«І уявіть собі цього Буся у совєтському карному лагері, серед «урків», що грають в карти за те, хто має забити сусіда, де кусок хліба видирають собі силою. І, навіть там, голодний та споневірений, він на клаптиках паперу писав своє музичне «вірую». Але Бусьо помер там не тільки від фізичного насильства, – він помер від музики. Може, та смерть була йому визволенням від такого життя. Він застудився і опинився в лагерному шпиталі. Його виснажене тіло не витримало запалення легень. Він помер. Пишу це над потоком, сидячи на камені. Мала я писати про щось конкретне. Але на папір сів метелик. І я раптом почула, як грає потік і шумлять дерева. Бусьо зі свого музичного неба? Бо мусить таке бути – для музик…».
Уляна Старосольська-Любович*
Уляна Старосольська-Любович*
Борис "Бусьо" Кудрик,
композитор, музикознавець, фольклорист, педагог, доктор музикології
* 10 червня 1897, Рогатин – † 29 березня** 1952, ст. Потьма, Дубравлаґ, Мордовія
композитор, музикознавець, фольклорист, педагог, доктор музикології
* 10 червня 1897, Рогатин – † 29 березня** 1952, ст. Потьма, Дубравлаґ, Мордовія
БОРИС КУДРИК - МУЗИКА-ІДЕАЛІСТ
Він був усюди, де проявлялося музичне життя в cycпільстві — співав в ансамблі Орленка-Прокоповича на хopax Успенської церкви при вул. Pуській, викладав музикологію в кількох установах — Музичному інституті ім. М. Лисенка, Богословській Академії, Державній Koнсерваторії й Музичній Школі у Львові. компонував музику для драматичних вистав Львівського Оперного Театру. оформлював музичну лрограму „Веселого Львова'', займався дослідною роботою, публікуючи розвідки й більшi наукові праці, був плодовитим композитором (багатьох інструментальних і вокальних музичних жанрів, містив постійно в пресі фахові музичні рецензії, брав активну участь чи то в характері піяніста, чи концертмайстра або організатора в академіях і концертах, і в Краю і на еміґрації, в Відні.
Історики нашої музики ще не вивчили належною мірою оригінального вкладу в українську музичну культуру цього талановитого й невтомного її діяча. Його наукові й творчі здобутки, друковані й недруковані, на жаль, все ще чекають на свого дослідника. А разом з досі сказаним д-р Борис Кудрик являв собою незвичайно обдаровану, багатогранну, cycпіпьно-спочутливу й зовсім не конвенціонального типу особовість. Назверх непримітний, дрібної постави, шатен, безпретенсійний, скромно зодягнений, він, у фізичному сенсі, губився навіть там, де бував душею гурту. Зате вічно активний ум йoго, великі темної краски, гарні й повні виразу очі його, добрячі й чутливі, заглиблений, одуховлений вираз його щуплого й блідого обличчя вказували на непересічну людину.
З уваги на свою незрівнянну пильність і працездатність, а теж і на блискучі здібності, поєднані з добутими технічними вмілостями, став він одним з найкращих знавців-музикологів, а все ж, завдяки ідеалістичній духовості й релігійному розумінню життя й музики, залишився прямодушною, шляхетною істотою, у, щирості й чистоті рівною дитині. Дехто, свідомий його знань ерудита й приповідкової непрактичности розсіяного професора, звертав більшу увагу на його зверхні „дивацтва" (невпізнавання людей, крайня релігійність, обурення на виконавців, що не дотримувалися тексту композиції тощо), як на глибинну сутність того мистця, що змагав до досконалости; тим то, розглядали його, як якийсь людський анахронізм, чудацького, не то комічного, не то трагікомічного індивіда, словом, такого собі “Буся-ориґінала". Hacправді ж, як не одна геніяльна творча особовість, був він своєрідним і неповторним, не мав собі ні в чому звичної міри. А втім, дарма що був такою характеристичною, всюди присутньою появою в нашому музичному житті, ледве хто задумався над ним основніше, чи захотів безінтересовно поцікавитись його життям, творчими надбаннями. Натомість брали його загально за щось очевидне, самозрозуміле, використовуючи його таланти, хоч і не віддаючи йому за те належного. У висліді, коли сердешний Борис тихо й незамітно та й довгенько вже тому відійшов від нас, навіть і досі залишилися невідомими подробиці життьового й творчого шляху цього незвичайного, вельми заслуженого, подекуди неперевершеного музики.
