Евген Маланюк
ШОРСТКА ПСАЛМА
Так загадково склалась наша вдача.
Два тони, що себе взаємно нищуть,
Звучать несамовитим дисонансом
Крізь всі віки, крізь все життя народу:
Французька палкість та російська мла.
Немов у наших душах Схід і Захід
У вічному союзі поклялися
І полишили - кожен з них - частину
Своїх вподобань та своєї вдачі...
Ми легкодухо вмієм спалахнути
На ріжні, часом вдавані, красоти,
На ріжні, хоч бува, й порожні речі,
На ріжні, щойно зроджені ось цілі
(в віднайденню ж їх - справжні ми Колумби).
І бажанням перебудов великих
Охоплюємо в мріях пів планети...
Та раптом налетить російська мла,
І западаєм ми в тупу байдужість
Й не маєм більш нічого вже, окрім
Гірких жалів, пісних облич та суму...
А в млу ту знову присне промінь світла,
І знов бенґальським сяйвом грає й блиска
Наш цілий обрій... Так ото хитає
Нас наша вдача межи світла й тьми.
Хитаємось на хвилях уподобань
Зі Сходу в Захід, з Заходу у Схід,
До хиб - обох, ніколи ж до їх - сили.
І це останнє є - те найстрашніше.
