Показ дописів із міткою Володимир Черняк. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Володимир Черняк. Показати всі дописи

четвер, 19 лютого 2026 р.

19 лютого 1999-го року В'ячеслава Чорновола зрадили...

 


Цього дня 27 років тому люди, котрих В'ячеслав Чорновіл вважав своїми соратниками, зрадили його.

Зі стенограми пленарного засідання ВР*
“ЗАСІДАННЯ ТРИНАДЦЯТЕ
Сесійний зал Верховної Ради України.
19 лютого 1999 року.
10 година.
Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради України МАРТИНЮК А.І.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго ранку, шановні народні депутати, запрошені та гості Верховної Ради! Доброго ранку, шановні радіослухачі України!
Прошу народних депутатів підготуватися до реєстрації.
Прошу зареєструватися.
У залі зареєструвалися 295 народних депутатів.
Ранкове засідання оголошується відкритим.
[...]
ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово надається народному депутату Біласу. Підготуватися депутату Баранчику.
БІЛАС І.Г. Шановні народні депутати! У нас нині є власні Збройні Сили, як і є наша власна держава, і є день наших власних Збройних Сил. Але сьогодні в них служать усі, причетні до цієї історії. Ми повинні, звичайно, шанувати історію і водночас пам'ятати, що Збройні Сили України стоять на захисті Української держави.
Час, який залишився, дозвольте передати депутату Черняку.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка.
ЧЕРНЯК В.К., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власности та інвестицій (виборчий округ 153, Рівненська область).
Шановні депутати! Шановні виборці! Фракція Народного руху України уповноважила мене заявити таке.
Фракція Народного руху України висловила недовіру голові фракції депутату Чорноволу і поклала виконання обов'язків голови фракції на депутата Костенка Юрія Івановича (Шум у залі). Це рішення спрямоване на підвищення ефективності діяльності фракції у Верховній Раді.
За дане рішення проголосували депутати Кириленко, Кожин, Драч, Філіпчук, Мовчан, Червоній, Федорин, Костенко, Альошин, Джоджик, Кулик, Гудима, Полюхович, Черняк, Заєць, Шевченко, Сігал, Чобіт, Зварич, Іщенко, Манчуленко, Лавринович, Асадчев, Слободян, Бойко, Тарасюк, Жовтяк, Павличко, Бойчук, Юхновський. Усього 30 депутатів із 48.
Ще раз наголошую, що це рішення не означатиме зміну позиції фракції у Верховній Раді, а тільки спрямоване на те, щоб підвищувалася ефективність діяльності фракції Народного руху України у Верховній Раді.
(Шум у залі**)."
_____________________
** Шум у залі - це улюлюкання комуністів та їхні вигуки "Руховци, молодци!!! Давно би так!"




ПРІЗВИЩА НАЙВІДОМІШИХ ЗРАДНИКІВ ТАКИ ВАРТО НИНІ НАГАДАТИ.
Якби Чорновіл лишився живим – могло й не бути драматичної розвилки між Кучмою та Симоненком.
Багато чого могло б не бути.
Але 25 березня настала фізична смерть. Політично ж його спробували вбити за місяць до того.
З 48-ми осіб у фракції його зрадило 30-ть.
Це унікальний випадок навіть для нашої історії.
Коли на трибуні Верховної Ради оголошували про усунення Чорновола з посади керівника фракції – комуністи аплодували стоячи.
І прізвища найвідоміших зрадників таки варто нині нагадати.
В‘ячеслав Кириленко, Юрій Костенко, Роман Зварич, Іван Заєць, Ігор Юхновський, Ігор Тарасюк, Іван Драч, Дмитро Павличко, Володимир Черняк.
Можливо, не всі були свідомими виконавцями замовлення Банкової.
Дехто, ще з совєцьких часів – з гумовим хребтом.
Інші – голодні та аґресивні гієни, в яких текла слина при запаху грошей.
Але, в цьому списку цікаві три прізвища.
Костенко, як еталон самозакоханого гетьманчика.
Кириленко, як дубуватий комсомолець під синьо-жовтим прапором.
Зварич, як втілення ukrainian dream* – міністр юстиції без диплому.
Хтось, перегодований клюєвським баблом – зірвався з політичних еверестів.
Хтось має багаторічну місію – заміняти меблі в уряді.
А хтось, от-от, складе присягу народного депутата від «Народного фронту».
«Не так страшні московські воші, як українські гниди».
До скількох ж історій можна припасувати цю класику?
Яка, врешті, є лише прологом до іншого – «українську історію не можна читати без брому».
Олег Манчура**
Видання “Час”, 26.3.2018
______________
* Ukrainian dream (англ.) -українська мрія.
** Олег Манчура — історик, журналіст, громадський діяч. Працює і веде авторський блог на каналі «Еспресо», де публікує аналітичні матеріали на теми геополітики, війни та суспільних настроїв. Раніше був редактором журналів різного тематичного спрямування та автором історичних проєктів на провідних телеканалах.




