неділю, 29 січня 2023 р.

Евген Маланюк. "Над Дністром"

 

Zaleszczyki widziane z Rumunii. Rok 1938


Евген Маланюк
НАД ДНІСТРОМ
1.
Дністер тече прудкіш. Яри стрімкіш, ніж наші,
Мов круча — річище. Та щось дихне — і враз:
Південне небо — лазурова чаша,
І вічність — час.
І все стирається — розлука, зморшки, роки.
І все вертається — дідизна. юність, даль.
Знов простір виника безмежний і високий,
Дзвінкий, як синь, прозорий, як кришталь.
2.
Високий правий берег. Голоси
Доносяться над срібним плесом лунко.
При березі — дорога. І мажара
Порожняком потойбіч торохтить.
На душогубках пропливли рибалки,
Мов кришталева тиша над Дністром.
Замкнути очі — і на мить немає
Цих двадцяти важких чужинних літ,
Що проорали чоло і поклали
На плечі труд безкрилий, що навік,
Навік пожерли в серці порожнечу.
...Замкнути очі — і зника Дністер,
І замість нього котиться Синюха...
Поцейбік — наш город (ті самі верби,
І баклажани, й дині, й кукурудза),
А по тім боці — в тій ото хатині —
Живе Карайгуз, славний і страшний.
Рибалка — в літі, у зимі — мисливий,
А цілий рік — п’яниця. Недарма
Його дружина все, було, виводить.
Що «тяжко жити за п’яницею»,
Хоча й не знать, для кого було важче?
Він із корчми додому припливав
Вночі човном і, боячися жінки,
Всю ніч сидів на камні прибережнім,
Співаючи сумних пісень всю ніч.
Вночі, було, прокинешся — і чуєш
Глухий, далекий голос самоти
І безнадії — то співав Карайгуз.
В тім співі був і спогад про минуле,
І давня спрага волі степової,
І темний гнів нащадка, й виклик долі,
Й терпка нудьга. і запорозька лють.
І страшно було. І кричать хотілось.
Із уст сухих само зривалось: «Мамо!»
І мама тінню легкою з’являлась,
Казала «спи», хрестила і зникала,
І медом зліплював повіки сон.
3.
Шумить серпневий вітер, майже
Херсонський, майже степовий.
Мій вітре простору, заграй же
Про молодість і даль! Повій,
Повій на чорну Україну,
Де вод і зор давно чортма,
Де кожен рік, де кожну днину
Бездонна поглина тюрма.
Повій і голос, що не стих ще,
І той вогонь. що ще не згас.
...О, ще самотніше, ще тихше
Молімось про вогненний час!
Заліщики, VІІІ.1936



Plaża Słoneczna w Zaleszczykach i słynny most kolejowy. Rok 1938.


суботу, 28 січня 2023 р.

Олекса Тихий, "Дон Кіхот 20 ст."

 


"Дон Кіхот 20 ст. з обличчям Европейського президента пішов на смерть так, як його предки йшли на палю."
Євген Сверстюк


Згадаймо...
Олекса Тихий
* 27 січня 1927 - † 5 травня 1984

МОЖЛИВI ФОРМИ ОПОРУ
Кожний чоловiк, група людей, поодинокий народ керуються певними нормами моралi. Ми, українськi полiтв'язнi, уся вина котрих полягає в оборонi рiдного слова, лiтературної творчости, вiдстоювання прав людини i свого народу, вважаємо доцiльним i абсолютно необхiдним для рятування вiд духовного i культурного знищення такi норми поведiнки для українця (-ки):
– Уживання тiльки рiдної мови на рiднiй землi i цим укрiплення себе i свого народу.
– Не вiддавати дiтей на науку до дитячих садкiв i шкiл з росiйською мовою навчання, добиватися шкiл i дошкiльних установ з рiдною мовою або вчити дiтей самим.
– Вiдмовлятися вiд навчання в школах i iнших навчальних заведеннях з росiйською мовою навчання, добиватися шкiл, технiкумiв, вузiв з рiдною мовою i вчитися самостiйно, здаючи екстерном.
– Спiлкуватися рiдною мовою не тiльки в колi сiм'ї, але й на працi, у громадськiй дiяльностi, на вулицi.
– Не вiдвiдувати театру, кiна, концертiв на росiйськiй мовi, оскiльки вони негативно впливають на культуру усної мови, особливо дiтей i молодi. Те саме стосується до теле – i радiопередач.
– Стримуватися вiд горiлки, лихословлення, курення тютюну.
– Не користуватися предметами розкошi, особливо такими, якi не мають художнього значення i не приносять користи (легковими автомобiлями, дорогими килимами, кришталевими виробами, модерними меблями, багатотомними виданнями творiв, яких нiхто не читає, фортепiянами, на яких нiхто не грає).
– Не накопичувати грошей i коштовностей заради них самих, а помагати людям, що попали в бiду, талановитим дiтям i молодi, батьки котрих не мають можливости забезпечити нормальнi умови.для освiти i розвитку творчих завдаткiв i т. д.
– Вiдмовлятися вiд працi в установах, навчальних заведеннях, громадських органiзацiях, де гребують українською мовою, традицiями народу, правами людини.
– Вiдмовлятися вiд служби в армiї поза межами України i вiд командирiв, котрi не говорять українською мовою.
– Вiдмовлятися працювати понад установлену законом норму часу – 41 годину на тиждень, i у вихiднi днi, у тому числi i в сiльському господарствi.
– Не виїжджати на роботу поза межi України.
– Вiдстоювати своє право, право iнших людей, свободу, честь, гiднiсть, вiдстоювати суверенiтет України.
– Виявляти i оголошувати якi б це не були порушення закону, вiд кого вони не виходили б.
Пропонованi вище форми опору полiтицi i практицi бюрократiї, спрямованi на духовне i культурне знищення української нацiї, не передбаченi жадним законом як злочин.
Одначе бюрократи i КДБiсти можуть переслiдувати за них звiльненням з працi, шельмуванням на зборах, пониженням на посадi i в зарплатi, залякуванням, а iнодi i судовою розправою. Але де ж, коли була без жертв здобута воля? Хiба пристойно жити дрижачою твариною, турботами шлунку, вирощувати дiтей, безрiдних дiтей XX сторiччя? ...
Мало нас, але нiчого,
Бiльше буде рiк за роком.
Пiтьма висить не назавжди
Над замученим народом.
(Павло Грабовський)
Олекса Тихий, член Української Групи Сприяння виконанню Гельсiнських Угод
Василь Романюк, священик (згодом Святійший Патріярх Київський і всієї Руси-України Володимир)
1978

Олекса Тихий, середина 1970-х рр.