З небагатьох скупих біографічних даних, що їх вдалося зібрати про сл. п. д-ра Бориса Кудрика, належить вирізнити ось які головніші події з його життя і праці:
Народився майбутній композитор новоклясичного музичного стилю 1897 року в Рогатині в Галичині. Батько його, о. Павло, був катехитом української приватної гімназії в Рогатині, мати Марія, що теплом зогріла Його дитинство, походила з роду Герасимовичів. Народну школу й гімназію закінчив Борис в Рогатині, а іспит зрілости довелося складати за умов воєнного часу в Відні в 1915 р.
Вже з раннього дитинства вирізняється Кудрик музичними здібностями, тож, крім шкільної науки, бере лекції гри на фортепіяні. Рішившись по матурі на музичні студії (теоретичні предмети впарі з фортепіяном), почав їх у Віденському Університеті, маючи своїм головним професором Євсевія Мандичевського, приятеля й однодумця Йогана Брамса. Тут уже пробудилася в молодого студента любов до суворо-клясичної музичної школи, яку й намагався згодом поєднати з по-рідному відчутою новоромантикою у своїх композиціях.
Після війни продовжує студії у проф. А. Хибінського у Львівському Університеті, де й осягнув науковий ступінь доктора музикології, оборонивши свою дисертацію на тему творчости композиторів „перемиської школи", Михайла Вербицького й Івана Лаврівського. Закінчивши студії, присвятився науковій та композиторській діяльності.
Від 1926 до 1939 р. викладав теорію й історію музики, гармонію й композицію в Музичному Інституті ім. Миколи Лисенка у Львові. На запрошення Митрополита Андрея Шептицького викладав водночас у Богословській Академії від 1933/34 до 1939 р. історію церковної музики. Там же виконував хор богословів його Службу Божу, а виданням Богословської Академії вийшов його Псалом 112 „Хваліть, діти, Господа", мотет на чоловічий хор. Богословська Академія видала теж більшу його наукову працю „Огляд історії української церковної музики" в 1937 р.
Під час першої большевицької окупації Зах. України до 1941 року учив Борис Кудрик теоретичних музичних предметів у Державній Консерваторії у Львові, а після припинення її діяльности вчив теорію й загальну історію музики у Львівській Музичній Школі, починаючи з 1941 р. Упродовж чергових трьох років працював принагідно композитором у Львівському Оперному Театрі, компонуючи в той же час музику на всяку потребу для театру малих форм, „Веселого Львова". Відоме зокрема його музичне оформлення драми Лесі Українки „Камінний Господар", одної з вистав Оперного Театру, як також гармонізація „Наталки Полтавки" для “Веселого Львова". Його ж композиції виконувались у тому часі теж у Львівському радіо, як і на концертах Музичної Школи.
Про багатогранність і плодовитість його таланту свідчить поширення його музичної тематики й на пісні УПА, що їх у його гармонізації видав Інститут Народної Творчости в 1943 р. Крім иаукової й композиторської діяльности, виявив себе Кудрик ще й на полі музичної журналістики. Його дописи на музичні теми друкувалися в нашій періодичній пресі й журналах, напр.,”в “Ділі”, „Меті", „Новій Зорі, „Богослові”, „Америці", „Львівських Вістях", „Краківських Вістях", „Житті і Знанні", “Дзвонах", навіть і в хорватському журналі „Цірілометодскі Вєстнік".
В половині 1944 р. виїхав д-р Кудрик з ансамблем „Веселого Львова" до Відня, де розгорнув широку культурно-музичну діяльність, багато компонуючи, відзиваючись на кожну музичну подію рецензіями, приймаючи живу участь у громадському житті, зокрема в часто влаштовуваних концертах і академіях.
В 1945 році, зайнявши Відень, арештували його большевики, вдершися в його приватне віденське мешкання. Спочатку вивезли його до концентраційного табору у Львові, а згодом заслали на Сибір. Згідно з достовірними вістками, перебуваючи, разом з іншими українськими діячами культури, між ін., з композитором В. Барвінським, в одному з концентраційних таборів Мордовської области, там він. серед нестерпних умов каторжної праці, до кінця не розстаючись із своєю надхненницею — Музою, помер наслідком запалення легенів у 1950 році.