... � - Ви якось розповідали про вкрай негідну поведінку В'ячеслава Кириленка.
Тарас Чорновіл: - Він особливо підло, по-падлючому, на замовлення Кучми повівся проти мого батька. Вже все відомо - хто давав розпорядження, хто виплачував гроші. Відомо, кого купували і яким способом. Це в основному було за гроші або за кар'єрні перспективи. Тоді, в кінці 98-го і особливо на початку 99-го року, перед самою загибеллю батька, коли у верхівці Руху відбувся путч, коли вони робили заколот проти Чорновола, Кириленко в тому зіграв далеко не ключову роль. Ще раз кажу, там командували з Банкової, з адміністрації Кучми. Костенко був просто знаряддям, тупим виконавцем, але гидотним виконавцем, дуже гидотним. Усі там постаралися - і Черняк, і всі інші. Їх усіх постаралися замазати в це лайно. Але Кириленко ще й прислужитися вирішив, чим увійшов в історію. Коли вони захоплювали фракцію й викидали речі В'ячеслава Чорновола з його кабінету - це все вони вночі робили, їх пропустила охорона. От уявляєте — вночі депутатів не пускають до Верховної Ради, а їх усіх пропустили! Діяли вони організовано. Червоній командував і Лавринович - до речі, зараз засуджений Україною, у бігах, в москві живе, як кажуть, а тоді - один з керівників Руху. Затяті були вороги [батька] - Лавринович з Червонієм. Увірвалися в кабінет, зламали замки, усі речі викидали прямо в коридор, вивалювали. А Кириленко, знаєте, така дрібна вошка… В батька ноги дуже боліли, крутило артритом – усе від тих концтаборів, в яких він відбув. І він, коли працював у кабінеті, перевзувався з туфель у домашні капці. І от Кириленко взяв оті капці, виніс і так демонстративно зверху кинув на всі ті речі викинуті. Оцей його жест увійшов в історію, і з ним в історію ввійшов і Кириленко.
Джерело:
Чорновіл ВІДВЕРТО


... � - Чи можна сказати, що Костенко старанно відпрацював роль Юди при розколі Руху? ...Ось так паперові "патріоти" заради грошей та посад готові продати все, що є в житті! Чи був він у тому списку ПР на отримання доларів? Що казав Вячеслав Максимович на адресу Костенка та інших запроданців?
Тарас Чорновіл: - Гадаю, чисто релігійно він гірший Юди, тому що Юда мав виконати намічене пророцством. Так, воно впало на нього, тому що він був готовий зрадити, але все-таки в нього була роль. А в Костенка - позбавити Україну шансу перед наступними виборами. За гроші, тупо за гроші він мав зробити так, щоб Чорновіл і Рух не могли зіграти ключової ролі на наступних президентських та парламентських виборах і поміняти ситуацію в країні. Це було його завдання. Тому тут він гірший від Юди. Він гірший, тому що Юда розкаявся й кинув гроші отим первосвященникам. А Костенко, і вся його зграя, гроші взяла. Так, там все було за гроші.
Більше того, на жаль, у цьому зіграв дуже велику роль сам Віктор Ющенко. Дуже велику роль. Один керівник дуже великого комерційного банку мені розказував, як йому конкретний заступник Ющенка передавав накази, повідомляючи, що то були накази з Банкової, від Кучми: кожен місяць виплачувати на підтримку розкольників. По-моєму, він мав платити 40 тисяч доларів. На той час, 98-99 рік, то були астрономічні гроші. Для України то були просто неймовірні гроші. І це тільки один банк, один єдиний банк мав 40 тисяч доларів платити щомісяця на проплату розколу.
Костенко не просто розкольник - Костенко організатор того розколу. З ним безпосередньо вели переговори. Я дивився текстові записи майора Мельниченка 98-99 років, де він записував, хто зайшов до Кучми, хто вийшов від Кучми: тоді зайшов, тоді вийшов. Щось він записував, а щось не записував, тоді ще був аналоговий запис дуже поганої якости. Так от, костенківці, пізніші розкольники рухівські, - вони там бігали кожен день до Кучми. Тобто їх запрошували, їм пропонували гроші, їм пропонували посади. І сам Костенко їх туди водив регулярно. Тому, звісно, це рідкісна погань, мерзотник кінчений. Руйнував Рух і забирав в України шанс. Тупо за гроші. Прислужник. Чи був він в амбарній книзі Януковича? Там був і Заєць, і Костенко теж був, наскільки я пригадую. Заєць тоді від “Нашої України” отримував, а Костенко - я не пригадую від кого, але вони там обоє світилися, Янукович їх щедро фінансував.
У Русі в Костенка було прозвище Хробак. Він організовував той напад, скажімо, на кабінет Чорновола вночі, їх спеціально ж охорона пропустила. Зламали двері, викинули всі речі Чорновола... Є такий В'ячек Кириленко – знаєте? Дуже себе любить великим патріотом показувати. Отако на пальчиках виносив капці. Домашні капці були в Чорновола, в нього ноги сильно боліли, й він часто в кабінеті, коли працював, у свої капці перевзувався з туфель... І Кириленко виніс їх, кинув на ту купу... Вони захоплювали кабінет фракції.
От таким чином вони працювали, виродки кінчені, безумовно, колись були патріотами… Серед них, до речі, з тих, хто сьогодні ще відомий, - Рефат Чубаров. Мустафа Джемілєв, котрий, на жаль, зараз дуже по-дурному повівся, але він тоді лишився з Чорноволом, не пішов у розкол. Я навіть не кажу, що він зараз продався - ні, не продався, просто в нього, гадаю, вже пішла деменція. А Рефат Чубаров зрадив, так, і багато інших.
Що стосується батька, він написав тоді статтю, він її не встиг закінчити, але про Костенка там є багато. Про підлість, про зраду, про “за гроші”, про те, як ті люди до нього бігали й вимагали, щоб він ішов до Кучми просити для них про посади. Про ідеологію забули. Костенко завжди поводився, як звичайний шкурник, і не інакше. Кажу це не тому, що я ставлюся до нього так через батька, - про нього багато хто так говорив.
До речі, та сама історія була – пригадуєте? - проти Порошенка, коли вся преса за Курченківські, московські гроші працювала проти Порошенка. Так от, тоді та сама історія була проти Чорновола, спеціально. Газета “Львівський експрес”, “Поступ" та інші виключно Костенка крутили. Мало не кожен день давали якісь матеріали, інтерв'ю, коментарі проти Чорновола. Обливали його брудом до моменту, коли він загинув. А наступного дня дехто навіть тиражі передруковував, аби хвалебні оди посмертно зробити! З того часу в мене така зневага до більшости українських журнашлюшок, просто дика зневага.
От така історія була.
І Костенко – так, гірший за Юду. Безумовно, що гірший за Юду. Юда виконував якийсь намічений план і відрікся від грошей. А цей – ні, цей відрікся від Чорновола, від майбутнього України. Він продавав Україну Кучмі. Ющенкові прислужував під свої інтереси. Він продавав Україну Януковичу запросто.
Порошенкові він виявився не потрібний, тому, відповідно, в якийсь момент щось там гавкав на нього.
Джерело:
Чорновіл ВІДВЕРТО



