Портрет Марії Бачинської-Донцової пензля Юрія Магалевського
Померла сл. п. Марія Донцова
“Свобода”, 3 січня 1979
“Свобода”, 3 січня 1979
Ню Йорк. Н. Й. Дня 30 грудня 1978 року, після довгої недуги відійшла у вічність Марія з Бачинських Донцова, народжена у 1891 році у селі Сморжему, що на Стрийщині, в родині Ольги зі знаного священичого роду Устияновичів та її чоловіка о. Михайла Сас-Бачинського, нащадка давнього шляхетського роду Драго-Сасів.
Отримала ґрунтовну освіту: в 1909 закінчила український ліцей для дівчат у Перемишлі, після чого виїхала на навчання до Відня, де в 1910 отримала диплом Вищої торговельної школи для дівчат. На додаток до економічної освіти пройшла 1919 року інструкторський шовківничий курс товариства «Сільський Господар».
У 1912 році сл. п. Марія Донцова одружилася із Дмитром Донцовим*, з яким тісно співпрацювала. Була членкинею жіночої чоти під проводом Олени Степанів у Т-ві ”Січові Стрільці" 2.
Під час Першої світової війни в 1914-1916 роках була співробітницею Пресового Бюра у Берліні, а пізніше у Швайцарії. У 1919-20 роках працювала в Українській Місії у Копенгагені. Данія.
Була учасницею Конґресу Ліґи Миру і Свободи у Відні в 1921 році, в Гаазі 1922 року. Після Першої світової війни в 1922-32 роках працювала як членкиня редакції “Літературно– Наукового ,,Вістника", а від 1933-1939 у „Вістнику". Рівночасно брала активну участь у діяльності Т-ва Українська Захоронка", „Просвіта" і “Сокіл".
У 20-их роках була членкинею Головної Управи Союзу Українок в Галичині. З вибухом Другої світової війни переїхала до Кракова. Під час німецької окупації перебувала у своєї сестри Лесі Підгірської у Ковлі на Волині, де заснувала Союз Українок, будучи його головою. У 1943 році заарештовано її, як закладника, а опісля вона виїхала на Захід.
У 1946-50 роках в Авсбурзі, Німеччина, була співредакторкою жіночого журналу „Громадянка". У ЗСА брала ввесь час активну участь в житті української громади.
Панахида буде відправлена у середу. 3-го січня 1979 р. о год. 7-ій вечором у похоронному заведенні Петра Яреми, а опісля тлінні останки будуть перевезені до Австралії.
Отримала ґрунтовну освіту: в 1909 закінчила український ліцей для дівчат у Перемишлі, після чого виїхала на навчання до Відня, де в 1910 отримала диплом Вищої торговельної школи для дівчат. На додаток до економічної освіти пройшла 1919 року інструкторський шовківничий курс товариства «Сільський Господар».
У 1912 році сл. п. Марія Донцова одружилася із Дмитром Донцовим*, з яким тісно співпрацювала. Була членкинею жіночої чоти під проводом Олени Степанів у Т-ві ”Січові Стрільці" 2.
Під час Першої світової війни в 1914-1916 роках була співробітницею Пресового Бюра у Берліні, а пізніше у Швайцарії. У 1919-20 роках працювала в Українській Місії у Копенгагені. Данія.
Була учасницею Конґресу Ліґи Миру і Свободи у Відні в 1921 році, в Гаазі 1922 року. Після Першої світової війни в 1922-32 роках працювала як членкиня редакції “Літературно– Наукового ,,Вістника", а від 1933-1939 у „Вістнику". Рівночасно брала активну участь у діяльності Т-ва Українська Захоронка", „Просвіта" і “Сокіл".
У 20-их роках була членкинею Головної Управи Союзу Українок в Галичині. З вибухом Другої світової війни переїхала до Кракова. Під час німецької окупації перебувала у своєї сестри Лесі Підгірської у Ковлі на Волині, де заснувала Союз Українок, будучи його головою. У 1943 році заарештовано її, як закладника, а опісля вона виїхала на Захід.
У 1946-50 роках в Авсбурзі, Німеччина, була співредакторкою жіночого журналу „Громадянка". У ЗСА брала ввесь час активну участь в житті української громади.
Панахида буде відправлена у середу. 3-го січня 1979 р. о год. 7-ій вечором у похоронному заведенні Петра Яреми, а опісля тлінні останки будуть перевезені до Австралії.
Посвідчення особи Марії Донцової, 1925 рік
________________
* Позаяк батько нареченої був катеґорично проти “невідомого еміґранта”, то взяли шлюб закохані лише після його випадкової смерти. Це сталося у Львові, 27 травня 1912, у церкві Успіння Пресвятої Богородиці.
* Позаяк батько нареченої був катеґорично проти “невідомого еміґранта”, то взяли шлюб закохані лише після його випадкової смерти. Це сталося у Львові, 27 травня 1912, у церкві Успіння Пресвятої Богородиці.