...Жив він немов той невинний і безборонно-праведний святець, в середині світу, в якому роїлося від усякої хижої тварини. Був чоловіколюбцем, особливо ж сердешним приятелем молоді; допомагав усім, на що було його стати, головно своїм невичерпним знанням, доброю християнською порадою, беззастережною, одному йому прикметною, відданою дружбою. З нагоди уродин чи ім'янин приятеля було його звичаєм обдарувати ювілята своїм новим, з цього саме приводу написаним, твором.
Казали, що був забудьком — може, у дрібницях; проте важливих справ і речей, що стосувалися дружби, братерства, ніколи не призабував. В науці й у своєму званні вимогливий, здисциплінований, послідовний, у взаєминах з людьми лагідний, безкорисний, щирий, визначався він вирозумілістю й вибачливістю навіть супроти тих, що зле з ним повелися. Скромний, ніжний, незвичайно релігійний, свідомо покірний в дусі Христової науки, що була для нього основою й провідником життя, був зразком віруючого християнина. З неприхованою любов'ю розказував про свою добру піклунку-матір, зчаста задумувався над історичною долею свого народу, з великою ерудицією гуторив на такі різні теми, як філософія Канта, церковне мистецтво віденського артиста-маляра Фібіха чи музично-вокальна бібліографія; знання його були універсальні, пам'ять просто феноменальна. Інколи цитував з пам'яті поетичні твори й цілі прозові уступи з нашої й чужої літератури. Любив усе світле, чисте, безталанне, покривджене, тим то з таким спочутливим пережиттям і відзивався про Березовського, Шевченка.
Перебування його, зокрема у Відні, було дуже ускладнене через недостачу матеріяльних засобів, належного приміщення, доконечного доступу до музичного інструмента. Компонував про кожній нагоді, прихапцем, під час їзди трамваєм, в хаті свого приятеля, за ненастроєним фортепіяном, в чергах по їдальнях чи в бомбосховищах під час бомбардувань. Олівець, клаптик паперу — це все, що йому було треба, решту доповнював його постійно активний творчий дух.
Зчаста можна було завважити його в молитовному заглибленні в храмі св. Bapвари в Відні. Серед розгулу дня на чужині в жорстокий воєнний час думав завжди про свою батьківщину; щиро боліючи її трагедією. Згадка про своє рідне далеке місто дитинства й молодости, Poгaтин, де написав був більшість своїх творів, ставала Йому не раз, як Шашкевичеві, цілющою водою.
Під одною своєю композицією, сольоспівом на текст І. Гушалевича, "До зорі", дописав у ті невідрадні дні характеристичні рядки, що передавали його тодішні настрої: “Цю „красну зорю" сьогодні важкий, грубий „мряк закрив"! Немає тепер права мрійливо-тужно виглядати своєї зорі - ні! Мусиш сидіти, прикований ланцом до бюра та машини, в неволі оцього вельможного пана, що зоветься Духом часу".
Проте наплив мінорних настроїв поборював він із правила новим подвигом праці, про яку відзивався подібно як Франко, лише додаючи до Франкових слів ,,працювать, працювать, працювати, в праці сконать" вислів притаманної йому філософії життя “і в Бозі жити та з Богом вмирати".
А насправді, щоб там не було, радувався д-р Кудрик життям, чому давав вираз навіть у найприкріших життьових ситуаціях. ”Це все від Бога", твердив. Не бракувало йому й здорового почуття гумору. Бувало, не схвалюючи виконання якоїсь другорядної співачки, жартівливо озивався: "А у неї голосочок, як на скруті трамвайочок". Зрештою, був зразковим джентлменом супроти гарної статі. Взагалі, Борис Кудрик являв собою повну, багатоцінну, благородну і щедру людину, що збагачувала життя того, хто мав щастя й честь бути його приятелем.
Коли в 1945 р. виводили большевицькі посіпаки цю ні в чому неповинну, аполітичну людину з її приватної кімнати в Відні, Кудрик одверто й безстрашно робив їм догану: „Мало було вам ще України, тепер наважили й Европу загарбати".
З Борисом Кудриком відійшла у вічність людина великого серця, таланту й праці, як і рідко подибуваних в сучасному світі моральних чеснот.