Олена Бондаренко:

19 лютого 1999 року на вранішньому засіданні Верховної Ради України член фракції Народного Руху України професор Володимир Черняк виголосив заяву про недовіру голові фракції Вячеславу Чорноволу. Із неприхованим задоволенням зачитав прізвища тридцятьох підписантів. Комуністи аплодували і вигукували: "Молодци, руховци!",
"Давно пора!"..
Дехто злорадно, дехто з цікавістю зазирав Чорноволові в обличчя. Він сидів непорушно - жодних емоцій. Тільки очі - людини, тяжко пораненої зрадою. Він привів цих людей до парламенту списком, який очолив. Тобто брав за кожного відповідальність перед Україною, з якою був завжди гранично чесним. Не особиста образа, а саме це - його віроломно підставили перед Україною - було його найбільшим болем...
Я не стану називати прізвищ тих тридцяти. Одних вже немає серед живих, інші закінчили свою політичну історію ганьбою чи зникли у безвість, а хтось і досі наполягає на своїй "правоті", хіба що наодинці з собою відчуваючи, як совість безнадійно шкрябає черстве серце.
Я хочу назвати тут тих, хто лишився з Чорноволом. Вони не рекламують себе, не хваляться і не вважають себе героями та героїнями. Вони просто жили - живуть - за сумлінням.
Косів Михайло, Танюк Лесь, Бондаренко Олена, Кендзьор Ярослав, Удовенко Геннадій, Терен Віктор, Кульчинський Микола, Григорович Лілія, Глухівський Лев, Костинюк Богдан, Шмідт Роман, Чорноволенко Олександр, Криворучко Юрій, Шепа Василь, Ключковський Юрій, Креч Едуард, Коваль Вячеслав.

За місяць і десять днів Вячеслава Чорновола убили...

До кінця не усвідомленим для багатьох лишається, які зловісні наслідки мала ота зрадницька ескапада в парламенті 19 лютого 1999р. Комуністи аплодували не випадково. Вони розуміли, який удар під дих завдано Україні. Сьогоднішня війна - також наслідок і тієї події...


На світлині - усміхнений, упевнений Чорновіл. Це для справжніх українців - підтримка на силі духу.
А для тих, хто досі шукає в його очах - і в наших - відчай та зневіру: не дочекаєтеся, ми переможемо!



