вівторок, 28 лютого 2023 р.

Гіршим за неофіта в політиці може бути лише неофіт у війні

 



👉 Сирський отримав Героя України.
Залужний - ні.
Зеленський втілює серед військових політику "розділяй і володарюй"??
Сподіваюсь, в українських військових вистачить здорового глузду побачити цю примітивну технольогію.
© Роман Москаль

👉 Командувач Сухопутних військ генерал Олександр Сирський, судячи з кількости отриманих ним нагород, є протеже керівника офісу президента Єрмака. До Сирського є багато запитань не тільки щодо Бахмута, а й до стратегії оборони всього Донбасу.
© Генерал Сергій Кривонос

👉 Банкова так активно піарить і пушить Сирського, за відсутности Залужного в інформаційному просторі, що штучність цього вже стала видною навіть непрофесіоналам інформаційної політики. Дедалі більше людей починають замислюватися, навіщо це робиться? Але найцікавіше показують соцопитування. А показують вони те, що попри велику присутність в інформаційному просторі та реґулярне підсвічування його у всіх видах ЗМІ, від тг-каналів до фільму "Рік", Сирський не зростає у рейтинґу. Справа не тільки у відсутності харизми. Проблема Банкової значно глибша. І це та проблема, якої на Банковій не можуть вирішити.
© Borislav Bereza

👉 Присутність генерала Сирського з незрозумілими повноваженнями в зоні оборони Бахмута, наданими, за його словами, президентом країни, дезорганізує діяльність військ, створюючи проблеми в дотриманні принципу єдиного загального командування. Це може мати найсерйозніші наслідки для оборони цього об'єкту. ‎
© tZE inform @tZEinform

- Так, казали хлопці, що бардак.
- Треба негайно перевести сирського у 95 квартал. Він там буде Лисого шикувати ("строіть" для тих хто звик па-масковскі). Налагодить там стройову і навчить правильно віддавати честь увесь склад 95-го без ґендерного поділу.
- В нашого боневтіка загострення. Наполеона з себе корчить.
- Вони вже є - ті наслідки, так само було після його появи у Соледарі. Там ще 4 км, і траса буде з двох боків під обстрілом.
- Минулого року рф вимагала відсторонення від оперативного управління війсками генерала Залужного, який самостійно ухвалив атакувати територію рф. Як бачимо, цього року ці спроби продовжуються...
(з коментарів)

👉 ПРОСТО ВІЙСЬКОВІ ФАКТИ
Після 24.02.2022 нагороджені:
- генерал Залужний В.Ф., Головнокомандувач Збройних Сил України. Хрест бойових заслуг, 6 травня 2022 року.
- генерал-майор Ковальчук А.Т., командувач Оперативного командування «Південь». Командувач об'єднаного стратегічного угруповання військ «Олександрія» (південний театр бойових дій). Хрест бойових заслуг, 27 липня 2022.
- генерал-майор Марченко Д.О., командувач обороною Миколаєва. Орден «За мужність» III ступеня, 08.03.2022 року.
- генерал-полковник Сирський О.С., командувач Сухопутних військ Збройних сил України. Звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка», 5 квітня 2022 року. Хрест бойових заслуг 27 липня 2022 року. Орден Богдана Хмельницького I ст. 11 грудня 2022 року. Орден Богдана Хмельницького II ст., 18 березня 2022 року.
Просто порівняння. Висновок робіть самі.
© Литвиненко Едуард

👉 Олександр Сирський:
Народження: 26 липня 1965 (57 років), Владімірская обл., росія.
Освіта: Московське вище військове командне училище.
(Вікіпедія)

