Листи Юрія Липи з Яворова

Знимка 1939 року: Jaworów, do września 1939 roku miasto powiatowe w województwie lwowskim.

Листи д-ра Юрія Липи зі Західньої України

Д-р Юрій Липа від осени 1943 р. лікарював у Яворові під Львовом і звідси написав сім листів до Андрія Жука у Відні, Австрія. Листи датовані 1944-им роком, останній з дня 13 липня 1944. На післану Жуком після того до Ю. Липи картку він вже не відповів...
Всі сім листів становлять собою певну цілість, якій Ю. Липа дав спільний наголовок: „Провінція". Це, до речі, українська Філософічно-соціологічна студія, оперта на прикладі Яворова. „Провінція" була вперше друкована в ,,Розбудові Держави", журнал державницької думки. Рік ІХ. ч. 21 (Березень - квітень) 1957 р. Правопис задержано без змін.

Лист 1-й*
„Для вирішальної боротьби зі злом треба мати в собі чотири правила:
1) Рішучість опирається на силі й доброті.
2) Не йди на угоду зі злом, але й своїх хиб не прикрашуй.
3) Не йди ґвалтом проти найбільшої сили. Ґвалт викличе в тобі самім хиби.
4) Найбільше переможемо зло, поширюючи добро.
Зрештою покинь самолюбство, й тоді все піде добре".
(Із старих книг).

Щож тут побачив я на одному з більших куснів Галицької Землі? Велике місто (очевидно Варшава — С. К.) давало змогу заглянути далеко, до всіх кінців світа. Велике місто давало вигоди загальні й особисті. Тут — інакше. Але, як каже мудрість, „покинь самолюбство. а тоді все піде добре".

Місцевість, що в ній nepeбуваю (очевидно, Яворівщина — Ред.) знаходиться якихсь 140-220 метрів над поземом моря. Ґрунти переважно піскові. Процент орних ґрунтів вагається між 22-24% загальної площі, отже майже 2, а то й 2 1/2 рази менший, як на врожайній Тернопільщині, чи Xepcoнщтні.

Лісів тут є богато, не менший відсоток, як в лісистій Станіславівщині: до 60%. Ліси ці для психології населення значать богато, вони сполучують їх з Волинню і „аж із самим Києвом". Певне лісистість і сприяє великій кількості опадів, та задержує не малу кількість озер і ставів.

Густість населення вагається між 70 до 100 на кв. клм. Селяни, яко стан nepeважають— їх є понад 80% населення. Це хіба одна з найбільших селянських закутин України.

Селянство тут дуже добре, i то не тільки з огляду на піскові ґрунти, - дві п'яті сільських господарств, це 1 до 5 гектарові господарства. Здавалося б, тут найбільше убожество і найбільше пригноблені люди. Тимчасом Ви цього в них не відчуєте. На пісках виросло загартоване племя, із багатьох оглядів духово сильніше від тих племен, які посіли найплодючіші чорноземи України.

Цe видно з їх занять. Вони —– самодіяльні. Плекання курей і птахівництво тут більше розвинене, як у всіх інших багатших західних ділянках. Так само перед війною було розвинене й плекання свиней.

З другого боку це є околиці, які живуть із кустарництва (халупництва). Доморослі купці носять свої вироби по цілім світі на продаж. Не дармат міг я з одною бабою говорити по французьки, а з сільським війтом з Наконечного і по німецьки, і по англійськи. Таких тут більше.

Богато тут гарбарів, кушнірів, а саме містечко, де я є (очевидно - Яворів — Ред.) славне від триста літ із забавкарства. Не брак тут боднарів, мітлярів і спеціялістів від плетення „метрів" з рогожі.

В мойому повіті (Яворівщина) є коло 60 - 70 тисяч населення. Я їздив по селах наразі лишень кількадесять разів, але за кожним разом не одне відчув, і не одне дійшло до мойого зрозуміння.

Часами дивлячися на лищя, згадував я кров і походження. Та й то дуже нелегка річ була і ще буде. Перемішання крови українського народу за часів його історії, ще Грушівський уважав за чудодійне, і вартісне .для будуччини. Особисто вважаю теж за річ вартісну. Адже мій так званий „расизм'', чи властиво прихильність до роду, то nepeдовсім прагнення очистити його душу, дати духовий тип для себе й для світу, Упорядкувати й очистити! - Як занечищену ріку в притчі Івана Липи.

