Сучасний англійський детектив. Молодий коп питає старого корумпованого: «А як же добро і зло?» Той відповідає: «Ти – відсталий.То анахронізм 60-х». І застрелюється у нього на очах.
Мені часом хочеться, щоб отак застрелилися всі, хто вважає анахронізмом і совком фундаментальні моральні категорії,забувши слова із іншого фільму, часів перебудови – «Дорога, яка не веде до храму, нікуди не веде.» І тут, звісно, не про язичницькі капища Московського патріархату, які привели війну нам в Україну. А про моральні принципи.
Мені часом хочеться, щоб отак застрелилися всі, хто вважає анахронізмом і совком фундаментальні моральні категорії,забувши слова із іншого фільму, часів перебудови – «Дорога, яка не веде до храму, нікуди не веде.» І тут, звісно, не про язичницькі капища Московського патріархату, які привели війну нам в Україну. А про моральні принципи.
У ХХ столітті дуже багато митців і філософів, яких оцінили лише після смерті. Дуже багато самогубств серед них. Моцарту чи Бетховену не спадало на думку накласти на себе руки, і їх належно оцінили за життя. Якби вони були нашими сучасниками, то ми б про них нічого не знали. Тому що в наші часи, такі вільні, такі демократичні і такі ліберальні, існують способи нейтралізації незалежної творчої чи іншої еліти: підкуп або замовчування, іноді – вбивство. Такий собі символічний кляп у вигляді табу на певні теми: національне відродження, інтелектуальний опір, честь, гідність,добро і зло, справедливість, сумління. В Україні це культивується з початку 90-х, штампи совка ліплять на все, що тільки виходить за межі егоїзму і відвертого блазнювання. Тут, звісно, не йдеться про лицемірний і показний патріотизм влади – від політики наші інтелектуали тримаються подалі, хоча й не проти залізти в кишені олігархів. Виросло ціле покоління, яке вважає себе левами, а насправді є миршавими безпритульними кошенятами. Влада приручених ЗМІ підносить посередність та маргіналів, бо лише ті охоче відкривають перед ними своє приватне життя, таке ж нікчемне, як у зомбованих тєліком мас.
Як тут думати про появу нової еліти, яка змінить ганебний світовий устрій, чи хоча б очистить Україну? Еліта, яка не бреше, не краде і не боїться. Попит на неї величезний, як на Месію. Потреба у пафосі і харизмі в часи війни за незалежність доконечна. Але що з того? Кляп, виготовлений у Кремлі, готові з вдячністю прийняти не лише зрадники і колаборанти. КДБ не вербувало світлих людей з моральними принципами, а егоїстичних і марнославних, чи просто кишенькових злодюжок. ФСБ робить це зараз у всьому світі, як і тоді. Простір Інтелектуальної свободи не розшириш, поїхавши до Відня чи Амстердаму, вона в тобі, як була у Шевченка, якого 10 років не друкували й не виставляли. Як була у Василя Стуса і Алли Горської, Валерія Марченка і Олекси Гірника. Якою залишається у Валерія Шевчука і Ліни Костенко... Їм не потрібні ні посмертні, ні прижиттєві дифірамби. Просто вийміть їм кляп з рота. Або хоча побачте, кому затикають рота.
