Роковини за дивізійником, письменником і художником Евстахієм Загачевським

Евстахій Загачевський,
старшина (унтершарфюрер) Першої Української Дивізії Української Національної Армії, письменник, громадський діяч, графік і живописець

* 28 березня 1919, Львів – † 17 вересня 1998, Рочестер, шт. Нью-Йорк

Роман Кухар*
ЕВСТАХІЙ ЗАГАЧЕВСЬКИЙ - ПРАПОРОНОСЕЦЬ 1 УД УНА
“Свобода”, 20 і 21 серпня 1990

В історичний час воєнних дій Дивізії „Галичина", що перетворилась у Першу Дивізію Української Національної Армії, відомий згодом письменник дивізійної тематики Евстахій Загачевський був старшим десятником гарматнього полку цієї рідної військової формації, що боролась за визволення України з московсько-совєтського ярма по стороні центральних держав. Вражає замітна обставина — в Дивізії було багато старшин і підстаршин вищих і нижчих військових ступенів, які й після війни діяли в суспільно-політичному житті нашої громади, а все ж, порівняно, тільки деякі з них, як от ген. Шандрук, полк. Побігущий-Рен, мґр Л. Стеткевич, відпечатали монографічними виданнями — свідченнями очевидців, їхній дивізійний досвід в нашій публіцистиці на тему Другої світової війни. Хоча й інші вояки-письменники, як Олег Лисяк, Павло Грицак, Любомир Ортинський, Степан Любомирський, Роман Колісник займались основніше або побіжніше дивізійною тематикою, особисто вважаю, що саме на долю ст. десятника Евстахія Загачевського випало стати справжнім бардом Дивізії у своїх образних, наснажених бойовою атмосферою, драматичних картинах дій між життям і смертю її бійців.

Без уваги на його формальний стаж військовика, звітодавець різних фаз дивізійного буття, Загачевський заслуговує на почесне відзначення прапороносця Дивізії, бо своїми творами літописно-літературного характеру він чи не більш від кого іншого відтворив у нашій літературі дух і побут того війська, утотожнивши своє життя з ним. Майже все, що написав Е. Загачевський, його книжкові видання, „Спогади фронтовика", 1952, „Львівська братія", 1962, „Белярія, Ріміні, Англія", 1968, „Її регіт не лякав", 1975, крім цілої низки розповідей і нарисів, друкованих своєчасно в нашій періодиці, має дивізійну тему в центрі уваги автора, що багатогранними засобами насвітлює її — оповіданнями, повістю, спогадами, публіцистикою, гуморесками. У своїй суцільності творчість Загачевського вирізняється прикметами епічного відтворення цієї запам'ятної доби надій, змагань, розчарувань і трагедій українського народу, чиї сини записували їхньою геройською посвятою і смертю сторінки новітньоїісторії України в її поході до волі й державної незалежности.

Не випадково того завдання — показати засобами літературної документації прохід народної стихії до національної цілі, шляхом боротьби за визволення, міг піднятися саме справжній син народу, що жив його злиднями, приниженнями, стражданнями, а також падіннями й піднесенням, кожним порухом серця та трепетом душі. Загачевський якраз і персоніфікує буття свого народу в поході до волі й національної гідности. В цьому він, звичайно, не єдиний, багато синів і доньок українського народу могли б послужити зразками, а ідеальним уосібленням долі українського народу є Шевченко.

Син чотового в Українській Галицькій Армії, який помер 1925 року, як політичний в'язень в польській тюрмі, й матері-заробітчанки, яка з трудом пробивалася крізь злиденне життя у поверсальській Польщі, Е. Загачевський з ранньої юности пізнав з особистого досвіду гіркоту буття гнобленого члена поневоленого народу. Проте матеріяльні й моральні нестатки (родинна незаможність, незмога здобування середньої й вищої освіти, вимога заробітньою працею юнака помагати матері в її змаганнях за „хліб насущний") не заламали передчасно дозрілого хлопця, навпаки, наснажували його до посиленої життьової боротьби — від сьомої кляси народної школи, крізь самоосвіту та стихійний розвиток усіх народних особистих талантів, згідно з відомою Франковою засадою — „лиш боротись, значить жить". Зростав він здебільш на бруку польської „батярської" вулиці, а все ж виріс на здорового й міцного духово й фізично молодця, свідомого українця. Не зважаючи на відсутність дальшої формальної освіти, Евстахій працював зусильно над собою — постійним прочитуванням творів рідної й чужої літератури, участю в гуртках молоді, спортових організаціях, національно-освідомною гуртовою працею. Таким чином обезправлений син народу в добі його політичного безсилля став дозрілим борцем за національні права України під час воєнних дій всенародних визвольних сил під час Другої світової війни.