Тут „мій" повіт має багате минуле. Був він на торговельнім тракті Київ-Львів-Краків. Саме місто, Яворів, основане, як каже традиція, княжим дружинником в ХІІІ-XІV ст. У виразніших історичних поданнях знаходимо Яворів в руках староукраїнського боярського роду Даниловичів. Мати Івана Собіського (1627-1606), походила власне з того роду. Цею дорогою Яворів з Вільшаницею (тоді ще Вільшаною) дістався в руки Собіського, спочатку яворівського старости, а погім пільного гетьмана. Собіський оперував військами козацькими й чужинними. Сам він був, здається, радше антипатик поляків і козакофіл. Традиція приписує Собіському осадження в Яворові — турецьких воєннополонених по Віденській одсічі.

Та ж традиція приписує місцевости Керничка коло Вільшаниці — леґенду. Там при джерелі з'явилася Мати Божа козакові і сказала, що Собіський стане царем руської землі і прожене всіх турків і татарів. Відбиття цієї легенди є в старих яворівських колядках.

Мене дивують прізвища й назви сіл.

Ось осади з традицією козацьких хуторів: Сюньки, Тараньки, Баджеги, Окілки.

Ось — з традицією шотляндців - Шоти, де стояла важка наємна піхота.

Ось — Вільшана — Вільшаниця, де стояла легка піхота козацька, та ще й перевезла в 1620. — церкву з козацької України.

Як вам сподобаються такі прізвища? Чисто тюркські з кінцівкою „бей": Маковей, Харамбура, — Коабей, або попросту Бий (Бей). Ho, а — Серкіс, Гін, Гінджак, Ілик, Кархут, Малик — чи не з Малої Азії? А ось і "Далекий Захід" — Бриттан, Фульмес, або німецькі — Фітель, Келєр, Серафин, Линда.

Що скажете на грецькі імена, як Ольбин, Нікода може Каламунецький, або на виленського - татарського Булатовича, чи сербського Миклоша, чи от перського — Хархаліса, це останнє найславніше тут прізвище!

Ба, не бракує тут і козацьких, як Піка, Булавка, Знак, Біжок, Атаманчук, чи взагалі Рубан. - Є щось із боярщини в Духничах, Оленичах, Кулиничах чи Кунанцях. Є і прізвища вищої аристократії, як Сулима.

І що скажете на те все,— яка мішанина! За те дух твердіший, як у найчистіших кровно околицях Покутгтя. Може свідомість одности духа приходить із свідомости різноманітности походження?..

Та зоставимо сферу духа і вернімося до фізичної ділянкн. В їдженню переважає цілковито віджива веґетативна, а майже бракує анімальної (м'яса). Тим самям побудливість характерів є незначна. Але яка витревалість! Степова трава так у сонці і в снігу не заховається, як ці люди лід час світової бурі!

Під час польської пацифікації — Линда. Алексевич. Гарасям — стали славними з тої витревалости, а їх матері, що їх виховали, я думаю, мають ще більше право до заслуг, як вони самі.

Сильних і здібних людей тут не брак — згадайте, що звідси вийшов Осип Маковей, педагог, романіст, сатирик, (люблю його сатири), звідси Ізидор Бриттан, фундатор і діяч церковний, а за ним і інші фундатори промислів, установ просвітних і для молоді, ремісницьких цехів і т. д. Коли думаю про них, та жаль мені, що Яворів, не має герба. Властиво ніби має: колись була — лодка.

То міцна лодка. Яворівці знають добре і дні великого листопада і історію українських армій.

Яке ж вражіння загальне по сто днях побуту тут? Таке, як в гамарні, там де тужавіє металь. Ми тужавіємо поволі, ми — то значить не тимчасові здобутки, декорація, подробиці, — ми — це значить тип людини. Не боротьба одиниць іде й буде йти, а боротьба людських типів.

Закінчім цей перший лист! Має він право як і кожний лист до певної перістости укладу.

Що ж є одно, що відразу вразило б тут чужинця? Те одно звучить скрізь, як гасло і як звязок з минулим, а часом як і заповідь будуччини.

Селянин дивиться Вам в очі, говорячи це гасло, якби питаючися, чи ви зумієте йому відповісти як слід? Це: — Слава Ісусу Христу!..
— Слава Богу навіки.
Це — християнська земля."

Інж. Степан Т. Кульчицький
"Свобода", 10 червня 1969

_______________
* Опублікований у "Свободі" текст, очевидно, скорочений. "Розбудова держави" у числі 21 за 1957 р. (стор. 49) вмістила 1-й лист без купюр, але не цілком, пообіцявши, що "далі буде":  http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/9871/file.pdf
На жаль, наступних чисел журналу не оцифровано.