Павло Гірник
* * *
І летітиме ворон –
повільно, без жодного крику.
І устане вогонь –
і його не зупинять слова.
І хитнеться летючий пісок, засуваючи ріки.
І в джерелах навіки
спочине вода вікова.
Ось і ти озираєшся –
дим затягає обличчя
І сахається небо
твого крижаного плеча.
Не ховайся за Бога, отямся,
сліпий чоловіче,
Коло тебе лишилися вітер,
сова і свіча.
І зведешся з колін,
і гукнеш навмання серед ночі,
І впадеш головою
у небо своє кам’яне.
І кого не зустрінеш –
усі відвертатимуть очі.
І кому не помолишся –
слово тебе проклене.
То невже ти гортаєш
оці сторінки поруділі,
Аби тільки побачити –
серед олжі і крові –
Як народ, наче камінь,
росте на розритій могилі
І вертається голос
у груди його неживі?..