Р. В. Кухар
“Свобода”, 22 травня 1969
Р. В. Кухар
“Свобода”, 22 травня 1969
ВІДЕНСЬКА ПАСТКА
...Обставини затримання Бориса Кудрика описані у кримінальній справі, що була розсекречена 25 грудня 2012 року (реабілітований 26 березня 1993 р.). Зважаючи на суперечливі свідчення арештованого можна реконструювати загальну лінію розвитку подій, але сукупність факторів завжди будуть впливати на результат: приховані мотиви, (не)навмисні неточності у стенограмі, важкий психологічний стан Бориса Кудрика, ймовірність тортур (про методи допитів «Смерш» можна тільки здогадуватися). Все це змушує шукати різні шляхи відтворення реального перебігу подій.
Запитання без відповіді.
Затримання відбулося 11 квітня 1945 р. у Відні у підвальному приміщенні на вулиці Geusaugasse, 9, близько дев’ятої години вечора.
Сержант Іван Капцов (1924 р. н.) у якого брали свідчення через затримання Кудрика, стверджував, що 11 квітня 1945 року з товаришем шукав собі квартиру у третьому районі Відня, де зустрів «чоловіка років 50», який говорив російською та викликав певні підозри.
Очевидно, що це не були мирні пошуки помешкання о дев’ятій вечора з товаришем, які пізніше виявилися «декількома бійцями». З вторгненням у Відень радянські військові мали переваги у часі щодо союзників. Тут і починається «зачистка» від ворожих елементів, подекуди грабунки та насилля. А для особливої місії разом із Червоною армією крокували співробітники «Смерш». [...]
Запитання без відповіді.
Затримання відбулося 11 квітня 1945 р. у Відні у підвальному приміщенні на вулиці Geusaugasse, 9, близько дев’ятої години вечора.
Сержант Іван Капцов (1924 р. н.) у якого брали свідчення через затримання Кудрика, стверджував, що 11 квітня 1945 року з товаришем шукав собі квартиру у третьому районі Відня, де зустрів «чоловіка років 50», який говорив російською та викликав певні підозри.
Очевидно, що це не були мирні пошуки помешкання о дев’ятій вечора з товаришем, які пізніше виявилися «декількома бійцями». З вторгненням у Відень радянські військові мали переваги у часі щодо союзників. Тут і починається «зачистка» від ворожих елементів, подекуди грабунки та насилля. А для особливої місії разом із Червоною армією крокували співробітники «Смерш». [...]
Зі статті Катерини Загнітко
"Віденська пастка" https://zbruc.eu/node/93039
В архіві “Збруча” є кільканадцять дописів Бориса Кудрика до львівського часопису “Діло”. Ось один з них:
НА МОГИЛУ БОГДАНА ЛЕПКОГО
Катон умер, не діждавшися зруйнування Картагіни римськими лєгіонами.
Мойсей умер, не діждавшися входу свого нараду в Обітовану Землю.
А Богдан Лепкий умер, не діждавшися визволення хороброю Німецькою Армією всіх до решти українських земель спід червоного ярма.
Уже впали на антихристову столицю перші бомби суду Божого — захрустіло грізно в самому серці Апокаліптичної звірюки!
А Співець покинув нас!
Покинув нас саме напередодні дня, коли ось-ось уся Україна мала б спалахнути огнем трубних звуків всенародного "Тебе Бога хвалим"!
І не прогомоніли ще добре останні акорди панахид на свіжих ще могилах жертв з кривавих останніх днів червня — а це знову жалібні дзвони, знову похоронна пісня журавлів..
"Кличуть кру-кру-кру,
В чужині умру!"
Виспівав сам собі свою смерть на чужині.
В Кракові, далеко від своєї рідної землі, що її всі радощі й горе виспівав — довелося Йому закрити очі на віки!
З Покійним в'язала мене не одна нитка, розуміється, крім тих, що в'язали з ним кожного з нас українців. Майже всі пісні, що я їх склав до Його натхненних віршів, присвятив я Йому. І мало цього. З Ним особисто я сходився часто. Кілька останніх літ до вибуху польсько-німецької війни, перебуваючи на вакаціях у рідні в Рогатині, я відвідував Його в Черчі, в віллі "Богданівка". Що то ми, бувало, не наговорилися на мистецькі, на музичні теми, — а в кожному Його слові відбивалася велика думка, — думка людини, що її всі снаги клалися жертвою на вівтарі Правди, Добра й Краси! Бувало, що й грав я в Його присутності, грав саме оті наші невмирущі старогалицькі пісні, що вже здавна натхнули Його до не одного безсмертного вірша.
