Тарас Федюк
* * *
вона влітала у кімнату
як відьма на мітлі
її було завжди багато
чернетки на столі
тремтіли і услід за нею
летіли хто куди
її прекрасні ахінеї
і вуст її сліди
на моїй шиї нижче шиї
її очей вогні
і швидше спалить ніж зігріє
і ревнощі дурні
її безумства і скандали
й не менше ніж навік –
її прощання. вистачало
всього. і чоловік
не всякий зміг би аж до смерті…
не зміг колись і я.
вона була мені нестерпна.
вона була моя.