👉 Зеленський заявив, що на фронті важка ситуація, найважча - на бахмуцькому напрямку.
Я так розумію, що союзники вже багато разів рекомендували відступити з Бахмута на попередньо заготовлені позиції, але Зеленському утримання Бахмута потрібно з іміджевої сторони. Операцію з утримання Бахмута очолює улюбленець ОП і фаворит Зеленського - Сирський.
Цікаво, скільки разів Залужний був проти утримання Бахмута?
Ми цього не дізнаємося, але невиправдані втрати для підтримання чийогось іміджу - це ганебно.
Часто почали писати, що через Ставку Верховного Головнокомандувача Зеленський намагається здійснити вплив на війну, заручившись підтримкою Сирського. Не знаю точної мотивації Сирського, точніше не хочу зараз озвучувати припущення, але іміджеві точки і символи для Зеленського грають велику роль. За останній рік їх було вдосталь.
Гіршим за неофіта в політиці може бути лише неофіт у війні.
© Тг-канал "Бєнєфіціари влади"


Кадри з Бахмута


БОНАПАРТА ІЗ СИРСЬКОГО НЕ ЗЛІПИШ
👉 До Бахмута спрямовано підкріплення, бо там дуже складна ситуація. Про це заявила Ганна Маляр в етері телемарафону. За її словами, рішення утримувати місто – стратегічне, а не політичне.
Також вона додала, що в районі Бахмута діють професійні й численні підрозділи ваґнера, проте "втрати їхні дуже високі, в рази більші, ніж у нас".
На відео кадри з Бахмута.
© Тг-канал "Бросок Мангуста"
- Ганна Маляр сама зрозуміла, що вона намолола?!
(з коментарів)


Ворог обстрілює Бахмут термобаричними боєприпасами з ТОС-1 "Сонцепьок"*


👉 От все-таки, як не старайся, але Бонапарта із Сирського не зліпиш. Марна справа.
Це не російська пропаґанда. Не ІПСО, про які виють БОТи "генія політтехнологій" Михайла Подоляка. Це мапа зі сайту "Deep State", українського проєкту, що повідомляє про ситуацію на фронтах у режимі реального часу. Повідомляє він інформацію досить точно. Саме тому ми починаємо за "Deep State" серйозно хвилюватися. Така правда зараз стає небезпечною для офісу презедента.


Не треба бути стратегом, щоби бачити: Бахмут є під загрозою повного оточення. Ми не хочемо лізти у плани військових. Проте. Погляньте у правий верхній кут скріна, що ми публікуємо. Пізнаєте? Це Соледар. Той самий, що його генерал Сирський обіцяв не здавати. Гляньте, де зараз фронт.
Про те, що Бахмут і далі тримають усупереч здоровому глуздові, тому що Сирський пообіцяв Зеленському не здавати "фортеці Бахмут", пишуть вже імениті волонтери. Причин плачевної ситуації біля Бахмута безліч. Це й паршиве постачання, і слабка підготовка військ. Але одна з основних - армія не вірить Сирському. Вона йому не вірить і відверто його боїться. Накази іґноруються. Атмосфера у підрозділах жахлива.
Пригадуєте, з якою наполегливістю провладний єдиний телемарафон переконував всю країну, що Соледар усе ще наш? У військових ці твердження викликали нервовий тик. На штабній "Дельті" Соледар на той момент уже понад тиждень був позначений як втрачений.
Повторимо знову: команді Зеленського час припинити грати в політику на полі бою, задля піару для бездарностей, аби замінити ними небезпечного авторитетного конкурента. Рано чи пізно українці вимагатимуть назвати їм винуватця кривавої драми.
Це сиґнал і для самого Сирського. Приклади Рябошапки, Баканова та Венедиктової свідчать самі за себе. Треба буде – його зіллють.
© “Печерський пагорб”, Тг


* Коментар до посту https://t.me/c/1646540589/16415.


Опубліковано о
Мітки: , , , , ,

понеділок, 27 лютого 2023 р.

