"Личаківський цвинтар є містом у місті. При цьому, як завжди, лише внутрішнє місто й виявляється справжнім. Лише воно і тримає на собі весь тягар буття Львовом. Личаківський — це злагода мертвих. Вони співіснують ідеально, усі разом і так близько — Банах і Коцко, Ґорґолевський і Лівинський, Запольська і Крушельницька, Ґротґер і Труш, Ян Заграднік і Назар Гончар, Франко і Смолька, Шашкевич і Ґощинський, Конопніцька і Рудницька, повстанці й митрополити, астрологи і капелани, революціонери й пілоти, жертви Талергофа, Берези, Бриґідок, усі інші жертви і жертви тих інших жертв.
Іноді хочеться бачити поміж ними ще когось, бо дуже не вистачає. Наприклад, Віттліна або Куроня, чи скажімо, Джакомо Джойса і Джима Моррісона. Понад усе — адмірала Ярослава Окуневського. Де його Австро-Угорщина? Де той австро-угорський військовий флот, яким він командував? Добре б, щоб на Личаківському виросла золота гробниця завбільшки з океанський корабель."
Юрій Андрухович
Трохи помилився пан Юрій, адмірал не австрійською маринаркою командував, а її медичною службою, але масштабу цієї особистости то не применшує...
Ярослав Окуневський,
військово-морський лікар, громадський і військовий діяч, письменник, дійсний член НТШ, адмірал флоту Австро-Угорської імперії
* 5 березня 1860, Радівці, Буковина — † 24 жовтня 1929, Городенка, Станіславівщина
Ярослав Окуневський зробив рідкісну для українця в Австро-Угорщині військову кар'єру: став адміралом, очолював медичну службу австрійського військово-морського флоту. Розробив медичний статут флоту, який, з невеликими змінами, чинний і нині в багатьох европейських країнах. Постійно перераховував кошти для будівництва і розвитку різноманітних українських закладів і установ: «Рідної школи», сирітських будинків, товариства «Просвіта», львівських та чернівецьких видань. Допомагав студентам з бідних сімей, котрі хотіли здобути освіту. Ярослав та Теофіл Окуневські придбали разом Народний дім в Городенці, де розмістилися українські організації. Жертвував великі суми на створення Леґіону Українських Січових Стрільців. Очолював санітарну місію ЗУНР у Відні, керував санітарними справами в Державному Секретаріяті ЗУНР, сприяв створенню Першого гуцульського полку морської піхоти, яка в основному складалася з колишніх австро-угорських моряків.
Лицар:
Командорського хреста ордена Франца Йосифа, 1917;
Офіцерського хреста ордена Франца-Йосифа з Воєнною відзнакою, 1915;
Ордена Залізної Корони 3 ступеня, 1913;
Рицарського хреста ордена Франца-Йосифа, 1907;
Військового Ювілейного хреста, 1908;
Німецького Залізного Хреста 2 класу, 1916;
Ордена Почесного Леґіону;
Китайського ордена Подвійного Дракона 3 класу 3 ступеня,1897;
Іспанського ордена Військово-морських Заслуг 1 ступеня, 1892.
Нагороджений теж Бронзовою Ювілейною пам'ятною медаллю для збройних сил, 1899.
Я. Окуневський із дружиною, австріячкою Отілією Міллер
і доньками Теодорою (старша) та Ольгою
До гробу Генерала-лікаря, д-ра. Ярослава Окуневського
Д-р. Ярослав Окуневський народився 1859 року в Яворові* в священичій родині. скінчив медичні студії у Відні, під час студій був головою тутешньої Січи. Присвятив своє життя медичній службі, при війську Австро-Угорської монархії. Ще молодим лікарем звернув на себе увагу надзвичайною енергією і самопосвятою при поборюванню пошестей. Під час одної пошести червінки в Далмації, наприклад, масові захорування навели таку паніку на населення, що адміністрації не можливо було знайти ні одного шпитального слуги, ні одного цивільного лікаря. Прислуга шпиталева, яка ще не захоріла, розбіглася. Д-р Окуневський зголосився добровільно до рятункової акції, сам власноручно виносив і відвозив хорих, переводив дезінфекцію ба навіть власноручно ховав померших, бо не можна було знайти для того ні священика, і нікого з людей, щоб викопати могилу. За свою самопосвяту він ледве не заплатив життям, бо й його пошесть не оминула і довгі тижні боровся він між життям і смертю. Військова команда вміла оцінити заслуги талановитого українського лікаря, він скоро піднімався в службовій ранзі, так що під час війни займав він найвище можливе для фаху морського лікаря, становище в державі Австро-Угорській - він був Санітарним шефом Австро-Угорської маринарки. Під час своїх службових подорожів об’їхав він не раз всю земну кулю, зазнайомився з чутими землями й життям на них. З цих часів датуються всім знані його «Листи з чужини», натхнені любов’ю до батьківщини, гуманністю, любов’ю до людини взагалі, а особливо - до нашого нещасного поневоленого народу. На цей літературний твір наша література може бути горда перед иншими літературами, бо в нім, при тонкім дару спостереження, вживім представленню явищ життя є стільки теплоти й любови, як ні в яких инших творах подібного типа.