...Дмитро Донцов мав на людей "електризуючий вплив". Жінки від нього просто шаленіли. Гаряча кров давалася взнаки — він був правнуком італійки. "Як я міг вести з Вами наукові дискусії? Хіба Ви не бачили, яка чудова жінка була поруч!" — писав він колезі, спантеличеному раптовою зміною настрою метра під час якоїсь імпрези. Але на тривалі стосунки з "класиком українського націоналізму" могла розраховувати далеко не кожна "салонна пані" з милим личком і стрункою поставою. Донцов був надто вимогливим. Отримавши перші листи від Олени Теліги, він одразу "править" її поезію, робить зауваження, радить, що слід читати.
Коли вони зустрілися, Олені було 27, Дмитрові — 50. Поступово стосунки вийшли за межі творчої співпраці. Свідчення — їхнє листування. Справді, рідко який редактор називає авторку "милим сотворінням", пише, що мріє бачити її "у балевій сукні" тощо. Олена — у Варшаві, Дмитро — у Львові, але вони радо долають відстані для зустрічей. Це триває близько п'яти років. Львівська дослідниця Галина Сварник стверджує, що до жодної іншої жінки він не писав таких теплих листів, як до Теліги. А що важливіше — такий тривалий час. "Моя прив'язаність до нього йому потрібна, як і його — мені. Я його не ідеалізую... Але я люблю його таким, яким він є", — писала Олена подрузі в 1933-му.
Він був учителем, якого їй бракувало, бо після шлюбу навчання в інституті вона не закінчила. З рідним батьком її розлучила мачуха, тож якоюсь мірою для неї Дмитро був і батьком. А ще — просто пристрасним мужчиною: "Людина мусить виробити собі власне чуттєве відношення до окруження, мусить... любити і ненавидіти... гаряче і пристрасно, аби було видно, що се щось палить їй мозок і серце". Від такого темпераменту міг спалахнути навіть папір.
Донцов зізнавався, що з Телігою його поєднували роки боротьби за спільне "вірую". Колись те саме його поєднувало і з дружиною — Марією Бачинською, з котрою він перебував у шлюбі з 1912-го. Марія дуже допомагала йому в організації видань. Інколи їй навіть доводилося заставляти особисті речі, щоб роздобути гроші на друк журналу. Однак десь через 7 років шлюбу у подружніх стосунках Донцових настає значне охолодження. Стає очевидним, що Дмитро — не однолюб і не збирається обмежувати спілкування зі своїми прихильницями ідеологічними дискусіями. З іншого боку, Донцов не прагне розлучатися з дружиною. Марія — "голуба кров", нащадок давнього шляхетського роду Драго-Сасів — була високоосвіченою жінкою, талановитою журналісткою, користувалася авторитетом, і до того ж — красуня. Але не мала того чару, що Теліга, не вміла так майстерно розставляти для чоловічих сердець невидимі тенета, не справляла на людей незабутнє враження. Апологети Донцова зазначали у мемуарах, що чекали від зустрічі з Марією чогось особливого, а вона виявилася звичайнісінькою жінкою. Тоді як статус "дружини Донцова" зобов'язував бути винятковою!
Поетичний талант Олени Теліги розквітав дедалі яскравіше. У 30-х вона не мала конкуренток. Донцов охоче публікує її у "Віснику". А інші українські журнали закидають редакторові, що на сторінках такого поважного видання "проявляється ідея вільної любові й супружої невірности", несамовито вирують "пристрасті сексуальні".
Про цей роман знали і говорили. Здавалося б, у двох сім'ях мав вибухнути скандал. Та нічого схожого не сталося. Навіть зденервована байдужістю Донцова Марія (говорили, що на її гострий язик ліпше не потрапляти) не залишила у спогадах про коханку свого чоловіка жодної неприємної деталі. А як старалися люди! Тільки-но Дмитро з Оленою влітку 1934-го з'явилися разом у Ворохті, Марію відразу ж поінформували. І вона пише чоловікові листа, у котрому — жодного докору, жодного нагадування про те, що їй, знесиленій хворобами, лікування теж не завадило б. Натомість коротенька фраза: "Передавай вітання пані Лені". Галина Сварник — знавець листування, збереженого у Варшавському архіві Донцова, — запевняє, що Марія дорікала чоловікові за брак грошей, за якісь дрібниці, але ніколи не згадала злим словом Олену. І хоча болюче переживала кожен роман чоловіка, залишалася вірною йому.
У 1939-му Донцов приймає запрошення Наталі Русової, котра також його пристрасно кохала, їхати до тоді ще не окупованої Румунії. На кошти Юрія Русова Донцов видає в Бухаресті український журнал "Батава". А потому 25 років мешкає з Русовими під одним дахом у Монреалі. Наталя доглядала за ним до останнього дня. А Марія Бачинська в еміґрації жила у США. Хвилювання і стреси, пов'язані з трагічною загибеллю близької родини під час Другої світової [першим чоловіком її сестри, Лесі Бачинської, був Микола Голубець. Після його смерти Леся одружилася із Самійлом Підгірським. За зв'язок з УПА ґестапо розстріляло Лесю і їхню з Миколою доньку Нану та її чоловіка] і невдалим шлюбом далися взнаки під кінець життя Марія страждала ще й від психічних недуг.