Юрій Бутусов. "Дружній вогонь"

 




"ДРУЖНІЙ ВОГОНЬ"
Родичі вісьмох бійців 101-ї бригади, розстріляних "дружнім вогнем" 26.02.2022 біля метро "Берестейська" в Києві, вимагають суду та притягнення винних керівників до відповідальности.
Коли я чую, що влада не попереджала українців про наближення війни і не розгортала ТРО та оперативний резерв, нібито щоб не викликати паніку, я згадую десятки вбитих військових та цивільних, яких розстрілювали "дружнім вогнем" на початку війни через погану організацію та управління. Бо ті, хто замість підготовки розповідав, що "не треба провокувати, будемо їсти шашлики у травні", раптом 24-го наказали роздавати автомати з машин випадковим людям навіть без паспортів. І відсутність підготовки обернулась справжньою панікою та багатьма смертями.
26 лютого на проспекті Перемоги біля метро "Берестейська" невідомий український підрозділ з невстановлених причин прийняв за диверсантів кілька машин, в яких пересувались 8 військовослужбовців, та розстріляв їх впритул. Це були 7 солдат строкової служби, в тому числі 20-річний Роман Чумаченко, і їхній командир, лейтенант Юрій Сирота. Усі вони загинули. Роман був єдиною дитиною у родині. Цей розстріл спочатку був проголошений "боєм" та "знищенням ДРГ".



Марина Толкаченко, мама Романа, звернулась до мене, бо хоче, щоб справа, порушена в ДБР, не була замовчана, щоб були встановлені відповідальні посадові особи, щоб відбувся суд, щоб були зроблені висновки і, таким чином, попереджені нові трагедії.

У свідоцтві про смерть солдата Чумаченко зазначено місце загибелі - метро "Берестейська", 26 лютого. Ось ціна часу, управління, підготовки, а точніше - їх відсутности в цьому випадку. Зброю роздали без призначення компетентних командирів, налагодження зв'язку, тому не одна, а кілька груп наших бійців були у нашому тилу вбиті своїми. І таке відбувалось у багатьох місцях.


Так, в усіх арміях на війні трапляється "дружній вогонь". Буває, що в хаосі реального бою з противником, коли ворог близько, за нього приймають своїх. Але розстріл на "Берестейській" та інші розстріли машин у Києві в лютому відбувались у глибокому тилу, дуже далеко від фронту, без будь-якого контакту з реальним противником, і сама обстановка жодним чином не було схожа на дії "ДРГ" й не вимагала відкривати вогонь неподалік центру міста по машинам, які пересувались по місту. До речі, попри розмови керівників, що ніби-то диверсанти діяли у Києві - жодної справжньої ДРГ виявлено не було, жодних фактів їхніх дій в Києві на даний момент нема.
Ось що таке паніка. Реальна паніка через управлінський хаос та відсутність часу для організації та підготовки. Це можна було б попередити єдиним чином - провести розгортання сил ТРО вчасно, хоча б за місяць чи хоча б за тиждень до початку війни.
І Роман, і Юрій офіційно визнані загиблими у війні, родини отримали належні компенсації, у них нема жодних матеріальних вимог, вони хочуть одного - щоб з цієї трагедії були зроблені висновки, щоб вберегти когось іншого від такої саме біди.
Справа зараз у Державному бюро розслідувань. Будемо висвітлювати цю справу.
А ми з вами маємо запам'ятати: подолати паніку може тільке одне - ВЧАСНА ПІДГОТОВКА. А приховувати відсутність дій словами про "небажання паніки" - це безвідповідальність, і цим мають займатись правоохоронні органи.


Опубліковано о
Мітки: , ,

Марко Безручко, генерал-хорунжий Армії УНР. Слово прощання

 


Симон Петлюра (праворуч) і Марко Безручко (другий ліворуч) приймають військовий парад. Київ, травень 1920 року. Фото з фондів Centralne Archiwum Wojskowe