Народився Стах (як його в родині й дружньому колі звали) Загачевський 28-го квітня 1919 року на городецькому передмісті Львова в міщанській незаможній сім'ї Іллі й Евфрозини. Після смерти батька матері доводилось важко здобувати середники на власний прожиток і утримання трьох синів, при чому брат Стаха, його близнюк, народився з фізичною хибою ніг. Брати Загачевські ходили до Рідної школи ім. Бориса Грінченка, а літні вакації, зокрема в 1928, 1929 роках, проводили на оселі для дітей незаможних батьків у Милованні над Дністром. В добродійній акції в користь дітей в потребі брали участь д-р Кокорудз, меценас Волошин, проф. Городинський, а до оснування осельчаного побуту в Милованні, для дівчат в липні й хлопців у серпні, особливо причинився дир. Бачинський.

Тут, у трьохгодинних маршах до Дністрової купелі, під звуки пісень „Гей же до бою, браття, за волю", „О, Україно, о люба ненько", гартувався Стах в юнацькому гурті фізично та пробуджувалась у нього туга до майбутніх походів на службі батьківщини. Здійсняти свої мрії — боротьби за волю свого народу, таки почав Стах, дарма що через добру декаду від пам'ятних провесняних днів над Дністром. Зразу з сьомої кляси народної школи поступив Стах до Технічної школи при Снопківській вулиці у Львові, проте після двох років навчання мусів припинити науку, з уваги на матеріяльні труднощі матері. Аж до німецько-польської війни в 1939 році працював Стах, помагаючи родині, в різних харчових підприємствах, як крамничний помічник. Рятуючись згодом від большевицького терору, починаючи з 1939 року, Стах перейшов Сян із совєтської на німецьку сторону кордону до т. зв. Генерал Губернаторства, звідки в 1940 році виїхав на роботу в Німеччину. В 1941 році зголосився він до Українського Леґіону, але німецька призовна комісія включила його до німецьких частин реґулярної армії. У прикордонному місті між Німеччиною й Голляндією, Ольденбурзі, почалась воєнна „кар'єра" Е. Загачевського, що тривала аж до закінчення війни. Після подій в Краю, позначених засиллям нацистського терору, Стах і багато українських добровільців у німецьких військових частинах відмовились від дальшого військового вишколу,** вслід за чим їх інтернували, перетримавши до 1942 року в карному військовому таборі в Дахаві. Єдиним спасенням з табору була нагода зголоситись на службу в німецькій армії, чим і покористувався Загачевський. В початках лютого 1942 року перевезено його до вишкільного табору, т. зв. Гайделяґру, біля Дембіци. Звідси й починаються, спогади Е. Загачевського з його Східньої кампанії фронтовика в німецькому війську, що покінчилась нарешті його приступленням до Української Дивізії в 1 УД УНА, на протисовєтських фронтах у Словаччині й Австрії, й аж до інтерновання її вояків в Белярії, Ріміні в Італії й до виїзду нашого вояцтва в Англію. 

Треба визнати, що доля назагал щастила Загачевському, бо, не зважаючи на фронтові смертельні небезпеки, поранення в боях і пізніші поневіряння в таборах воєннополонених, він по-стоїчному витримав усі воєнні страхіття й вийшов з них живий і цілий. 

