Передвиборчий виступ на телебаченні Вʼячеслава Чорновола - 1991 рік.
От і маємо.
(с)
До зради і вбивства Чорновола залишалося вісім років...
� - Як ви опинилися в регіоналах?
Тарас Чорновіл: - Я про це багато разів говорив. Це була в мене тупа, дурна помилка. Я заївся з Ющенком, й це було дуже особисте. У 99-му році Ющенко не тільки відмовив моєму батькові в тім, щоб висуватися самому на президентських виборах - а міг же перемогти тоді Кучму! Але він так перелякався, що пішов формально очолювати тіньовий штаб Кучми - так званий Фонд соціяльного захисту, яким насправді керував такий собі Олександр Волков, багато хто пам'ятає. А Ющенко був президентом цього Фонду.
Отака історія дивна була: Ющенко головував на засіданні, де він поставив на голосування якесь там рішення, яке силовики запускали. Кравченкові, тодішньому міністрові внутрішніх справ, було дуже важливо, щоб тема підготовки вбивства В'ячеслава Чорновола була колективною – нібито він дістав на це вказівку з політичного рівня. Кучма відмовився давати йому вказівку. Йому сказали: “Сдєлайтє так, чтоби Чорновіл нє мєшал”, - це реальна фраза.
На тому засіданні, де головував Ющенко й де сиділи представники всіх силовиків, хтось із заступників Кравченка доповів, що політичні способи впливу на Чорновола вичерпалися, “он укрєпляєтся”, посилює свої впливи, сприйняття населенням, долає розкол, і тому є пропозиція перейти до більш радикальних заходів впливу. Отака фраза була, як мені потім переповіли люди, які були на цьому засіданні.
Ющенко взагалі ані біса не зрозумів, поставив на голосування і, кажуть, сам проголосував “за”. Це було рішення про вбивство мого батька, щоб ви розуміли. Коли мені все це переповіли, Ющенко став для мене персональним ворогом.
Потім ми з ним помирилися. Я його питався раз про це засідання. Він на мене дивився великими очима й питався: “Шо??!” Він навіть не знав, про що йдеться. Він тоді навіть не розумів, що́ він ставить на голосування. Він взагалі був десь в іншому світі зі своїми глечиками, своїм Трипіллям, своїми бджолами... При всій моїй повазі до Віктора Андрійовича, він просто тупо не розумів, що він робить. Він взагалі не розумів, що він там робить у команді Кучми. Він просто рятував свою шкуру.
Із Кравченком вони були дуже великі друзі: вбивця мого батька і Ющенко були дуже великими друзями, грали в теніс, а потім у ментовській сауні разом парилися, а там, як завжди, горілка, столи накриті. І от Кравченко, не соромлячись присутности Ющенка, розпікав своїх полковників на другий день чи третій день після вбивства мого батька: “Ви даже убіть по-чєловєчєскі нє можетє! Я тєпєрь, как послєдний п..ц, должен пєрєд етімі журнашлюхамі ізґаляться!”. Це його реальні слова. Знаю від учасників цієї події, з двох різних джерел, що саме це він сказав. Ющенко теж, мабуть, не почув того.
Цю інформацію в мене тоді вливали дуже активно, й далі пішло за принципом “ворог мого ворога - мій друг”.
Далі мене дуже мило підхопили. Мене повели на ненависті до Ющенка, яка в мене виникла. Тепер вона знівелювалася, я зараз до Ющенка ставлюся з повагою як до україноцентричної людини, яка просто тоді не виконала своєї місії, а потім було вже пізно. Так і з Залужним: якщо він зараз не виконає своєї місії [не виставить своєї кандидатури на президентських виборах, поки його шанси високі], то через п'ять років у нього вже цієї місії не буде, буде запізно.
Отже, мене понесло за принципом “ворог мого ворога - мій друг”. Я для себе не прорахував як слід Януковича. Янукович у той час поводився дуже непогано: по-перше, вивчив українську мову; по-друге, він був дуже ефективним прем'єр-міністром, і це реально. У той період, до речі, при Кучмі, все це непогано справувалося, і Янукович поводився адекватно. І він мені дуже багато розказував про зустріч з моїм батьком, зокрема. Коли Ющенко, як я знав, був причетний до вбивства, Янукович у цей самий період мені розказує, як він приймав мого батька в 98-му році під час парламентських виборів, як він йому забезпечив там усі зустрічі й таке інше, й це співпало з тим, що мені мій батько розказував тоді про якогось губернатора, голову Донецької ОДА...
Тому насправді я тупо повівся. А потім мені знадобилося кілька років для того, щоб звідти вирватися. Вириватися я почав… я ввійшов у ту партію в 2005-му році, а вийшов у 2006-му. Я увійшов у скандали, відмовившись балотуватися. Мені демонстративно порвали мою заяву про відмову балотуватися й таки примусили, підвищили у ранзі, я отримав високе місце – четверте. Потім, на наступних виборах - взагалі третє місце, притім, що я відмовлявся балотуватися. Врешті-решт, я таки зумів вирватися. Це мені коштувало двох замахів на життя – один був точно, другий непевно. Це щоб ви розуміли. Потім ми якось домовилися, що мене не будуть рухати.
Вийти звідти дуже важко. Зайти туди легко, дурницю зробити. То була дурість. Пригадую, як я в етері “Еспресо” сказав тому ж самому Фірсову Єгорові, який на Порошенка кидався ще за його президентства: "Єгоре, - сказав я, - от подивися на мене. В мене була шикарна політична кар'єра в Ющенка, я був у п'ятірці найпопулярніших представників тієї партії Ющенка. Що я із себе зробив? Я почав ставитися до Віктора Андрійовича так, як ти зараз - до Порошенка. Подивись на мене й подумай, куди ти сам скотишся". Й він таки задумався, він якось примовк у тому етері. Потім була війна, Єгор пішов воювати, й ніби всі питання знялися. Мені здається, війна його врятувала від скочування. Він би був великим активістом Зеленського або навіть чимось іще гіршим.
Ось така в мене була історія.