"НІЯКА ПОЛІТИЧНА КОНЬЮНКТУРА НЕ ПОМОЖЕ НАРОДОВІ, КОЛИ В НЬОГО НЕ БУДЕ ВІЙСЬКОВОЇ СИЛИ."*

МАРКО БЕЗРУЧКО
генерального штабу генерал-хорунжий
Ще одна свіжа могила, ще одна невіджалувана втрата в наших рядах.
10 лютого 1944 року після тяжкої затяжної хвороби помер у Варшаві так добре знаний всьому нашому вояцтву обох українських армій - УГА й УНР - командир славної 6-ої Січової Стрілецької дивізії генштабу генерал-хорунжий Марко Безручко.
Невимовний жаль обгорнув нас, вояків, при цій сумній вістці. Втратили бо ми одного з найвидатніших наших бойових командирів, що своєю особистою хоробрістю і завжди вдатним керуванням в боях здобув собі й своїй дивізії таку голосну славу.
Скромний в особистому життю, вимогливий, часами суворий на службі, але завжди справедливий і дбайливий до підлеглих, - він здобув собі заслужену любов і повагу всієї дивізії, що його обожнювала й славу про нього рознесла по цілій нашій армії.
З певністю можна сказати, що не було в армії вояка, який не знав би генерала Безручка та його чинів бойових.


Народився покійний генерал 31-го жовтня 1883 року на Запоріжжі. Загальну освіту побрав в учительській семінарії, яку скінчив у 1905 році. Військову науку здобув в Одеській старшинській школі, з якої вийшов у ранзі хорунжого до 106 пішого Уфімського полку, що стаціонував у Вільні. Вищу військову освіту здобув в Академії Генерального Штабу в Петербурзі, яку скінчив у 1914 році й повернувся до свого полку, з яким і вийшов на першу світову війну. Незабаром його перенесено до штабу 30 армійського корпусу з наказу Генерального Штабу. В складі цього корпусу він і закінчив війну на румунському фронті.
До українського війська вступив у 1918 році, де йому довірено відповідальне становище начальника персонального відділу Українського Генерального Штабу.
Від 25-го березня 1919 року є він начальником штабу Корпусу Січових Стрільців, з якими бере участь у боях з большевиками до 7 грудня, коли був інтернований поляками в Луцьку.
1 січня 1920 року Головний Отаман Симон Петлюра викликає його до місця свого постою й доручає йому формування 6 пішої дивізії. Завдання це генерал Безручко виконав, і 9-го квітня дивізію поставив на марш у складі 3 польської армії генерала Ридз-Сміґлого. Виконуючи оперативне завдання, відбуває генерал Безручко славний марш на Київ. Це ж бо його, тоді ще полковника, вітав так ентузіястично наш прастарий Київ, коли він як переможець по розгромі большевиків, на чолі своєї славної дивізії вступав тріюмфально до столиці України!
В часі відходу від Києва разом з польським військом, що почався 9-го червня 1920 року, генерал Безручко не раз міряється силами в арієрґардних боях з насідаючими большевицькими частинами, яким завдає чималих утрат (як от під Ігнатполем та на річці Уборть) без утрат у своїй дивізії.
Другою блискучою перемогою генерала Безручка над ворогом була перемога над совєтською кінною групою Будьонного під Замостям. Це ж він, генерал Марко Безручко, розбив хижацькі полчища Будьонного під Замостям і тим врятував Варшаву, створивши полякам леґенду чуда над Вислою! Ще й тепер болить московській кінноті їхня поразка під Замостям, і вона в своїй люті виспівує пісню, в якій є і ось такі перли:
„На Дону і в Замостє
Тлєют бєлиє кості,
Над костямі шумят вєтєркі."

Петлиця генерал-хорунжого Армії УНР, запроваджена у червні 1920 року
Нагрудний знак 6-ї стрілецької дивізії Армії УНР, якою командував Марко Безручко


