Показ дописів із міткою Василь Барладяну-Бирладник. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Василь Барладяну-Бирладник. Показати всі дописи

понеділок, 31 серпня 2026 р.

Світлій пам'яті Василя Барладяну-Бирладника

 


"Доля України вирішиться не в Києві і не у Львові, а на Сході та Півдні. Нагадаю: нашому народові шлях до незалежности в 1918-1919 pp. перетнули т. зв. Донбаська совєтська республіка та причорноморські міста, які не дали Центральній Раді заволодіти військовою фльотою. Фльоту було потоплено, а відтак було потоплено й нашу незалежність."
З виступу на Установчому З'їзді Народного Руху
Василь БАРЛАДЯНУ-БИРЛАДНИК,
вчений, публіцист, поет, автор самвидаву, правозахисник, політв'язень.
* 23 серпня 1942 — † 3 грудня 2010

 
УКРАЇНІ
Тебе не вигадав Тарас,
Бо ти
Можлива і без нього,
Та й
Котляревський в перший раз
Не споряджав
Тебе
В дорогу!
Ти,
Наче вранішня зоря,
Гориш і сяєш
Споконвіку…
Не заснував тебе варяг,
У греки йшов
По твоїх ріках,
Тебе оспівував
Боян —
Поет і воїн знаменитий!
І,
Скільки світ,
Твої поля
Дають можливість
Людству жити…
Политі кров’ю поколінь,
Вони спроможні
Все вродити —
Бійців одважних,
Ковалів,
Красунь жінок,
Високе жито…
А хати білі —
Оком кинь —
Од Сяну річки
До Ельбруса
Орють і сіють козаки —
Нащадки хліборобів-русів…
Тебе
Не вигадав ніхто:
З’явилась
Ти
У день творіння!
Благословив
Тебе
Христос
На вічне щастя
І
Гоніння!..
Щодня
Благаю я
Христа,
Аби не знала
Ти
Руїни…
Тебе
Не вигадав Тарас —
Завжди була
Ти,
Україно!