субота, 24 грудня 2022 р.

Світлій пам'яті В'ячеслава Чорновола

 



"Дай, Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні — маючи, щоб не довелося потім гірко любити — втративши."
В'ячеслав Чорновіл



Високочолий хлопчик... Студент Київського університету В'ячеслав Чорновіл.



Є леґенда, як хтось із слідчих спересердя запитав Чорновола: "Ну, добре, от уявімо, є ваша незалежна Україна. І ким ви там себе бачите?" - "Як ким? Редактором опозиційної газети."


Ігор Калинець
[В'ячеславові Чорноволу]
* * *
ось почесний
громадянин міста
вагар
зі станції скнилів
чи безпомильна
залізнична вага
чи просто термінологія
брутто нетто
але терези правосуддя
потребують його плеча
виводиш нас
із хащів кодексів
за руку як дітей
на велелюдні шляхи
дорого платиш
за причетність
жодні понаднормові
вагони
її не зрівноважать
дивуйтеся люди
ось іде
без шеляга за душею
без даху над головою
у лаврі пасквілів
з почетом шпиків
шлейф погроз
волочиться
як ти вхитрився
щораз довший
як ти вхитрився
втримати нас
горстку
коли півень
тричі пропіяв
як ти вхитрився
повернутися до нас
не тільки із-за ґрат
але з порогу
того світу
і як ти вхитряєшся
у львівській тісноті
здвигати
повітряні замки
де я твій
перший придворний
поет
1971


