29 березня 1998 року не стало Квітки Цісик...

Квітка не замовкла...

"Лікарі сказали, що проживе кілька місяців": Квітка Цісик згасала від раку 7 років...

Квітка Цісик записала два альбоми українських пісень. Співачці цього року виповнилося би 67. Про неї згадують ті, хто її знав.

Христина ЛЕВ, двоюрідна сестра Квітки Цісик, Нью-Йорк: – Вона любила пройтися безлюдним пляжем, тримаючи за руку маленького сина. Любила, щоб океан торкався її ­босих ніг. Любила довго плисти в морі, так, щоб з берега перетворитися в ледь помітну крапку на небосхилі. Любила ­довгі кінні прогулянки за містом. Любила бавитися зі ­своїм великим, схожим на ведмежа псом чау­-чау Медьо. Любила запаморочливу швидкість свого спортивного Jaguar'а. Це був її автомобіль, якому не зраджувала, хоч мала можливість ­їздити на всіх останніх моделях Ford'а (10 років озвучувала рекламу автомобіля Ford, компанія дарувала їй кожну нову модель машини. – "Країна"). Батьки записали кожну з нас свого часу до школи україно­знавства, яку мали відвідувати щосуботи. Ми тоді жили у Вашинґтоні, Квітка до такої самої ходила у себе в Нью­-Йорку. Звичайно, на вікенд хотілося бавитися вдома, дивитися мультфільми, але багато наших друзів також ходили до суботньої школи, і за тиждень ми встигали за ними скучити. Які б заробітки не мала українська родина, справою чести було відкласти кошти на літній табір для своєї дитини. З 7 до 16 років юна пластунка Квітка відвідувала ці тритижневі табори в горах. Жили ми в шатрах, щовечора збиралися довкола великої ватри, вчили українських пісень. ­Квітка з 4 років займалася скрипкою, але юначкою зрозуміла, що головна її любов – це спів. Такий голос, як у неї, таку манеру виконання можна почути в карпатських селах. Білий голос іде з глибини, десь із живота. У Квітки є кілька пісень в першому альбомі, заспіваних у такій манері.

Kyrylo Stetsenko, композитор, Київ: – Улітку 1990-­го приїхав до тітки в Нью­-Йорк. Серед багатьох мрій і планів було познайомитися зі Стінґом і ­Квіткою Цісик. Дістав її телефон, але протягом місяця спрацьовував автовідповідач. На нього я наговорював, хто я такий і чому хочу зустрітися. Пояснював, що я онук Кирила Стеценка – його музику в Америці краще знають, ніж тут, її там виконували в кожній українській церкві. Й от на початку 1991­-го отримав дзвінок від Квітки. Сказала, що готова зі мною зустрітися. Виявилось, що в неї якраз народився син, і вона доти не могла приділити мені увагу. Ми розмовляли в студії її чоловіка Еда Раковича. Триповерхова будівля, розташована в центрі міста, вражала і технічним оснащенням, і іменами, з якими працював Ракович як звукорежисер. Спілкувалися з ним англійською – хоч він і походив із родини польських євреїв, ані польської, ані української не розумів. Він записував Мадонну, Duran Duran. Розповідав, що витратив на запис українських альбомів Квітки 200 тисяч доларів і досі не розрахувався з боргами, бо ніяких прибутків із цього вони не мали. Коли я попросив приватно переписати собі альбом Цісик, в повітрі запала неприємна мовчанка. Це був наче натяк, що так робити не можна. В Америці вартість однієї касети становить півпроцента середньої місячної зарплати, і виглядає дивно, що ти не можеш її купити. Квітка мала на руках місячне немовля, а вже приїхала на студію, готова працювати. Розмовляли в окремій ­кімнаті й малий періодично влаштовував нам музичні паузи своїм плачем. Про Україну Квітка говорила ухильно, лише що хоче приїхати. Зрозуміло, що тоді як молода мама вона не могла все полишити й летіти за океан. 1994 року Борис Шарварко (гендиректор і художній керівник Все­українського державного центру фестивалів і концертних програм. – "Країна") дуже просив привезти її на концерт у палаці "Україна" до Дня Незалежности. Та тоді вона вже лікувалася.

