Від таємної зустрічі Зе з Патрушевим в Омані почався відлік часу до повномасштабного вторгнення росії в Україну

 

...Якщо в нас війна і в нас є кріт під номером 2 в державі, то як ми збираємось перемагати?!

...Треба відмінусувати обурення [через лист Вікторії Спарц до Байдена] і цю всю платну, зарплатну, сліпу позицію. Всіх тих бобиків, яким “тільки би не рухати" і т.д., бо їм усе добре. Насправді, відмінусувавши обурення членів секти і членів культу, ми отримаємо пекучий сором, і ця історія, яка матиме продовження і дуже серйозні політичні наслідки, - це є історія нашого з вами великого сорому, бо ми не змогли нічого зробити з людиною, яка перебуває під залізобетонним захистом першої особи з незрозумілих причин. Тому що причин, які пояснюють неможливість звільнити на вимогу і громадянського суспільства, і зовнішніх партнерів, і іноземних розвідок — звільнити цю особу, звільнити Татарова, який блокує САП, немає чим пояснювати. Цю залізобетонність не можна нічим пояснити, окрім як...

От про це “окрім як” і поговоримо. Хоча, насправді, тема Єрмака не нова: жовтень 2020 року, у Лондоні новопризначений голова Британської розвідки МІ6 Річард Мур відкрито — і це написано всюди — відкрито звернув увагу на керівника ОП. МІ6, британська розвідка нашого дорогого Бориса Джонсона, якого ми всі любимо, звернула увагу на те, що керівник ОП перебуває під великим-великим знаком питання. А цьому передувала найскандальніша в історії міжнародних розвідок ситуація з ваґнерівцями. Переповідати цього нема сенсу — люди, які знають, розуміють, що пряма і безпосередня участь Єрмака в найбільшому зливі секретної інформації в історії ХХІ століття, є беззаперечною. А перед тим всіма антикорупційними розслідувачами публікувалися історії про те, що Єрмак має спільну фірму з громадянином росії, який, у свою чергу, має в росії бізнес, який він веде на пару з членами партії “Єдіная россія”, і серед акціонерів того бізнес-партнера є однокласник путіна.

А ще до того, вся історія зі знаками запитання від американців, від британців, від інших розвідок, які досі не мають відповідей, що то за історія з ваґнерівцями, хоча вони знають: від громадянського суспільства, просто від українців, свідомих, небайдужих українців ці знаки запитання завжди будуть висіти над керівником ОП, допоки ми не дізнаємося всієї правди про Оман. Історію Оману ми затоптали: нам війна залюлюкала, політичні технології це затушували, присипали, але насправді саме там лежать корені дуже серйозного питання стосовно контакту найвищого українського керівництва з генералом Патрушевом, який після путіна є другою особою в ієрархії російських силовиків і чекістів. Що відбулося в Омані - це якраз відповіді на дуже багато запитань по всіх фіґурантах, якими зараз цікавляться Британія і передовсім Америка. Тому що до Оману Єрмак полетів простим радником, а прилетів - і через місяць був призначений на керівника ОП. І саме Єрмак готував цей візит, саме він у спайці з двома дуже цікавими персонажами, про що було опублічено ще у 2020 році, - покійним мером Харкова Кернесом і таким собі Робертом Тадеєвим. Ці двоє за три тижні до Оману перебували у москві, де, за різними інформаціями, мали зустріч із Патрушевом, готуючи цю оманську зустріч. Роберт Тадеєв — це двоюрідний брат Ельбруса Тадеєва, помічником якого багато років працював Єрмак, який був призначений керівником ОП після Оману. На борту літака Патрушева український президент звідти вертався в Жуляни.

Запитань маса. Чи це була вербовка, чи це була просто спроба встановити очний контакт з найвищим керівництвом росії, чи це були якісь инші розмови і про що, ми не дізнаємося вже ніколи, допоки фіґуранти не захочуть самі цього розказати. Зрештою, все це — всі здогадки, і конспіративні теорії можна обнулити одним простим питанням. Ми не знаємо, що відбулося в Омані і яким чином саме тоді Єрмак виліз на передні ролі в українській політиці з повним розворотом у бік росії, і весь 2020-й рік став проросійським - з відмежуваннями прифронтової зони, з розведенням військ, з розмінуваннями, з пошуком миру в очах путіна, з усім тим наративом пом’якшування щодо росії і т.д. Ми не знаємо, що було в Омані, але ми знаємо, хто такий батько керівника ОП. Це є співробітник у відставці Головного розвідувального управління, тобто ворога. І цього факту й без МІ6, і без Вікторії Спартц цілком предостатньо для того, аби на пушечний постріл син співробітника ГУР рф, ворога, не був допущений на жодну державну посаду, тим паче з доступом до першого тіла і доступом до державних таємниць. Якщо твій батько є кадровим — зараз у відставці — співробітником ГУР рф, ти не можеш мати жодної кар’єри в Україні. Так гласять не лише умови війни, так гласить здоровий глузд і логіка. Тому навіть на самому цьому факті базується неприпустимість перебування Єрмака на будь-яких державних посадах, не кажучи вже про посаду зі статусом №2 в країні - про це не може бути взагалі ніякої мови.

