"...Таке враження у нашій пустелі, що його не було взагалі. Проте, "шелупонь" облетить, а Борис залишиться. З чим нас всіх і вітаю."
Борис Нечерда
МАТЕРИК
Служби нема. Зборів не буде.
Ти живеш на острові.
Острів –
безлюдний.
Наче
в пригодницькій повісті,
зв’язки з усіма порвав.
І в тебе нема обов’язків,
тільки одні права!
Можеш ходити берегом,
На океан і не глянувши!
І скасувати Коперника,
оскільки ти –
геніальніший.
В собі відкриваєш змаху
Шевченка,
Врубеля,
Баха!
Захочеш –
галактику вправно
новими зірками позначиш!..
Людина,
хай тричі правильна, свою душу
інколи няньчить.
І годинами,
хай не тижнями, самовіддано,
ревно якось
та людина собою тішиться
І втрачає свою громадянськість…
Ми всміхаємось дуже сонячно…
Але гірко не без підстав:
скільки їх на землі, робінзонячих,
в переповнених нами містах?
І стає важкувато дихать,
І мене обпікає сором,
якщо ходить між нами тихо
той,
хто зрадив нам
тимчасово!
Люди,
Ми караємо часто з остраху.
Хто ми – судді чи матері?
Поможіть же,
коли він з острова –
вплав рушає на материк.
Борис Нечерда,
поет-шістдесятник з Одеси, якого піддавали остракізмові за совєтських часів і який друкувався переважно в закордонних еміґрантських виданнях і став лавреатом Національної премії імені Тараса Шевченка 2002 року посмертно.
Цими днями поетові мало би сповнитися 84...
Тарас Федюк:
...Ми познайомились з ним у березні 1972 року. Борисові було тридцять три роки, мені - шмаркачеві - сімнадцять. А на початку 73-го Борис подарував мені свою книгу "Літак у краплі бурштину", за яку було його "погромлено", як і багатьох його друзів-шістдесятників. Напис на книжці вже багато років знаю напам'ять: "Олексійовичу! Обдарованосте! Хай цього року подаруєш свою. Будь мужнім і чесним. Твій Андрійович".
Він знав що таке бути мужнім і чесним. Так прожив своє недовге життя, так писав і так залишився у моїй і в нашій пам'яті. У нещодавно завершених спогадах я багато пишу про Бориса і мої біля нього чверть століття. Він для мене - серед найкращих українських поетів всіх часів. Як пізніше писав Ігор Римарук: "Ми не поети. Поети в землі." І це правда. Тільки там і стають поетами. На жаль чи на щастя - не знаю.
Дуже давній вірш. Борис ще був живий. Країна була інша. Ми були...
* * *
Борисові Нечерді
На захід ці птиці,
на захід, Борисе, летять.
Незатишні птиці, тривожні і темні ворони.
В Карпатах старих
їхні гнізда столітні стоять
Над світлі річки
і над чорні зруйновані схрони.
Зриваються з місця,
із міста, в якому вони
Всю зиму кричали
вночі на платанах лапатих.
Перезимували – і ось дочекались весни.
І ось відлітають. А нам іще довго чекати.
Ще поки проб’ється курортне світило між хмар,
Ще поки розквітнуть
у скверах сумних
абрикоси…
Прощайте птахи! Проведе у степу вас вівчар,
А інший зустріне
у хмарнім гірськім безголоссі.
Ви там закружляєте і заспіваєте там,
«Аркан» затанцюєте –
крила на крила –
по колу…
Над світлі річки, чорні схрони,
сільраду і поле…
Перезимували – і ось дочекались.
А нам…
Борис Нечерда
ПОЛЕ НАДОСІННЄ
Братового светра натягнув -
спадщина... Й увечері-бо знову
через нещадиму худину
не вдається здихатись ознобу.
От і зараз глибоко в степу,
в понадземних твердях і рідинах
ртутний стовпчик заходу убув
рівно на небажану третину.
Рівно на третину тяжче смерк.
Глибше звук одгвинчування лещат.
І так само на третину легше
уявляти скору власну смерть.
Як умів, талан занапастив,
важачи сумняшеся нічтоже:
довго до вечірньої звізди,
а до всього іншого - ще довше.
І тепер частіше, як на те,
на забите місце нестерпуче
зайво та побіжно накладеш
не листок вигойний, а три пучки.
В степ хіба?.. І схаменуся вмент
оджурюсь
і цим ото - з палкіших -
введенням до роздумів про смерть
певно що й обмежуся поки що...
Пройдено тривалий карантин.
Час для ренесансу. І дарма що
перевівся, збувся, скоротивсь
стовпчик того світла на пропаще.
Б'є озноб? А б'є!.. Бо сутінь, ніч.
(Є така підступна вдача в пітьом).
От і все.
Чого б ото мені? -
Ще живий. Не взятий. Не убитий.
Приязно у полі загалом.
От хіба що за горбком пологим
перестріне Савлом чи Павлом
нехрещений кущ чортополоху.
З мороку сяйне чортополох!..
Лиш короткозоро
да з докуки
озирнеться на моє тепло,
обіч проповзаючи, гадюка.
