Альфред Бізанц,
підполковник УГА, полковник Армії УНР і Абверу. Очільник Військової Управи Галичина. Нагороди: Залізний Хрест 1-го класу, Військовий Хрест Карла, Медаль за хоробрість, Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина), Хрест Симона Петлюри.
* 15 листопада 1890, село Дорнфельд (тепер Тернопілля), Львівщина — † 1951, Владімірській централ, Владімір.
Героїчна постать.
Був, правдоподібно, головним зв’язковим між німецькою розвідкою та ОУН.
"Військову Управу очолив спокійний і врівноважений полковник Альфред Бізанц, колишній старшина австрійської армії та Української Галицької Армії, який користався довір'ям українців."
Вольф-Дітріх Гайке,
начальник штабу Дивізії "Галичина" від початків формування Дивізії до завершення бойових дій
Знимка 1919 року
"На голову Військової Управи “номіновано згори” полк. Альфреда Бізанца, галицького німця, що до війни займався своїм невеликим господарством на Львівщині. Українцям він був відомий з Української Галицької Армії, до якої перейшов з австрійської армії, був комендантом Львівської бриґади й одним з ініціяторів та реалізаторів відомої Чортківської офензиви в червні 1919 року. Його знали українці теж з Кракова, до в 1940-41 роках Бізанц був референтом українських справ в уряді генеральної губернії (Bevölkerungswesen und Fürsorge), і зі Львова, де з осени 1941 року був головою такого ж підвідділу в дискритному уряді. Він помагав українцям і був дорадником [губернатора Галичини Отто Густава фон] Вехтера в українських справах і йому слід приписати певну заслугу в тому, що Вехтер змінив свій погляд на німецьку політику й писав до свого зверхника Гіммлера, що вислід війни на Сході залежатиме саме від того, яку німці вестимуть політику.
Альфред Бізанц, Отто Густав фон Вехтер і Вольф-Дітріх Гайке
Бізанц був ще відомий з іншого боку — своєї вдачі, як теперементна емоційна людина з великою дозою неоправданого оптимізму. Кубійович писав про нього, що “Бізанц — людина добросердечна, може навіть рівукраїнець, проте довгоязика, що бігала по Львові і плела дурниці”. А[ндрій] Палій ще більше підкреслив його слабості: “Бізанц — це людина духово менша, як пересічна, чуттєва, наскрізь слов'янська, що тричі в день міняла свої погляди. Його, наприклад, реакція на мою інтерпеляцію в справі повішень у Дрогобичі: “Шляґ би їх трафив, я їм покажу!” і т.д., а на другий день, перероблений ґестапом, говорив: “Та вони самі завинили. Чого йшли до УПА?”* У ВУ склалася про нього поговірка: “полковник Бізанц приходить на наради німцем, а відходить українцем”.”
З монографії Романа Колісника "Військова Управа та Українська дивізія "Галичина" "
Цікава деталь життєпису:
Через полковника Абвера Альфреда Бізанца, що мешкав у Львові, і Ганса Коха, також співробітника розвідки, що часто перебував у Львові, здійснювався безпосередній зв’язок УВО з німецькою розвідкою. Зі сторони УВО з ними підтримував зв’язок Михайло Матчак.
Однією з держав, до якої ОУН виявляла інтерес як до джерела можливої підтримки, була Німеччина. Водночас постверсальська Німеччина використовувала німців, які були пов’язані з боротьбою Галичини за незалежність у 1918—1921 рр., аби зібрати інформацію про внутрішні справи в Польщі, ставлення галицьких українців до Польщі і про ситуацію в СССР. Професор Ґергард фон Менде, високопоставлений службовець у нацистському апараті й спеціяліст у східноєвропейських справах, згадує полковника Альфреда Бізанца, Ганса Коха, Северіна Байґерта і Йосифа Мюллера. За словами фон Менде, Бізанц був головним зв’язковим між німецькою розвідкою та ОУН. Якщо говорити про будь-яку участь ОУН у німецькій розвідці, то фон Менде згадує лише те, що полковник Євген Коновалець мав контакти з деякими офіцерами німецької розвідки. Це практично нічого не означало, бо головне бюро німецької служби безпеки (SD) навіть не мало окремої програми, що стосувалася б України. Ця ситуація змінилася 1938 р. внаслідок наростання напружености між Польщею і Німеччиною.
