"...Львів озивається до мене не в яскраві, а в приглушені, ледь замрячені осінні дні, коли кам'яні будівлі, втрачаючи вагу, проступають із тієї замряченості своїми шпилями, вежами та банями, аттиками та орнаментальними решітками, — звучать химерною грою форм, завжди несподіваними акцентами (що ж бо то за музика, поезія чи навіть мова без акцентів?)... Та особливо промовистим для мене Львів є тоді, коли тихо дощить на місто. Саме тихо, навіть солодко, ніжно: doucement..."
Андрій Содомора
"... ту тихість відтінює ледь помітна мжичка, яка лише припорошує шибки, а не спливає з них слізьми і більше торкається душі, аніж обличчя. Тоді-то, коли мешкання й вулиця ще не прокинулися до життя, той світ готовий відкритись одинокому перехожому, що вийшов з дому на його голос просто так — у тиху ранкову мжичку..."
Андрій Содомора
Цитовано книжку Андрія Содомори "Сльози речей".
