В'ячеслав Чорновіл. † 25 березня 1999. Світла пам'ять...
З 48-МИ ОСІБ У ФРАКЦІЇ ЙОГО ЗРАДИЛО 30... КОЛИ НА ТРИБУНІ ВЕРХОВНОЇ РАДИ ОГОЛОШУВАЛИ ПРО УСУНЕННЯ ЧОРНОВОЛА – КОМУНІСТИ АПЛОДУВАЛИ СТОЯЧИ.
ЧОРНОВІЛ
Знов чутки серед натовпу пліток,
І розгнуздана фальш прапорів.
А ти навіть не встиг пожаліти
За наївно відвертий порив.
Окрадають, плюють і неславлять...
Лиш зітхає, минаючи, час...
Залишається цвинтарна пам'ять:
Дати, хрестик (тире), кілька фраз.
Бо слова - лиш слова? Навіть віщі?
Зле, коли не лягають у масть?
Їх не наша історія вивчить,
І вже точно не нам передасть...
Знов бредемо по сьомому колу,
Місяць в небі, як шмата, поник.
І вітчизну веде за стодолу
На куревські сто грам ґвалтівник...
Богдан Томенчук
Знов чутки серед натовпу пліток,
І розгнуздана фальш прапорів.
А ти навіть не встиг пожаліти
За наївно відвертий порив.
Окрадають, плюють і неславлять...
Лиш зітхає, минаючи, час...
Залишається цвинтарна пам'ять:
Дати, хрестик (тире), кілька фраз.
Бо слова - лиш слова? Навіть віщі?
Зле, коли не лягають у масть?
Їх не наша історія вивчить,
І вже точно не нам передасть...
Знов бредемо по сьомому колу,
Місяць в небі, як шмата, поник.
І вітчизну веде за стодолу
На куревські сто грам ґвалтівник...
Богдан Томенчук
“ПРІЗВИЩА НАЙВІДОМІШИХ ЗРАДНИКІВ ТАКИ ВАРТО НИНІ НАГАДАТИ.
Якби він лишився живим – могло й не бути драматичної розвилки між Кучмою та Симоненком.
Багато чого могло б не бути.
Але 25 березня настала фізична смерть. Політично ж його спробували вбити за місяць до того.
З 48-ми осіб у фракції його зрадило 30-ть.
Це унікальний випадок навіть для нашої історії.
Коли на трибуні Верховної Ради оголошували про усунення Чорновола з посади керівника фракції – комуністи аплодували стоячи.
І, прізвища найвідоміших зрадників, таки варто нині нагадати.
В‘ячеслав Кириленко, Юрій Костенко, Роман Зварич, Іван Заєць, Ігор Юхновський, Ігор Тарасюк, Іван Драч, Дмитро Павличко, Володимир Черняк.
Можливо, не усі були свідомими виконавцями замовлення Банкової.
Дехто, ще з совєцьких часів – з гумовим хребтом.
Інші – голодні та аґресивні гієни, в яких текла слина при запаху грошей.
Але, в цьому списку цікаві три прізвища.
Костенко, як еталон самозакоханого гетьманчика.
Кириленко, як дубуватий комсомолець під синьо-жовтим прапором.
Зварич, як втілення ukrainian dream – міністр юстиції без диплому.
Хтось, перегодований клюєвським баблом – зірвався з політичних еверестів.
Хтось має багаторічну місію – заміняти меблі в уряді.
А хтось, от-от, складе присягу народного депутата від «Народного фронту».
«Не так страшні московські воші, як українські гниди».
До скількох ж історій можна припасувати цю класику?
Яка, врешті, є лише прологом до іншого – «українську історію не можна читати без брому».”
Якби він лишився живим – могло й не бути драматичної розвилки між Кучмою та Симоненком.
Багато чого могло б не бути.
Але 25 березня настала фізична смерть. Політично ж його спробували вбити за місяць до того.
З 48-ми осіб у фракції його зрадило 30-ть.
Це унікальний випадок навіть для нашої історії.
Коли на трибуні Верховної Ради оголошували про усунення Чорновола з посади керівника фракції – комуністи аплодували стоячи.