Тарас Гунчак. ОУН — між колабораціонізмом і резистансом проти нацистської Німеччини https://zn.ua/ukr/SOCIUM/oun__mizh_kolaboratsionizmom_i_rezistansom_proti_natsistskoyi_nimechchini.html
Після катастрофи під Бродами і захоплення совєтськими військами Львова і Галичини А. Бізанц прибув до Кракова, але у централі Генеральної Губернії праці для цього не було, на цьому його роль урядовця закінчилась. Він переїхав до Відня, а перед захопленням австрійської столиці совєтськими військами виїхав на Захід і навесні 1945 року перебував в американській окупаційній зоні біля Зальцбурга. Влітку 1945-го почав шукати власну дружину, дістався совєтської зони окупації, де восени був заарештований совєтськими спецслужбами у Відні; переданий Польщі, засланий до Мордовії у концтабір в Потьмі (до 1949 р.).
Зі спогадів Омеляна Польового: "До червня 1947 року я сидів у смертній камері Лук'янівської тюрми. Після відміни смертної кари зі мною ще сидів Бізанц — учасник визвольної війни 1917—1921 років і організатор дивізії «Галичина»".
Пізніше Бізанц опинився у Владімірському централі, де за саботаж робіт був засуджений до розстрілу. Розстріляний 1951 року. За іншими даними, відправлений до Потьми, де за вироком суду страчений.
Родина А. Бізанца мешкає у Відні.
__________________
* 29-30 листопада 1943 року відбувся важкий бій між 1,5-2 тисячами шуцманів і куренем “Кривоніс-ІІ” неподалік села Недільна на Самбірщині. Повстанці відступили зі значними втратами, на полі бою залишився майже весь штаб куреня і сам курінний. 2 грудня 1943 року в Дрогобичі нацисти розстріляли вісьмох повстанців, узятих у полон у бою під Недільною.
Війна і міф. Невідома Друга світова. Під ред., зокрема, В. В'ятровича
Зі спогадів св. п. Романа Яремкевича*:
"На початку грудня мене викликали з речами на вихід. Завели в чергову кімнату, де я зустрів Остапа Білика, а через деякий час нас обидвох посадили в машину і повезли. В грудні день короткий і вже почало смеркати, коли зупинились у Біличах під Києвом. Погано пригадую, але назва табору була начебто «БЗ-33», чи щось подібне. Він обслуговував будівництво ЗВГ (заводу високоякісного гіпсу) і заводу "Союзграніт". Наказали виходити по одному. Далі, в супроводі старшини, пропустили за ворота. В таборі, огородженому колючим дротом, то тут, то там виднілися бараки. Нас завели за ворота, запустили в зону і йди куди хочеш. Блукали і шукали знайомих, бо вже звечоріло. Раптом почули німецьку мову (треба сказати, що до німців була більша довіра ніж до москалів). Підійшли ближче і побачили двох людей. Один з них, молодший, був одягнутий у лікарняний халат, а інший, старий і худий, в обрізану шинель. Ми привіталися і ламаною німецькою запитали куди нам йти. Зав'язалася розмова. Старший поцікавився звідкіля ми. Почувши, що зі Львова, запитав:
Ви чули про полковника Бізанца?
- Не тільки чув, але й бачив його 1943 року у Львові, коли він виступав перед добровольцями дивізії СС «Галичина».
Це я, - скромно зізнався чоловік. Востаннє я бачив його в чорному реглані, в циліндрі на голові, та круглим животиком! Мабуть, помітивши моє здивування, він продовжив:
Можу назвати Вам усіх видатних людей Галичини. І почав перечисляти кого знає, починаючи від Митрополита Андрея Шептицького, доктора Панькевича та інших видатних людей.
Сказати, що я був здивований - це нічого не сказати. Переді мною, в обскубаній радянській шинелі, сидів під стіною бараку полковник Альфред Бізанц. Той самий, що під час розпаду Австро-Угорської імперії 1918 року, перейшов на українську сторону і брав участь в розробці плану «Чортківської офензиви» (68). Але, що з ним сталося, як він сюди потрапив?! Виявилося, що Бізанца викрала совєтська розвідка з американської зони окупації, а невдовзі його мали відправити в Мордовські табори. Він мав підірване здоров'я, дістав водянку, ноги опухли. Коли мені прийшла з дому передача, то поділився з Біликом і з ним."
* Про Романа Яремкевича http://www.vox-populi.com.ua/rubriki/istoria/zlocini-nkvd/svitloiepamatiaremkevicaromana-bogdanaoleksijovicadrugavcitela