Міклош Горті і Адольф Гітлер, 1938 р.
УГОРСЬКЕ ПИТАННЯ - УКРАЇНСЬКА ВІДПОВІДЬ
Зазвичай ми самі обираємо теми для наших матеріялів, і винятком є якісь дати, коли відбулося щось для нас значуще, приміром, День ЗСУ вчора чи 70-а річниця японської атаки на Перл-Гарбор і вступу США у Другу Світову війну. Так буде й надалі, але ми вже кілька разів натикалися на те, що колеґ якось особливо цікавить питання про те, що відбувається в деяких районах Західної України, які межують з Угорщиною.
Ми цієї теми не торкаємося просто через її нікчемність. Тобто, ситуація, звісно, напружена й усе таке, але вона настільки проста і прозора, що обговорювати там особливо нічого. Багатьох бентежить те, що Угорщина, по суті, висуває територіяльні претензії до України й усіляко каламутить воду з цієї причини.
Але тут варто згадати байку Крилова про слона й недолугого собаку, який гавкає на нього, бо більше нічого робити не вміє. Справді, якщо говорити саме в плані територіяльних претензій, то тут завжди варто мати на увазі давній вислів про те, що війна - це продовження політики. Угорські діячі можуть скільки завгодно медитувати на цю тему, але вона ніколи не рушить далі суті анекдоту:
«- Я знову хочу в Париж!
- Ти вже була в Парижі?
- Ні, але вже хотіла!»
Простіше кажучи, для претензій, що на них має сенс звертати увагу, Угорщина повинна мати відповідні арґументи, щоб мати можливість продовжити політику засобами, зазначеними вище. Ці можливості можна або демонструвати, або натурально застосовувати, але вони мають бути наявними. Якщо їх немає, дивимося на собаку, який гавкає на слона, і просто не звертаємо уваги.
А в даному випадку - так і є. Угорщина підвищує голос на країну, що має найбільш боєздатну армію в Европі, й на цім місці можна ставити крапку. Але, крім того, Угорщина є у членах НАТО і, якщо реторика в неї виявиться зовсім вже неприйнятною для притомної країни, то їй там популярно пояснять, де її місце. Вона не має цінности для НАТО й давно є баластом, а обнімашки Орбана з Путіном вже давно цю цінність опустили нижче плінтуса.
До минулого року нікому на думку не спадало, що хтось може вийти з ЕС, бо туди всі прагнуть, а тепер ми читаємо новини про переговори щодо заключної стадії Брекситу. Те ж саме можна сказати і про НАТО. З нього ще нікого не виганяли, але все, що трапляється, колись трапилося вперше. А якщо станеться таке з Угорщиною й вона опиниться без звичної військової парасольки Альянсу, то вона поводитиметься, як пацан, який об’ївся зелених яблук і навшпиньках, без різких рухів крадеться до виходку. Мало що!
Тож, із практичного погляду, всі ці потуги не мають ані перспектив, ані будь-чого іншого. Але тоді виникає питання про те, чому це раптом там виникли такі настрої? Насправді, тут є відповідь, що складається з двох частин. Перша - політична, а друга – історична.
Політична частина відповіді відбулася в усіх на очах, і просто дивно, що хтось того не побачив чи забув про те. Тоді нагадаю. Коли РФ почала аґресію проти України, Кремль уважав, що це буде легка прогулянка, й саме військова частина операції його не дуже турбувала, а от політична - дуже.
Бути єдиним аґресором - справа не дуже гарна і здатна вилізти боком. Власне, частково так воно і сталося, Москва рушила в напрямку загальновизнаних країн-ізгоїв, з усіма наслідками, що з того випливають, але того можна було б уникнути, якби відповідальність можна було б розділити з іншими країнами і, бажано, - з країнами-членами НАТО. Отоді з Кремля і пролунав заклик до «відновлення історичної справедливости», а простіше кажучи – до поділу України між РФ, Польщею, Угорщиною та Румунією.