Василь БАРЛАДЯНУ-БИРЛАДНИК
Народився в Молдові, над Дністром, в українському селі Шибці Григоріопольського р-ну (Трансністрія).
Батько його був 3 березня 1945 року репресований як син ґенерал-хорунжого Армії УНР Андрія Гулого-Гуленка й загинув на уранових рудниках у Монголії.
[Подвійне прізвище Барладяну-Бирладник з’явилося як результат трагічної родинної історії та прагнення повернути своє справжнє коріння.
Сам Василь Володимирович пояснював це двома головними причинами.
- Справжнє родове походження: біологічним дідом Василя був знаменитий Андрій Гулий-Гуленко, генерал-хорунжий Армії УНР. У 1921 році під час бойових дій він отримав важке поранення і був змушений залишити свого маленького сина Володимира (батька Василя) на лівому березі Дністра.
- Усиновлення та зміна прізвища: хлопчика всиновила родина з молдовсько-румунським корінням, яка й дала йому прізвище Барладяну (щоб урятувати дитину від репресій за батька-петлюрівця).
Додана через риску частина "Бирладник" (або "Берладник") — це історична українська форма того самого прізвища. Вона походить від назви етнографічної території Берладь та міста Бирлад. Василь Володимирович почав використовувати подвійне прізвище, щоб підкреслити своє українське коріння, попри румунізовану паспортну форму.*]
1964 Василь закінчив Одеську школу військових кореспондентів, 1970 факультет російської філології Одеського університету. Як історик мистецтв у 1966-69 рр. практикувався в музеях Москви, Ленінґрада, Західної України, у Празькій національній галереї. 1971-72 рр. вивчав румуністику й болгаристику в Бухарестському та Софійському університетах. Опрацював колосальну літературу, мав феноменальну пам’ять, здобув енциклопедичні знання. З грудня 1969 до травня 1974 завідував кабінетом мистецтвознавства в Одеському університеті, викладав історію світового й українського мистецтв, класичну европейську літературу, етику та естетику в Одеському інституті інженерів морського флоту. Досліджував українське народне і професійне мистецтво, середньовічні літературно-мистецькі та релігійні зв’язки України з Болгарією, Сербією, Грецією, Італією та румунськими землями. Підготував дисертацію “Образ людини в живопису й літературі Другого Болгарського царства 1118 – 1396”, та її не судилося захистити. У грудні 1970 на Міжнародній конференції “Україна – Болгарія” в Одесі виголосив доповідь “Ренесансні риси в живопису Другого Болгарського царства та України-Руси”, яка одразу привернула увагу КҐБ. Написав моноґрафію про життя і творчість українського художника Михайла Жука, статті з питань україно-румуно-болгарських зв’язків.
Вірші російською мовою публікувалися з 1960 р., з 1965 – тільки українською. Перехід на рідну мову призвів до творчого вибуху, що вилився у добірку “Ший, дружино, швидше прапор”.
Під псевдонімом Ян Друбала пише для самвидаву статті з історії національного питання в Російській імперії та в СССР, підтримує зв’язки з багатьма дисидентами й патріотами, зокрема, з Ніною Строкатою-Караванською.
Переслідування В. Барладяну за патріотичні й наукові переконання розпочалися у травні 1972. На допиті в КҐБ 28 січня 1974 року його звинуватили в українському націоналізмі. 11 березня виключений з КПСС, 5 травня звільнений з роботи в Одеському університеті “без права працювати в ідеологічній сфері”, тобто в науковій і викладацькій. Потім звільняють з Музею народної архітектури й побуту в Києві. Шукаючи роботу, пише монографію „Художник Михайло Жук” (досі не видана). У травні 1976 В. Барладяну влаштувався старшим науковим співробітником Одеського музею західного і східного мистецтв. Наукові статті публікує під прізвищами друзів.
16 червня 1976 під час обшуку в квартирі Барладяну КҐБ вилучає добірку патріотичних віршів “Ший, дружино, швидше прапор”, автобіоґрафічну повість “Компромісу не буде”, багато науково-публіцистичних статей про політичну ситуацію в Україні та з історії національного питання. Через це у вересні за вказівкою КҐБ його звільняють з Музею без документів для працевлаштування.
У грудні 1976 В. Барладяну передав керівникові Української Гельсінської Групи (УГГ) Миколі Руденкові копію своєї заяви на ім’я прокурора Одеської обл. з протестом проти переслідувань за національними мотивами, а також статтю “До людей доброї волі” й автобіоґрафічний нарис “А як же інакше?”. Російський текст нарису в 1977 був опублікований у Парижі, друге видання – у його книжці “Лихо з розуму” (1979). Барладяну розповсюджував матеріали УГГ.