За часи війни наша суспільність зобов’язана генералові Окуневcькому за те, що він підняв cвій голос в обороні жертв Талєргофа й поклав кінець Талєргофській трагедії.
По розпаді монархії генерал Окуневський, бувши ліквідатором санітарного відділу морського міністерства і заступником Української національної Ради, при тій ліквідації, зголошується до служби Української держави. Здавалося б, що це була як раз та сила, що була б покликана врятувати Рідну Землю бід страшної небезпеки повоєнних пошестей. Але, на жаль, сумні наші внутрішні відносини не дали нам використати цієї сили. Українська громада не розуміла розмірів тієї небезпеки, не уявляла, що вона загрожує нашим найсвятішим стремлінням.
З Київа Генерал Окунєвський через відомі події взагалі ніякої відповіді не дождався, та й з Галичини не пороблено було ніяких систематичних кроків для організації боротьби з найбільшим нещастям нашого Краю [плямистим тифом]. Генерал Окуневський, який ту небезпеку бачив в усій її грозі, звернувся на початку 1919 року в своїм імени, ніким на те не уповноважений, до різних країв з закликами, і проханням о порятунок. На його заклики, підтримані Австрійським Червоним Хрестом відгукнулись 6 держав і 9 ріжних Червоних Хрестів в тім числі, й Женевський міжнародний Червоний Хрест. Ся остання інституція вислала своїх відпоручників до Галичини; її генеральний делеґат д-р Фріх об’їхав наші села, заглянув в поражені нещастям селянські хати, поки нарешті й сам не зліг на плямистий тиф. До Відня була скликана міжнародна конференція для поборювання пошестей на Сході Европи, на якій представники шести держав та 9 Червоних Хрестів висловили свою готовність прийняти участь в організації допомогової акції в міжнароднім масштабі. Але така широка допомогова акція була б можлива лишень тоді, і цього нам Українцям неможна ніколи забувати, - як би ми самі проявили на тім полі належну енергію, і тим заімпонували чужим землям, нашу молоду державу мало хто знав і в її життєздатність мало хто гаразд вірив, та що ми мусіли щойно здобувати собі симпатії в чужих землях. Генерал Окуневський дістав правда незабаром повновласть заступати З.У.Н.Р. в санітарних справах, але за нуждою в Галичині і хаосом на Великій Україні, ніяких поважних на ту роботу засобів. Широко розпочата акція звелась таким робом до кількох транспортів санітарного майна та одної більшої експедиції. Бачучи мізерність розмірів нашої роботи супроти розмірів нещастя, західні держави не поспішали з перепустками через бльокаду, так що й та експедиція прийшла з великим запізненням. А тим часом небезпека насувалась все чорніше; пошесть обхоплювала все ширші лави борців. Правда, в тій нашій акції на одну набуту нами санітарну одиницю відійшло на Україну дві дарованих від инших земель, але все разом взяте при такім поширенню лиха було не більше як каплею води в морі вогню.
Нарешті всі українські армії, яких не могли знищити армії сусідів, були цілковито знищені епідеміями в трохкутнику смерти, а з ними зійшли в могилу й найліпші наші надії. Раптовим пеклом назвав той трохкутник смерти чужинець майор Ледеррей, що провів на Україну споряджену Генералом Окуневським експедицію і подав світові потрясаючі описи того, що він на Україні бачив.