Василь Романюк, згодом Святійший Патріярх Київський і всієї Руси-України Володимир




Володимир Тихий

Володимир Тихий
СЛОВО ПРО БАТЬКА
Словника покручів української мови (над яким працював Олекса Тихий – ред.) я, на жаль не маю. Всі матеріали по арешті батька були забрані в КДБ. у мене збереглися лише ті копії, які я одержав раніше й перепоховав після того, як батька забрали. Мешкав я на той час у гуртожитку. Це були копії його робіт "Думки про рідний Донецький край", "Роздуми про долю і культуру української мови на Донеччині", "Сільськи проблеми" тощо. Остання булавизнана "антирадянською пропагандою" й інкримінована йому як злочин. Вона увійшла у вирок разом із "Думками". Праця ж "Роздуми..." йому не інкримінувалася, тобто не була визнана "злочинним матеріалом". Не інкримінувалася й основна робота батька, якою він займався протягом останніх років, це збірник висловів видатних людей про мову. Це досить об'ємна книжка: десь 400-500 сторінок, якщо брати звичайний формат книги. Мені відомо, що батько передрукував її приблизно в 10-12-х відбитках. Перші 6 – на нормальному папері, решта – на цигарковому (щоб було більше копій).
Він передбачав, що це може закінчитися арештом і конфіскацією. Це так і сталося. Саме передчуваючи це, він попередньо роздав різним людям машинописні примірники своєї книжки, щоб вона збереглась. На жаль, у мене вона якраз на цигарковому папері і через це дуже важко читається. Кілька років тому її бралися друкувати, але не змогли через утруднене прочитання. Нещодавно мені таки пощастило знайти жінку, яка погодилась набрати цю книжку. Після набору я збираюся звернутись до якогось видавництва з пропозицією видрукувати її.
Десь ще років за три Іван Драч пропонував мені заздалегідь написати замовлення на публікацію, але я, на жаль, цього не зробив, бо не мав тоді матеріалу. Була, відверто кажучи, ще одна причина, з якої війшла затримка. Декілька років тому мені здавалось, що такий матеріал вже втратив свою актуальність, що проблема української мови й культури вже вирішується законодавчо на державному рівні... Але останнім часом стало очевидним, що ці проблеми ще дуже далекі до остаточного вирішення й актуальності своєї не втратили. До того ж, ця книга відбиває дуже широкий спектр думок людей різних поколінь з питань, які будуть надзвичайно важливими для усіх, а насамперед для вчителів. Вона, ця книжка, й була задумана як посібник для вчителів. Щоб вони, користуючись нею, могли нести ці думки широкому учнівському загалу. Звичайно, ніякого ворожого системі змісту ця праця не містила. Єдиний, хто знайшов у ній "глибоко захований націоналістичний зміст", "вороже нутро" і таке інше, це професор Стебун, який виступив на суді як експерт. Перед тим він двічі давав у КДБ "експертні заключення" на цю працю. Якраз він і написав, що ця книжка (попри ту суттєву "ваду") зовні цілком гарно укладена і має відповідне значення, й навіть могла б бути рекомендованою до друку. Це, до речі, те, що зробили його колеги з Донецького держуніверситету. Кафедра української мови ДонДУ та відділ національних відносин інституту філософії АН України рекомендували цю книгу до друку.
Буквально за місяць до арешту її машинопис з указаними рекомендаціями був поданий до видавництва "Радянська освіта". І, як пізніше стало відомо, прямо з видавництва все це пішло в... архів КДБ. Там він і донині. Зараз я все ж сподіваюсь остаточно вирішити проблему з друком, і ця дорога мені праця батька побачить нарешті світ.
Мені хотілось би дещо додати про перше ув'язнення батька. Це було 1957 року.Суд був закритий, нікого туди не пустили. Йому інкримінували листи до Президії Верховної Ради СРСР, де він піддав критиці радянську демократію й висловлював сумнів у тому, що в Радянському Союзі будується комунізм. Трудящі не живуть а животіють, а українська мова на Донеччині не розвивається, а душиться. Одночасно там був протест проти введення радянських військ в Угорщину 1956 року. Це все було визнано "антирадянською агітацією і пропагандою". Було підкреслено, що ці матеріали розповсюджувалися й поширювалися. Батько, дійсно, ніби робив фотокопії своїх листів. Напевне я цього не знаю, бо був тоді ще малий (коли батька забирали, мені було 4 роки). Я пам'ятаю цей обшук. Все, як було, пам'ятаю. Залишилися в пам'яті і табори в Мордовії. Нещодавно я був у Сосновці й пізнав ті табори, де я був шестирічною дитиною. Там усе лишилося як і було тоді, хоча зараз, ніби, цю зону ліквідували.
У додаток до сказаного про батька п.Василем (Овсієнком) хотілось би зауважити, що батько дійсно був людиною, яка повністю зробила себе. Він сам себе виховав морально, загартував волю, яку не вдалося зломити табірним катам. Він не поступався ні в чому, не йшов на компроміси з режимом, хоча розумів, що міг би в чомусь непринциповому і поступитись. Але він не міг дозволити собі цього. І в Гельсінську Спілку він вступив через те, що бачив саме там своє місце. Щодо молодшого покоління, то основним завданням, на його думку, повинна бути освіта та виховання. Тобто тільки за допомогою освічених і свідомих громадян можна підняти культурний рівень, досягти значних перетворень у суспільстві.
Я його бачив десь днів за десять до смерті. Нам дали побачення напередодні операції через те, що не було ніякої впевненості у її успіхові. Важив він біля 40 кг – не міг нічого істи. Поховали ми його поряд із начальником відділу режиму цієї тюрми (така іронія долі). У похованні брали участь четверо: заступник начальника тюремної лікарні, водій вантажівки, якийсь капітан і я. Ховали на звичайному цвинтарі в тюрмі, там, де пізніше був похований В.Стус поряд із заступником начальника цього табору. Фактично, всі вони були зеками режиму – одні сиділи, другі їх стерегли, перші були катованими, другі – катами. То щось страшне, це Кучино! Я двічі там був, але жодного разу не дали побачення з батьком. Спочатку обіцяли, а потім знаходили якусь зачіпку, якусь "провину", і товариш Фьодоров пояснював, що "мы не можем дать свидание" або "мы не можем взять передачу" з тоъ чи іншої причини. Там, у Кучино, була досить цікава історія з тією операцією. Якраз тоді вивезли Плюща й обміняли на "радянських шпіонів" Щаранського, Орлова та ін. Про це може докладніше сказати п.Василь Овсієнко. Справа у тім, що КДБ боявся, що батько помре під час операції і ця подія набуде розголосу. Тож й після операції його почали сумлінно лікувати і витягли, фактично, з коматозного стану, навіть обіцяли, що після його "актують", тобто звільнять, як безнадійно хворого. Але поступово на політичній арені пристрасті вгамувалися, й та обіцянка була "забута".
З виступу на науковій конференції, присвяченій пам'яті О.Тихого,
23 січня 1994, Дружківка



