Oсип Навроцький, четар УСС, сотник УГА, майор Армії УНР (на еміґрації), поручник Дивізії “Галичина”; один із основоположників Української Військової Організації, передовий діяч Української Радикальної Партії між двома світовими війнами, довголітній керманич видавничої кооперативи “Червона Калина" у Львові, голова Українського Допомогового Комітету в Криниці, на Лемківщині в pp. 1940-42, начальник канцелярії Військової Управи Дивізії „Галичина", довголітній працівник Комітету Українців Канади та активний член багатьох товариств і організацій в Україні і в Канаді.
Був одружений з Дарією Навроцькою з дому Качкенович-Білинською з Комарного, що на Городоччині, вчителькою, видатною пластункою.
* 24 березня 1890, село Голгоча, Тернопільщина — † 6 серпня 1972, Вінніпеґ
* 24 березня 1890, село Голгоча, Тернопільщина — † 6 серпня 1972, Вінніпеґ
У своїй праці "Військова Управа та Українська Дивізія «Галичина»", Роман Колісник так згадував про Осипа Навроцького:
"На начальника канцелярії Військової Управи назначено сотника Осипа “Юна” Навроцького. Чи можна було знайти кращу людину на цей пост? Можливо. Одначе “Юно” мав великий досвід в адміністрації та був відомий за свою “формальну льояльність” до установи, в якій він працював, не заважаючи на свої власні погляди. Так було, коли сот. Навроцький, соціяліст-радикал, адміністрував журнал “Вісник” націоналіста Дмитра Донцова, який в ньому викладав свої націоналістичні ідеї. А у військовій Управі треба було великої льояльности, бо в ній можна було сподіватися більших “протиріч”, ніж у “Віснику”. Та атмосфера, мабуть, і відбивалася на його праці, бо, як пише про нього редактор дивізійного тижневика “До перемоги” Михайло Островерха: “Сотник Навроцький був людина добра, працьовита; інколи був ущипливий до своїх підчинених, нервовий, що інколи було перепоною у нормальній праці редакції”.
Сот. Навроцький вирізнявся між людьми своєю високою стрункою постаттю; був добрим промовцем та брав живу участь у різних ділянках українського життя: військовій, політичній, громадській, комбатантській. В серпні 1914 року зголосився до Леґіону Українських Січових Стрільців, в травні наступного року він хорунжий, а скоро потім четар; командуючи чотою, попав під час оборони Болехова в російський полон, звідки весною 1918 року він, як пів-інвалід повернувся через Норвегію додому. Від 1 листопада 1918 року він знову в Українській Галицькій Армії — комендант етапу Бібрка-Глібовичі, комендант 2-ої Коломийської бриґади, заступник інтенданта ІІІ-го корпусу та інтендант 5-ої Херсонської дивізії Дієвої Армії УНР; 1 березня 1919 року підвищений до ранґи сотника.
Після війни, вже в листопаді 1920 року, став основником і головним директором військово-історичного видавництва “Червона Калина”; був членом проводів Головного виділу Матірного т-ва “Просвіта”, педагогічного т-ва “Рідна Школа”, комбатантської організації “Молода громада”. У вересні 1921 року став членом-засновником її начальної команди; польська поліція арештувала його два рази."
"На начальника канцелярії Військової Управи назначено сотника Осипа “Юна” Навроцького. Чи можна було знайти кращу людину на цей пост? Можливо. Одначе “Юно” мав великий досвід в адміністрації та був відомий за свою “формальну льояльність” до установи, в якій він працював, не заважаючи на свої власні погляди. Так було, коли сот. Навроцький, соціяліст-радикал, адміністрував журнал “Вісник” націоналіста Дмитра Донцова, який в ньому викладав свої націоналістичні ідеї. А у військовій Управі треба було великої льояльности, бо в ній можна було сподіватися більших “протиріч”, ніж у “Віснику”. Та атмосфера, мабуть, і відбивалася на його праці, бо, як пише про нього редактор дивізійного тижневика “До перемоги” Михайло Островерха: “Сотник Навроцький був людина добра, працьовита; інколи був ущипливий до своїх підчинених, нервовий, що інколи було перепоною у нормальній праці редакції”.