В’ЯЧЕСЛАВ ЧОРНОВІЛ ЗАСУДЖУЄ РОСІЙСЬКИЙ РАСИЗМ
“Свобода”, 22 лютого 1980
Ню Йорк (Пресова Служба ЗП УГВР). - Серед різних документів і матеріялів, які надійшли на Захід, є теж заява В’ячеслава Чорновола до Міністра внутрішніх справ (МВД) Якутської АССР, у якій він вказує на міжнаціональні конфлікти, спровоковані російським расизмом.
Нижче подаємо повний текст цієї заяви.
...Із наявністю гострих національних (точніше расових) конфліктів у Якутії я зіткнувся ще на етапі на заслання. Посаджений до мене в кімнату Якутської тюрми бувший офіціянт місцевого ресторану, росіянин за національністю, намагався пояснити мені, що іменно якути гірші від інших людей, і з явним вдоволенням розповідав про свого знайомого — „о дюжем парнє", який збивав при всякій нагоді зустрічних якутів, розпізнавши їх по монголоїдній зовнішньості і по мові. Правда, якути кінець кінцем зловили цього куклускланівця-одиночку і, зібравшись разом, порядно його побили, після чого він почав діяти більше обережно.
Можна було би думати про якусь психічну збоченість цього типа, якщо б, попавши в Ленінський район із змішаним складом населення (у селах — якутське, а в районах — наполовину російське), я не побачив, що все тут не так просто. У перший день перебування в Нюрбі я завважив на стіні переговорного пункту видряпане великими буквами „Обьяснениє в любви" (до речі зберігається до сих пір): „Якути-суки, маугли", а нижче відповідь: „Русские хамы". Буквально з перших днів я чув від випадкових зустрічних, що якути - „мавпи", „чорнож...", що від них тхне, смердить, що всі вони, навіть начальники в кабінетах “гоняют сопли", що вони ліниві, бездарні і, якщо б не росіяни, до цього часу ходили б у шкірах або взагалі вимерли (буцім то ніде в світі нема прогресу, лапляндці в Скандинавії чи ескімоси на Алясці до цього часу ходять у шкірах і вимирають, а не їздять у власних машинах і живуть у котеджах).
Дізнався я також, що невдячні якути ще і „жахливі націоналісти". Такі поширені судження доводилося чути і чути на найбільш різних рівнях, починаючи від п'яного „бича" і кінчаючи деякими районовими начальниками середньої ланки, які були невдоволені, що бажані ними посади зайняті національними кадрами.
А ось ще декілька живих прикладів. На дорозі із Чапайди в Нюрбу в сильну холоднечу, спочатку проскочивши мимо моєї піднятої руки, машина різко загальмувала, підбігаю: „Извини, земляк, сразу не разглядел, думал, что ты якут. Садись!" На моє здивування шофер пояснив: „Вони раніше були бідні і некультурні, ну і до росіян відносилися краще. А тепер „нажрались и обнаглели".
У районній гостинниці зрусифікований землячок із Києва, який кожнорічно приїжджає в Якутію „шабашить", гордо демонструє вибитийь у бійці з якутами палець і знайомить мене з расистським фольклором: ,,Всякий русский, у кого глаз не узкий".
В одному з відділів кадрів під час безуспішного пошуку праці я почув: “Так вас поселили в Чапанде среди якутов? Ну, я вам не завидую. Они вель такие националисты! Будет всего два якута среди группы наших и все равно по-своєму говорят". І т.д. і т.д.
Щоб не бути одностороннім повинен завважити, що зі сторони якутів також бувають злі погляди, різкі репліки і навіть напади, особливо якщо вип'ють.
Я не маю основи твердити, що всі росіяни вороже відносяться до якутів (і навпаки). Люди разом працюють, інколи дружать, бувають змішані сім'ї. Але все таки прояви ворожости надто часті (вище я привів лише незначну частину своїх спостережень) і часто приймають немирну форму. Як це було в Якутську. Маю на увазі масову бійку між росіянами і якутами з сотнями учасників (у їх числі студенти Якутського університету), з людськими жертвами і руйнуванням, притягненням для розгрому армії. Властиво, вам краще знати всі деталі цього жахливого інциденту, який трапився здається 11 червня. Адже розповідають, при намаганні зупинити побоїще був побитий навіть ваш заступник...
Чому я про це пишу вам, а не в партійно-совєтські інстанції. Тому, що після голосного побоїща в Якутську деякі заходи виховного чи організаційного характеру плянуються і без моєї підказки, яка може бути тенденційно витлумачена як зловмисність засланого дисидента. Тому мною керує лише інстинкт самозбереження: район заслання мені визначили іменно органи МВД. Не дивлячись на моє законне право поселитися в будь-якому пункті району. Ленінський райвідділ МВД волевим прийомом загнав мене в якутське село у відділення радгоспу, до речі, на працю, яка не відповідає моєму станові здоров'я. Встановленню дружніх відносин з місцевим населенням заважає „профілактика" властей, яка проводиться постійно і яка розпочалася ще до мого приїзду в село; тобто порушення мого законного права вільно оселятися в будь-якому пункті було запляноване ще до мого прибуття в район.
