середа, 31 липня 2019 р.

Задихаюся вже навіть тут, бо скрізь...



Василь Герасим'юк
* * *
Задихаюся вже навіть тут, бо скрізь
де я дихав в цих горах, я чув «Аркан»!
Може, то Чорний Черемош? Чорний Ліс,
де усус воскресе — мій дід Іван?
Хто з води Чорногори — одна керва —
йде у землю. А з кожним хоч ледь живим
розрахується храмова голова,
стерши простір осклілим оком рудим.
Трішки нічки-петрівки. Вдихнув — нема.
Тільки сколють легені зорі злі —
впустить протяги плоть, мов стара корчма
при дорозі на цій заклятій землі,
чи то пак, перекопаній... Де скарби?!
Між рукою і серцем — рукоять.
Благодать, кажуть, сходить на ці горби —
безкінечна, Господи, благодать.
Чорні хлопці, Черемош вас колисав,
тому — Чорний. Він потече назад,
лиш ватажко на ніжку б не налягав:
«Не каліч мене, брате. Ти ж рідний брат...»
Хлопці, в домі Давида — суддя один.
Та приходить Довбуш — ніби не вмре.
Ніби прийде в ці гори Божий Син
й знову тільки розбійника забере.
Тріє царі гір сіли в корчмі.
При дорозі. Під зорями. При свічках.
А що далі буде, знають самі.
Скоро серпень, Олексо,— як сойчин мах.
Так у грудях млосно й прозоро, що аж!
Запах сіна бавить запах ожин.
Аж застогне вві сні на горищі страж,
бо він Довбуша любить, бо скурвий син.


Чорний Черемош знимкував у гуцульськім селі Красникові пан Vladislav Panchak.