13 листопада 1920 року закінчив покійний генерал свою бойову працю і разом з військом українським перейшов на еміґрацію, де був інтернований спочатку в Олександрові Куявськім, а пізніше в Щипіорні біля Каліша, як командир групи війська, тут стаціонованого.
В 1921 році покликав Головний Отаман Симон Петлюра генерала Безручка на пост військового міністра, де він так же само добре справлявся з завданнями, як і на полі бою.
В 1924 році, коли поляки розпочали остаточну ліквідацію таборів інтернованих, покидає покійний генерал таборові дроти, переїздить до Варшави, де й обіймає зарібкову працю в польському Військовому Географічному Інституті.
Поза годинами служби генерал Безручко бере участь у громадському життю української політичної еміґрації в Варшаві, де посідає певні чільні становища: голови головної ревізійної комісії Українського Центрального Комітету в Польщі та голови Українського Воєнно-Історичного Товариства.
Спи ж спокійно, дорогий генерале й друже! Ти добре прислужився матері Україні та її військові. Вони Тебе не забудуть, вони пам'ять славную про Тебе передадуть історії, а домовину Твою, їм дорогую, перевезуть до Києва й по ставлять в пантеоні найславніших достойників своїх.
Мир праху Твоєму та вічная пам'ять! Прощай, наш дорогий, навіки!
Полк. Мих. Садовський
Опубліковано дня 24 лютого 1944 року на четвертій шпальті числа 8 (9) "До Перемоги", тижневика Військової управи Галичини для добровольців Стрілецької дивізії “Галичина”.

Надгробок Марка Безручка на православній частині цвинтаря "Воля" у Варшаві (рік народження зазначено помилково, правильно – 1883)

У Варшаві названо сквер на честь генерала армії УНР Марка Безручка

*******



МИХАЙЛО САДОВСЬКИЙ,
Генерал-поручник Армії УНР
Ген. Садовський народився 1886 р. в Києві. По скінченні середньої реальної школи вступив до російської Чугуївської військової школи, яку закінчив у 1912 р. в ранзі підпоручника і був приділений до 167 Острожського піхотнього полку в Черкасах, в складі якого вступив у I-шу світову війну в 1914. На війні ввесь час перебував на фронтах, де був тяжко ранений й отруєний ґазами; був тричі підвищений в ранзі аж до капітана й нагороджений шістьма нагородами, в тому високими — Анненською зброєю (шабля з написом "За хоробрість") і орденом св. Володимира з мечами й бантом IV ст. В російській армії за час війни аж до революції 1917 р. займав різні старшинські командні посади від командира роти (сотні) до замісника капітана полку.
З вибухом загальної російської революції й спонтанного українського національного визвольного руху М. Садовський з самого ж початку приєднався до групи українських свідомих патріотів, що стреміли до удержавлення України й створення власного національного війська. З того часу М. Садовський брав активну безперервну участь у визвольній боротьбі батьківщини супроти ворогів її, особливо ж супроти червоної й білої армій Московщини.
В останньому періоді тієї боротьби М. Садовський, уже в ранзі полковника Армії УНР, займав переважно штабові становища. Він був приділений до Культ. Освітн. Управи Управління Генерального штабу й нарешті, до Головного штабу, а звідтіля до Похідної Канцелярії Військового Міністерства при ставці Головного Отамана Симона Петлюри. На цьому ж важливому й відповідальному становищі Начальника Військової Похідної Канцелярії Головного Отамана, а потім ще й Начальника Персональної Управи Військового Міністерства та члена Вищої Військової Ради М. Садовський перебував і на еміґрації при Президентові Андрієві Лівицькому в Польщі й Німеччині аж до часу свого виїзду до Канади в 1950 р. В Армії Української Народної Республіки М. Садовський дослужився до ранґи генерал-поручника.
В часі перебування в німецькому таборі Майнц-Кастель у 1949 р. група старшин Армії УНР на чолі з ген. М. Садовським заснувала Український Воєнно-Історичний Інститут з Військовим Музеєм при ньому і вибрала Садовського досмертним директором його,- на цьому становищу він перебув аж до своєї смерти й своєю енерґією устиг зібрати й захоронити цінні воєнні й державні реліквії та інші дорогі пам'яткові експонати найновішої нашої історії.
Крім суто військової праці, ген. Садовський присвятив багато своїх сил громадській роботі. У таборах польської інтернації Української Армії був він не раз головою чи членом різних культурних і добродійних організацій, як от: Спілка Воєнних Інвалідів у Польщі, Управління Станиці в Каліші, Український Червоний Хрест, Головна Рада Хреста С. Петлюри, Т-во Вояків Армії УНР в Польщі, основник і заступник голови Українського Воєнно-Історичного Т-ва, Т-во Допомоги еміґрантам з України в Тарнові-Каліші, Об'єднання Українських організацій в Каліші, там же влаштування Дому Укр. Еміґранта та Видавництво "Чорномор". У Варшаві розпочав М. Садовський видавничу та літературну діяльність, випускаючи друком популярний збірник "За Державність", якого був головним редактором й якого видав з рамени Укр. Воєн. Іст. Т-ва 9 томів, а вже в Торонті довидав того ж збірника 10-й і 11-ий томи від Укр. Воєнно-Історич.-Інституту. В характері журналіста дописував до "Тризуба" в Парижі, до Укр. "Ниви" в Польщі, до "Діла" у Львові, до "Свободи" в ЗДА, до "Українського Голосу" й "Вільного Слова" в Канаді. На еміґрації на теренах Німеччини, Канади і ЗДА влаштовував виставки експонатів Військового Музею при УВІІ (до 40), а також виголошував доповіді головно про Державний Центр та Визвольні змагання в роках 1917—1921. Поза всім тим ген. М. Садовський залишив визначні сліди також і в своїй державницькій праці в еміґрації: у Канаді він декілька років підряд працював фінансовим уповноваженим ВО УНРади, а потім повнив уряд голови Представництва екзильного Державного Центру — Уряду УНР на Канаду.
Помер у 1967 р.