За рік з гаком мого перебування у засланні в селі Чапанда Ленінського району трапилося вже кілька неспровокованих мною інцидентів. Деякі з них могли закінчитися і трагічно. Мене до цього часу рятувало лише моє положення політзасланця, природне співчуття до людини, яку переслідують, яка підневільна. Так, наприклад, 2 жовтня 1978 року, коли я через відсутність транспорту йшов пішки в райцентр на чергову відмітку в міліцію, на півдороги в глухому місці мені зустрілася товпа (12 чоловік) — допризовники із замаркінських сіл, які поверталися з райвоєнкомату, частина з них була п'яна. З криком: „Нууча, нууча!" (тобто росіянин) мене оточили, почали стягати одяг, намагалися побити. Можливо справа не обмежилася б лише побиттям і мені прийшлося б гнити в болоті тайги, врятувало пояснення, хто я такий, і те, що один з них раніше бачив мене і тепер пізнав. Більшістю голосів рішили „засланця не чіпати" і відтягнули від мене незгідних з таким рішенням. Про цей випадок я розповів міліції в цей же день і, до речі, я просив у міліції не встановлювати мені точних днів щомісячної відмітки, щоб я міг пов'язувати поїздки в район з наявністю транспорту, та мені не дозволили.
Через декілька днів після випадку в тайзі на мене напав при свідках в Чапанді якийсь тільки що звільнений уголовник, який грозив зарізати мене за те, що я не зрозумів його звернення до мене по-якутськи. Про цей випадок я також повідомив у міліцію.
Протягом минулої зими декілька разів ніччю у двері і вікна моєї квартири ламалися невідомі особи, засипали мене лайкою, грозили вбити, застрелити і т.п. Побоюючись пострілу у вікно, я вимушений був у ті ночі лягати на підлогу, при тому зауважу, що ні одного конфлікту з мешканцями села у мене не було. Особистих ворогів у мене тут нема. Про ті нічні візити я повідомляв міліцію і голову сільради.
Тепер після побоїща в Якутську расові тертя в Ленінському районі посилилися. Бійки між якутами і росіянами, які траплялися і раніше, почастішали (мені повідомляли навіть факти вбивства, але я цього ще не перевірив). Від якутів я чув заяви, що зарвавшихся росіян в Якутську добре провчили, треба би і в Нюрбі.
20 липня ц.р. на мене знову пробували напасти, на цей раз в Нюрбі. Очікуючи автобуса, я сидів над Вілюєм недалеко від річного порту і читав газету. Мене оточили троє напідпитку якутів середнього віку і почали задиратися (чого тут розсівся? чого тобі тут треба? і т.п.) Мене знову виручило слово „політзасланець", від мене відчепилися, але дали пораду: „ты, мужик, быстрей мотай отсюда. Там ждут наши молодые. Они с тобой обьясняться не станут, а хорошо отлупят". Довелося „мотати" в сторону Амакінської геолого-експедиції, де безпечніше (до речі, я виявив наявність у Нюрбі своєрідних расових „гетто").
Дивно, що після побоїща в Якутську значно погіршилося відношення до мене низової адміністрації якутів. Це проявилось як у відділенні радгоспу, де безпідставними придирками вимусили мене звільнитися, так і в райміліції.
Так як після річного спілкування з якутами не завважив ніяких комплексів неповноцінности, які б відрізняли якутів від інших совєтських громадян, і не розділяю тих расистських поглядів частини блідолицих братів по слав'янству, мені менше всього хочеться стати випадковою жертвою існуючого в Ленінському районі міжнаціонального тертя. А як видно з прикладів, така можливість у мене існує щоденно, тому що мене насильно помістили в інорасове середовище і відлякують від мене решту громадян.
Стаття 80 ВТК РСФСР вказує, що „в случае болезни, а также при наличии иных исключительных обстоятельств, препятствующих дальнейшему отбыванию ссылки в даном месте, осужденный по мотивированому постановлению Министра внутренних дел автономной республики... может быть переведен в другоє место ссылки".
Вважаючи викладене вище „обстоятельствами исключительными", прошу винести постанову про перевод у другий адміністративний район, де нема таких загрожуючих особистій безпеці расових конфліктів, як в Ленінському районі. При цьому прошу врахувати поганий стан мого здоров'я (наявність хронічних захворювань, у тому числі дихальних шляхів) і перевести мене в район з більш поміркованим кліматом. На випадок переводу іменно в такий район (в ЯАССР таким являється Олдан, Ленськ, Олекнінськ) я згідний відповідно 4.8, стаття 80 ВТК РСФСР, направлятися на нове місце заслання за свій рахунок, а не за рахунок держави.
30 серпня 1979
В. Чорновіл,
український журналіст,
політзасланець.
6782253 ЯАССР
Ленінський район,
п/в Чапанда