Отже, що ми маємо у сухому залишку: ми маємо претензії двох світових розвідок — британської та американської, сильнішої від цих світових розвідок нема. Ми маємо претензії від двох світових розвідок щодо одного фіґуранта. Що ми маємо з нашого боку: глибоке обурення. Як це виглядає? Це виглядає, що розвідки двох світових держав, лідерів антипутінської коаліції, стоять нижче від просто обурення якоїсь сильно обуреної особи, яка себе возомніла чимось великим, чи як? Як ми маємо трактувати ось таке мотивування — що значить “не на часі”? Взагалі, ця історія ще більше оголила той нюанс, що воєнний стан почав використовуватися власне владою як дуже вигідне прикриття “нічого не”: нічого не робити, нічого не міняти, нічого не рухати, нічого не очищати, все лишити так, як є, і за принципом воєнного стану як якогось щита, як алібі: нас не рухати!

Мені здається, що філософія і взагалі потреба воєнного стану полягає зовсім в иншому. Воєнний стан полягає не в неруханні, а в леґітимності влади робити безпрецедентні кроки, які в мирних обставинах би викликали запитання. Тут ми бачимо навпаки — ми бачимо, як воєнний стан перетворюється на алібі влади нічого не рухати в собі, а це вже попахує конвертацією фактора війни у свою політичну стабільність, у свою політичну проєктність і свою політичну виборчу вузьку стратегію за рахунок війни, за рахунок знищення конкурентного поля, за рахунок повної монополізації всього, що насправді й передбачає воєнний стан, для того він і існує. Повторюю: друга за впливовістю особа в державі підозрюється двома світовими розвідками у співпраці — не йдеться про аґентуру, не йдеться про вербовку, ми цього не знаємо — у співпраці на користь ворога. І це вже все міняє, і з цього випетляти не вдасться, і це є насправді дуже тяжкий цуґцванґ, бо звільниш його — і фактично визнаєш, що мають рацію ті, хто доводить, що це кріт; не звільниш — під ударом національна безпека, під ударом держава, й ти тоді виглядаєш як співучасник.

(с) Остап Дроздов*

Володимир Мартинюк

Стосунки Зеленського і Єрмака дуже і дуже давні. У всякому разі, мені вдалося їх прослідкувати до 2004 року, коли Зеленський офіційно реінкарнувався у Києві в якості якогось і чогось директора на Інтері. Згодом Єрмак постійно виникав біля Зеленського, причому в ролі того, хто платив йому якусь заплату, чи, скажімо, гонорари. Тобто в ролі апріорі старшого і "кормільца".

Мало хто зауважив, що Зеленський значну частину 90-х, і більшу частину 2000-х років провів, вірніше постійно прожив у москві, тобто в омріяній ним росії.

Він, щоправда, у школі ще й мріяв поїхати до Ізраїлю, але йому цього не дозволив батько. Кажуть, що зараз там живе його батько з мамою - варто перевірити, в усякому разі, я цього не зробив як належить.

Але повернемося до того, що "Землею обітованною" для молодого Зеленського наприкінці 90-х виявилася росія, тобто москва.

За моїми пошуками виглядає, що він там жив постійно, а в Україну приїжджав на концерти і у службові відрядження.

Причому спочатку були службові відрядження - а концерти почалися пізніше.

Виявилося, що навіть на піку 95-го кварталізму він, як правило, лише прилітав з москви до Києва на концерти - і відлітав назад.

А Єрмак час від часу появлявся біля нього як старший бізнес-партнер, тобто замовник і джерело грошей та гонорарів.

Попри це поява Єрмака біля вже президента Зеленського виявилася для всіх якимось сюрпризом.

І виглядала якось сенсаційно. Особливо на тлі казкової екзотики його подорожі до Оману, де такі пильні спостерігачі як я, вперше звернули особливу увагу на унікальність "ескорт послуг", надаваних президентові України маловідомим тоді Єрмаком.

І вже тоді, це було більше схожим не на ескорт, а на конвоювання.