І, прізвища найвідоміших зрадників, таки варто нині нагадати.
В‘ячеслав Кириленко, Юрій Костенко, Роман Зварич, Іван Заєць, Ігор Юхновський, Ігор Тарасюк, Іван Драч, Дмитро Павличко, Володимир Черняк.
Можливо, не усі були свідомими виконавцями замовлення Банкової.
Дехто, ще з совєцьких часів – з гумовим хребтом.
Інші – голодні та аґресивні гієни, в яких текла слина при запаху грошей.
Але, в цьому списку цікаві три прізвища.
Костенко, як еталон самозакоханого гетьманчика.
Кириленко, як дубуватий комсомолець під синьо-жовтим прапором.
Зварич, як втілення ukrainian dream – міністр юстиції без диплому.
Хтось, перегодований клюєвським баблом – зірвався з політичних еверестів.
Хтось має багаторічну місію – заміняти меблі в уряді.
А хтось, от-от, складе присягу народного депутата від «Народного фронту».
«Не так страшні московські воші, як українські гниди».
До скількох ж історій можна припасувати цю класику?
Яка, врешті, є лише прологом до іншого – «українську історію не можна читати без брому».”
Олег Манчура
“Час”, 26.3.2018
Зі стенограми пленарного засідання ВР
“ЗАСІДАННЯ ТРИНАДЦЯТЕ
Сесійний зал Верховної Ради України.
19 лютого 1999 року.
10 година.
Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради України МАРТИНЮК А.І.
...Час, який залишився, дозвольте передати депутату Черняку.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка.
ЧЕРНЯК В.К., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власности та інвестицій (виборчий округ 153, Рівненська область).
Шановні депутати! Шановні виборці! Фракція Народного руху України уповноважила мене заявити таке.
Фракція Народного руху України висловила недовіру голові фракції депутату Чорноволу і поклала виконання обов'язків голови фракції на депутата Костенка Юрія Івановича (Шум у залі). Це рішення спрямоване на підвищення ефективности діяльности фракції у Верховній Раді.
За дане рішення проголосували депутати Кириленко, Кожин, Драч, Філіпчук, Мовчан, Червоній, Федорин, Костенко, Альошин, Джоджик, Кулик, Гудима, Полюхович, Черняк, Заєць, Шевченко, Сігал, Чобіт, Зварич, Іщенко, Манчуленко, Лавринович, Асадчев, Слободян, Бойко, Тарасюк, Жовтяк, Павличко, Бойчук, Юхновський. Усього 30 депутатів із 48.
Ще раз наголошую, що це рішення не означатиме зміну позиції фракції у Верховній Раді, а тільки спрямоване на те, щоб підвищувалася ефективність діяльности фракції Народного руху України у Верховній Раді.
(Шум у залі).”
Офіційний портал ВР України
“В’ЯЧЕСЛАВ ЧОРНОВІЛ ПЛАКАВ, КОЛИ ЙОГО ЗРАДИЛИ”
Вiн залишився таким, яким запам’ятали його люди — бунтiвником, що перевернув країну, збудив її з комунiстичного сну, хотiв для неї добра та щастя.
Вiн не вмiв торгувати принципами, не йшов на компромiс iз совiстю. Через це здобув величезну популярнiсть. Але й водночас пережив страшну трагедiю — зраду найближчих соратникiв.
…У 1998 роцi вiн привiв до парламенту команду iз 48 однодумцiв. I щиро вiрив, що зможе покластися на них за будь-яких обставин. Але вже за кiлька мiсяцiв 30 найближчих соратникiв зреклися його.
«Ви — дiдусь-iдеалiст, ваш час давно минув, а нам треба заробляти!» — зверхньо кричали у вiчi 60-рiчному Чорноволу «молодi й енергiйнi» побратими. «Самою полiтикою нинi не прогодуєшся, треба домовлятися з владою», — додавали старшi, на котрих звик покладатися i котрим вiрив.