З 48 ОСІБ У ФРАКЦІЇ ЙОГО ЗРАДИЛО 30... КОЛИ НА ТРИБУНІ ВЕРХОВНОЇ РАДИ ОГОЛОШУВАЛИ ПРО УСУНЕННЯ ЧОРНОВОЛА — КОМУНІСТИ АПЛОДУВАЛИ СТОЯЧИ...
Олег Манчура:
“Якби він лишився живим — могло й не бути драматичної розвилки між Кучмою та Симоненком.
Багато чого могло б не бути.
Але 25 березня настала фізична смерть. Політично ж його спробували вбити за місяць до того.
З 48 осіб у фракції Народного Руху його зрадило 30.
Це унікальний випадок навіть для нашої історії.
Коли на трибуні Верховної Ради оголошували про усунення Чорновола з посади керівника фракції — комуністи аплодували стоячи.
І прізвища найвідоміших зрадників таки варто нині нагадати.
В’ячеслав Кириленко, Юрій Костенко, Роман Зварич, Іван Заяць, Ігор Юхновський, Ігор Тарасюк, Іван Драч, Дмитро Павличко, Володимир Черняк.
Можливо, не всі були свідомими виконавцями замовлення Банкової.
Дехто, ще з совєтських часів — з гумовим хребтом.
Інші — голодні та аґресивні гієни, в яких текла слина при запаху грошей.
Але в цьому спискові — цікаві три прізвища.
Костенко як еталон самозакоханого гетьманчика.
Кириленко як дубуватий комсомолець під синьо-жовтим прапором.
Зварич як втілення Ukrainian dream – міністр юстиції без диплома.
Хтось, перегодований клюєвським баблом, зірвався з політичних еверестів.
Хтось має багаторічну місію — заміняти меблі в уряді.
А хтось, от-от, складе присягу народного депутата від “Народного фронту”.
“Не так страшні московські воші, як українські гниди”.
До скількох ж історій можна припасувати цю класику?
Яка, врешті, є лише прологом до іншого - “українську історію не можна читати без брому”."
Стенограма пленарного засідання
19 ЛЮТОГО 1999
ЗАСІДАННЯ ТРИНАДЦЯТЕ
Сесійний зал Верховної Ради України.
9 лютого 1999 року.
10 година.
Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради України МАРТИНЮК А.І.
...Час, який залишився, дозвольте передати депутату Черняку.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка.
ЧЕРНЯК В.К., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (виборчий округ 153, Рівненська область).
Шановні депутати! Шановні виборці! Фракція Народного руху України уповноважила мене заявити таке: фракція Народного руху України висловила недовіру голові фракції депутату Чорноволу і поклала виконання обов'язків голови фракції на депутата Костенка Юрія Івановича (шум у залі). Це рішення спрямоване на підвищення ефективності діяльності фракції у Верховній Раді.
За дане рішення проголосували депутати Кириленко, Кожин, Драч, Філіпчук, Мовчан, Червоній, Федорин, Костенко, Альошин, Джоджик, Кулик, Гудима, Полюхович, Черняк, Заєць, Шевченко, Сігал, Чобіт, Зварич, Іщенко, Манчуленко, Лавринович, Асадчев, Слободян, Бойко, Тарасюк, Жовтяк, Павличко, Бойчук, Юхновський. Усього 30 депутатів із 48.
Ще раз наголошую, що це рішення не означатиме зміну позиції фракції у Верховній Раді, а тільки спрямоване на те, щоб підвищувалася ефективність діяльності фракції Народного руху України у Верховній Раді.
(Шум у залі).
Джерела *