Коли вони зустрілися, Олені було 27, Дмитрові — 50. Поступово стосунки вийшли за межі творчої співпраці. Свідчення — їхнє листування. Справді, рідко який редактор називає авторку "милим сотворінням", пише, що мріє бачити її "у балевій сукні" тощо. Олена — у Варшаві, Дмитро — у Львові, але вони радо долають відстані для зустрічей. Це триває близько п'яти років. Львівська дослідниця Галина Сварник стверджує, що до жодної іншої жінки він не писав таких теплих листів, як до Теліги. А що важливіше — такий тривалий час. "Моя прив'язаність до нього йому потрібна, як і його — мені. Я його не ідеалізую... Але я люблю його таким, яким він є", — писала Олена подрузі в 1933-му.
Він був учителем, якого їй бракувало, бо після шлюбу навчання в інституті вона не закінчила. З рідним батьком її розлучила мачуха, тож якоюсь мірою для неї Дмитро був і батьком. А ще — просто пристрасним мужчиною: "Людина мусить виробити собі власне чуттєве відношення до окруження, мусить... любити і ненавидіти... гаряче і пристрасно, аби було видно, що се щось палить їй мозок і серце". Від такого темпераменту міг спалахнути навіть папір.
Донцов зізнавався, що з Телігою його поєднували роки боротьби за спільне "вірую". Колись те саме його поєднувало і з дружиною — Марією Бачинською, з котрою він перебував у шлюбі з 1912-го. Марія дуже допомагала йому в організації видань. Інколи їй навіть доводилося заставляти особисті речі, щоб роздобути гроші на друк журналу. Однак десь через 7 років шлюбу у подружніх стосунках Донцових настає значне охолодження. Стає очевидним, що Дмитро — не однолюб і не збирається обмежувати спілкування зі своїми прихильницями ідеологічними дискусіями. З іншого боку, Донцов не прагне розлучатися з дружиною. Марія — "голуба кров", нащадок давнього шляхетського роду Драго-Сасів — була високоосвіченою жінкою, талановитою журналісткою, користувалася авторитетом, і до того ж — красуня. Але не мала того чару, що Теліга, не вміла так майстерно розставляти для чоловічих сердець невидимі тенета, не справляла на людей незабутнє враження. Апологети Донцова зазначали у мемуарах, що чекали від зустрічі з Марією чогось особливого, а вона виявилася звичайнісінькою жінкою. Тоді як статус "дружини Донцова" зобов'язував бути винятковою!
Поетичний талант Олени Теліги розквітав дедалі яскравіше. У 30-х вона не мала конкуренток. Донцов охоче публікує її у "Віснику". А інші українські журнали закидають редакторові, що на сторінках такого поважного видання "проявляється ідея вільної любові й супружої невірности", несамовито вирують "пристрасті сексуальні".
Про цей роман знали і говорили. Здавалося б, у двох сім'ях мав вибухнути скандал. Та нічого схожого не сталося. Навіть зденервована байдужістю Донцова Марія (говорили, що на її гострий язик ліпше не потрапляти) не залишила у спогадах про коханку свого чоловіка жодної неприємної деталі. А як старалися люди! Тільки-но Дмитро з Оленою влітку 1934-го з'явилися разом у Ворохті, Марію відразу ж поінформували. І вона пише чоловікові листа, у котрому — жодного докору, жодного нагадування про те, що їй, знесиленій хворобами, лікування теж не завадило б. Натомість коротенька фраза: "Передавай вітання пані Лені". Галина Сварник — знавець листування, збереженого у Варшавському архіві Донцова, — запевняє, що Марія дорікала чоловікові за брак грошей, за якісь дрібниці, але ніколи не згадала злим словом Олену. І хоча болюче переживала кожен роман чоловіка, залишалася вірною йому.
У 1939-му Донцов приймає запрошення Наталі Русової, котра також його пристрасно кохала, їхати до тоді ще не окупованої Румунії. На кошти Юрія Русова Донцов видає в Бухаресті український журнал "Батава". А потому 25 років мешкає з Русовими під одним дахом у Монреалі. Наталя доглядала за ним до останнього дня. А Марія Бачинська в еміґрації жила у США. Хвилювання і стреси, пов'язані з трагічною загибеллю близької родини під час Другої світової [першим чоловіком її сестри, Лесі Бачинської, був Микола Голубець. Після його смерти Леся одружилася із Самійлом Підгірським. За зв'язок з УПА ґестапо розстріляло Лесю і їхню з Миколою доньку Нану та її чоловіка] і невдалим шлюбом далися взнаки під кінець життя Марія страждала ще й від психічних недуг.
Авторка: Наталя Кляшторна.
Джерело: «Політика і культура», 29.08.2000
https://joanerges.livejournal.com/373401.html
Джерело: «Політика і культура», 29.08.2000
https://joanerges.livejournal.com/373401.html