Тяжкою трагедією для Генерала Окуневського було бачити наступаючу грозу, бачити її неминучі катастрофічні наслідки, своєчасно знати, як і чим тому лихові запобігти, та не мати змоги того зробити, бо українське суспільство, запалене огнем визвольної боротьби, не добачало сього найстрашнішого ворога, чорної мари пошестей; бо воно забуло, що від того вогога гинула в історії людства не одна держава, хоча б античні Атени, що так само, як і Україна загинули в Періклові часи від плямистого тифа. Великою заслугою Окуневського є те цо тисячам хорих було врятовано життя тими засобами, що він їх зібрав та в чужих землях випросив.
Після катастрофи віддав Генерал Окуневський всі свої сили на працю для Червоного Хреста Великої України, щоб рятувати далі принаймні життя поодиноких людей та бодай на будуччину створити той орган який стояв би завше на сторожі українського народа і рятував би його від подібної небезпеки. В 1920 році ще раз закроювалась широка рятункова акція для населення України, - та й ще раз розбилася з вини деяких українських чинників і наслідком довгих і тяжких зусиль Червоного Хреста було знову лише кілька, санітарних транспортів та одна нова рятункова експедиція. Знову каплі в морі, але ті каплі дали змогу Українському Червоному Хрестові вдержатись в найтяжчу хвилину, коли його існування було найбільш загрожене. Він існує по нині й, віримо, буде існувати на добро українського народа.
А на будову його фундаментів чимало каменя знесено руками сивого Генерала з Галицького Яворова.
В 1922 році й та праця з політичних причин стала неможливою. Генерала не заскочив цей момент несподівано: ще з року перед тим: він, немов молодий студент, проробив у вільні години цілорічний курс по віденським шпиталям, щоб набрати вправи в тих нових методах медицини, що повстали в часі, коли він, як морський санітарний шеф старої монархії, був цілковито зайнятий адміністративними справами. І коли ширша організаційна праця стала неможливою, він не схотів спочивати без діла, як пенсіоніст, а вернув до Галичини, до Городенки на дальшу службу своєму народові, вжє не як Генерал, а як рядовий робітник-лікар. Дарма, що для того мусів розлучитись з своєю дорогою родиною. Вернув з надломаним здоров’ям і розбитим серцем, але з незломаною любов’ю до Рідного Краю і вірою в його будучину.
Не раз забирав він голос в пресі, щоб кликати земляків до згоди, до шляхотности, до енергії, щоб поборювати нашу призвичаєну млявість, безпорадність і недбальство.
Як чесний жовнір остався він на своїм посту до останнього віддиху 24 жовтня о 11 годині перед полуднем перестало битися зломане серце, і славний український Генерал закрив на віки очі. Нехай же його вірність, його любов до Рідного Краю і його енергія перейдуть в тисячі молодих сердець українських. Нехай гіркий довід його життя послужить наукою для нашого суспільства в будуччині. Перед одвертою могилою нехай кожний Українець дасть собі слово наслідувати у своїм житті Генерала Окуневського. Зокрема, нехай кожний український студент медицини держить перед очима образ, як зморений иншою працею сивий Генерал поспішав до шпиталю на вправу,- часто не мавши часу на їжу; він, що мав за плечима 50 років лікарської вправи. І лише для, того, щоб і найновішими методами медичної науки послужити братам у ріднім Краю.
А він нехай спочиє в рідній землі під прапором Червоного Хреста, якому життя своє служив так вірно.
Надіслано у 2010 р. з церкви Св. Варвари у Відні.
__________________
* Так в ориґіналі.
Д-р Егон Бальцар, внук Я. Окуневського, син Теодори,
лікар-педіятр з університетської клініки у Відні, з дружиною
Ще й досі поширюється думка, що адмірал Я. Окуневський наклав на себе руки. То не є правда. Про те, хто й навіщо то поширював і якими були правдиві обставини його смерти - у дуже цікавій публікації Ярослава Ганіткевича "Як закінчив життя контр-адмірал Ярослав Окуневський" http://ntsh.org/content/yak-zakinchiv-zhittya-kontr-admiral-yaroslav-okunevskiy
Ярослав Окуневський похований у Городенці, поруч зі старшим братом Теофілом Окуневським, правознавцем, громадським і політичним діячем, послом до парламенту Австро-Угорщини та Галицького сейму
Спогади. Київ, Темпора, 2009
Короткий документальний фільм "Ярослав Окуневський" https://www.youtube.com/watch?v=3fbYCw3om30
Вечір в Индіях. З подорожних споминів.
В Єгиптї. Подорожні спомини.
Д-р Яр. О-ий [Ярослав Окуневський]
Дѣло, 12.02.1892