середу, 25 січня 2023 р.

Операція "Немислиме" - нездійсненний план Вінстона Черчилля

 


Сер Вінстон Леонард Спенсер-Черчилль
* 30 листопада 1874 - † 24 січня 1967

За своє довге життя - він помер 90-літнім - сер Вінстон досяг дуже багато чого. Він виграв багато битв - у війнах і в політиці. Йому належить видатна роль у перемозі над фашистською Німеччиною. Був у нього, проте, план ґрандіозної воєнної кампанії, якого йому, на жаль, не судилося реалізувати. Ех, якби обставини склалися инакше й він здійснив свій задум - світ був би зовсім иншим... Хоча історія, звісно, не знає умовного способу.

ОПЕРАЦІЯ "НЕМИСЛИМЕ"
"ЦІЛКОМ ТАЄМНО
Міністерство оборони Великої Британії
Предмет: Загроза Західній цивілізації з боку Росії
Остаточний варіант
22 травня 1945"
Навесні 1945-го Вінстон Черчилль наказав своєму Штабові об'єднаного планування розробити план операції “Unthinkable” (“Немислиме”), згідно з яким Третя світова війна могла початися 1 липня 1945 року раптовою атакою на совєтські війська. Дати подій весни 1945-го дуже цікаві: Ялтинська конференція відбувалася 4-11 лютого, а вже за кілька тижнів, якщо не раніше, Черчилль дає цей наказ. Насмілююся припустити, що він діяв у повному порозумінні з президентом Рузвельтом, знаючи, чого варті Сталін та його обіцянки. Як відомо, в Ялті Черчилль, Рузвельт і Сталін підписали Деклярацію про звільнену Европу, котра містить зобов'язання дозволити жителям Европи "створити демократичні інститути за власним вибором". Підписанти урочисто обіцяли уможливити "якнайшвидше створення, шляхом вільних виборів, урядів, що зважатимуть на волю народу".
Тимчасом Черчилль доходить висновку, що “Велика Британія і США повинні передбачати, що Червона Армія іґноруватиме раніше узгоджені кордони та угоди в Европі, й готуватися "нав'язати Росії волю Сполучених Штатів і Британської імперії".
12 квітня президент Рузвельт помирає. У своїй доповіді від 22 травня Британський Комітет начальників штабів оцінює план операції “Немислиме” як нездійсненний у військовому відношенні. Інформації про ставлення президента Трумена до цього плану не знаходжу; припускаю, що він його не підтримав - Америка, очевидно, не хотіла більше воювати. Історія, звісно, не знає умовного способу, але цікаво поміркувати, чи мала би операція “Немислиме” шанси на втілення, якби президент Рузвельт прожив довше...
Ось переклад* основного тексту (без додатків) представленої Черчиллеві доповіді з оцінкою плану операції “Немислиме” (фотокопія ориґіналу доповіді тут: https://web.archive.org/web/20101116152301/http://www.history.neu.edu/PRO2/ ; документ розсекречено 1998 року)
ЦІЛКОМ ТАЄМНО
Міністерство оборони
Предмет: Загроза Західній цивілізації з боку Росії
____________________
ЦІЛКОМ ТАЄМНО
Остаточний варіант
22 травня 1945
Кабінет воєнного часу
Штаб об'єднаного планування
ОПЕРАЦІЯ "НЕМИСЛИМЕ"
Доповідь Штабу об'єднаного планування
1. Ми проаналізували операцію "Немислиме". Відповідно до вказівок, аналіз ґрунтувався на наступних засновках:
а) Цей захід отримує повну підтримку громадської думки як у Британській Імперії, так і в Сполучених Штатах, і, отже, моральний дух британських і американських військ залишається високим.
б) Велика Британія і Сполучені Штати мають повну підтримку з боку польських військ і можуть розраховувати на використання німецької робочої сили і німецького промислового потенціялу, що зберігся.
в) Не можна покладатися на жодну допомогу з боку армій інших Західних держав, хоча в нашому розпорядженні на їхній території є бази й обладнання, до використання яких, можливо, доведеться вдатися.
г) Росія вступає в альянс з Японією.
д) Дата початку військових дій - 1 липня 1945.
е) До 1 липня плани передислокації і демобілізації виконуються, потім вони припиняються.
З огляду на особливу потребу в секретності, консультації зі штабами міністерств, що відають видами збройних сил, не проводилися.
МЕТА
2. Загальна або політична мета - нав'язати Росії волю Сполучених Штатів і Британської імперії.
Хоча "воля" цих двох країн й може бути визначена як справедливість і чесність щодо Польщі у світлі взятих на себе Росією зобов'язань [в ориґіналі — fair deal for Poland], з цього зовсім не випливає, що воєнна операція неодмінно буде обмеженою. Швидкий успіх може спонукати росіян підкоритися нашій волі бодай тимчасово, але може й не спонукати. Якщо вони захочуть тотальної війни, то вони здатні її вести.
3. Ми можемо досягти мети з певністю і з довготривалими результатами, тільки перемігши в тотальній війні, але з урахуванням сказаного вище, в пункті 2, щодо можливости швидкого успіху, нам видається правильним розглядати цю проблему, виходячи з двох припущень:
а) що тотальної війни не уникнути, і ми проаналізували наші шанси на успіх, виходячи з цього припущення;
б) що, згідно з політичною оцінкою, швидкий успіх дозволить нам досягти нашої політичної мети і що на цьому бойові дії для нас закінчаться [дослівно: подальша участь у бойових діях нас не повинна хвилювати].
ТОТАЛЬНА ВІЙНА
4. Окрім шансів на революцію в СССР і політичний крах нинішнього режиму, про що ми не компетентні давати судження, знищення [в ориґіналі - elimination] Росії можна досягти тільки в результаті:
а) окупації настільки великих територій власне Росії, що військовий потенціял цієї країни зведеться до рівня, при якому подальший опір стане неможливим;
б) нанесення російським військам на полі бою такої вирішальної поразки, за якої продовження війни було би для СССР неможливим.
Окупація життєвого простору Росії