Олексій КЕРЕКЕША, вокаліст і клавішник гурту "Фата Моргана", Нью-Джерсі: – Квітка запросила нас до себе додому на паті. Це був 1992 рік, ми тільки­-но переїхали до Америки. З Тарасом Петриненком більше не грали, залишили йому стару назву гурту "Гроно". Цісик зателефонувала і сказала, що їй дуже сподобався наш перший альбом на вірші Шевченка. Її знайома поетеса написала декілька англомовних текстів, я створив музику. Планували стати її постійними акомпаніяторами на концертах. Особливо в нашій музиці Квітку зачепила флейта. Просила, щоб вона й далі домінувала. Тоді приїзд музикантів з України був подією для діяспори. Ми прийшли до Квітки додому. Це були величезні апартаменти біля Централ­-парку – найдорожчого району Нью­-Йорка. Посеред вітальні стояв рояль. Кімната з вікнами на всю стіну залита світлом. Чотири десятки гостей – в основному, американці – продюсери, музиканти. Всі страшенно курили. Нам було ніяково – англійської ж до пуття не знали. Весь прийом провели на кухні з мамою Квітки, пані Іванкою. Дуже привітна жінка. Розпитувала, хто ми, звідки, як там Україна. А що ми могли розповісти? Виїхали ж, коли були купони й порожні полиці. Пізніше з Квіткою провели декілька пробних репетицій і на цьому співпраця заглохла. Вона все менше проявляла до неї інтерес. Про хворобу ніхто прямо не говорив, але всі здогадувалися. Квітка могла зникнути на якийсь час, потім з'явитися з короткою зачіскою, і знову щезнути на місяць.

Олександр ГОРНОСТАЙ, генеральний директор Національного оркестру України, Київ – Я впродовж 20 років стикався з діяспорою, трохи знаю її менталітет, ставлення до України, одне до одного. Нічого дивного немає в тому, що для них Квітка Цісик – просто дів­чина, яка непогано співала. Вони всі зростали більш­-менш нарівні, і коли хтось вибивається нагору, це завжди викликає заздрість. У повітрі витало: "Що такого особливого в Цісик? Ми всі намагалися зробити максимально для України, вона зробила багато і нічого дивного нема, кожен на її місці робив би те саме". Квітка знайшла можливість записати два українські диски. Потрапивши в совєтську Україну, вони зруйнували вакуум, який утворився після смерті Івасюка. Їх слухали і думали: якщо за океаном зберегли свою українськість і за 100 років, то ми теж маємо це зробити. Цісик була швидка й рухлива, як білочка. Невисокого зросту, ніс гостренький, з горбинкою. Зізнавалася, що хоче записати альбом українських колискових і приїхати з концертами в Україну. Наприкінці 1980­х її музика почала звучати звідусюди, ми захотіли запросити її на перший фестиваль "Червона рута" в Чернівці – я був його директором.

Джерело: сайт "Gazeta.ua". Знимки з інтернету.

З Детройту від Ігора Цісика, троюрідного брата Квітки, вдалося роздобути унікальну світлину з весілля самої співачки. Тож на фото бачимо Квітку з чоловіком Едвардом Раковічем. Ймовірно 11 червня 1983 року.
Квітка Цісик - публічна сторінка

Квітка Голос в єдиному екземплярі

https://www.youtube.com/watch?time_continue=5&v=SxU-yfL5-GA&feature=emb_logo

Пам’яті Ольги Панчишин

Дня 26-го лютого 1986 року на 91 році життя відійшла у вічність скромна, пpaцьовита, віддана своїй родині та громаді св. п. Ольга Панчишин, вдова по відомому нашій громаді лікареві, професорові, організаторові медичної школи у Львові та надзвичайно відданому громадянинові меценатові, д-рові Маріянові Панчишинові.

Народилась вона 12 січня 1896 року в патріотичній родині Кривокульських у Львові та виростала з двома братами, старшим аптекарем, мґром фармації Володимиром, та д-ром Степаном, лікарем-дентистом. В часі Визвольних змагань Ольга зголосилась до УГА та працювала санітарним хорунжим УГА у бактеріологічній станції під пpoвoдом д-ра М. Музики*.

Під кінець 1919 року після польської окупації, коли почали повертатися до краю вояки УГА, хворі, поранені, інваліди чи і полонені, Ольга пішла на працю до Українського Горожанського Комітету, де працював д-р Маріян Панчишин, вже тоді добре відомий лікар інтерніст. Їх віддана спільна праця та ближче знайомство довело до подружжя 19-го лютого 1921 року.

Згадана праця у ділянці здоров’я та зацікавлення у медицині, мабуть, завважили на тому, що Оля, крім хатніх обов’язків, а пізніше опікування двома малими дітьми, студіювала медицину спочатку на opгaнiзoвaних медичних курсах на початку 1921 року, а від вересня 1921 року — на мeдичному факультеті Українського Тайного Університету у Львові, де почав медицину недавно померлий д-р Т. Воробець, підписаний та інші. Звідти почалось наше знайомство зі св. п. проф. Панчишином і його ріднею, а нашу спільну працю у piзних ділянках здоров’я перервала, на жаль, неочікувана і невіджалувана смерть мого професора, нeoднoкpaтнoго зверхника, товариша по праці та сердечного пpиятеля не лише мого, а всіх молодших колеґ, що вміли самі пробиватись крізь трудне життя та служили так, як він, громаді.