Спiльними зусиллями вони вiдсторонили свого лiдера вiд керування Рухом, бiля витокiв якого вiн стояв. То були найчорнiшi днi у життi В’ячеслава Максимовича, бо удару в спину завдали не вороги, а найближчi люди.
А за мiсяць автiвка, у якiй Чорновiл повертався iз зустрiчей, врiзалась у КамАЗ, що невiдомо звiдки виїхав на трасу… Соратник В’ячеслава Максимовича Ярослав Кендзьор i син Тарас Чорновіл дiляться спогадами про тi часи.
…У 1998 роцi вiн привiв до парламенту команду iз 48 однодумцiв. I щиро вiрив, що зможе покластися на них за будь-яких обставин. Але вже за кiлька мiсяцiв 30 найближчих соратникiв зреклися його.
«Ви — дiдусь-iдеалiст, ваш час давно минув, а нам треба заробляти!» — зверхньо кричали у вiчi 60-рiчному Чорноволу «молодi й енергiйнi» побратими. «Самою полiтикою нинi не прогодуєшся, треба домовлятися з владою», — додавали старшi, на котрих звик покладатися i котрим вiрив.
Спiльними зусиллями вони вiдсторонили свого лiдера вiд керування Рухом, бiля витокiв якого вiн стояв. То були найчорнiшi днi у життi В’ячеслава Максимовича, бо удару в спину завдали не вороги, а найближчi люди.
А за мiсяць автiвка, у якiй Чорновiл повертався iз зустрiчей, врiзалась у КамАЗ, що невiдомо звiдки виїхав на трасу… Соратник В’ячеслава Максимовича Ярослав Кендзьор i син Тарас Чорновіл дiляться спогадами про тi часи.
— Ви пам’ятаєте момент зради, коли однопартiйцi висловили недовiру своєму лiдерові?
Я. Кендзьор: — Так, це сталося 19 лютого 1999 року. Володимир Черняк вийшов на трибуну, зачитав вердикт про недовiру й усунення Чорновола з посади голови парламентської фракцiї Руху. Називав поiменно вершителiв цього акта — чiтко, голосно, повiльно. Було видно, що вiн дiстає неймовiрну насолоду вiд приниження людини, якiй ранiше i слова поперек боявся сказати.
«Червона» частина депутатiв, аплодуючи, стояла i вигукувала в большевицькому екстазi: «Руховцы, молодцы!!! Давно бы так!»
А вiн сидiв, не опускаючи голови, i дивився просто у вiчi Черняковi. Менi здавалося, ще трохи, i комунiсти закричать: «Розiп’яти його!» У мене, власне, i було таке вiдчуття, нiби людину розпинають, мов останнього злочинця.
«Червона» частина депутатiв, аплодуючи, стояла i вигукувала в большевицькому екстазi: «Руховцы, молодцы!!! Давно бы так!»
А вiн сидiв, не опускаючи голови, i дивився просто у вiчi Черняковi. Менi здавалося, ще трохи, i комунiсти закричать: «Розiп’яти його!» У мене, власне, i було таке вiдчуття, нiби людину розпинають, мов останнього злочинця.
— Для В’ячеслава Максимовича це було несподiванкою чи вiн очiкував удару?
Т. Чорновiл: — Нi, не чекав. Знав, що проти нього визвiрилась когорта полiтикiв, проте суперечки всерединi партiї вважав робочими моментами i думав, що знайдемо компромiс.
Не сумнiваюся, що цим публiчним катуванням мого батька свiдомо намагались довести до iнфаркту, знаючи, що вiн вже мав два ранiше. З ним i справдi стався серцевий напад, довелося лягти до лiкарнi. На щастя, все обiйшлося. Скоро вiн повернувся сповненим сили i рiшучостi.
Щоправда, цiлком сивим — за одну нiч волосся срiбним зробилося… Але не втрачав оптимiзму, бо зберiг команду з 18-ти чоловiк. Почав їздити в реґiони з виступами, адже збирався формувати iншу власну полiтичну силу.
I вже тодi його довелося знищити фiзично.