Нагадаю що позицію "контроль ззаду" Єрмак успадкував від свого попередника на цій "посаді" - Богдана.

Цікаво, що після заміни "ззадусмотрящого" Богдана на Єрмака в тій же позиції, Зеленський поступово перестав повторювати пам'ятну всім мантру своїх перших років презеденства про те, що він на цій посаді ненадовго - на рік, не більше.

Спочатку я гадав, що це молодого наївного Зеленського таким чином спокусили тимчасово зіграти ( ну, типу по приколу) роль "Слуги Народу" - щоправда, я не зовсім розумів яким саме макаром Зеленський збирався скорочувати термін свого презеденства.

Але після 24 лютого - навіть трохи раніше, коли в Мінську появися Янукович, я зрозумів, кому саме мала відбуватися передача влади від Зеленського "достойному чувакові", а саме Януковичеві.

Але передачі влади не відбулося - бо Януковича просто не змогли привезти до Києва.

Одночасно стало зрозуміло, чому "боневтік" - "бочекавЯнуковича"...

Тому наш герой був змушений, під сумну пісню "Чом ти не прийшов", надалі виконувати свої остогидлі рутинні обов'язки президента остогидлої йому України.

І він, навіть, так би мовити, на якийсь час "знайшов себе" - записуючи звичні відосики, але вже до всяких парламентів, Ансамлей НАТО та інших солідних зібрань.

Але вже з перших чисел квітня про бриґаду імені Єрмака згадали - і почалися всякі цікаві речі: руйнування телевишок, відключення "ворожих каналів", якими виявилися канали Порошенка, й багато чого иншого.

Найгіршим з цього виявилося те, що президентові нагадали, що він "верховний" і попхали його "керувати" військами, фронтами і ще багато чим, що не входить до обов'язків та повноважень президента.

Тобто до Маріуполя і Херсона додалися - але на щастя в дуже м'ягкій формі - ще й Сіверськодонецьк та Лисичанськ**.

Мій полумяний привіт фельдмаршалові Безуглій...

В грудні минулого, 2021 року, Тарас Чорновіл в якомусь телеінтерв'ю, дав дуже просте пояснення феномену "спарки" Єрмака -Зеленського.

Він сказав, що все те, що робить пара Єрмак-Зеленський можна зрозуміти, якщо припустити що "Єрмак полковник ФСБ - а Зеленський - лише майор тієї самої контори.

___________________

* Транскрипт уривків з відео “На руку кремлю - не рухати кротів | Дроздов позиція” https://www.youtube.com/watch?v=ImR78friYc4

** Щодо "дуже м'якої форми": спроби Єрмака з Будановим зробити під Зеленського "паралельну войнушку"і успішну “малєнькую контратаку” в Сіверськодонецьку коштували нам Золотого, Лисичанська і сотень, якщо не тисяч життів наших бійців (Тарас Чорновіл).

Про це - тут:

https://lesinadumka.blogspot.com/2022/07/who-is-mr-yermak.html

Тарас Чорновіл: "Who is Mr Yermak?!"

 

Як спроби Єрмака з Будановим зробити під Зеленського "паралельну войнушку" коштували нам Золотого, Лисичанська і сотень, якщо не тисяч життів наших бійців.

Як через недовіру Єрмакові ми не отримали потужних ракет на 300 км для Гаймарсів.

WHO IS MR YERMAK? *

Тарас Чорновіл

...На це запитання відповідь мали би давати спочатку СБУ, потім суд, инші органи, але вони на сьогодні, на превеликий жаль, цілком контролюються Єрмаком — десь особисто, десь через Татарова, десь через Портнова, це все одна компашка. ...Страшним є не лист до Байдена, страшною є реакція української влади. Виявляється, що в Україні є одна недоторканна корова, яку рухати не можна ніколи, про яку Зеленський сказав “я з ним прийшов, я з ним піду”. Мені здавалося, що він прийшов із Коломойським та Андрієм Богданом, а Єрмак там був якимсь радником. Виявляється, він — головна людина, й заради нього зламано одне дуже принципове табу.