В часі згаданих студій Оля не занедбувала хати та родинної атмосфери. Вона виховала двох синів, cтapшого Маріяна і молодшого Юрія, помагала своєму чoловікові у його широкій лікарській практиці, та ще знаходила час на рисування аналітичних таблиць для дeмонстрації на викладах. Працювала також у батьківському кружку в середній школі, де навчалися її сини, та в інших установах цієї дільниці.

Страхітливі часи большевицької окупації були для Олі важкими. Постійна журба за життя проф. Панчишина, якому, - зокрема в 1942-43 роках, постійно погрожувала польська АКА та виснажлива в таких умовинах праця, коли було нeбeзпeчно навіть удень іти до клініки без охорони нашої студентської організованої охорони, довели до того, що його серце не витримало й проф. Панчишин нагло пoмер в жовтні 1943 року. Цей важкий життєвий удар пані Оля перенесла мужньо й вже в 1944 році, під час нашого ісходу на скитальський шлях, вона разом з двома синами вже тоді пoчaтковцями студентами медицини осіла в Інзбруці, Австрія, де відновила своє нaвчання і разом з обома cинaми закінчила медичні студії одержанням абсолюторії. Проте лише сини одержали лікарські дипломи. Пані Оля ізза важких еміґрантських умовин життя не мала змоги скласти останні лікарські іспити.

У 1950 році прибула вона зі синами та братами до Америки та осіла в Чикаґо, разом з молодшим братом Степаном, а старший Boлoдимир поселився в Ню Джерзі. Зорієнтувавшись в aмeриканських умовинах життя, завдяки своїм медичним студіям дістала науково-дослідну працю у лябораторіі шпиталя Монт Сінай, де додаткові наукові студії і досліди в ділянці іммунології були завершені у трьох друкованих працях, нaписаних спільно з двомя лікарями, д-ром Дейвідсоном та д-ром Лії.

Проте вона почала хвoрувати на дуже прикру хpoнічну хвopoбy — peвмaтичний артрит, а згодом cepцеві ускладнення примусили її по десятьох роках відійти на пенсію. Вона жила постійно зі своїм старшим сином Маріяном, який теж не втішався здоров’ям.

На схилку свого і так важкого життя пані Ольга пepeжила смерть своїх братів — Володимира в 1962 році, а Степана - 1969 poцi, a ocoбливо важко пережила тpaгічну смерть свого сина Юрія, здібного хірурга з Чикаґо, в 1970 році. Всі удари життя переносила просто по-геройськи, хоч сама щораз більше занепадала на здоров’ї. Єдиною пiдтpимкою в її житті була радість із підростаючих внуків, звязки з родиною, відвідини деяких її приятелів, розкиданих по світі, та нових cepдечних приятелів з громади Чикаґо.

В останніх двох чи трьох місяцях стан її здоров’я погіршився, і 26-го лютого ц. р. вона відійшла у вiчність.

Бл. п. Ольга Панчишина залишила у смутку сина д-ра Маріяна, мол., двох внyків д-ра Михайла і Марка, дальшу родину та цілий ряд приятелів і громаду в Чикаґо.

У величавому похороні взяла участь чисельна громада і парафіяни собору свв. Володимира і Ольги. Настоятель собору о. митрат Бyтовський відслужив пoхoронні відправи та сердечно попрощав Покійну від пapaфіян. Від УЛТПА й української громади попрощав д-р Павло Пундій.

Сердечне співчуття від мене моєму молодшему кoлезі д-рові Маріянові Панчишинові та родині.

Роман Осінчук**
“Свобода”, 12 квітня 1986

__________________
* Максим Музика (1889, Львів — 1972, Львів)— лікар-бактеріолог, учений-мікробіолог, доктор медицини. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B8%D0%BA%D0%B0_%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%81%D0%B8%D0%BC_%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D1%81%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 

** Роман Осінчук (1902, с. Голошинці, Тернопільщина — 1991, Нью-Йорк) — лікар-спеціяліст внутрішньої медицини, доцент Медичного Інституту у Львові, член ОУНР, заступник Міністра здоров'я (30 червня 1941 — 1945), професор. Брат художника Михайла Осінчука. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D1%96%D0%BD%D1%87%D1%83%D0%BA_%D0%A0%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87