Не сумнiваюся, що цим публiчним катуванням мого батька свiдомо намагались довести до iнфаркту, знаючи, що вiн вже мав два ранiше. З ним i справдi стався серцевий напад, довелося лягти до лiкарнi. На щастя, все обiйшлося. Скоро вiн повернувся сповненим сили i рiшучостi.
Щоправда, цiлком сивим — за одну нiч волосся срiбним зробилося… Але не втрачав оптимiзму, бо зберiг команду з 18-ти чоловiк. Почав їздити в реґiони з виступами, адже збирався формувати iншу власну полiтичну силу.
I вже тодi його довелося знищити фiзично.
— Хто з найбiльш вiдомих полiтикiв пiдписався пiд тим листом?
Я. Кендзьор: — Тридцять однопартiйцiв iз 48-ми. Багато молодих, хто потрапив до парламенту завдяки авторитету Чорновола, «примазавшись» до його iменi, — той же Юрiй Костенко, В’ячеслав Кириленко.
Вiдомi Iван Драч, Дмитро Павличко, якi, по сутi, й не були справжнiми «рухiвцями». А ще Iгор Юхновський, Роман Зварич, Iван Заєць, Iгор Тарасюк… Найболiснiше, коли з тобою чинять так люди, котрим ти довiряєш.
Вiдомi Iван Драч, Дмитро Павличко, якi, по сутi, й не були справжнiми «рухiвцями». А ще Iгор Юхновський, Роман Зварич, Iван Заєць, Iгор Тарасюк… Найболiснiше, коли з тобою чинять так люди, котрим ти довiряєш.
Т. Чорновiл: — Мушу зауважити, що на старих побратимiв вiн якраз i не мiг покластися. Розумiєте, ота зрада 1999 року не була випадковою. Вона проросла здавна i має довгу iсторiю. Наприклад, добре пам’ятаю подiї 1988 року, засiдання об’єднаного з’їзду нацiонально-визвольного руху.
Тодi до Львова приїхали грузинськi, естонськi демократи i похвалилися, що вже мають свої партiї. Батько запально вигукнув: «А ми теж її створюємо!» Руху як такого тодi ще не було, лише Українська Гельсiнська спiлка. Та й ситуацiя в Українi далеко не та була, що у Грузiї чи Естонiї.
Так-от, коли гостi пiшли, батько мав страшенний конфлiкт з Михайлом Горинем. «Ти що мелеш, нас усiх повбивають!» — кричав йому той. Пригадайте також президентськi вибори, коли Чорновiл посiв друге мiсце, поступившись Леонiдовi Кравчуку зовсiм невеликою кiлькiстю голосiв.
Я тодi працював радником у його командi i вiдстежував, що кажуть про нього в пресi. Мене вразило, що Левко Лук’яненко, Лариса Скорик, Iгор Юхновський запекло критикували Чорновола, проте жодного поганого слова не сказали на адресу комунiста Кравчука.
А чого варта iстерика Iгоря Юхновського у 1992 роцi, коли Чорновiл вимагав провести перевибори до парламенту… У демократiв тодi були всi шанси отримати 300 мiсць у парламентi.
Але Iгор Рафаїлович тодi емоцiйно й неоднозначно заявив, що розiрве всi стосунки з Рухом, якщо ми на таке пiдемо. Ось чому, пояснiть? Невже лише з тiєї причини, що iнiцiатива пiшла вiд Чорновола, а не вiд нього? Батько тодi такий розгублений був.
«Що я не так зробив?» — постiйно повторював цю фразу. Ночами не спав, все сидiв на краєчку лiжка й у вiкно дивився. Справдi, для мене й досi загадка, чому в найвiдповiдальнiшi моменти, коли В’ячеслав Чорновiл майже доходив до своєї мети, йому завдавали удару найближчi люди.
Що це — людська заздрiсть, страх? Не знаю… Дуже поважаю i Юхновського, i Лук’яненка, i Горинiв — це чеснi люди, вони дуже багато зробили для України, i я не поливаю їх брудом. Але факт залишається фактом: з моїм батьком їм часто було не по дорозi. Зважте, на той час були двi реальнi сили: комунiсти i демократи.
