Євген Маланюк
* * *
День таємничим шепотом шепоче,
Немов гіпнотизуючи: засни.
І не збагнуть, чого від мене хоче
Ця провесна останньої весни.
Заснуть, щоб перейти безболісно і глухо
В останній супокій? Чи в сні набрать снаги
На лютий змаг з неублаганним рухом
Історії?
Беззбройний і нагий,
Ось ти стоїш. І по похилій площі
Все, все зсувається нестримно в темний низ...
І тільки океан зітхає і полоще
Скрай берега. І віє легкий бриз.
Цього вірша покладено на музику. Ноти є у книжці "Євген Маланюк. В 15-річчя з дня смерти", виданій у Філядельфії 1983 року. Упорядниця Оксана Керч.
Скульптурний портрет Поета роботи Сергія Литвиненка. 1963, гіпс.