Джерело світлин https://uain.press/blogs/979290-979290

________________

* Гасло числа 8(9) тижневика "До Перемоги".
Опубліковано о
Мітки: , , , , ,

неділю, 26 лютого 2023 р.

Юрій Бутусов. Трагічні питання 24 лютого ціною тисячі життів

 




Юрій Бутусов: Я чимало почув на річницю великого вторгнення, питань багато. Оскільки президент уникнув відповідей на мої запитання, не допустивши мене до пресконференції, я публічно ставитиму запитання щодо трагічних подій 24 лютого 2022 року тут.

Крок за кроком, і сподіватимусь, що мої читачі допоможуть знайти відповіді". 

Частина 1

Цитата:

"Я доповів президенту за 2 тижні до початку повномасштабного вторгнення про те, що війна буде, що Росія неодмінно нападе на територію України з республіки Білорусь по Чорнобильській зоні. У нас була ця інформація, ми протягом тривалого часу повністю контролювали окремих представників військово-політичного керівництва РФ. У нас були відеоматеріали, фото, ми знали детально план. Тому це дало можливість і нам якісно готуватися. За два тижні до початку повномасштабного вторгнення ми повністю евакуювали всю таємну документацію особових і житлових справ нашого персоналу з Маріуполя, Краматорська, Лисичанська, Харкова, Сум, Чернігова, Житомира, Луцька, Києва, Борисполя, Бердянська, Одеси і Херсона".

Голова Державної прикордонної служби Сергій Дейнеко, з інтерв'ю "УП", 24.02.2022

Питання:

Чому дані прикордонної служби були достатньо переконливими, щоб прикордонники евакуювали свою документацію, але вище керівництво України:

- не провело або хоча б підготувало евакуацію людей на маршрутах російського наступу?

- не провело збори оперативного резерву, збори сил територіальної оборони з видачею зброї?

- не почало будівництво оборонних рубежів?

- не підготувало до негайного підриву усі мости на шляхах наступу російських військ, передусім у Крим, не встановило мінні загородження?

- хто за це відповідає?

Частина 2

Цитати:

1. "23-го о 15-й годині я повідомив президенту що все, завтра о 4-й, як воно має починатися".

Начальник ГУР МО К.Буданов, фільм "Рік" на 1+1, 24.02.2023

2. "Вторгнення почалося о 3:40".

Начальник Прикордонної служби С.Дейнеко, УП, 24.02.2023

3. "В 3.02 я дав команду на закриття повітряного простору над територією нашої України... Дав команду наступну: усі цілі, які входять в зону ураження зенітно-ракетних комплексів, знищувати негайно".

