Моя Ітака

Богдан Рубчак

МОЯ ІТАКА

Холонуть попелом іскри скронь,

зіниці меркнуть і пісня.
Хмарини ж ласку твоїх долонь
з блакиті пам’яті виснять.

Пливти нелегко з днів багажем:

я в море викинув все це.

Та відблиск слів твоїх береже

у море вкинене серце.

Лишав багато бажань, домів, —

путі опутали тіло.

Хотів, щоб шквал у слові шумів,

щоб слово вітром горіло.

Як довго плив я, і гріб, і брів,

за гріб був вітер високий.

Забув про спокій тінистих брів,

про слів безвітряних спокій.

Сваволя плавань тепер — полон,

а путь полинова, тьмава.

І я впливаю в твоє тепло,

мов човен у білу гавань.