Сот. Навроцький вирізнявся між людьми своєю високою стрункою постаттю; був добрим промовцем та брав живу участь у різних ділянках українського життя: військовій, політичній, громадській, комбатантській. В серпні 1914 року зголосився до Леґіону Українських Січових Стрільців, в травні наступного року він хорунжий, а скоро потім четар; командуючи чотою, попав під час оборони Болехова в російський полон, звідки весною 1918 року він, як пів-інвалід повернувся через Норвегію додому. Від 1 листопада 1918 року він знову в Українській Галицькій Армії — комендант етапу Бібрка-Глібовичі, комендант 2-ої Коломийської бриґади, заступник інтенданта ІІІ-го корпусу та інтендант 5-ої Херсонської дивізії Дієвої Армії УНР; 1 березня 1919 року підвищений до ранґи сотника.
Після війни, вже в листопаді 1920 року, став основником і головним директором військово-історичного видавництва “Червона Калина”; був членом проводів Головного виділу Матірного т-ва “Просвіта”, педагогічного т-ва “Рідна Школа”, комбатантської організації “Молода громада”. У вересні 1921 року став членом-засновником її начальної команди; польська поліція арештувала його два рази."
"Вісті Комбатанта":
Осип Навроцький народився 24 березня 1890 р. в селі Голгочі, Західня Україна. У рр. 1900-1908 скінчив гімназію в Бережанах, у рр. 1909-1913 закінчив правничий факультет університету у Львові, склавши всі приписані іспити. Був третім з черги головою, заснованого у 1910 році, Українського Студентського Союзу. Був членом Комітету Української Молоді, який керував боротьбою за український університет у Львові. Брав участь у великій демонстрації українських студентів 1 липня 1910 р. Від 1912 року був членом Головної Управи Української Радикальної Партії. У серпні 1914 р. зголосився до Леґіону Українських Січових Стрільців і разом з ними перебув кампанію в Карпатах.
У вересні 1920 року став одним із засновників і одним із трьох членів Начальної Колегії підпільно-революційної Української Військової Організації до часу приїзду до Львова полк. Євгена Коновальця та членом Начальної Команди УВО до травня 1926 р. Від 1920, на весь час головування д-ра Лева Бачинського, був генеральним секретарем УРадикальної партії, за головування д-ра Івана Макуха — заступником генерального секретаря. Виступив з УРадикальної партії і став безпартійним 1 січня 1934 р. Був членом засновником і головним директором за весь час існування Військово-історичного Видавництва "Червона Калина" у Львові, від 1920 до 1939 р. Був членом Головного Виділу "Просвіта" і членом Головної Управи Т-ва "Рідна Школа" у Львові. Від березня 1940 до кінця 1942 р. був головою Українського Допомогового Комітету в Криниці. Від 20 квітня 1943 до квітня 1945 року був начальником Військової Канцелярії Української Військової Управи — Української Дивізії. Був кількакратно арештований і сидів кількакратно по кілька місяців у польських в'язницях. Після переїзду з Німеччини до Канади працював спершу як фабричний робітник, а від грудня 1948 до кінця 1964 р. у канцелярії КУК у Вінніпезі. Уряд УНР на еміґрації підвищив його до ступня майора. http://komb-a-ingwar.blogspot.com/2012/03/blog-post_25.html
Осип Навроцький народився 24 березня 1890 р. в селі Голгочі, Західня Україна. У рр. 1900-1908 скінчив гімназію в Бережанах, у рр. 1909-1913 закінчив правничий факультет університету у Львові, склавши всі приписані іспити. Був третім з черги головою, заснованого у 1910 році, Українського Студентського Союзу. Був членом Комітету Української Молоді, який керував боротьбою за український університет у Львові. Брав участь у великій демонстрації українських студентів 1 липня 1910 р. Від 1912 року був членом Головної Управи Української Радикальної Партії. У серпні 1914 р. зголосився до Леґіону Українських Січових Стрільців і разом з ними перебув кампанію в Карпатах.