5. Ситуація може розвиватися таким чином, що росіянам вдасться відвести війська й не зазнати вирішальної поразки. Вони тоді можуть вдатися до тактики, що її вони так успішно застосовували проти німців і в попередніх війнах і яка полягає у використанні величезних відстаней, якими територія наділила їх. У 1942 німці дійшли до Москви, Волги й Кавказу, але метод евакуації заводів у поєднанні з розгортанням нових ресурсів, а також допомога Союзників дозволили СССР воювати далі.
6. Фактично неможливо передбачити межу просування Союзників углиб Росії, при якому її подальший опір стане неможливим. Навряд чи Союзникам вдасться просунутися навіть так далеко і швидко, як німцям у 1942-му, а їхнє просування не призвело до вирішального результату.
Вирішальна поразка російських військ
7. Деталі наявних сили і дислокації російських військ і військ Союзників дано в Додатках II і III і проілюстровано на мапах А і В. Існуючий баланс сил у Центральній Европі, де росіяни мають перевагу приблизно три до одного, робить у нинішніх обставинах вельми малоймовірним досягнення повної і остаточної перемоги Союзників у цьому реґіоні. Хоча Союзники мають кращу організацію, трохи краще військове спорядження й вищий моральний дух, росіяни у війні з німцями показали себе грізними противниками. Вони мають компетентних командирів, адекватне спорядження, а щодо організації, то вона, можливо, й не дотягує до наших стандартів, але витримала випробування. З іншого боку, лише близько третини їхніх дивізій відповідають високому рівню вимог, рівень інших дивізій значно нижчий, а мобільність усіх їхніх формувань без винятку істотно поступається мобільности формувань Союзників.
8. Досягнення вирішальної поразки Росії в тотальній війні вимагатиме, зокрема, мобілізації людських ресурсів, які можна було би протиставити їхнім нинішнім величезним людським ресурсам. Цей дуже довготерміновий проєкт потребуватиме:
а) розгортання в Европі значної частини величезних ресурсів Сполучених Штатів;
б) переоснащення та реорганізації людських ресурсів Німеччини і всіх західноевропейських союзників.
Висновки
9. Ми дійшли висновку, що:
а) для досягнення нашої політичної мети з певністю і з довготривалими результатами треба домогтися поразки Росії в тотальній війні;
б) результата тотальної війни з Росією передбачити неможливо, але безперечним є одне: для перемоги нам буде потрібен дуже довгий час.
ШВИДКИЙ УСПІХ
10. Проте, можливо, виходячи з політичної оцінки, можна припустити, що швидка й обмежена перемога змусить Росію прийняти наші умови.
11. Перш ніж прийняти рішення про початок військових дій, потрібно врахувати наступне:
а) Якщо ця оцінка є помилковою і досягнення будь-якої поставленої нами обмеженої мети не змусить Росію підкоритися нашим умовам, ми фактично будемо втягнутими в тотальну війну.
б) Обмежити військові дії якимось одним реґіоном буде неможливо. Отже, в міру їх розгортання нам доведеться зважати на реальність ґлобального кофлікту.
в) Навіть якщо все йтиме за планом, ми не досягнемо довготривалого, з військового погляду, результату. Військову міць Росії не буде зламано, і вона зможе відновити конфлікт у будь-який час, що його вона визнає за слушний.
12. Проте, припускаючи, що уряд вирішив, знаючи про вищезазначені небезпеки, піти на ризик обмеженої воєнної кампанії, ми проаналізували можливі дії для нанесення росіянам удару, який би змусив їх прийняти наші умови навіть у тому випадку, коли вони не зазнають вирішальної поразки і з військового погляду все ще будуть здатними продовжувати боротьбу.
Загальна стратеґічна ситуація
13. Найгрізнішою з російських сил, що нам протистоять, є, безумовно, Червона армія. З боку російських стратеґічних бомбардувальників або підводних човнів не буде загрози нашим базам і судам, яку можна було би порівняти із загрозою, що ми її мали від німців. Тому основну увагу слід приділити чисельності й дислокації Червоної армії.
14. Европа. Основні сили Червоної армії зосереджено в Центральній Европі. Хоча росіяни можуть окупувати Норвегію аж до Тронгейма на півдні і Грецію, це не вплине істотним чином на загальну стратеґічну ситуацію. В Европі вони цілком можуть також захопити Туреччину і, користаючись зі свого нинішнього панівного становища в Південно-Східній Европі, здатні блокувати Протоки й запобігти будь-яким операціям, що їх наш ВМФ хотів би вчинити в Чорному морі. Саме собою це не створить для нас додаткової загрози, але Південно-Східна Европа, включаючи Грецію, негайно стане закритою для нашого впливу й торгівлі.
15. Близький Схід. У Персії та Іраку може виникнути надзвичайно небезпечна ситуація. Видається майже неминучим наступ Росії в цьому реґіоні з метою захоплення цінних нафтових родовищ і через виняткову важливість цього реґіону для нас. За нашими оцінками, тут Союзним військам у складі трьох індійських бриґадних груп можуть протистояти близько 11 російських дивізій. Тому важко уявити, як ми захищатимемо цей реґіон, а втрата цього джерела постачання нафти матиме надзвичайно серйозні наслідки.
З огляду на труднощі з матеріяльно-технічним забезпеченням і на участь у бойових діях у Центральній Европі, видається малоймовірним на початковому етапі наступ Росії в напрямку Єгипту.
Росія, безумовно, спробує спровокувати заворушення в усіх країнах Близького Сходу.
16. Індія. Хоча Росія, поза всяким сумнівом, спробує спровокувати заворушення в Індії, можливість ведення нею воєнних дій в цьому реґіоні видається сумнівною.
