Тарас Федюк
* * *
Вибілять дощі вуста і очі,
Друзі в люстрах — сиві і старі.
відлопочуть
Золоті мої календарі.
Ні, не сумно.
У вселюдській лайці,
Серед вічних вигірклих торгів
Я радію: так і не продався,
Хтось радіє: так і не купив.
У степу, удвох з кошлатим пилом,
В пошуках любові й таїни,
Я сумую: недооцінили,
Хтось сумує:
переоціни...
Господи, хіба ж у тому справа?
В самоті
на власний ризик-страх
Лиш одна лишилася забава —
Політати в сивих небесах...
З книги віршів "Хрещаті південні сніги"
кинутих і пропитих
між цигарок і книг
ти бережи їх вбитих
так як живих
хай ще побудуть може
хай попишуть херню
ти не хапай їх Боже
наче каштани з вогню
ти не клади їх рядами
в києві львові скажім
їхні сумні мадами
хай ще побудуть їм
хай ще безсмертя п’яне
ходить з останніх сил
ігоре толю іване
раз василь два василь
* * *
за гріхи мої тя́жкі за це і це і оце
Бог мені дав тебе і потирає руки
твій телефон далекий
і мій у ньому фальцет
чомусь всі з прилук
що це
за місто таке – прилуки
мав собі задум мабуть
маю підозру – тонкий
руки твої і риси –
також тонкі доволі
голос…завжди на голос я ловлюся –
такий
немов малюнок по дереві –
скажемо по тополі
і що з цим всім щастям робити
що жити навряд чи дасть
що впало як зірка вертепна
загублена колядниками
лягає дорога дальня
я вже не кажу – не в масть
а просто така дорога –
як розвести руками
іронія не порятує
досвід і тощо – теж
вкупі з молитвою в церкві
київського патріархату
і ти – причинна як мінімум –
в білому увійдеш
і щоб це зробити
кроків
треба не так багато
треба забути – знаю –
треба й не знати було
а якби й знати –
тільки як невідому актрису…
задум тонкий холодний
наче мороз на скло
на що було зі мною –
руки твої і риси…
* * *
Отче наш,
осінній сад…
Повні золотим насінням
сині стільники осині.
Реr spem spero astra ad.
Тільки чорний виноград
упаде на білу шию.
Люба, все туман укриє —
двоє урвищ, троє хат.
Час летить. Він під і над —
довга безнадійна линва.
І кленове листя — клином,
мореходом на Синдбад.
Три змії із моря вряд —
на три камені над морем.
Хтось один співає хором.
Шия. Чорний виноград.
* * *
куплю собі ослика
назву його Павликом
пісок пахне островом
кораловим
ми будемо їздити
в траві спантеличеній
де одуди з гніздами
і змії з обличчями
де скіфи з румунами
морили Овідія
орфеями струнами
і винами «Лідія»
я бороду вирощу
білішу від берега
торбиночку випущу
ягнятком у верески
куплю собі ослика
поїдем під хмарами
і що ми попросимо –
те нам і примарами
Дуже люблю вірші Тараса Федюка. Він - справжній. Його рима подпорядковується його думці, а не навпаки.
6 жовтня панові Тарасові сповнилося 70. Щасти йому Боже! Многая рима, многая літера, многая літа!