Коли в Його шістдесятлітньому ювілеї між іншими українськими містами також і мій рідний Рогатин узяв участь, вшанував я Його відогранням сонати Бортнянського й варіяцій "У сусіда" Витвицького — двох музичних пам'ятників української старовини, що Він нею так дорожив і любувався. А з якою ніжною любов'ю справжнього жерця краси говорив про світочів усесвітньої музики й інших мистецтв!
Коли до цих часів знав я великих людей тільки з мертвих книжок, в особі Покійного стала передо мною втілена Кальокагатія!
Відійшов Ти від нас, Соловейку галицького села й галицького приходства у вічність, лишивши сотні натхненних пісень! Тепер, коли на широких степах України кипить великий бій з найстрашнішим її гнобителем — воскресає Твій герой Мазепа, гомонить обновленими звуками Твоя пророча пісня про Велике Завтра Батьківщини!
Великі люди вмирають, щоб жити в історії, в живих душах народу. Вогняна оріфлямма Твоєї пісні вестиме нас до дальшого бою за ті Ідеали, що її окрилювали.
Борис Кудрик
“Діло”, 21 липня 1941 https://zbruc.eu/node/54328
Катон умер, не діждавшися зруйнування Картагіни римськими лєгіонами.
Мойсей умер, не діждавшися входу свого нараду в Обітовану Землю.
А Богдан Лепкий умер, не діждавшися визволення хороброю Німецькою Армією всіх до решти українських земель спід червоного ярма.
Уже впали на антихристову столицю перші бомби суду Божого — захрустіло грізно в самому серці Апокаліптичної звірюки!
А Співець покинув нас!
Покинув нас саме напередодні дня, коли ось-ось уся Україна мала б спалахнути огнем трубних звуків всенародного "Тебе Бога хвалим"!
І не прогомоніли ще добре останні акорди панахид на свіжих ще могилах жертв з кривавих останніх днів червня — а це знову жалібні дзвони, знову похоронна пісня журавлів..
"Кличуть кру-кру-кру,
В чужині умру!"
Виспівав сам собі свою смерть на чужині.
В Кракові, далеко від своєї рідної землі, що її всі радощі й горе виспівав — довелося Йому закрити очі на віки!
З Покійним в'язала мене не одна нитка, розуміється, крім тих, що в'язали з ним кожного з нас українців. Майже всі пісні, що я їх склав до Його натхненних віршів, присвятив я Йому. І мало цього. З Ним особисто я сходився часто. Кілька останніх літ до вибуху польсько-німецької війни, перебуваючи на вакаціях у рідні в Рогатині, я відвідував Його в Черчі, в віллі "Богданівка". Що то ми, бувало, не наговорилися на мистецькі, на музичні теми, — а в кожному Його слові відбивалася велика думка, — думка людини, що її всі снаги клалися жертвою на вівтарі Правди, Добра й Краси! Бувало, що й грав я в Його присутності, грав саме оті наші невмирущі старогалицькі пісні, що вже здавна натхнули Його до не одного безсмертного вірша.
Коли в Його шістдесятлітньому ювілеї між іншими українськими містами також і мій рідний Рогатин узяв участь, вшанував я Його відогранням сонати Бортнянського й варіяцій "У сусіда" Витвицького — двох музичних пам'ятників української старовини, що Він нею так дорожив і любувався. А з якою ніжною любов'ю справжнього жерця краси говорив про світочів усесвітньої музики й інших мистецтв!
Коли до цих часів знав я великих людей тільки з мертвих книжок, в особі Покійного стала передо мною втілена Кальокагатія!
Відійшов Ти від нас, Соловейку галицького села й галицького приходства у вічність, лишивши сотні натхненних пісень! Тепер, коли на широких степах України кипить великий бій з найстрашнішим її гнобителем — воскресає Твій герой Мазепа, гомонить обновленими звуками Твоя пророча пісня про Велике Завтра Батьківщини!
Великі люди вмирають, щоб жити в історії, в живих душах народу. Вогняна оріфлямма Твоєї пісні вестиме нас до дальшого бою за ті Ідеали, що її окрилювали.
Борис Кудрик
“Діло”, 21 липня 1941 https://zbruc.eu/node/54328
Борис Кудрик. Вальс A-Dur https://www.youtube.com/watch?v=VnPUeahEv9s
Борис Кудрик. Гумореска https://www.youtube.com/watch?v=7vK3P0UB-RQ
_________________
** За іншими даними, 28 березня 1952 року.