17. Далекий Схід. На Далекому Сході будь-яка російсько-японська угода дозволить японцям вивільнити сили для зміцнення метрополії або для відновлення наступу в Китаї. Вони навряд чи здійснюватимуть десантні операції з метою повернути будь-які втрачені ними території. Основні операції проти Японії, очевидно, доведеться відкласти, що призведе до патової ситуації у “японській” війні. Наступальні дії з боку Росії проти Союзників на Далекому Сході видаються малоймовірними.
18. Вищенаведені міркування і нинішня диспозиція головних сил підводять нас до висновку, що головним театром воєнних дій неминуче буде Центральна Европа з другорядними, але надзвичайно важливими операціями в районі Персії-Іраку.
19. У Додатку І міститься наш аналіз кампанії в Европі. Головні пункти нашого аналізу викладено нижче.
Фактори, що впливають на нашу стратегію у Східній Европі
20. Основною нашою перевагою над росіянами буде перевага в повітрі і на морі. Остання дозволить нам контролювати Балтику, але саме собою це не буде важливим фактором у досягненні швидкого успіху.
21. У повітрі наша перевага буде до певної міри нівельована тією обставиною, що наші сили стратегічної бомбардувальної авіації початково повинні будуть базуватися в Англії, навіть якщо ми використовуватимемо проміжні аеродроми на континенті. З огляду на виснажливе навантаження на наші ВВС і на великі відстані, що їх доведеться долати, навряд чи ми зможемо використовувати нашу авіацію так ефективно, як під час війни з Німеччиною.
22. Російська промисловість настільки розпорошена, що навряд чи може розглядатися як виграшна мета для повітряних ударів. З іншого боку, велика протяжність російських комунікацій, як видається, може запропонувати нам куди зручніші цілі для бомбардувань, особливо на важливих переправах через водні перешкоди. Однак для досягнення якихось значущих результатів ці удари по комунікаціях мають координуватися з наступом сухопутних військ.
Отже, єдиним засобом досягнення швидкого успіху є сухопутна кампанія з повним використанням нашої переваги в повітрі, як тактично, так і в ударах по російських комунікаціях.
2З. Топографічні міркування і загальна спрямованість комунікацій вказують на те, що сухопутний наступ має, головним чином, відбуватися на Півночі. Це дасть нам додаткові вигоди, оскільки дозволить використовувати нашу перевагу на Балтійському морі для захисту нашого лівого фланґу, одночасно непокоячи супротивника ударами на його правому фланзі.
24. Отже, ми доходимо висновку, що кампанію слід вести на Північному Сході Европи, головним чином, сухопутними силами.
Сухопутна кампанія в Північно-Східній Европі
25. Наявність Союзних сил для наступальних операцій значною мірою залежатиме від того, яка їх частина буде зв'язана необхідністю відновлення і охорони комунікацій у зруйнованих районах Німеччини.
26. Беручи до уваги цю частину, а також сили, потрібні для забезпечення безпеки фронту на півночі аж до лінії Дрезден - Хемніц, ми оцінюємо наявність сил для наступальних операцій у приблизно 47 дивізій, у тому числі 14 бронетанкових.
27. Росіяни у відповідь, за нашими оцінками, зможуть виставити сили, еквівалентні 170 дивізіям Союзників, з яких З0 дивізій будуть бронетанковими. Таким чином, ми зіткнемося з нерівністю сил порядку два до одного в бронетанкових військах і чотири до одного - в піхоті.
28. Важко оцінити, якою мірою наша перевага в тактичній авіації і в управлінні нашими військами дозволить виправити рівновагу сил, але, з огляду на вищезазначену нерівність у силах, перехід у наступ буде явно ризикованим заходом.
Втім, якщо буде вирішено обрати саме цей варіант, він може набути форми двох головних ударів:
північного - по осі Штеттин - Шнайдемюлі - Бидгощ;
південного - по осі Ляйпциґ - Коттбус - Познань і Бреслау.
29. Основні танкові битви, вірогідно, розгорнуться на схід від лінії Одер - Нейссе, і від їх наслідку, можливо, залежатиме результат кампанії. За позитивного результату ми, ймовірно, вийдемо на загальну лінію Данциґ — Бреслау. Проте, будь-яке подальше просування означало б розтягування лінії фронту, що його треба утримувати протягом зими, й більшу загрозу, яка походитиме від виступу лінії фронту, що його утворюють Богемія з Моравією, звідки росіянам не конче доведеться відступати. Видається, таким чином, вірогідним, що, якщо ми не здобудемо потрібної нам перемоги на заході від лінії Данціґ - Бреслау, нас фактично чекає тотальна війна.
З0. Отже, успіх сухопутної кампанії залежатиме від результату боїв на заході від вищезгаданої лінії до настання зими. Наша стратеґічна позиція сама собою не є сильною, і фактично ми змушені будемо зробити ставку на одну велику битву за вкрай невигідного для нас співвідношення сил.
ВИСНОВКИ
З1. Ми дійшли висновку, що:
а) починаючи війну з Росією, ми маємо бути готовими до тотальної війни, яка буде тривалою і потребуватиме великих витрат;
б) з огляду на чисельну перевагу російських сухопутних військ, можливість досягнення обмеженого і швидкого успіху є вкрай сумнівною, навіть якщо, згідно з політичною оцінкою, такого успіху буде досить для досягнення наших політичних цілей.
Підписали:
Дж. Ґрантам,
Дж. С. Томпсон,
В. Л. Дансон
Кабінет воєнного часу,
22 травня 1945.
Додаються:
Додаток I - Оцінка кампанії в Европі
Додаток II — Російські сили та їх диспозиція
Додаток III - Союзні сили та їх диспозиція
Додаток IV - Реакція Німеччини
Мапа A - Російські сили та їх диспозиція
Мапа B - Союзні сили та їх диспозиція
Мапа C — Кампанія в Північно-Східній Европі
Мапа D — Уразливі точки на російських лініях комунікацій
__________
* Переклад мій. Існує російський переклад, в якому є помилки, неточності та перекручення; титульної сторінки з текстом Subject: Russian Threat to Western Civilisation (Предмет: Загроза Західній цивілізації з боку Росії) просто не переклали - не наважилися. 😉