Е. Загачевський активно виступав у культурно-освітній, театральній і спортовій програмах під час трирічного табірного побуту воєннополонених 1 УД УНА в Італії, зокрема як театральний декоратор і член боксерської ланки дивізійного спортового товариства. В італійських таборах теж почались літературні зайняття Загачевського над більшим задумом — відтворити у своїх спогадах „дні стрілецької слави і трагедії". Цей творчий задум здійсняв він послідовно десятиріччя згодом. У чотирьох творах, присвячених українським воякам протягом воєнних подій 1940-их років в німецькій і рідних збройних частинах, змальовано цілу епопею визвольного чину, українського народу з останньої доби змагань на полях битв за державну незалежність. Белетристичні й мемуарні твори Загачевського визначаються джерельною й літературною вартістю, вони написані зі знанням предмету та продихані патріотичною наснагою. Всі чотири твори об'єднані однією темою й їх можна б трактувати, як своєрідну цілість літературного формату тетралогії. Перша ланка в оцій тетралогії, „Спогади фронтовика" http://diasporiana.org.ua/memuari/2112-zagachevskiy-ye-spogadi-frontovika-odiseya-sirogo-kolyaboranta/, має мемуарно-розповідний характер і охоплює широкий засяг воєнних дій — від участи автора в боях німецької армії в лісах під Невелем на Білорусії до його переходу у ряди Дивізії „Галичина" й боїв на різних фронтах 1 УД УНА. Коротким поглядом на побут наших воєннополонених в Італії, включно з їхнім виїздом до Англії, закінчує автор цю частину свого загального твору. Мало творів нашої воєнної літератури визначається таким чітким звітом твердої служби українця в німецьких військових формаціях. 

Друга з черги ланка тетралогії Загачевського — це вже повістевий жанр, „Львівська братія" http://diasporiana.org.ua/memuari/15980-zagachevskiy-ye-lvivska-bratiya/, де рельєфно обрисовано на підставі особистого досвіду прифронтову воєнну долю стрільця Романа Терлецького та його друзів. В повісті реалізм описної методи переплітається з романтичними елементами, вмережаними тут і там у сюжет твору. Поетичною картиною щасливого прориву з Брідського оточення автор закінчує повість: „...Вийшли з лісу в густі золотисті лани доспілого збіжжя. Десь вгорі співали жайворонки, колихалися на гнучких стеблинках квіти, дозрівало колосся. Раннє повітря відсвіжувало. Тепло, любо, а заразом неймовірно важко. Перед ними — краса життя, за ними жахлива панорама кривавого походу війни".

Тетралогії третя ланка, „Белярія, Ріміні, Англія" http://diasporiana.org.ua/memuari/4743-zagachevskiy-ye-belyariya-rimini-angliya/ — це сумлінне, добре вдокументоване опрацювання джерельної літератури й особистих спостережень автора довкола багатогранних екзистенційно-побутових аспектів дивізійного братства наших воєннополонених з його італійського періоду в 1945-47 роках, від капітуляції Німеччини до ліквідації таборів. Ця праця стане основним джерелом для майбутніх істориків цього заключного відтинку зорганізованого існування нашого дивізійного вояцтва. Майбутнє продовження дивізійної організації належатиме вже до діяльности Братства колишніх вояків 1 УД УНА.

Найбільш драматичною ланкою з чотиричастинної цілости епопеї Загачевського про буття українських вояків у різних військових формаціях, за різних умов боротьби, а втім з однією метою — змагання до волі й незалежности рідного народу, вважаю збірку його оповідань п. з. „Її регіт не лякав" http://diasporiana.org.ua/memuari/370-zagachevskiy-ye-yiyi-regit-ne-lyakav/. Тут вирізняється письменник не тільки гострим реалізмом, як мистецьким засобом, чи динамікою зображеної дії в окремих творах, але й дозрілою літературною методою й майстерністю в передачі настроїв воєнних подій і характерів їхніх носіїв у вирваних з життя гарячих хвилинах бойової напруги стрільців, підстаршин і старшин Дивізії. Це здебільшого трагічно закрашені картини (бо така й була доля звершеного битвою під Бродами дивізійного чину), повні завзяття стрілецтва в обличчі смертельного ворога й безжалісно обірваного вояцького життя на твердих стійках оборонців рідної землі. В низці чуттєво закрашених оповідань, наприклад, „Останній бій", „Сотник", „Фрагмент з-під Бродів", автор досягає вершка розповідної виразности натуралістичною методою зображення дії й такою ж чіткістю обрисовки характерів. Картинно й акуратно описує він безпристрасну участь природи до долі вояцтва в той загрозливий час: „На дворі перші проблиски світанку пересівали темноту ночі. Сірість ранку несміливо виповзала з-за височини на сході і розсівалась по долині. Матовіли зірки, вияснювався овид. Стихла роз'юшена артилерійська стрільба, прогомонів клекіт розпечених кулеметних цівок. Спокій, добра тиша запанували довкруги..." („Смерть не пощадила"). Натуралістично відтворює автор фізичний стан смертельно пораненого стрільця: „...Хоче зриватися, бігти за своїми, підносить голову, підпирається ліктем, знову хоче піднестися. І знову біль. Нема правого бедра — є лише біль, що проникає усі тканини, всюдисущий, всевладний біль. Безвладно звисає голова вояка, втомлений зір падає на сіру сталь повза. Повіки Зубаля замикаються. І нічого вже нема: є ніч". („За помилки батька"). 