Чорновіл народився в родині сільських учителів. У 1955 закінчив Вільхівецьку середню школу з золотою медаллю і вступив до Київського університету на факультет журналістики. Закінчив його з відзнакою в 1960. Ще в університеті Чорновіл мав неприємності за свої погляди, з чим пов’язана майже річна перерва в навчанні в 1958. Три роки Чорновіл працював редактором молодіжних передач на Львівській студії телебачення. У травні 1963 переїхав до Києва, щоб продовжити наукову работу з історії української літератури. Склав кандидатські екзамени, пройшов по конкурсу в аспірантуру Київського педінституту, але не був допущений до навчання з політичних мотивів. Деякий час Чорновіл працював на будівництві Київської ГЕС, потім завідував відділом у ґазеті „Молода гвардія“. Розповсюджував літературу самвидаву. Разом з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком, Аллою Горською та ін. з 1963 був активним учасником руху шістдесятників, співавтором і розповсюджувачем самвидаву, організатором і учасником багатьох акцій.
Чорновіл брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді (КТМ).
4 вересня 1965 Чорновіл виступив у кінотеатрі „Україна“ на прем’єрі фільму „Тіні забутих предків“ з протестом проти арештів української інтеліґенції. Його звільняють з роботи, розпочинаються обшуки, допити. У квітні 1966 на закритому політичному процесі у Львові відмовився давати покази проти Михайла і Богдана Горинів і назвав злочинцями прокурора та суддів, за що його звільнили з редакції республіканської ґазети „Друг читача“.
Чорновіл зібрав інформацію про порушенння прав людини і совєтського законодавства судовими та слідчими органами і в травні 1966 розповсюдив документальну книгу „Правосуддя чи рецидиви терору?“, за що влітку того ж року був засуджений до трьох місяців виправних робіт. У 1967, вже у Львові, Чорновіл уклав документальну збірку „Лихо з розуму (Портрети двадцяти „злочинців“)“ - матеріали про репресованих у 1965 шістдесятників. Книги вийшли за кордоном. Чорноволу присуджують міжнародну журналістську премію (Великобританія).
3 серпня 1967 Чорновола заарештовують за звинуваченням у „поширенні наклепницьких вигадок, які паплюжать совєтський державний і суспільний лад“, за ст. 187-1, ч. 1 КК УРСР. 15.11 засуджений Львівським обласним судом на 3 роки ув’язнення в таборах суворого режиму (у зв’язку з амністією термін скорочений наполовину). Протестуючи проти вилучення написаних у таборі статей, улітку 1968 провів 48-денну голодівку.
Звільнений у лютому 1969. У тому ж році у відповідь на наклепницькі нападки на Івана Дзюбу написав книжку „Як і що захищає Б.Стенчук, або 66 відповідей „інтернаціоналістові“, де викриває недостойні методи ідеологічної роботи КПРС і її бойового авангарду - КДБ.
У 1970 Чорновіл розпочинає видавати машинописний журнал „Український вісник“, який став найважливішим періодичним виданням українського самвидаву. До арешту Чорновола вийшло 5 номерів. Підготовлений ним 6-й номер видали у Львові Михайло Косів і Атена Пашко. УВ містив не тільки інформацію про факти порушень прав людини, але й найважливіші документи самвидаву, аналітичні статті й художні твори.
Улітку 1971 Чорновіл звернувся до Комісії Прав людини ООН з приводу загрози арештів української інтеліґенції, що нависла. У вересні 1971 виступив із листом „До ЦК КП України“ на захист Валентина Мороза, у грудні з його ініціативи створено „Громадський комітет захисту Ніни Строкатої“.
Заарештований під час чергової хвилі репресій в Україні 12 січня 1972. Дізнавшись із повідомлень ґазет про свою ніби-то причетність до „справи Добоша“, відмовився брати участь у розслідуванні (воно тривало 14 місяців). Оскільки слідство не могло довести, що Чорновіл був редактором УВ, його шантажували арештом дружини Атени Пашко та загрозою арешту сестри Валентини. На знак протесту Чорновіл 8 діб тримав суху голодівку. 12 квітня 1973 Львівський обласний суд засудив Чорновола до 6 років позбавлення волі в таборах суворого режиму і 3 років заслання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР („антирядянська агітація і пропаганда“).
Відбував термін у Мордовських таборах ЖХ-385/17-а (сел. Озерне) і 3 (сел. Барашево). Чорновіл - організатор і учасник численних акцій протесту, голодівок, виснажливої боротьби за статус політв’язня. Понад половину терміну Чорновіл провів у ШІЗО (штрафний ізолятор) і ПКТ (приміщення камерного типу). „Зеківський ґенерал“ - так прозвали його кати, так назвав нарис про Чорновіл єврейський письменник М.Хейфец. Разом з Борисом Пенсоном Ч. написав книгу „Хроніка таборових буднів“, яка була опублікована в 1976 в журналі „Сучасність“.
На початку 1978 Чорновіл відправлений етапом на заслання в сел. Чаппанда (Якутія). Там написав брошуру про боротьбу за статус політв’язня в таборах. У 1978 прийнятий до міжнародного ПЕН-клубу. 22 травня 1979 Чорновіл став членом УГГ.
У квітні 1980 Чорновіл заарештований на засланні за сфабрикованим звинуваченням у „спробі зґвалтування“, ст. 117 КК РРФСР. Тримав 120-деннну голодівку протесту. В останньому слові на суді Чорновіл звинуватив КДБ і міліцію у фальсифікації та закликав суд не брати участі у змові. Був засуджений до 5 років позбавлення волі. Достроково звільнений у 1983 за протестами прокурора Якутії. До початку „перебудови“ працював кочегаром у м. Покровську (Якутія).
У травні 1985 Чорновіл повернувся в Україну. Працював кочегаром у Львові. Восени 1987 разом з Михайлом Горинем дав інтерв’ю закордонній журналістці, у зв’язку з чим влада розгорнула кампанію за їх видворенння з СРСР. Чорновіл і М.Горинь звернулися до урядів усіх держав, щоб їх не приймала жодна країна. Улітку 1987 Чорновіл відновив видання УВ, який став органом Української Гельсінкської Групи. Чорновіл ініціював відновлення діяльності цієї правозахисної громадської організації на ширшій платформі, як передпартії, оскільки партію створювати було ще небезпечно. 11 березня 1988 разом з М.Горинем і З.Красівським підписав „Звернення до української та світової громадськости“ про відновлення діяльності УГГ. Разом з Богданом і Михайлом Горинями виробив „Декларацію принципів Української Гельсінкської Спілки“ і 7 липня 1988 оприлюднив її на 50-тисячному митинзі у Львові. УГС стала першою в Україні відкритою опозиційною КПРС організацією партійного типу, яка поставила перед собою завдання ненасильницьким, еволюційним шляхом, розширюючи демократичні свободи, домогтися незалежності. Вона декларувала ідеї відновлення української державності, встановлення українського громадянства, надання українській мові статусу державної, представництво України на міжнародній арені, республіканський госпрозрахунок, плюралізм в економіці, політиці й релігії, свободу сумління, необхідність мати національную армію, права громадян на політичні об’єднання. Головна ідея Декларації: „Без свободи нації дійсне забезпечення свободи особи неможливе“.
Чорновіл - один із трьох робочих секретарів, потім член Виконкому УГС, керівник її інформаційної служби. Брав участь у нарадах представників національно-визвольних рухів народів СРСР. У 1988 вибраний співголовою Львівського обласного „Меморіалу“, на Установчих зборах Народного Руху України (НРУ) 8-10 вересня 1989 обраний членом його Великої Ради.
У березні 1990 Чорновіл обраний депутатом Верховної Ради України і головою Львівської обласної ради. Восени 1991 був кандидатом на Президента України (23,27% голосів, друге місце). У березні 1992 обраний співголовою НРУ, а в грудні того ж року головою. У 1994 і 1998 знову обраний народним депутатом України. Чорновіл - лідер депутатської фракції НРУ, член Парламентської асамблеї Ради Європи, шеф-редактор газети "Час-Тайм", лавреат Державної премії ім. Т.Шевченка 1996 в галузі публіцистики (в тому числі за книги, раніше інкриміновані як антисовєтські). У зв’язку з 60-літтям нагороджений орденом Ярослава Мудрого.
Одружений, двоє синів і чотири онуки.
25 березня 1999 Чорновіл загинув в автомобільній катастрофі.

©  Борис Захаров, Василь Овсієнко
20.04.2005

___________________

* Джерела:

Олег Манчура. Допис від 24.3.2018 https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1659982150753215&id=100002243387933

“В’ячеслав Чорновіл плакав, коли його зрадили” https://inlviv.in.ua/ukraine/polityka/v-yacheslav-chornovil-plakav-koly-jogo-zradyly

Пам'яті В'ячеслава Чорновола https://www.youtube.com/watch?v=eJfdwEUjBQ8