Чорторий, або Десенка*
Миколі Воробйову
Чуєш? — сіно шемрає в траві,
жовте у зеленім крекче тихо,
кряче ніж у мокрім рукаві,
в’юн пищить, казан туманом диха,—
знов, Миколо, серпень і вогонь,
а мовчиш... Не клюнуло на голос?
Таж на денці плетених долонь
роздуває жабра мегаполіс!
Не змигне бездумним ліхтарем
і спливе в безмов’я білим воском...
Не за молодим календарем
серпень — за апокрифом та Босхом,
і тому говориш — а мовчиш,
відтинаєш час, але не муку
словом, що розкладене, як ніж,
на колодку смислу й лезо звуку.
...Юшка збігла. Вогнище згаса.
Йдем по хмиз — можливо, розігрієм
сургучеві темні небеса
над серпневим темним чорториєм,
щоб колись дотошний вік зламав,
як печаті на старім сувої,
лиця риболовів, ребра трав
і хребет рибини воскової.
* Протока Дніпра, що омиває Труханів острів зі сходу. Знимка з інтернету.