Заарештований Одеською прокуратурою 2 березня 1977 року. Під час арешту оголосив безтермінову голодівку, яку на прохання рідні зняв після суду, який відбувся 27–29 червня 1977 року. Засуджений на 3 р. позбавлення волі в таборах загального режиму за ст. 187-1 КК УССР (“наклепи на совєтський державний і суспільний лад”). До звинувачення долучили також наукові праці, чернетки. Барладяну не визнав себе злочинцем. Друзів і родичів на суд не пустили. Учителька Ганна Голумбієвська прийшла в залу суду з квітами, але їх не дозволили вручити підсудному. Вона зачитала заяву про відмову давати покази.
Василя Барладяну утримували в таборі ОР-318/76 (с. Полиці Володимирецького р-ну Рівненської обл.), де він працював у кам’яному кар’єрі. Півроку провів у штрафному ізоляторі (карцері). Зокрема, 13 січня 1980 його посадили за те, що “не став на шлях виправлення”. Оголосив чергову голодівку. Загалом за три роки голодував 13 місяців і 17 діб. У неволі написав добірку віршів “Між людством і самотністю”, два цикли оповідань – “Скрижалі мага” та “Уроки історії”, а також декілька статтей з викриттям совєтського режиму. Вони вийшли в Парижі в 1979 під загальною назвою “Лихо з розуму”.
За три дні до закінчення терміну, 29 лютого 1980, В. Барладяну був вивезений у Рівненський слідчий ізолятор, де проти нього була сфабрикована нова “справа”, і він був засуджений 13 серпня 1980 за тією ж статтею ще на 3 р. позбавлення волі. Залучені як експерти доцент Рівненського інституту водного господарства Максимов і доцент Рівненського педінституту Лещенко виявили в його віршах і наукових статтях “наклепи” на совєтську дійсність і “дружбу народів”, переплутавши, щоправда, монгольського хана Мамая з однойменним героєм українського фольклору.
Від 4 листопада 1980 Барладяну утримували в таборі № 28 у м. Сніжному, з 17 січня 1981 – у таборі № 82 у с. Гострому Червоноармійського р-ну Донецької обл.
Звільнений 28 лютого 1983. Працював в Одесі електромонтером. Написав повість “В дорозі до матері”, історичну драму “Овідій”, добірку віршів “До Оксани”, а також низку статтей з питань історії української культури.
З початком “перебудови” Василь Барладяну знову активно включається в правозахисну й національно-визвольну боротьбу. 6 вересня 1987 року разом із політв’язнями Михайлом Горинем, Іваном Гелем, Зоряном Попадюком, Степаном Хмарою та Вячеславом Чорноволом створив Українську ініціативну групу за звільнення в’язнів сумління, яка 8 вересня увійшла до Міжнародного комітету захисту політв’язнів.
У вересні 1987 Барладяну увійшов до редакції відновленого В.Чорноволом у серпні журналу “Український вісник” (УВ), був членом редколегій журналів “Кафедра” та “Українські перспективи”, де опублікував низку статтей. 30 грудня 1987 року вся редколеґія “Українського вісника”, в т. ч. й Барладяну, вступила в Українську Гельсінську Групу (УГГ). 11 березня 1988 року в числі 19 її членів підписав “Звернення УГГ до української та світової громадськости” – про відновлення її діяльности. 7 липня 1988 року Група була трансформована в Українську Гельсінську Спілку (УГС). Зі створенням на її основі Української Республіканської партії В. Барладяну залишився позапартійним.
Брав участь в Установчому З'їзді Народного Руху 8-10 вересня 1989 як делегат від Одеси. Виголосив різку і принципову промову на З'їзді з критикою комуністичної системи.
1990 побував у Канаді та США з лекціями про політичну ситуацію в Україні. У Торонто вийшли добірки його есеїв “Біля воріт держави” і “Ще раз про неволю”. Публікує десятки статтей у пресі з політичних питань: „П’ята колона”, „Як розв’язати молдавський вузол”, „Як розрубати кримський вузол”, „Історія московського бандитизму” та ін.
1992 В. Барладяну повертається до викладацької роботи в Одеському університеті, у 1994 читає лекції в Духовній Академії УПЦ Київського Патріярхату.
1993 р. редагував кишинівський журнал „Українські перспективи”.
Василь Барладяну – автор понад тисячі наукових, науково-публіцистичних праць українською, російською, румунською, німецькою, англійською та французькою мовами.
Член Спілки письменників і Спілки журналістів України. Указом Президента України від 26 листопада 2005 року нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня.
Упокоївся в Одесі.
Василь Барладяну
ЩОДНЯ НА ГОЛГОФІ
Щодня
У натовпі
Заплакана Марія,
А
На хресті
Страждаючий Христос...
Про
Воскресіння
Тільки учні мріють,
Бо вже віки
Не воскресав ніхто!..
Стікає кров
На
Страдницьке обличчя,
На Землю капає
Червона
І густа.
Розп'ятий Бог
На поміч
Бога кличе!
Довкола всі байдужі
До
Христа!..
Ніхто
В Його безсмертя
Не повірив...
За
Істину
Не визнали ніде...
Стоїть
У натовпі
Заплакана Марія:
Щодня
Христос вмирає
За людей!..


____________________
* Інтерв'ю з Василем Барладяну-Бирладником, записане Василем Овсієнком 11 лютого 2001 р. https://rozmova.wordpress.com/2020/05/04/vasyl-barladyanu-byrladnyk/