Титульна сторінка



Мапи взято з публікацій:
https://en.wikipedia.org/wiki/Operation_Unthinkable
http://albertadebate.ca/Docs/churchill%20debate%20invitation%202016.pdf




неділю, 15 січня 2023 р.

"Чую плач і стогін з милої Вкраїни..." Володимир Сосюра

 


Володимир Сосюра
* 6 січня 1898, ст. Дебальцеве — † 8 січня 1965, Київ

СТЕП
Ходе Степ.
Замислений Степ.
А на ньому синій-синій жупан.
За туманом — туман
і татарські загони…
Розсипається Степ синім дзвоном…
Гей, крізь вітер і ніч бліді руки простяг
і поклав
на Чумацький, на зоряний Шлях…
бліді руки простяг…
Ходе Степ.
Замислений Степ.
А на ньому синій-синій жупан.
За туманом —
туман…
1922

***
То не вітер віє із тьми-домовини,
То не сови будять помертвілий край.
Чую плач і стогін з милої Вкраїни...
Знов москаль мордує мій коханий край.
Плаче місяць в травах, дощ хатини мочить,
Стогне вітер в ставнях, криші розгорта.
І в сльозах кривавих думи мої й ночі,
І в сльозах кривавих воля золота...
Гей ти, край зелений! Гей, багнет блискучий...
Вже в свій край холодний утіка москаль.
Скоро встане сонце, і загинуть тучі,
Як загине в серці днів моїх печаль.
Газета «Український козак», друкований орган армії УНР, 1918 р.

Володимир Сосюра - козак Червоних гайдамаків Третього гайдамацького полку Армії УНР під командуванням отамана Омеляна Волоха (до того Гайдамацький кіш Слобідської України), що захищав Київ, приборкував повстання на «Арсеналі», звільняв Слов’янськ, Бахмут та ин. міста Донбасу від большевицької навали (саме на гроші отамана Волоха видано першу збірку поета «Пісні крові»); втікаючи з полону червоних, потрапив до рук Махна, але знову повернувся до Петлюри; згодом поставлений до стінки денікінцями; недостріляний ними (куля пройшла нижче серця), знов опинився в Махна, який за хоробрість нагородив Сосюру золотим годинником; помилуваний большевиками і прийнятий до їхніх лав через малий вік та поетичний талант. Лавреат Сталінської премії. Час до часу пацієнт психлікарень (можливо, прототип поета Бездомного з роману Булґакова «Мастер та Маргарита»). Творчість Сосюри одночасно містить різні оцінки таких антаґонічних постатей, як Мазепа, Петлюра, Махно, Джугашвілі-Сталін, Ульянов-Лєнін та ин., так само як і відповідних подій. Народжений у російськомовній родині, став на все життя непримиренним борцем за українську мову та культуру. (с)

ГАЙДАМАКА
Бій відлунав. І червоні знамена
Затріпотіли на станції знов.
І до юрби полонених
Сам комісар підійшов.
Аж до кісток пропікає очима.
Хлопці стоять перед ним, як мерці.
П’яно хитається смерть перед ними,
Холодно блима наган у руці.
"Є гайдамаки між вами, я знаю,
Кожного кулі чекає печать!"
Стиснуто зуби в останнім мовчанні -
Всі полонені мовчать.
"Всі ви такі ж, як і я, чорнобриві -
Шкода розстрілювать всіх.
Гляньте навколо - і сонце, і ниви..."
Відповідь - сміх.
"Ну так пощади не буде нікому!
Вас не згадає замучений край!"
Вийшов один і сказав комісару:
"Я - гайдамака. Стріляй!"
(Ця версія, напевне, ніколи не друкувалась і зберіглася лише в переказах - у пізнішій версії червоний стяг замінено на синьо-жовтий, комісара на курінного, гайдамаків на комсомольців.)

