Миколі Рябчукові - 66. Многая літа!

Микола Рябчук

* * *
ось я й закінчив
першу тридцятилітню
війну
з самим собою
не переміг не програв
не помудрішав
бойова нічия як то кажуть
fifty - fifty
середина на половину
тепер певно знов доведеться
почати нову тридцятилітню
війну
що її я напевно вже виграю і
програю

- написав тридцятилітній Микола Рябчук.

* * *
життя летить
повзе
переповзає
з місця на місце
як черепаха
або їжак
втягує голову
хвіст
лапи
щоб ми
наразившись на колючки
вдарившись лобом об панцир
думали
життя летить
обпікаючи
пальці
чолб
душу
а тим часом воно
лежить біля наших ніг
згорнувшись
клубочком

Малюнок Володимира Костирка

* * *
Нарешті сміття вивезено. Сніг
розчищено. І вулиці порожні.
І ми, нічні забуті подорожні,
звертаємо до вуличок тісних.
Бо тільки тут зима. Бо тільки тут
іще лежать обшарпані ялини,
побиті іграшки, цитринові лушпини,
святкова карнавальна каламуть.
І час тече повільніш. Не тече —
лежить, як сніг, і жде якогось звуку —
не голосів, не кроків перестуку,
не шелесткого доторку плечей.
Відчуй його і слово те промов,
хай рушить час і сніг, немов лавина, —
це місто наше і одне-єдине,
немов любов і кров, і знову — кров.
Який шорсткий і невблаганний звук!
Як тяжко він обом нам буде сниться!
мов гострий цвях, мов пересохла глиця,
що коле руки й сиплеться із рук.

Вірші з книжки Миколи Рябчука "Зима у Львові:

http://shron1.chtyvo.org.ua/Riabchuk/Zyma_u_Lvovi.pdf