Замітний теж хист Загачевського, що його видно з його власних рисунків до текстів різних оповідань; зрештою, цей графічний текст виявив він в ілюстраціях до спогадів „Белярія, Ріміні, Англія" й у своїх декоративних роботах.

Залишається хіба ще додати декілька слів до біографічної довідки письменника. Евстахій Загачевський одружений з Марією (з дому Коломиєць, з Херсонщини). Вони є батьками сина Ігоря, тепер в ранзі підполковника американської армії на військовому становищі в битві на Близькому Сході. Евстахій працював декоратором театральних та концернових сцен і заль при різних ювілейних нагодах у своїх громадах, в Англії (здебільш в Лондоні), заки з родиною перенісся до ЗСА, де й проживає досі в Рочестері, Н.Й., довгі роки працюючи в Компанії Біч-Нат. Сподіємось, що наш сімдесятрічний письменник — бард безсмертної стрілецької слави, і в дальшому втішатиметься міцним здоров'ям і життєвою снагою. Тож піднесімо тост у честь його повсякчасних ідейних трудів та небуденних творчих досягнень! 

__________________

* Роман Кухар (псевдонім Володимир Р.) (*21 лютого 1920, Львів — †24 червня 2007, Канзас) — прозаїк, поет, літературознавець, перекладач, публіцист, співак. Професор Канзаського університету.

** Попали в звичайну частину вермахту... Коли з'ясували, що до чого, дехто з добровольців зник уночі... За таку річ решта були переслухані і затримані... І це не є щось такого - люди зголосились в армію і потім покинули частину вночі... Тобто Стах просто відбув гауптвахту (не просту) не за свої вчинки. Загачевський служив у 1-й моторизованій бриґаді СС, реґемент "Теодор Ейке" - дивізія Тотенкопф. Потім у "Панцерєгер компані" в Дивізії "Галичина".
До ранґи унтершарфюрера міг бути підвищений 30 січня 1945 року. У бриґаді і Тотені мав ранґу штурмана чи ротенфюрера. (Повідомив Андрій Жукевич)

Е. Загачевський про себе і більше його малюнків:  https://lesinadumka.blogspot.com/2019/07/blog-post_61.html

Е. Загачевський. ПРОРИВ ІЗ БРІДСЬКОГО КОТЛА https://lesinadumka.blogspot.com/2019/07/blog-post_65.html

Жалобне оголошення, вміщене у "Свободі" 25 вересня 1998

СИН ДИВІЗІЙНИКА ДЖ. І. ЗАГАЧЕВСЬКИЙ СТАВ ПІДПОЛКОВНИКОМ АМЕРИКАНСЬКОЇ АРМІЇ

Джордж Ігор Загачевський - син Марії та Евстахія Загачевських. Його батько — відомий дивізійний письменник і маляр.
Джордж закінчив Тексаський Ей енд Ем університет в 1972 році. Військовий вишкіл перейшов в кадетському корпусі Тексас Еггіс і у ранзі поручника другого ступня поступив до армії. 1-го жовтня минулого року одержав підвищення до ранги підполковника американської армії. Дж. І. Загачевський є на становищі дійового старшини у Польовій оперативній аґенції Головної квартири поза Вашінґтоном. Він — відповідальний за внпрацювання і формулювання процедур щодо безпеки і надійности спеціяльної зброї для армії.
Одружений з Катериною Ганлій. Мають двоє дітей: дочку Тересу — 13 років і сина Марка — 10 років. Батьки Джорджа належать до 437-го Відділу УНС в Рочестері, а він сам має вже виплачену полісу у тому ж Відділі.
Роман Б. Припхан
“Свобода”, 24 квітня 1990