ПРОЛОГ
до роману "Третя рота" (уривок)
"Народився я на станції Дебальцево о десятій годині ранку шостого січня 1898 року. Народився на тиждень раніше. Це було так. Мати на останнім місяці вагітності виходила а вагона, і її ударив в живіт гострим кутом скрині якийсь пасажир. Він це зробив ненавмисне. Але мені від того було не легше. Мабуть, він ударив мене в ліву половину голови, і від того я народився передчасно.
Мати, коли побачила мою чорну голівку, крикнула:
"Чорт!" — і знепритомніла. Мати моя була дуже легковажна і романтична. На останнім місяці вагітності вона бігала, переплигувала через тини і, взагалі, майже не було помітно, що вона скоро стане матір'ю. Вона з походження була (чоловіча лінія) сербіянка, хоч прізвище у неї було Локотош, що угорською мовою значить — "слюсар". Мабуть, у матері була і угорська кров. По жіночій лінії вона була єврейкою і українкою.
Батько мій був з походження (чоловіча лінія) француз, — правильно прізвище "Соссюр", навіть з приставкою "де". Пономаренко Пантелеймон Кіндратович 2, який читав початок цього роману, сказав мені, що я ніякий не француз і що правильно моє прізвище не "Соссюр", а "Сюсюра" (і відкіля він це узяв, бо в документах нашого колишнього волосного правління я дійсно записаний на прізвище "Сюсюра"), що у нього був друг його батрацької юності, козак із Кубанської станиці Брюховецька Сюсюра, що в тій станиці майже половина Сюсюрів.
Але дід мій підписувався "Соссюр" і казав, що наше прізвище українізували писарі. Можливо, це так і було.
Очевидно, мій предок, — чомусь мені здається, що він з південної Франції, Провансалю, — потрапив до Запорозької Січі, де писарі і записали його "Сюсюрою".
Мої родичі, звичайні селяни і робітники, кажуть:
"Ми — французи".
А відкіля вони це знають?
По жіночій лінії батько був карачаєвець і українець, по чоловічій теж українець. У цього під нижньою губою була еспаньйолка, а на підборідді волосся не росло. Вуса в нього були довгі, козацькі, запорозькі вуса! Задумливі, ніжно-суворі, світло-карі очі, орлиний ніс, високий лоб, тонкі брови. Він був стрункий, широкоплечий, з грудьми богатиря, трохи зігненими кавалерійськими ногами; ходив він ледь сутулячись і завжди дивився трохи вниз. Він був спокійний, мовчазний, чудесно малював, особливо аквареллю, пейзажі і любив малювати людські обличчя. Грав на гітарі і під її задумливий, срібний акомпанемент співав задушевних українських пісень. Писав вірші, але більше сатиричні.
Моя мама, як контраст до мого русявого татка, була чорна, майже циганка, мятежна і розкидана. Вона була красуня її смугляві тонкі риси, темно-карі очі; чорні, аж жагучі, мов крила летючих птиць, красиво загнуті брови; нервові ніздрі майже класичного, з ледве помітною горбинкою носа завжди були в якомусь дивнім, хвилюючім русі. Мама була чудесно збудована. У цеї було чорве, аж до синяви, волосся, і вся вона була як зоряна і пристрасна пісня. Вона дуже любила зорі і часто молилась і плакала під ними. В юності своїй вона працювала на патронному заводі в її ріднім місті Луганську (сама вона з Кам'яного Броду). І на загальноміськім балу одержала перший приз за красу. Там були претендентками і дочки багатіїв міста, а вона, звичайна робітниця, всіх їх перемогла. Татко нагадував мені похмурого козацького орла, а мама — якусь смугляву птицю, що їй не сидиться на місці і все вона хоче кудись полетіти. Як протилежність батькові, вона була дуже балакуча, її одвертість була потрясаюча.
Коли я був ще маленьким і ми багато їздили, мама своїм випадковим вагонним сусідам розповідала про все своє життя і з такими інтимностями, що, не тоді, коли я був маленький, а зараз, коли я великий і вже старенький, просто дивуюсь. Я все слухав, що говорила мама, а вона багато разів, тому що у неї було багато сусідів під час різних мандрівок, розповідала одне і те ж. Це врізалось назавжди в мою душу. Вона багато разів розповідала про себе і татка, про свої романтичні пригоди, коли вона була ще дівчиною, про своїх близьких, рідних і знайомих. Вона розповідала це так поетично і образно, що переді мною як живі стояли повні чар і краси срібно-місячні ночі Донбасу і люди, прекрасні люди, цілі зоряні світи, святі, далекі і казково-близькі.
Дід мій, по батькові, виховувався поміщиком як талановитий селянський хлопчик. Коли він підріс, його віддали в Лисичанську штейгерську школу, дворічну. Дід не хотів вчитись, прибігав додому і ховався на печі. Тоді приходив прикажчик поміщика з мішком. В цей мішок він, як порося, заштовхував мого діда і тягнув його на плечах кілька кілометрів, в Лисиче. Дід, Володимир Кирилович Сосюра, закінчив нижчу гірничу освіту, але через кволе здоров'я в шахті не працював, а пішов по канцелярській лінії. Сорок років він був секретарем Луганського "Крестьянского присутствия". За вислугу літ йому давали дворянство, але він одмовився:
