***
...Ішли сніги. Імперія конала.
А ти сидів у неї в головах.
Тебе перемололи біль і страх
минулого, яке давно настало -
забутих чи незнаних для загалу,
залишених здихати у котлах.
Смеркалося. Історія народу,
мов бидло під ударом пилюги,
звертала на протоптані круги
у боротьбу за втрачену свободу.
Ті ж самі споконвічні вороги,
ті ж самі вовкулаки і заброди,
що ріжуть без жалю і до ноги.
Герої передсмертного фольклору,
чорнильниці кривавого листа -
історія завжди така проста,
її сторінки пише непокора,
її перевіряє висота,
з якої відкриваються простори
і види на зруйновані міста.
Ішли сніги і гаснули об тебе,
не досягнувши мерзлої землі.
У голові лунали скрипалі,
і ти курив без крайньої потреби.
Усі ходили втомлені і злі,
а скорбний капелан служив молебень,
по вінця у зимі і у золі.
Змирившись із одвічною війною
ти сам перетворився на набій.
Життя не заважає при ходьбі
і у походах завжди із тобою.
Ти дух залізняків і гамалій,
і твоя доля буде непростою
у вирі поворотів і подій.
Ішли сніги. За ними йшли шалені,
тілами розтопивши льодовик.
І по мосту з полеглої людви
останні пронесуть свої знамена.
А ти уже боям утратив лік
і викашляв майбутнє, як легені,
і виконав усе, що передрік.
Здихав гулаг. Агонія тривала.
смерділо м'ясом, порохом і злом.
Цивілізація сповзала у розлом
якогось потойбічного провалу.
І агнець був призначений козлом.
І це минуле знову не настало,
як не настане й завтра, загалом.
І білий світ, біліший од паперу
останньої кривавої зими,
ще до світанку сходив на дими
зруйнованих і спалених імперій.
...І ранок, переповнений людьми,
підсажував бійців на БТРи.
Ішли сніги. Ішли за ними ми.
Я людина не компліментарна. Хто мене знає - той знає. Але за цей ось вірш Олексія Бика я, ні на мить не вагаючись, присудив би Шевченківську премію, була б у мене така можливість.
У нас кілометри записаного в стовпчик "про" цю війну. Понад 90 відсотків з того, як на мене, просто графоманія. Бо "це заходить", бо емпатія, "стратегія", гранти, резиденції, переклади. Але ж крім "теми" ще треба талант, ще треба "врости" і розчинитись в емоції. А ще треба відчути. Не верхами, а глибинно. Ну, багато можна всього казати, (і, може, ще скажу на іншій локації), але ось цей вірш:
Тарас Федюк