I в момент, коли всi сили потрiбно було кинути на об’єднання, консолiдацiю, враз загострювалися розбiжностi, виникали чвари. Довгi роки я намагаюся зрозумiти, чому так вiдбувалось, яких помилок припускався Чорновiл.
Але не можу знайти пояснення цiй ситуацiї.
Тодi до Львова приїхали грузинськi, естонськi демократи i похвалилися, що вже мають свої партiї. Батько запально вигукнув: «А ми теж її створюємо!» Руху як такого тодi ще не було, лише Українська Гельсiнська спiлка. Та й ситуацiя в Українi далеко не та була, що у Грузiї чи Естонiї.
Так-от, коли гостi пiшли, батько мав страшенний конфлiкт з Михайлом Горинем. «Ти що мелеш, нас усiх повбивають!» — кричав йому той. Пригадайте також президентськi вибори, коли Чорновiл посiв друге мiсце, поступившись Леонiдовi Кравчуку зовсiм невеликою кiлькiстю голосiв.
Я тодi працював радником у його командi i вiдстежував, що кажуть про нього в пресi. Мене вразило, що Левко Лук’яненко, Лариса Скорик, Iгор Юхновський запекло критикували Чорновола, проте жодного поганого слова не сказали на адресу комунiста Кравчука.
А чого варта iстерика Iгоря Юхновського у 1992 роцi, коли Чорновiл вимагав провести перевибори до парламенту… У демократiв тодi були всi шанси отримати 300 мiсць у парламентi.
Але Iгор Рафаїлович тодi емоцiйно й неоднозначно заявив, що розiрве всi стосунки з Рухом, якщо ми на таке пiдемо. Ось чому, пояснiть? Невже лише з тiєї причини, що iнiцiатива пiшла вiд Чорновола, а не вiд нього? Батько тодi такий розгублений був.
«Що я не так зробив?» — постiйно повторював цю фразу. Ночами не спав, все сидiв на краєчку лiжка й у вiкно дивився. Справдi, для мене й досi загадка, чому в найвiдповiдальнiшi моменти, коли В’ячеслав Чорновiл майже доходив до своєї мети, йому завдавали удару найближчi люди.
Що це — людська заздрiсть, страх? Не знаю… Дуже поважаю i Юхновського, i Лук’яненка, i Горинiв — це чеснi люди, вони дуже багато зробили для України, i я не поливаю їх брудом. Але факт залишається фактом: з моїм батьком їм часто було не по дорозi. Зважте, на той час були двi реальнi сили: комунiсти i демократи.
I в момент, коли всi сили потрiбно було кинути на об’єднання, консолiдацiю, враз загострювалися розбiжностi, виникали чвари. Довгi роки я намагаюся зрозумiти, чому так вiдбувалось, яких помилок припускався Чорновiл.
Але не можу знайти пояснення цiй ситуацiї.
— Повернiмося до подiй 1999 року. За офiцiйним оголошенням, однопартiйцiв-розкольникiв не влаштовував авторитарний стиль керiвництва Чорновола. А що було за кулiсами?
Я. Кендзьор: — В’ячеслав не був диктатором. Нiколи! А те, що безкомпромiсним i принциповим у важливих питаннях, — чиста правда. Комусь це, може, не подобалось. Але, в принципi, бiльшiсть розкольникiв спокусилися на грошi.
У нас був з’їзд наприкiнцi 1998 року. I от хтось iз партiйних побратимiв викрикує йому: «Чому однi керiвники фракцiй i очiльники партiй вiдчиняють дверi президента Кучми ногою i добиваються вiд нього лiцензiй на ведення бiзнесу, рiзних пiльг? У наш меркантильний час лише полiтикою ситий не будеш!»
В’ячеслав Максимович емоцiйно пояснює: «Для чого ми сюди прийшли, друзi? Торгувати Україною? Схаменiться, це врештi-решт непорядно!» I тодi з когорти «костенкiвцiв» лунає: «Що з нього взяти… старий дiдуган!