Тоді з Польщі та Румунії Москву чітко послали за відомою адресою, а от Угорщині ця тема дуже сподобалася й вона увійшла в образ. Приблизно так досвідчений урка втягує у злочинну діяльність малоліток, коли бере їх на «слабо», пропонуючи вчинити з ним злочин. Якщо босяк погоджується, то урка йому пояснює нові правила гри й те, що тепер той може сісти разом із ним. І цей телепень сам за собою зачиняє двері.
Коротше, Орбан повівся на замануху Путіна, й той тепер крутить ним як хоче. Але фокус у тім, що навіть Москва обламала об Україну свої зуби й «роздачі земель» не сталося, але, як було в поемі Евріпіда про козу й гальма: «В ..пу сємєчка попала, тормозіть она нє стала». Ця цитата трагіка цілком стосується й до Угорщини. Вона так і не злізла з путінської дерев'яної конячки і скаче на ній і зараз. Хоча «скаче» - голосно сказано.
Коротше, товариш Путін добре намазав на хліб угорським товаришам, і вони просто ведуть антиукраїнську кампанію й купують тільки ґазпромівський газ. Як то кажуть, «два в одному». Ну, і зрозуміло, що чим глибше занурюєшся в стосунки з Путіном, тим міцніше він тебе тримає за причинне місце різним компроматом. Про це зараз можуть докладно розповісти на вул. Банковій, але то - інша історія.
Але на цю тему можна подивитися і з історичного погляду. Ми вже кілька разів зверталися до постаті начальника Генштабу Австро-Угорської армії Конрада фон Гетцендорфа, який у своїх мемуарах описував стан армії перед Першою Світовою війною й писав про те, як Угорщина, що входила до складу імперії, саботувала всі заходи, спрямовані на переозброєння армії та підготовку до вже неминучої війни. Причім угорська частина парламенту робила рівно те, що угорські делеґації роблять в ЕС і НАТО - саботують найважливіші рішення, зловживаючи своїм правом вето. Тобто, рівно те ж саме і в тому ж самому ключі вони робили 100 років тому.
Звідси можна дійти висновку, що Угорщина має свою чітко виражену особливість робити западло всім, хто з нею має справу, починаючи з тих, з ким вони створили свою державу, й тих, хто взяв їх у свій союз, до їхніх сусідів. Так-так, Угорщина має територіяльні претензії до всіх своїх сусідів, а не тільки до України. Все це вона коїть усередині ЕС і НАТО. Тож вона не робить нічого нового. І навпаки, вона робить рівно те, що робила завжди, і її деструктивну сутність юзає Путін.
І, що характерно, прямо зараз Москва веде якісь розслідування щодо якихось моментів Другої Світової війни і може догратися, що розслідувати почнуть те, що сам совок робив у тій війні, без безглуздих казок, що їх там так люблять розповідати. Але, в такому випадку, Москві в першу чергу треба розбиратися з Угорщиною, яка стала добровільним союзником Гітлера. Проте якось не чути там звинувачень у фашизмі на адресу цих чудових любителів гуляшу.
А ще Путінові треба було б згадати, що, за численними свідченнями, найтяжчими окупантами сесесеру були не німці, не італійці й навіть не румуни, а саме угорці, які мародерили натхненно й повсюдно. Але то - їхні, Путіна з Орбаном, інтимні стосунки й нехай вони розберуться по нотах разом.
Ну, а нам треба мати спокій і витримку і не встрявати у зайві суперечки, аби не опускатися до їхього рівня, ну, а якщо вступили, - очистили взуття, як це буває, коли вступив, і пішли далі. Ну, а для тих, хто намагається пограти в сепаратизм у нас в Україні, є відповідні статті КК, які мають працювати так, як їх прописано в кодексі. Не більше й не менше.
(с) "Лінія оборони" https://defence-line.org/page/2/
