Володимир Сергій Залозецький гербу Сас,
вчений, меценат, культурний і громадський діяч, політик, дипломат, захисник українських інтересів, справжній европеєць, інтелектуал
* 28 липня 1884, Чернівці — † 13 липня 1965, Іспер, Нижня Австрія
ПОХОВАЛИ БАТЬКА...
“Свобода”, 29 липня 1965
І коли його не стало в живих, то трембіти жалісним співом сповістили Верховині цю болючу вістку. А у день похорону ґазди, молодиці й молодь, усі в святкових строях, із виразом печалі на обличчях, спішили до Черновець, щоб відпровадити в останню путь свого провідника. Високо на мощеному сіном возі, запряженому у три пари сивих волів, стояла його домовина. За нею вишикувався похоронний похід, якому, здавалось, краю не було видно: засмучена родина, делеґації з Києва, Львова, Ужгорода, а там непроглядні ряди народу. Цілі Чернівці вийшли на вулиці, щоб поглянути, як ховають Батька зеленої Буковини, скласти останню пошану тому, хто не тільки для своєї вужчої батьківщини, але також і для цілого українського народу поклав великі заслуги.
Так більш-менш мусів би писати пресовий звітодавець про похорон проф. Володимира Залозецького, якби він був помер на своїй улюбленій Буковині, у її центрі, Чернівцях. Бо своїм життям і працею він собі на це заслужив.
Сл. п. д-р В. Залозецькнй прийшов на світ в Чернівцях у 1884 р. як син одної з найвизначніших українських родин на Буковині. Закінчивши високу освіту в чернівецькому й інших европейських університетах двома докторатами, з права, археології й мистецтвознавства, він увесь свій труд і знання віддав на службу свого народу.
На становищі генерального консерватора для ненімецьких провінцій австрійської монархії він багато зробив доброго для збереження пам'яток української культури, видатно допоміг у затвердженні д-ра І. Свенціцького на становищі консерватора для Східньої Галичини.
Як старшина при штабі австрійської окупаційної армії, шефом якого був ген. Зендлер (русофіл), заступався в Одесі за арештованих українців і багатьох із них вирятував з небезпеки.
У час будування української держави в 1918-20 pp. працював на становищі заступника голови Української Національної Ради на Буковині, а пізніше як голова Делеґації тої Ради залишився під румунською окупацією. Публічно запротестував проти акту окупації, за це був арештований румунами, але втік з тюрми до Галичини.
На дипломатичному пості радника посольства і шарже д'афер із функціями посла УНР заступав інтереси молодої республіки у Берні, в Швайцарії.
Повернувшись після підписання Ризького договору до Черновець і бувши матеріяльно забезпечений, не шукав спокійного життя, а пірнув у суспільно-політичне життя, і на становищі то посла, то сенатора румунського парляменту, у тяжких обставинах окупації, боронив права українців Буковини.
Його маєтність у Цецині, біля Черновець, гостила не одного закордонного представника, що приїздив до Румунії знайомитися з проблемами та ситуацією національних меншин.
Ставши в 1937 р. головою Комітету зорганізованих національних меншин Европи, виступав також в обороні прав українців під Польщею.
Під кінець другої світової війни переїхав з Букарешту до Відня, де, не зважаючи на свій уже похилий вік, брав діяльну участь у житті українців Австрії і очолював навіть деякі з організацій.
В науковому та громадському житті Австрії мав великі зв'язки й знайомства, які не раз використовував для добра української справи.
Сл. п. професор Володимир Залозецький помер далеко від своїх Черновець, на еміґрації. Навіть не в центрі українського життя Австрії, а в тихому австрійському селі Іспер, за сотню кілометрів від Відня, де був з дружиною на відпочинку. Помер раптово, від серцевої атаки, 13 липня о год. 20.30.
Похорон цього нашого видатного й заслуженого діяча відбувся на місці, в Іспер, 16 літня.
Після жалобних обрядів у місцевій церкві, які відправив колишній парох Відня о. д-р Володимир Гавліч ЧСВВ з Дітройту в асисті о. д-ра Венедикта Сютика, пароха Відня та латинського пароха Альтенмарку о. д-ра Ганса Віка, похоронний похід рушив на місцевий цвинтар, де була відправлена панахида за спокій душі Покійного. Там попрощалися з Покійним востаннє о. д-р Гавліч від церкви, мгр Ю. Ќостюк, віце-президент Союзу Українців Австрії від Союзу і українського громадянства Австрії; адв. Ст. Буш від академічного Т-ва „Запороже" (склавши символічно на домовину шапку і ленту корпорації) і надрадн. М. Іванович від „Буковини" та всіх буковинців.
На свіжу могилу покладено вінці від Союзу Українців Австрії, від „Запорожа", від „Буковини", від родини Залозецьких і кільканадцять вінців від індивідуальяих осіб, приятелів та знайомнх Покійного.
Під час похоронних відправ співав хор, складений із співаків хору „Буковини" та церкви св. Варвари, під управою проф. А. Гнатишина.
У похороні, крім дружини Покійного, його сина інж. Володимира з ріднею та інших членів родини Залозецьких, взяло участь коло 60 осіб, що приїхали з Відня, а також багато місцевих австрійців. Про смерть сл. п. проф. Володимира Залозецького сповістило австрійське радіо 15 липня.
Теодор Данилів*
Творча, наукова та викладацька діяльність Володимира Сергія Залозецького:
1924 — запрошений на посаду професора історії мистецтва у новозаснованій Чернівецькій консерваторії
Заснував у Чернівцях «Український музей народовідання» (1927-1940), «Гуцульський музей», проводив археологічні розкопки, виступав на міжнародних конгресах з доповідями на теми українського народного мистецтва, протягом 6 років на пропозицію міністерства освіти Румунії періодично виступав із доповідями на вчительських конференціях.
Автор наукових праць: Künstler oder Kunshistoriker (1924), Die Ostereier der ukrainischen Hutzulen (1942).
1929 — спільно з архітектором Й. Легнером розробив проєкт перебудови греко-католицької церкви у Чернівцях, реалізований у 1930—1936 роках. До невеликої церкви у стилі ампір було прибудовано просторий храм у стилі українського бароко.
На початку 1930-х років заходами В.-С. Залозецького біля підніжжя гори Цецино було встановлено різьблену гуцульську хату та таку саму браму, які мали започаткувати музей гуцульського мистецтва. Під час війни будинки на Цецинській горі згоріли, за винятком дерев'яної вхідної брами, яка нині входить до експозиції Чернівецького обласного музею народної архітектури та побуту.
Був засновником видавничої спілки «Час».
Був піонером лещетарства (лижного спорту) на Буковині.
Після 1944 викладав історію мистецтва у Віденському університеті, працював у Музеї народознавства, брав участь у розкопках у соборі Святого Стефана, пошкодженому під час війни, був членом організації «Віденський Сецесіон», заснував власний ляльковий театр (виступав в Австрії, Німеччині, Бельгії з власними спектаклями для маріонеток, з поширенням телебачення виступав із ляльковими спектаклями на телеканалах Австрії та Німеччини).
Леся Щербанюк
ПАСІОНАРІЙ ІЗ ЧЕРНІВЦІВ
https://zbruc.eu/node/24987
______________
* Теодор-Тадей Данилів (19 липня 1909, Бучач — 2002 або 7 лютого 2003, Лондон) — адвокат, журналіст, громадський діяч Тернопільщини (ІІ-га Річ Посполита), української діяспори Великої Британії