Допомога Україні з боку США базується на одному серйозному запобіжникові. Байден розуміє, хто в нас кроти. В нього до Зеленського ставлення просто жахливе, а до його оточення ще гірше, він нічого не забув, але при тому всьому, трохи більше ніж рік тому, бачачи, що війна невідворотня, що Зеленський фактично відчинив двері путінові й ослабив армію, Байден поставив собі два завдання. Перше завдання - якщо можливо, не допустити війни, а не допустити можна було: за рік абсолютно спокійно укр. влада могла би створити такі умови через розвиток оборонки тощо, щоби не вторгся путін. путін не є таким ідіотом, як іноді здається, - він ідіот по скрєпах, але він не ідіот по розрахунках. Якби Україна навіть за рік почала відновлювати й робити все те саме, що робила у 2017 і 2018 роках, якби почали би робитися прикордонні укріплення, то не було би вторгнення. Але Байден не зміг цього досягнути. Другий варіянт завдання: якщо буде вторгнення, то треба Україні допомагати. Це є битва цивілізаційна, і Байден зробив ставку на те, що в Україні треба протиставитися путінові, треба його максимально вимотати, щоб Україна стала як другий Афґаністан для СССР, і, на жаль, так воно зараз і відбувається — ціною нашою крови...

За цих обставин було зрозуміло, що Україна перенасичена рашистською аґентурою, причому на самих верхах. В Байдена не було ілюзій і щодо рашистів та реваншистів в українській владі, він все це розумів і цього й не приховував, про це говорять окремі американські сенатори та їхні експерти, що допомога Україні, особливо в той момент, коли й до Зеленського почало доходити, що напад таки буде, коли він погодився на призначення Залужного головнокомандувачем, коли зняли нарешті Тарана і Хомчака, коли нарешті в кінці минулого року відновилася трошечки наша збройна програма, пару Нептунів встигли зробити, буквально пару, на жаль, - експериментальних, яких мало бути півтори сотні, і ніхто б тоді не сунувся! Але зробили лише три... І ще деякі речі зробили. І в цей момент, коли насправді багато вже в Україну йшло допомоги (Зеленський щось там розказував, що, мовляв, нічого не давали, — ті Джевеліни, ті британські НЛАВи й ті Стінґери, які дали, захистили північ України і дали можливість зупинити ворога, бо якби не було цього, чим мали би зупиняти ворога — голими руками? Не було би цього, ворог би підтягнув решту резервів, і Київ би впав, була би страшна бійня — і все...

Але під цю допомогу були поставлені певні дуже жорсткі вимоги. Причому, Байден знав, що Зеленський його неймовірно боїться, він додав йому цього страху ще в кінці серпня під час візиту Зе до Вашинґтона, й було за що, бо в Байдена є всі матеріяли, плюс в Байдена є фактор особистої помсти за атаку на нього та його сина Гантера, й тому він поставив умови, а Зеленский під ними підписався, а саме: все оточення зеленського не сміє наближатися до двох сфер: 1) Збройні Сили України; 2) зовнішня політика - Зеленський несе за неї відповідальність, але кроти не мають права простягувати туди руки. Якщо із Залужним це сталося більш-менш легко, бо Залужний самостійний, то ...щодо Кулеби не врахували, що його ставив на посаду особисто Єрмак, якому Кулеба присягався в особистій вірності й лояльності. Саме за відмову присягати Єрмакові був звільнений з посади міністра закордонних справ Пристайко, його спровадили послом до Лондона, а на його місце поставили Кулебу. В Америці цього не врахували.

Проте певна незалежність Кулеби зберігалася, й навіть тоді, коли Зе робив дикі демарші — гадаю, з подачі Єрмака, як-от атака на федерального канцлера Німеччини, що є абсолютною дикістю, Кулеба міг собі дещо дозволити, казати “Ой, не треба!”, бігти і щось виправляти... Але зараз, коли почали шити лапті особисто Єрмакові, зламали остаточно й цей напрямок, й це дуже небезпечно, бо у США можуть зреаґувати на рівні Байдена.

Йдеться про відповідь від Міністерства закордонних справ на лист пані Кульгейко — відповідь у стилі Лаврова: звинуватити людину в тому, що вона буцімто працює на росію; звинуватити її в тому, що вона нібито цілеспрямовано хоче знищити допомогу США Україні тощо. Лайлива, брутальна відповідь, 100-відсоткова брехня, з принциповими наративами у стилі лавровського МІДу. В мене враження, що там її й писали, а може, й сам Єрмак її писав — відповідь брутальна й до останньої крапочки й комочки брехлива.