У вересні 1920 року став одним із засновників і одним із трьох членів Начальної Колегії підпільно-революційної Української Військової Організації до часу приїзду до Львова полк. Євгена Коновальця та членом Начальної Команди УВО до травня 1926 р. Від 1920, на весь час головування д-ра Лева Бачинського, був генеральним секретарем УРадикальної партії, за головування д-ра Івана Макуха — заступником генерального секретаря. Виступив з УРадикальної партії і став безпартійним 1 січня 1934 р. Був членом засновником і головним директором за весь час існування Військово-історичного Видавництва "Червона Калина" у Львові, від 1920 до 1939 р. Був членом Головного Виділу "Просвіта" і членом Головної Управи Т-ва "Рідна Школа" у Львові. Від березня 1940 до кінця 1942 р. був головою Українського Допомогового Комітету в Криниці. Від 20 квітня 1943 до квітня 1945 року був начальником Військової Канцелярії Української Військової Управи — Української Дивізії. Був кількакратно арештований і сидів кількакратно по кілька місяців у польських в'язницях. Після переїзду з Німеччини до Канади працював спершу як фабричний робітник, а від грудня 1948 до кінця 1964 р. у канцелярії КУК у Вінніпезі. Уряд УНР на еміґрації підвищив його до ступня майора. http://komb-a-ingwar.blogspot.com/2012/03/blog-post_25.html
Майор Осип Навроцький залишив спогади:
ПОЧАТКИ УВО У ЛЬВОВІ
http://knysh.national.org.ua/uvo-2/r02.html
“Свобода” дня 15 серпня 1972 року вмістила такий некролог:
ВЕТЕРАН ВІЙНИ ТА ПРАЦІ
Несподівана сумна вістка, яка наспіла з Вінніпеґу про смерть у тамошній лікарні Осипа Навроцького, знову навела на думку рефлексії про те українське покоління, з якого виросли справжні піонери українського національного відродження - політичного, національного й культурного. Життєпис Осипа Навроцького і вся його світла постать можуть стати зразком таких справжніх героїв [нерозбірливо], праці і діла.
Бойовий старшина Українських Січових Стрільців, попавши в російський полон, вертається почерез Норвегію до Львова і, хоч пів-інвалід, знову вступає в Українську Галицьку Армію та пepeбyває з нею українську визвольну війну. Як один із справжніх соборників-державників стає співзасновником і керівником підпільної Української Військової Організації, водночас співзасновником і головним директором Видавництва “Червона Калина" у Львові, покликаного для плекання української військово-історичної традиції. З крови-кости вояк - у пізньому віці вступив і до Дивізії Галичина. Хоч користувався великим авторитетом і повагою в західньо-українському громадянстві - не мав політичних амбіцій і не старався за високі становища. Те самe на еміґpaції - буквально до останніх днів життя у Канаді займався скромно збиранням цікавих архівальних матеріялів і списуванням споминів про мало кому відомі події.
Членам нашого молодшого, ба й навіть багатьом членам середущого покоління ім’я Осипа Навроцького було мало відоме. Але для всіх учасників української визвольної війни-революції й усіх активних діячів періоду між двома світовими війнами - Осип Навроцький був насправді “лицарем без плями", завжди готов на поклик до праці у своїх 70-их - на початку 80-их років життя завжди молодий, живий, поступливий, скромний і товариський ,,Юно", як його звали всі його приятелі. Кожне покоління має вартісних людей. Але хотілося б, щоб теперішнє і майбутнє українське покоління мали якнайбільше таких борців-піонерів, як св. п. Осип Навроцький.
Про дружину Осипа Навроцького Дарію:
90-ліття Дарії Навроцької
http://old.plast.org.ua/history/founders/kachornavrotska/
90-ліття Дарії Навроцької
http://old.plast.org.ua/history/founders/kachornavrotska/