Невже ви не розумiєте, що ваш час давно минув разом з примарними iлюзiями!» В’ячеслав Максимович зблiд, опустився на стiлець i сказав: «За що ж ви мене так? Навiть наглядачi у тюрмах мали до мене бiльше поваги…»
У нас був з’їзд наприкiнцi 1998 року. I от хтось iз партiйних побратимiв викрикує йому: «Чому однi керiвники фракцiй i очiльники партiй вiдчиняють дверi президента Кучми ногою i добиваються вiд нього лiцензiй на ведення бiзнесу, рiзних пiльг? У наш меркантильний час лише полiтикою ситий не будеш!»
В’ячеслав Максимович емоцiйно пояснює: «Для чого ми сюди прийшли, друзi? Торгувати Україною? Схаменiться, це врештi-решт непорядно!» I тодi з когорти «костенкiвцiв» лунає: «Що з нього взяти… старий дiдуган!
Невже ви не розумiєте, що ваш час давно минув разом з примарними iлюзiями!» В’ячеслав Максимович зблiд, опустився на стiлець i сказав: «За що ж ви мене так? Навiть наглядачi у тюрмах мали до мене бiльше поваги…»
Т. Чорновiл: — Пригадую, як чубились мiж собою Лавринович i Червонiй, бо мали рiзнi бiзнесовi iнтереси в урядi. Однак, коли мова заходила про Чорновола, якими ж дружними вони робились i як запекло лаяли його в один голос — просто дивне порозумiння! А буквально за мiсяць до цього «вироку тридцятки» до Чорновола пiдiйшов Iван Заєць i так здалеку почав:
«От я вже багато рокiв у полiтицi, а що маю з того? Не будь впертим, ти ж розумiєш, що партiї грошi потрiбнi, та й нам про хлiб треба думати…»
Батько вiдповiв, що на хлiб йому вистачає. А потiм Заєць опинився серед тих розкольникiв, чого батько вiд нього нiяк не чекав. I дуже скоро нардеп вже їздив не на стареньких «Жигулях», а на новенькому джипi.
Взагалi, Чорноволу багато чого закидали. Наприклад, Костенко на одному з останнiх з’їздiв дорiкнув, що вiн шукає зближення з владою i «бiгає» до Кучми. У той же час Юрiй Костенко i його прихильники «годувалися» вiд соцiяльного фонду, яким керував Волков, а фiнансовими питаннями займався Вiктор Ющенко. А фактично цей фонд пiдпорядковувався виборчому штабу Леонiда Кучми.
Власне, Ющенко давав розпорядження своїм заступникам у НБУ вичавлювати грошi з комерцiйних банкiв.
«От я вже багато рокiв у полiтицi, а що маю з того? Не будь впертим, ти ж розумiєш, що партiї грошi потрiбнi, та й нам про хлiб треба думати…»
Батько вiдповiв, що на хлiб йому вистачає. А потiм Заєць опинився серед тих розкольникiв, чого батько вiд нього нiяк не чекав. I дуже скоро нардеп вже їздив не на стареньких «Жигулях», а на новенькому джипi.
Взагалi, Чорноволу багато чого закидали. Наприклад, Костенко на одному з останнiх з’їздiв дорiкнув, що вiн шукає зближення з владою i «бiгає» до Кучми. У той же час Юрiй Костенко i його прихильники «годувалися» вiд соцiяльного фонду, яким керував Волков, а фiнансовими питаннями займався Вiктор Ющенко. А фактично цей фонд пiдпорядковувався виборчому штабу Леонiда Кучми.
Власне, Ющенко давав розпорядження своїм заступникам у НБУ вичавлювати грошi з комерцiйних банкiв.
— Тобто розкол Руху, зрада Чорновола соратниками — все це, за вашими словами, вiдбулося на грошi Кучми i за участю Ющенка?
Т. Чорновiл: — Саме так. За кiлька мiсяцiв до розколу в кабiнетi Ющенка вiдбулась нарада: що робити з Чорноволом? Тому що з Ющенка тодi активно робили лiдера всiх нацiонал-демократiв, лише Чорновiл сказав, що вiн його нiколи не пiдтримає. А до Чорновола люди прислухались, йому вiрили!
