я все життя прожив ніяк...

* * *

я все життя прожив ніяк
і хочу дожити ніяк
між цих страшних боягузів і цих смішних забіяк
між цих річок що мені всихають
лісів що всихають теж
і цього мого
шепоту Богу
«якщо ти мене береш…»

а все чим жив я
для помежів’я
не факт і не артефакт
сувоями мертвого моря в печері лежить рукописний акт
його знайти неможливо
важко
йому і нема кому
і тільки клинопис скорпіонів ворушить пил і пітьму

отож надійно забуті входи
а виходів і не було
тепер я можу спокійно дожити собі
самому назло
забути букви сім-вісім прізвищ одне із яких – взірець
і світ який дотліва в печері мов скручений папірець…

Тарас Федюк