Петро Порошенко - єдиний лідер держави, який висловив у рило Путінові все, чого той заслуговує.
Політичний маніфест.
У зв'язку з тим, що Петро Порошенко очолив рейтинґ політиків, які зробили найбільше для зміцнення державности і суверенітету України, вирішив написати маніфест - чому я підтримую саме Порошенка.
Ключовим моментом при виборі президента для мене є здатність кандидата бути самостійним у прийнятті рішень, самостійно визначати свою політику і реалізовувати своє бачення. Далі йде ерудованість, стресостійкість і вміння приймати швидке рішення у критичних ситуаціях, а головне - не боятися відповідати за прийняті рішення. В Україні таких людей не так багато, їх можна перерахувати на пальцях однієї руки. І це не “нові обличчя” і не “свої хлопці з народу”. З усього переліку мені найбільше імпонує політика, а головне - справи Пороха. Тобто те, що він декларує, відповідає тому, що він робить. Візьмемо ті ж асоціяцію, безвіз, Томос. Порох декларує прийнятні для мене цінності, як-от "Армія, Мова, Віра", і відстоює їх, перебуваючи навіть в опозиції. Тобто Порох самостійний в ухваленні своїх рішень, на відміну від несамостійного Зеленського, за яким стоять фінансові гаманці, що їх ми всі знаємо. Зеленський досить часто декларує взаємно-несумісні позиції: однією рукою оголошує війну оліґархам, другою рукою списує їм мільярдні борги; однією рукою оголошує похід до ЕС і НАТО, другою знищує корпоративне управління, виводить з-під системи Prozorro бюджетні кошти на реконструкцію аеропортів та будівництво доріг, не виконує вже другий рік поспіль оборонного замовлення для ЗСУ. І таких прикладів десятки, якщо не сотні, що для справжнього політика і лідера нації є неприйнятним. Неможливо з простого “хлопця з народу” примусово зробити генія, навчити примусово шести мов, примусово отримати науковий ступінь, примусити дотримуватися залізних принципів - і при цьому бути геніяльним дипломатом. Не можна примусово навчити бути лідером, тобто тим, за ким люди йдуть самі, а не за гроші, йдуть не за халявою, не за наймом, не на замовлення.
Саме тому я не можу обирати президентом людину, яка є не самодостатньою, людину несамостійну й таку, чия позиція мені невідома. Тому зараз альтернативи Порохові я не бачу. Сподіваюся ця думка всім доступна і зрозуміла.
І на завершення, просто порівняйте дві фотографії з Мінських перемовин 2015 року і Паризьких 2019-го, там усе на обличчях написане: хто зробив більше для України, а кому "какая разніца".
СЬОМИЙ
Учора був день народження українського Черчилля - Петра Порошенка, П'ятого Президента України. Саме в сенсі його приходу на вищу посаду держави, в цих двох історичних постатей так багато спільного, що мимоволі починаєш думати про реінкарнацію. За поточної влади про це воліють не згадувати, але Порох прийняв країну в такий час і в такому стані, що її перспективи були дуже невизначеними. Це зараз можна пускати бульбашки з носа і щось таке розповідати, а навесні 2014 року було не до жартів. Люди озброювалися хто чим міг, чекаючи зустріти окупанта на вулицях своїх міст і вже не вірячи в те, що центральна влада здатна хоч щось кинути на цю шахову дошку.
Навіть ті, хто заспокоював себе думками на кшталт «а нам всьо равно, какая власть», все одно розуміли, що під окупантом їхнє життя різко зміниться і дуже сумнівно, що в кращий бік. Коротше, згадуючи вибори того року, можна сказати, що в перше крісло не дуже і рвалися, бо всі розуміли, що воно надто гаряче. Ті, хто забув той час, можуть самостійно знайти дані про те, скільки кандидати витратили грошей (офіційно й неофіційно) на вибори президента в 2014 році і через п'ять років - у 2019-му. Оця різниця й покаже, наскільки цінність цього крісла змінилася за роки правління Пороха і, можливо, це буде найбільш незвичайним, але водночас - найнаочнішим критерієм оцінки його роботи за першу каденцію.
І, якщо той час, коли він прийшов на капітанський місток країни, можна прямо й без питань порівнювати з тим, як до влади прийшов Черчилль, то кілька інших моментів роблять його каденцію абсолютно унікальною. На сьогодні Порох є безумовним феноменом у сенсі того, що на нього звалився небачений раніше потік пропаґанди противника. Такого в історії ще не було, і є безліч причин того.
Звісно, Йозеф Ґеббельс не мав таких інструментів впливу, які має нинішня пропаґанда. В його розпорядженні були лише друкована преса та радіо, а нині до цього арсеналу додалися телебачення й цілий світ цифрової інформації. Усе це противник масовано використовував для дискредитації Пороха, вклавши в це мільярди доларів. Цей потік пропаґанди просто змітав тупуваті або нестійкі мізки, але теж проламував свідомість стійкіших і навіть розумних людей.
Тут треба зазначити, що саме цей прошарок людей виявився просто не готовим до того, щоби стати об'єктом такого тиску. Вони просто не уявляли, що таке може бути в принципі, і хтось прогнувся, а хтось зламався. Ми не звинувачуватимемо їх просто тому, що розуміємо силу цього тиску і уявляємо, якою має бути стійкість, аби зуміти зберегти здоровий глузд за такого натиску. Ще раз: жоден світовий лідер не мав такої, організованої противником, скаженої й навіть осатанілої пропаґандистської кампанії.
Є ще один момент, який не дозволяє застосувати епітету «Ґеббельсівська» до цієї операції бойової пропаґанди. Досить згадати середовище, в якім працювала пропаґанда доктора Ґеббельса, і порівняти його з тим, що є в нас. Просто уявімо, що в унісон із Фолькіше Беобахтер, в Лондоні почала писати Таймс, а БіБіСі почала транслювати програми, підготовлені в Берліні. І все це під час бомбардувань Лондона. Нісенітниця? Безумовно, але в нас ця нісенітниця стала нормою. Ба більше, в нас практично не залишилося жодного ЗМІ, яке не пристебнулося б до операції московських пропаґандистів. Журналістський цех, майже в повному складі, пішов на рублеве забезпечення і навіть оком не мигнув. І ми отримали те, що отримали.
А все це ми описали докладно лише з однієї причини. На ДН Пороха багато сказано про те, скільки він зробив для України, Армії і всього того, що становить фундамент української державности, і як він став єдиним лідером держави, що висловив у рило Путінові все, чого той заслуговує. Ми не писатимемо про це, але звернемо увагу лише на один момент. Після всієї цієї пропаґандистської вакханалії і поразки на виборах, Порох не випустив прапора зі своїх рук, а ми знаємо, як це важко.
Тож бажаємо Петрові Порошенкові всього най-найкращого і плюс до того - якомога швидше змінити епітет «П'ятий» на «Сьомий».
“Лінія оборони”