...А все через те, що пані Кульгейко піддала сумніву добропорядність і проукраїнськість недоторканної корови, яка працює на посаді завгоспа неконституційного органу, ...про який у Конституції сказано, що для виконання своїх повноважень президент може створювати допоміжні та консультативні органи. Все! Оце все, що написано про орган, яким керує Єрмак. ...І пані Кульгейко звернулася до Байдена із запитом, щоб відповідна адміністрація Білого Дому надала конґресменам довідку, що ж це за людина. Щоб перевірили цю особу, оскільки ця особа отримала найвищий рівень доступу, не маючи, очевидно, жодних допусків, до всіх матеріялів, у тому числі оборонного характеру, до всіх матеріялів, пов’язаних із допомогою ЗСУ, й це може становити загрозу для цієї допомоги. Плюс не забуваймо, що американський народ погодився на те, що вони будуть потерпати від санкційної політики, від тої допомоги. Йдуть багатомільярдні суми, вони звідкись мінусуються, Байден не множить грошових знаків, він їх звідкись забирає, коли передає ті самі 40 мільярдів на підтримку України. І американські громадяни погодилися, що в них рекордна за всю історію ціна на пальне, а це тягне за собою всі инші ціни; що в них сталася інфляція, бо їх переконали, що це є справедливість. Але в такому разі, кажуть американці, ми маємо побачити й відповідь з українського боку: що ви припиняєте корупцію, припиняєте утиски свободи слова, політичних свобод тощо, і ви прибираєте рашистських кротів, або надавайте арґументи, що вони такими не є, а арґументів, що вони є рашистськими кротами, - їх достатньо.

...Байден вже демонстрував кілька разів серйозні роздратування. Пригадуєте ту заяву? Ми попереджали, він [Зеленський] не захотів навіть слухати. Замість того, щоб тихо змовчати або сказати — ну, вибачте, ну, були, на жаль, помилки в нашій розвідці, ми повірили своїй, ми надіялися, ми не вірили, що таке може відбутися... Замість цього відбувся вихлоп брутальности, до якого долучився навіть сам Зеленський. Тоді відповіді були дуже хамські: “А ви нам не дали!” Вони нам дали, хоча не були нічого зобов’язані. А наше керівництво забрало війська з півночі і з півдня, лишивши два батальйони на весь південь України - два батальйони не на перешийку, знявши блокпости, знявши з окопів укріпрайон, який прикривав виходи з Армянська і з Чонгара! Ви можете подивитися навіть на GoogleMaps, узявши космічне фото, наблизити по максимуму, - оте, що видно з космосу, воно ж заховане все, землею притрушене, але звідти ви побачите окопи, побачите невеличкі ознаки, що там є підземні укріплення... Все це було порожнє, там взагалі нікого не було! І от ви, скоївши це, ще на нас, на США, гавкаєте?! - можуть там відповісти. В Байдена було явне роздратування.

Другий момент: було роздратування, яке спричинилося до того, що ми відразу, на старті не отримали для Гаймарсів потужних ракет на 300 км. Згадайте, яка тоді була відповідь, як нам відмовили! Це була відмова прямої недовіри. Здавалося б, ними розпоряджається Залужний, а довіра до Залужного є 100-відсоткова. Але на той момент Єрмак вже два рази встиг залізти до Генштабу й там покомандувати. На той момент було вже відомо, що розробляються якісь плани використання Буданова і ГУРу для того, щоби зіграти в паралельну армію, в паралельну “войнушку”, аби показати, що от Залужний не може просунутися вперед, а ми от щось узяли! Це відбулося пізніше, під Сіверськодонецьком, на межі травня-червня. Це коштувало нам дуже багатьох життів і втрати всього того кута! Замість здати Сіверськодонецьк, який був безнадійний, його не можна було утримувати, і зробити нову лінію оборони по Сіверському Донцю, утримати Золоте і Лисичанськ і тримати там оборону, довелося відступати до межі Луганської і Донецької областей. Чому? А тому, що Буданов, ГУР під візит Зеленського погнали туди — ЗСУ туди не зайшли — вони туди погнали Іноземний Леґіон, який підпорядковується ГУРу. І вже рятувати хлопців кинули туди війська, бо вони там були приречені на спалення, на знищення одномоментно, на взяття у полон — ми би мали купу смертних вироків проти них у “ДНР-ЛДР”; кинули туди війська і їх відтягнули. У підсумку, ми втратили Золоте, ми втратили Лисичанськ, ми втратили сотні, якщо не тисячі наших бійців. І в Байдена бачили, що це готується, в Байдена бачили, що для того, щоб зробити під Зеленського успішну “малєнькую контратаку” і “нєбольшую побєдную войнушку”, Єрмак, Буданов та инші творять неприйнятні речі. Ось чому виникла недовіра: чи ракети, які будуть передані Залужному, не будуть використані проти волі Залужного, бо із Залужним можна домовитися. Америка боїться входити у прямий конфлікт, коли американською зброєю можуть бути нанесені удари вглиб росії.

_______________

* Транкрипт уривків з відео “Тарас Чорновіл СТРІМ | Who is Mr. Єрмак ?!” https://www.youtube.com/watch?v=P50QvMMudWs