"Я давно зрозумів, що кожній людині потрібно до найменших деталей знати два—три якісь ландшафти. Цих конкретних ландшафтів досить, щоб могти думати. Бо людина не може мислити, не розставляючи певні образи на відбитому назавжди в мозку ландшафті. Крім того, цих ділянок рельєфу достатньо і для комбінування снів. Сни завжди відбуваються на основі дуже рідного, корінного, зафіксованого у первісному дитинстві разом з мовою, краєвиду. Алхімія снів полягає в тому, що безліч Інших фраґментів, бачених у різні часи у різних місцях, наноситься на тло твоєї корінної території.
Мені дуже часто сниться мій горб у горах, хата, все довкола неї, поруч ліси, верхи і прірви. Щоправда, моє місце розширюється, насичується якимись дивовижними деталями, добудовами, виростають нові дерева, збільшуються кімнати і кількість входів, виходів і переходів — уможливлюються нові шляхи до переміщення.
Звичайно, все це заселяється великою кількістю людей, які, розділившись на якісь групи за інтересами, роблять щось своє. Я найчастіше просто переходжу від одних до інших.
Інший архетипічний мотив. Я в хаті сам або з кимось дуже близьким. Ніч, холодно і тихо. Але ми знаємо, що довкола — у ярах, за деревами, може, вже і під стінами — якісь озброєні вороги. Ми не вмикаємо світла, наслухаємо. Стискуємо в руках якусь підручну зброю — ножі, коси, шнурки, вила. Часом маємо на двох старомодну однозарядну рушницю. У цих снах нам завжди вдається вийти з оточеної хати через один з неіснуючих насправді виходів і майже попри німі постаті пробратися через сад кудись у бік лісу. Одного разу для цього навіть довелося з пневматичної рушниці вистрілити через шкло просто в око нападника, коли він наважився заглянути у темне вікно, притиснувшись лицем до шиби. Але от сьогодні приснився справжній жах. Я вийшов уночі покурити, стоячи під стіною. Раптом із темряви виїхало авто і промчало поміж мною і найближчим деревом. Потім ще і ще. І мені тоді все прояснилося — я побачив, що поки мене не було, через мій сад пройшла якась міжнародна автотраса. Просто через сад. З віддаленої підлісової хати моя оселя раптом опинилася при дорозі. Це було гірше, ніж сотні нападників з рушницями. Це був жах краху мого світу. Прокинувшись, я помолився за те, щоб не дожити до таких перемін. Щоб померти перед тим, як наш світ має так змінитися."
"Коли мені здається, що протягом кількох днів моє життя життя починає нагадувати клубок скрученої тонкої ґумки-угорки, — заплутаний з багатьох фрагментів із багатьма кінцями, які не виводять до роз'яснення, — то починаю думати про людей, які прожили значно складніше. А таких більшість. Спокійне беземоційне порівняння однозначно виказує безхмарність моєї біографії поруч з будь-якою іншою. Тато розповідав мені колись стару гуцульську байку про чоловіка, який страшенно змучився жити і у молитвах звернувся до Господа, аби Той уділив йому якоїсь легшої долі. Бог, звичайно, почув благання нещасного і завів до велетенської залі, де були поскладувані хрести, — кожен хрест — окрема доля конкретної людини. Тоді дозволив вибирати чоловікові те, що би він хотів. Той довго приглядався та й вибрав найменшого і найлегшого. — Але ж це твій власний хрест, твоя доля, чоловіче, — сказав Господь.
Так є справді.
