південний напрямок.

Ми зробили всі розрахунки - скільки нам потрібно танків, артилерії і так далі, і так далі. Це те, на чому зараз потрібно всім сконцентруватися. Нехай пробачать мене солдати в окопах, але зараз важливіше зосередитися на накопиченні ресурсів для більш тривалих і важких боїв, які можуть початися в наступному році. Я буду говорити про це з Міллі [найкращим американським солдатом] [пізніше сьогодні].

Я йому скажу, чого це варто, скільки це коштує. Якщо ми його не отримаємо, то, звичайно, будемо боротися до кінця. Але, як казав один кіногерой, «за наслідки не ручаюсь». Наслідки не важко передбачити. Це те, що ми маємо робити.

Є ще третє, дуже важливе для нас завдання, третє стратегічне завдання, яке, на жаль, пов'язане і з першим (утримання рубежів і позицій), і з другим (накопичення ресурсів). Це протиракетна оборона і протиповітряна оборона. На мою особисту думку, я не є експертом з енергетики, але мені здається, що ми знаходимося на межі. Ми балансуємо на тонкій грані. І якщо [енергосистема] буде зруйнована... тоді почнуть замерзати солдатські дружини і діти. І такий сценарій можливий. В якому настрої будуть бійці, можете собі уявити? Без води, світла і тепла, чи можна говорити про підготовку резервів, щоб продовжувати воювати?

ТЕ: Чи потрібно проводити чергову хвилю мобілізації?

ВЗ: Ми вже проводимо її в тому вигляді, в якому вона є. В нас достатньо людей, і я чітко бачу, що я маю. Я маю достатньо. Мені не потрібно ще сотні тисяч.

Нам потрібні танки, нам потрібні БМП, БТРи. І нам потрібні боєприпаси. Зверніть увагу, я зараз не говорю про винищувачі F-16.

ТЕ: Чи адаптувалися російські війська до «Хаймарсів» [реактивних систем залпового вогню американського виробництва]?

ВЗ: Так. Вони відійшли на відстань, до якої не можуть дотягнутися «Хаймарси» А у нас немає нічого більш далекобійного.

ТЕ: Чи можемо ми поговорити про протиповітряну оборону?

ВЗ: Зараз ми маємо співвідношення 0,76. Росіяни використовують цей коефіцієнт ефективності 0,76, коли планують свої атаки. Це означає, що замість 76 ракет вони запускають 100. І 24 з них пролітають і досягають своєї цілі. А що роблять дві ракети з електростанцією? Вона не працюватиме два роки. Тому її (систему ППО) треба нарощувати.

Фахівці НАТО знають все, абсолютно все, до дрібниць. Розрахунки зроблені, і слава Богу, що все зрушилося з місця. У нас вже є кілька «Насамсів» [норвезько-американських систем ППО]. Не достатньо, але є. «Айріс-Т» [німецький зенітно-ракетний комплекс] вже стоїть на озброєнні. Недостатньо, але є. Їх просто потрібно нарощувати. Нам потрібні десятки таких систем.

ТЕ: Ваші союзники якось стримують вас від наступу на Крим?

ВЗ: Я не можу відповісти на питання, стримують вони чи ні. Просто констатую факти. Для того, щоб вийти до кордонів Криму, на сьогоднішній день нам потрібно подолати відстань 84 км до Мелітополя. До речі, нам цього достатньо, тому що Мелітополь дасть нам повний вогневий контроль сухопутного коридору, тому що з Мелітополя ми вже можемо вести вогонь по Кримському перешийку, з тих же самих «Хаймарсів» і так далі. Чому я вам про це говорю? Тому що це повертається до моєї попередньої тези про ресурси. Я можу порахувати, виходячи з поставленого завдання, який ресурс потрібен для нарощування боєздатности.

Ми говоримо про масштаби Першої світової війни... Це те, що мені сказав Ентоні Радакін [найкращий британський солдат]. Коли я сказав йому, що британська армія випустила мільйон снарядів у Першій світовій війні, мені відповіли: «Ми втратимо Европу. Нам не буде на що жити, якщо ви випустите стільки снарядів». Коли кажуть: «Ви отримаєте 50 000 снарядів», люди, які рахують гроші, втрачають свідомість. Найбільша проблема в тому, що їх насправді немає.

З такими ресурсами я не можу проводити нові великі операції, хоча ми зараз працюємо над однією з них. Вона вже на підході, але ви її ще не бачите. Ми використовуємо набагато менше снарядів.

Я знаю, що можу перемогти цього ворога. Але мені потрібні ресурси. Мені потрібно 300 танків, 600-700 БМП, 500 гаубиць. Тоді, я думаю, абсолютно реально вийти на рубежі 23 лютого. Але я не можу цього зробити з двома бригадами. Я отримую те, що отримую, але це менше, ніж потрібно. Ще не час звертатися до українських солдатів так, як Маннергейм звертався до фінських солдатів. Ми можемо і повинні звільнити набагато більшу територію.

ТЕ: Як Ви оцінюєте мобілізацію в росії?

ВЗ: Російська мобілізація спрацювала. Це неправда, що їхні проблеми настільки жахливі, що ці люди не будуть воювати. Вони будуть. Цар каже їм іти воювати, і вони йдуть воювати. Я вивчав історію двох чеченських воєн - все було так само. Можливо, вони не так добре оснащені, але вони все одно становлять для нас проблему. За нашими оцінками, в них є резерв 1,2-1,5 млн. чоловік... Росіяни готують близько 200 тис. нових солдатів. Я не маю жодних сумнівів, що вони знову підуть на Київ.

Джерела

Ориґінал:

An interview with General Valery Zaluzhny, head of Ukraine’s armed forces

https://www.economist.com/zaluzhny-transcript

Переклад https://www.patreon.com/posts/75950721