Командувач Повітряних сил П. Олещук, фільм "Рік" на 1+1, 24.02.2023

Питання:

- Чому, знаючи про точний час вторгнення та про його неминучість не було заздалегідь підірвано або хоча б підготовлено до негайного підриву чотири мости через Чонгар, враховуючи, що біля усіх мостів знаходились спеціально визначені військові підрозділи та обладнання для підриву?

- Чому не була організована оборона та підготовка до підриву трьох мостів через Дніпро, що призвело до вертолітного десанту та виходу противника по цих мостах через кілька годин після початку війни, та захоплення мостів цілими на другий день війни, прориву до Миколаївської області?

- Чому Повітряні сили були приведені у бойову готовність та отримали наказ на застосування зброї, а біля стратегічно важливих мостів через Чонгар, а також мостів через Дніпро у Херсоні та Каховці не було розгорнуто оборону?

- Сили оборони з 2015 року щороку проводили маневри де відпрацьовувався підрив мостів через Чонгар, чому це не було реалізовано?

- Яка була мета антитерористичних навчань на Чонгарі, у яких брав участь президент В.Зеленський 12 лютого 2022 року, чому ці заходи не спрацювали у день вторгнення?

- Хто за все це відповідає?

Частина 3. Чому зняли оборону з аеродрому Гостомель?

Чому після доповіді директора ЦРУ Бернса про підготовку росіянами атаки на Гостомель з оборони аеродрому зняли 4-ту бригаду Нацгвардії і відправили до Луганської області напередодні вторгнення, що дозволило росіянам захопити аеродром сходу і швидко захопити Гостомель, Ірпінь, Бучу?

Цитата:

3 квітня американське видання Wall-street journal оприлюднило статтю з посиланням на джерела у керівництві США, що глава ЦРУ Вільям Бернс у січні 2022-го відвідав Київ, де зустрівся з президентом України Володимиром Зеленським та надав йому важливу інформацію. "Тоді США мали ще більше інформації про план атаки Росії, включно з тим, що він передбачав швидкий удар по Києву з Білорусі". Глава ЦРУ попередив, що "російські війська планують захопити аеропорт "Антонов" у Гостомелі і використовувати його як ключовий плацдарм для атаки на Київ". 

CNN повідомило, що Бернс був у Києві 16 січня. 16 січня план нападу на Гостомель був на столі у керівництва України.

Попередження:

21 лютого я отримав деталізовану інформацію від Державної прикордонної служби про напад росіян на Гостомель на гелікоптерах 24 лютого. Виліт з Білорусі, маршрут прольоту - через Чорнобильску зону, ціль атаки - захоплення аеродрому Гостомель. У першій хвилі - 60 гелікоптерів. Якщо буде суд по цих подіях, будуть і свідки і свідчення. Ця інформація підтверджувалась планами вторгнення, які друкували британські та американські видання з посиланням на розвідку.

Я подумав тоді, що якщо Державна прикордонна служба має дані такого рівня, значить вони доведені до усіх сил оборони, і усі готуються до відбиття атаки. І подумав, що атака росіян дуже погано спланована, адже спеціально для оборони аеродрома Гостомель біля нього у 2016 році за рішенням міністра МВС А.Авакова та командувача НГУ М.Балана була створена нова 4-та бригада Нацгвардії, у складі якої повноцінна та добре підготовлена батальонна тактична група, з 12 гаубицями Д-30, зенітно-артилерийським дивізіоном, до 10 танків, понад 30 БТР-3, з мінометною батареєю 120 мм. А головне - що там значна кількість кваліфікованих солдатів, сержантів та офіцерів, яких з 2016 року ретельно готували за програмою підготовки легкої піхоти, вони пройшли багато навчань, і були здатні діяти без техніки. Якщо підсилити Гостомель зенітно-ракетними комплексами, то БТГР 4-ї бригади знищить будь-який десант на гелікоптерах, оскільки ніякого важкого озброєння у них бути не може. А поки російські війська будуть їхати 200 км від кордону, будь-який вертолітний десант переб'ють разом з гелікоптерами. На жаль, я помилився.