Ми надто вражені любов'ю, а скорше жалем до себе, аби зрозуміти, що не потрібно нічого іншого від вдячності Творцеві за кожен день існування. Я поважаю вдячних. Вони радісні і добрі. Ті, що вміють бути вдячними Творцеві, розуміють, що те ж потрібне іншим його сотворінням. Моя тета казала, що людині найбільше потрібна саме вдячність. З часом я пересвідчився, що вона мала рацію. Врешті на вдячності тримається геть усе. Тому я розумію людей, які легко приймають дароване. У цій легкості — вдячність, а не впевненість. Тому я розумію також людей, які дають, не сподіваючись навіть вдячності. Вони знають, що ті знають, кому вони завдячують. А як ні, то дякувати Богу, що є такі, які чогось потребують, а ти можеш дати. Щодо складності. Вона щезає, коли усвідомиш, що день є даром. Що цього дня ти обдарований, бо ти його просто мав. І повірив, що твій день кращий від інших можливих таких самих днів. Треба лише знати, що коли нині голодно, то тому, що було сито вчора і буде сито завтра. Те саме з холодом, болем, відчаєм, страхом та іншими справжніми речами, які дають зрозуміти, що ти ще живий. Найбільшою мудрістю прозвучить тоді подарована нам без усякого сподівання на вдячність проста щоденна молитва: Господи! Хай буде воля Твоя, а не моя."
"Кожна людина має право.
Кожна людина має обов’язок.
Кожна людина має право мати обов’язок.
Кожна людина має обов’язок мати право.
Кожна людина має бути вільною врешті.
Щоби бути вільною, людина має бути собою.
Щоби бути собою, людина має бути щасливою.
Найбільшим обов’язком людини є щастя.
Щасливі мають право, щасливі виконують обов’язок, щасливі вільні, щасливі вільні від прав, законів, обов’язків і щастя.
Щасливі є собою.
Для того, щоби бути собою, треба перестати собою бути.
Простий поворот голови, яка повертає кут зору і простір слуху, множинність доторку й однозначність нюху.
Бо найважливіші речі у світі дуже прості.
Складність лише у деталях, яких так багато, що найважливішими їх вважати годі.
Той поворот голови, той перехід від складності до простоти, той перепад від свободи до обов’язку, від обов’язку до волі, від чогось там до щастя полягає в маленькому зусиллі думки, яке стирає межі між людиною і світом.
Європейська цивілізація привчила нас до того, що є Я, що є суб’єкт.
Мені, суб’єктові, протистоїть світ, який є об’єктом моїх суб’єктивних усього там.
Щастя обов’язкової вільності вимагає відвороту голови власне з такого азимуту.
Варто бачити так:
Я мушу бути, я можу бути, я можу бути лише тоді, коли мене нема.
Нема і того, що називається світом.
Є навіть не Ми.
Є щось єдине, що не передбачає вживання займенників навіть у множині.
Поворот голови, власне той, мав би полягати в утвердженні цілості.
У стиранні меж.
В усуненні клітинної оболонки, принципу дискретності, тієї системи координат, де час розділяє нас із простором.
Всього-на-всього нема мене.
Я є світом.
Всього-на-всього нема якогось іншого світу, світ - це я.
Від усього, що відбувається в мені, залежить доля світу.
Від усього, що відбувається у світі, залежить те, як я відчуваю себе.
Бо ми - одне і те ж.
Досить лиш повернути голову.
Світ перестає бути ворожим, ніщо не загрожує нікому.
Щезають усякі небезпеки.
Мусить не проявлятися непорозуміння.
Кожен є всім, у кожному живе все.
Жодна стихія не загрожує.
Кожна стихія - це вияв мене, бо у мені - всі стихії.
Немає жодного страху, бо нема чого боятися.
Відсутні втрати і відсутня смерть.
Час не має значення.
Мета виконана ще перед тим, як була сформульована.
Можна всіма опікуватися, бо ти можеш усе зробити для себе.
Треба кимось опікуватися, щоби могти все зробити для себе.
Це світ робить щось для самого себе.
Світ усе робить для тебе, навіть якщо ти не зробив нічого для себе.
Світ не має закінчення.
Тому твоє закінчення є нескінченним.
Треба лише бути вільним настільки, щоб виконувати волю.
Треба лише виконати волю аж так, щоби стати вільним.
Замість треба можна думати хоч би.
Що означає - дай, Боже.
В чому вже сказано те, що - не дай, Господи.
Дай, Боже, бути щасливим, дай, Боже, бути вільним, дай, Боже, бути світом.
Не дай, Господи, бути собою…"
якому нині виповнюється 52. Многая літа! 💐
