Богдан-Юрій Кравців,
член Пласту - курінь "Лісові Чорти", член Української військової організації, Союзу української націоналістичної молоді, ОУН, перший крайовий провідник ОУН на західно-українських землях (лютий — листопад 1929). Поет, перекладач, редактор, критик. Дійсний член НТШ, УВАН, редколегії «Енциклопедії українознавства». Автор 11 збірок поезій, член ОУП «Слово»
* 5 травня 1904, село Лоп'янка, Долинщина — † 21 листопада 1975, Рутерфорд, Нью-Джерсі
Він був сином сільського священика в Долинському повіті на Станіславівщині. І цим багато що в його житті зумовлено. Галицьке духовенство завжди складало основу національно свідомої, патріотичної частини населення краю. Духовенство висувало зі свого середовища будителів, просвітителів, подвижників, мистців, революціонерів. Справді важко переоцінити його заслуги в національній справі.
Богдан Кравців не пішов по стопах батька, не став священиком. Він здобув у Львові середню освіту, навчався в Українському таємному університеті, а коли поляки його зліквідували, став студентом Львівського університету. Від молодих літ почав брати участь у політичному житті. Його згадують у ролі пластового «активіста», голови Союзу української націоналістичної молоді, редактора націоналістичної періодики; він рано став членом Української Військової організації та Організації українських націоналістів. Мав кількарічне ув’язнення за цю діяльність.
Характерна деталь. Сидячи в тюрмі, переклав «Пісню пісень» і написав книжку арештантської лірики «Сонети і строфи», яка з’явилася друком 1933 року.
1934-го, вийшовши з тюрми, Кравців випадково зустрів на Люблінській вулиці у Львові Неонілу (Ніль) Головацьку, з якою познайомися ще в 1924-му, коли їй було 14 років. Давнє знайомство переросло у кохання. Після другої, теж випадкової, зустрічі на вулиці літом 1934, поет удруге освідчується Нілі у коханні, і вже за три тижні вони побралися (16 вересня 1934 pоку). А за три тижні по тому його заарештовано знову й відконвойовано до сумнозвісної Берези Картузької. І тільки після наполегливої інтервенції митрополита Андрея Шептицького Кравцева випускають з ув’язнення, і він повертається додому з важким захворюванням нирок, спричиненим тюремними катуваннями. Хвороба нирок залишиться у нього на все життя і врешті зведе його в могилу.
У 1935 році в подружжя народився син Гордій, якому судилось стати генерал-майором армії США, а в 1938 – донька Дзвенислава. Кравців був людиною родинною. Дуже любив свою дружину і дітей, та бачився з ними рідко. Як згадувала його дружина, “він любив ту Україну, і боліла його кривда, яка Україні діялась, і саме почуття кривди виривало його з родини.“
1939-го він виїздить до Берліна, де редагує спеціяльні газети для українських робітників («Голос», «Вісті», «На шахті», «Українець»). У роки війни Німеччини із Совєтським Союзом його читачами були українські остарбайтери. В спогадах Ю. Шереха (Юрія Шевельова) «Я – мене – мені... (і довкруги)» йдеться про Кравцева у повоєнній Німеччині. Попервах він, побоюючись примусової репатріяції, дистанціювався від українського громадського життя, що закипіло в таборах так званих переміщених осіб. Жив, за словами Шереха, в якомусь північнобаварському селі й буцімто вів там своє господарство. Одного разу Шерех зустрівся з ним у Фюрті, куди Кравців приїхав купувати господарський реманент. Але його значно більше цікавили книгарні й книжки. Він купив томики Гайне і хвалився, що в якійсь книгарні йому пообіцяно «всі шість томів Рільке».
Вже за рік Кравців вийшов зі свого «підпілля» й улився в діпівське українське життя, став активним членом МУРу. 1949-го, коли був наймасовіший від’їзд українців із Німеччини до різних країн, родина Кравцевих рушила до США. Жили спершу в Філядельфії, а далі у Рутерфорді неподалік від Нью-Йорка. Богдан Кравців був багатолітнім співробітником (редактором) газети «Свобода», журналу «Сучасність», щоденного видання «Америка», пластового журналу «Молоде життя». Був він також членом редколегії «Енцикльопедії українознавства» та альманаху «Слово».
В останні роки життя як поет Кравців майже замовк. Але, як і раніше, високою лишалася його творча активність у культурології, публіцистиці й літературознавстві, роботою він відганяв недуги, життєву втому й зневіру. Здавалося, Кравців узагалі попрощався з поезією. Від 1951 року, коли побачила світ збірка «Зимозелень», у нього не було книжок аж до 1974-го, коли враз з’явилися аж три: «Ґльосарій», «Квітоліт» і «Станси». Це був яскравий творчий спалах перед згасанням – 21 листопада 1975 року невиліковна хвороба забрала його життя. Йому йшов 72-й рік...
Михайло Слабошпицький http://ukrlife.org/main/evshan/25poetiv12.html
1 ЛИСТОПАДА 1918
Кривавим листом котить падолист –
і серце прагне знов далеких візій:
Щоб понад нами знову пронеслись
бої одважні і залізні.
Щоби дзвеніли списи і шаблі
і жах вогню будив до дня оселі,
щоб ісходило сонце на землі
в вінку шрапнелів.
Щоб місто знов під чоботи ватаг
коври стелило і стяги шовкові,
щоб в синім небі стрічка золота
благословила нашій крові.
* * *
З урочищ і гаїв, із рідного привілля –
в чужину ідучи – узяв я жменю зілля,
і горсточку пісень, і жмут цілющих слів.
В дорожній клунок вклав і чаром перевив:
любисток і чебрець, шавлії трішки й рути
про вроки і дання, від пристріту й отрути;
а надто ще листків гіркого полину.
Та стерлося все те у сумішку одну –
і нині гірчавінь на серці безустану...
Зберіг окремо я лиш пучечку євшану:
щоб, нюхавши його колись, мої сини
знайшли додому шлях далекий та ясний.
* * *
Осмеркне запал слів і зсутеніють речі –
і з померхів у сад виходиш ти надвечір
і з дивом дивишся: згоріли ясені,
зотліли липи вже в жовтневому вогні.
І тільки повз плетінь стежок твоїх колишніх
останнім багром ще горять і клени, й вишні.
Сплеснувши крильми, день
на захід мчиться вчвал
крізь заграву лісів і мрій далеких пал –
і гасне спогадом: так сплеском перелесним
майнули дні ясні, минули літа й весни, –
і котиться в далінь чужинну без мети
осіннє листя дум. І тихо меркнеш ти...
...Кожного року, на 10 листопада, Богдан Кравців дарував своїй дружині нову поезію. Ці рядки, не завжди формально довершені, сповнені таких щирих почуттів, що, здається, не можуть не зворушувати:
Минуло двадцять літ в землі заокеанній.
І знов, як дома ще, Сольвейґ моїй коханій
Рядки ці подаю, що їх у строфи сплів —
На день щорічний Твій — з любистку й любослів.
І знову разом йдем осінніми стежками
Крізь листу буревій убрід — і перед нами
Ідуть сини і зять, донька й невістка йде
І роєм поруч них насліддя молоде.
І з пелюсток-пелен, як промінь на світанні,
Злинає, квітне нам найперший усміх Тані,
Найменшої з онук... І радісна теплінь
Сповняє нам серця й окрилює в далінь.
Детальніший життєпис Богдана Кравціва - у статті Олега Шкіля https://www.upa-pereginsk.if.ua/?p=3511
Частина світлин - звідти.