Знаєте, чому в 2004 роцi я пiшов до Януковича? Не тому, що вважав його гiдним кандидатом, але принаймнi на його обличчi прочитувалось, хто вiн такий. А з Ющенка робили iкону, i мене це обурювало, бо я знав справжню цiну цiй людинi. I сенс боротися проти Ющенка в мене був.
Знаєте, чому в 2004 роцi я пiшов до Януковича? Не тому, що вважав його гiдним кандидатом, але принаймнi на його обличчi прочитувалось, хто вiн такий. А з Ющенка робили iкону, i мене це обурювало, бо я знав справжню цiну цiй людинi. I сенс боротися проти Ющенка в мене був.
— Пане Ярославе, свого часу ви метафорично назвали розкол у Русi «ефектом отруєння совiсти газотрейдерами». Чому?
Я. Кендзьор: — На той час за право торгувати газом боролися НАК «Нафтогаз України» на чолi з Iгорем Бакаєм i група спонсорiв Руху на чолi з Олегом Iщенком, який представляв «Олгаз». Чорновiл пiдтримав «Нафтогаз» — державну структуру. I тi спонсори зробили ставку на Костенка. Як бачимо, не помилились.
Т. Чорновiл: — Я дуже добре пам’ятаю, як пан Iщенко бiгав по Верховнiй Радi й голосно кричав: «Вiн топить тих, хто його годує! Я дам мiльйон зелених тим, хто прибере Чорновола!» Прикро, але «рухiвцi», котрi самi батьковi про це розповiдали, тепер цього «не пам’ятають». А Iщенко заявив слiдчим, що Чорновiл сам усе вигадав. Доказiв нема…
— Вiд тих подiй минуло чимало часу. Ви обговорювали пiзнiше цю ситуацiю з людьми, якi пiшли проти Чорновола?
Т. Чорновiл: — Як правило, усi уникають розмов: i Драч, i Павличко… Юрiй Костенко лише раз менi сказав: «А якi проблеми? У мене були свої погляди, у Чорновола — iншi. Ми не зiйшлися, i я нiчого поганого не зробив». Бiльше ми до цiєї розмови не повертались. Знаєте, колись батько менi розповiдав, як у мордовському таборi голодував 120 днiв, аби домогтися в СССР статусу полiтв’язня.
Наглядачi, що приносили йому їжу, вмовляли не нищити здоров’я i берегти сили. А тi, хто сидiв з ним за тiєю ж статтею, влаштували скандал: «Дай спокiйно термiн вiдбути i не каламуть воду. Тобi що, бiльше вiд усiх треба? Думаєш, ти особливий?!»
Наглядачi, що приносили йому їжу, вмовляли не нищити здоров’я i берегти сили. А тi, хто сидiв з ним за тiєю ж статтею, влаштували скандал: «Дай спокiйно термiн вiдбути i не каламуть воду. Тобi що, бiльше вiд усiх треба? Думаєш, ти особливий?!»
Я. Кендзьор: — А от я вважаю, що В’ячеслав Максимович i справдi особливим був. На початку нашого знайомства вiн менi якось сказав: «Я не жалiю, що 15 рокiв життя провiв за гратами. Але шкода менi, що надто розкривався перед людьми, котрi потiм моєю вiдвертiстю i довiрою користувались.
Я так i не навчився розрiзняти, з ким можна бути щирим до кiнця, а перед ким треба схитрувати. Та й хитрувати не вмiю… I вже, напевне, нiколи не навчусь». У цьому й полягала, мабуть, велич Чорновола як полiтика. I трагедiя людини, що не вмiла торгувати совiстю i вiрила в поряднiсть кожного, хто поруч.
Я так i не навчився розрiзняти, з ким можна бути щирим до кiнця, а перед ким треба схитрувати. Та й хитрувати не вмiю… I вже, напевне, нiколи не навчусь». У цьому й полягала, мабуть, велич Чорновола як полiтика. I трагедiя людини, що не вмiла торгувати совiстю i вiрила в поряднiсть кожного, хто поруч.
Ірина Львова
Expres.ua, 29.12.2012
Expres.ua, 29.12.2012