"Я крестьянином родился и таковым хочу умереть". На старості йому дали казьонку, і він до самої смерті торгував горілкою на користь російській імператорській армії, яка одягалася і годувалася за прибуток од продажу горілки. Дід, як і мій батько, писав вірші, теж із сатиричним уклоном і теж українською й російською мовами. Пам'ятаю зміст його сатиричної поеми українською мовою, датованої 1859 роком. (Я віддав у Харкові оригінал цієї поеми діда в музей імені Шевченка 3, але за Вітчизняної війни все загинуло і портрет мого прадіда Майбороди — теж). У поемі говориться про те, що пани без селян поздихають, звільнивши їх од кріпацтва. У ній говорилось про те, як поміщики міняли на цуценят людей, як вони знущалися з них і мучили їх і на крові й сльозах тружеників будували своє сите і підле життя.
Батько мій теж учився в штейгерській школі, але вже трирічній, та не скінчив її. Він почав вчитися з п'яти літ, на колінах у вчителя. Закінчив церковноприходську школу, потім міське начальне училище. Мріяв бути моряком, але мрії не здійснились, і він став учнем штейгерської школи 4. Вчився він на "відмінно" і одержував як відмінник казьонну стипендію. Маму дуже смішило, коли мій батько, безвусий парубійко, готував до випускного екзамену, сам будучи в першому класі, своїх бородатих старшокласників, і коли вони туго сприймали його пояснення, він нервував і називав їх "ослами". Але вони не ображались на нього, бо він так їх називав заслужено.
За рік до закінчення штейгерської школи батько був виключений за участь у революційному гуртку з формуліровкою: "За пьянство". Тільки завдяки зв'язкам діда, батько не був засланий туди, куди "Макар телят не ганяв" 5. Коли татка виключили з штейгерської школи, він написав дідові віршованого листа. Пам'ятаю, що в ньому були нарікання на самотність, на судьбу, на незаслужені страждання:
Не убил я человека,
Златом будучи прельщен...
А дід йому відповів:
Ты страдаешь, это ясно.
Но ты сам тому виной:
Променял свой путь прекрасный
На тернистый и глухой,
Дід після своєї смерті не залишив батькові спадщини. В заповіті було написано: "Сыну Николаю ничего не завещаю".
У батька була сестра, тьотя Ніна. Вона мала начальну освіту, а далі не вчилась. Дід її дуже любив, а батька теж, звичайно, любив, але іншою, суворою і мужньою любов'ю. Він бачив, що татко талановитий і сам проб'є собі дорогу. А тьотя була непристосована до життя і боялась його. У неї була нещасна любов, і вона так і залишилась до смерті старою дівчиною. Гроші вона сховала в матрац, і під час пожежі згоріло десять тисяч.
Бабуся, батькова мати, дуже любила татка. А тьотю теж любила, але не так дуже. У діда був незаконнороджений син, якого він виховував тайно від бабусі і платив великі гроші за його освіту, що відбивалось на матеріальному стані його сім'ї.
І одного разу бабуся узнала про це, що у діда є незаконнороджений син, і з нею стався припадок, під час якого вона вивела в степ мого татка з сестрою і хотіла їх повісити... Добре, що не було на чім... Припадок пройшов, але у бабусі на обличчі залишився слід: у неї був викривлений рот із лівого боку.
Дід весь час жив у Луганську, бабуся займалась хазяйством. Од важкого труда у неї була грижа. Дід одружився з нею від злості на дочку поміщика, яку він дуже любив, а потім розчарувався в ній, бо вона була дуже легковажна, легкодумна і зрадлива.
Бабуся служила в батька невдалої нареченої мого діда економкою і чудесно знала французьку мову.
Бабуся моя була теж, як і мама, смуглява.
Я схожий на мамку, татка і на себе.
Бабуся Віра Іванівна була черкешенкою по жіночій лінії, а по чоловічій — росіянка. Вона була до фанатизму релігійною і по суті була моєю духовною матір'ю. Але про це потім.
Батько моєї матері, мій дід Дмитро Данилович Локотош, був міщанином города Луганська і мав водяного млина, якого пропив. Його дід був багатий серб, а прадід — полковник сербської армії, що за російсько-турецької війни перейшла на бік росіян, і загинув у боях проти турок. Разом з ним загинули документи про його дворянство, і його вдову з сином записали в міщани города Луганська. У діда було два брати. Після смерті мого прадіда вони ділили землю і взагалі спадщину. Дідів брат Андрій не захотів залишатись на землі, а сказав, щоб аа нього платили за учобу, а землі йому не треба, і став вчитись.
Він закінчив юридичний факультет Воронезького університету і дослужився до председателя окружного суду. У нього дружиною була якась княгиня (я прізвище забув), а утриманкою — красуня прачка. Я пам'ятаю її, повну і чорноброву. Вона розповідала матері, що для того, щоб поправитись, намазувала маслом хліб на два пальці товщини. А я, голодний, слухав. Це — про дядька моєї матері.
Дід мій був дуже балакучий, натхненний і все мені розповідав про Гарібальді 6 і взагалі всякі інтересні романи. Він розповідав так натхненно, що у мене од захвату серце сіяло, як сонце, і я не міг його наслухатись. Він одружився з дочкою колишнього священика, що одмовився од сану ("Не хочу дурить народ"), мого прадіда, Майбороди, що при переході в духовне звання змінив прізвище на Костянтинів. Мій прадід був дрібний український шляхтич, нащадок одного з ватажків і організаторів Запорозької Січі, Майбороди.
Мій прадід Микола Костянтинів закохався в красуню єврейку Розу із купецької родини Старикових в городі Катеринославі.
Мати Рози співчувала любові прадіда і Рози, а батько її і його родичі були гостро проти.
Тоді прадід із Розою однієї осінньої ночі втекли.
[...]
Світлина 1923 року.