Що відбулось?

На початку лютого увесь бойовий склад 4-тої бригади Нацгвардії включно з усією боєздатною бойовою технікою був раптово знятий з оборони аеродрому Гостомель та півночі Києва та перекинутий у Луганську область, останні кадрові підрозділи виїхали з Києва за кілька днів до вторгнення. У Гостомелі залишились тільки рота солдатів строкової служби, адміністративна частина і частина зенітно-артилерийського дивізіону, і кілька одиниць несправної бойової техніки.

Головний удар росіян, про який попереджало ЦРУ у січні прийняли на себе три розрахунки зенітних установок ЗУ-23 та три розрахунки ручних переносних зенітно-ракетних комплексів. Жодного танку. Жодної гармати. Для прикриття Гостомеля також чомусь не були зосереджені зенітно-ракетні комплекси малої та середньої дії.

Батальон 72-ї механізованої бригади, який отримав наказ на вихід до аеродрому Гостомель лише напередодні, просто не встиг вийти на позиції та розгорнути оборону, і був змушений вступати у бій сходу, вже після висадки десанту. Вже після висадки десанту на Гостомель почали терміново кидати усіх, кого можливо, резерви перекидали навіть нашими гелікоптерами, хоча було багато часу зробити все заздалегідь.

Усі збиті під час атаки росіян гелікоптери були, за наявною на даний момент інформацією, збиті рохрахунками 4-ї бригади НГУ. Але їхні зенітні установки були під час бою з переважаючими у багато разів силами противника розбиті, а ракети до ПЗРК закінчились, завдати удару по російському десанту не було чим, строковиків з бази відвели, і ворог наступного дня захопив базу бригади, яка 6 років готувалась до оборони аеродрому, бо знищити десант не було кому та не було чим.

За день 24 лютого головні сили росіян без жодних перешкод проїхали маршем 200 км від кордону і вийшли до Гостомеля.

Якби десант у Гостомелі було знищено у той самий день, 72-га бригада та Нацгвардія встигли б розгорнутись навколо Гостомеля, і швидкий прорив російських військ у київську агломерацію був би неможливим. Не були б захоплені так швидко Гостомель, Буча, Ірпінь, був би час на евакуацію. Важко навіть уявити, скільки б життів це врятувало. Яких страждань та яких жертв не сталось би...

Воїни 4-тої бригади НГУ чудово знали усю місцевість на аеродромі та навколо, тренувались та жили в тому районі, і були добре підготовлені, у них були безпілотники для корегування вогню. Усі на фронті, хто знає цю бригаду, знають про її високі бойові якості, за рік - у складі 6 Героїв України. Вони б знищили гостомельский десант достатньо швидко, ворог десантував у першій хвилі близько 200 бійців. Під вогнем гаубиць та танків подальша висадка була б просто неможлива.

Питання:

1. Чому попри дані про захоплення аеродрому Гостомель для забезпечення наступу російських військ з оборони аеродрому була знята в останній момент боєздатна 4-та бригада НГУ, яка відповідала саме за цей напрямок?

2. Чи була вчасно та в повному обсязі доведена інформація розвідки та ЦРУ про атаку на Гостомель до військового командування?

3. Чому не були створені засідки на шляху руху російських військ на Гостомель? Чому не були створені засідки біля аеродрому зенітно-ракетними комплексами "Бук" та "Оса", які могли б відбити атаку? Чому навколо Гостомеля не було вчасно підготовлено рубежі оборони, адже в цьому районі було достатньо військових частин та інженерної техніки? Чому не вивели літаки з аеродрому і передусім "Мрію"?

4. Хто за все це відповідає?

 Юрій Бутусов, Цензор. НЕТ 

Джерело: https://censor.net/ua/r3402303





Опубліковано о
Мітки: , , , ,
Підписатися на: Дописи (Atom)