Борис Нечерда, один з найцікавіших поетів-шістдесятників

Борис Нечерда

РАЙДУГА
Доля мені годила.
Оком на неї важу.
Гляньте: котра година
на золотому вашому?

Довго ходив на прощу,
збився з числа та міри,
то підкажіте, прошу,
що за пора, допіру.

Що за пора гадюча
з ножиком просто серця…
Тільки-но не годуйте
пряником екстрасенсів!

Кручений мій паничу,
не відцвітай нерідно,
а помилуймось ніччю
просто із підворітні!

Райдуги дивен висяв —
з чого вродивсь так легко?
(Хтось із нас помилився —
я чи вона, сердега…)

В задумі непорочна,
нехтуючи провалом —
райдуга серед ночі!
Цього ще бракувало…

Мало набідувався?
Наслідки — препаршиві,
бо за мої дивацтва
дано мені ж по шиї.

Все — по заслузі більше!
Долю за дужки виніс.
Марно метати бісер
перед умиті свині.
Мова про інше…
Справді:
райдуга — із нічого?
(Серед порядних райдуг
ще не було нічної).

Радощам навдогоду
яро горить, настільки
красна і прохолодна —
мов кавунова скибка!

Пробуйте дивовижу
духом, а не перстами.
Н е б а ч и т е?
А я — виджу,
отже, і не постарів.
Мисль не учора виникла,
стверджувана заледве:
яблуко без червивинки —
тільки коли зелене.

…Темрява в узороччі.
Зірка шукає шпарку.
Перша година ночі? —
Перша година ранку!

Борис Нечерда, один з найцікавіших поетів-шістдесятників. Народився 11 липня 1939 року в селі Ярешках на Житомирщині. Дитинство пройшло в Олександрії. Навчався в Одеському інституті інженерів морського флоту, але не закінчив його, був відрахований.
Жив і працював в Одесі.
За життя видав 12 книг поезії та роман "Смерть кур'єра". Столичні видавництва і журнали ставилися до нього упереджено, оскільки вірші Б. Нечерди друкувалися на сторінках українських закордонних антологій. Серед його друзів були Іван Світличний і Алла Горська.
Помер 11 січня 1998 року в Одесі...

ДІВЧА 3 ТОГО БЕРЕГА
За чим воно лиман
перепливло
до нас, кому велось не
кучеряве?

Травневої води перепило
і дрижаків набралося
чимало.
Не знало, де спинитись,- кочувало
із торжества
та знов в переполох.

За чим дівчатко- праведне дитя,
пестунка люба мамина і школи -
рішилась на затяте відплиття
з подальшою Дорогою тяжкою?
Вже плаче? Хай. Солоне не зашкодить...

Вишнево-синьо квітло і відкрито
втішалось хмелем здоланих вагань,
лягло - мов гарно вихована кривда -
у молодого вечора в ногах.

Нехай. Поплач... Не велено торкати,
то вдар сама, на сльозі- комар...
Воно по той бік мало Акерман,
а в Акермані братика і катер
з охляло звислим лемехом керма.

Над Акерманом день вповні скорився
і, виспраглий, чигає на краплінь, -
при Акермані дощ категоричний
волоче в житі золоті граблі.

Гей, катерочку наш, котигорошку,
ау!- прилинь... відлунься- і приплинь!

Ковчеже Ноїв, сущий, мов повітря,
ми знов далеко в ризику зайшли,
то скорше здужай джутове повіддя:
скачи, рятуй - сьогодні і завжди!

Ось є воно, дівчатко перемокле.
Лягло і спить. Смішинку губи тнуть
(набуток наш - то певна передмова
до всіх тривог, які затим прийдуть).

За чим воно лиман перепливло?
Ні каяття, лише зухвала гордість.
Ось так рука. Ось такечки чоло.
І сниться те, що буде і було:
і дощ, і цирк, а в цирку линвоходець.

А дихання благеньке, мов у горлиць...
То як воно лиман перепливло?