«Після приєднання України до Московщини ця імперія неписьменних, яка дивилася на «гнилий Захід» завжди з презирством й ізолювалася від нього, здобувала свої багатства не зброєю духу, не культурною працею, не промисловою і народногосподарською діяльністю, а підкоренням, інтриґами, віроломністю, зрадами і шахрайством, грабежем, вбивством і поневоленням народів. Велика російська імперія стала справжньою «тюрмою народів»… Самостійність України є гордієвим вузлом, під замком якого перебуває не тільки ґарантія миру в Европі… Росія хоче тепер і хотітиме в майбутньому готувати братську могилу австрійським українцям і, тим самим, цілому багатомільйонному українському народу. Але могила України була би могилою для інших культурних народів Европи, германців чи слов’ян!... Не з любови будуть домагатися Центральні держави, Австро-Угорщина і Німеччина самостійности України, а в своїх власних інтересах, які, на щастя, збігаються з інтересами українського народу».*
Професор Іван ПУЛЮЙ,
фізик і електротехнік світової слави, астроном, філософ, теолог, поліглот; ректор Німецької політехніки в Празі, радник цісаря Франца-Йосифа. Автор близько 50 наукових праць українською, німецькою, англійською мовами, насамперед з проблем катодного випромінювання та Х-променів, які відкрив значно раніше від німця Рентґена: Пулюй ще 1892 року опублікував схему-опис трубки, що випромінює Х-промені, і першим у світі зробив рентґенівський знімок скелета. Був членом НТШ. Зробив перший переклад українською мовою (разом із Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким) псалтиря та Євангелія, виданих 1903 р. Британським біблійним товариством.
* 2 лютого 1845 — † 31 січня 1918
Народився він у містечку Гримайлові, що на Тернопільщині, у глибоко релігійній греко-католицькій родині заможного й освіченого господаря Павла Пуглюя (згодом пан Іван змінить прізвище на Пулюй), який у 1861-1865 рр. був бургомістром Гримайлова.
Навчався в місцевій початковій школі. 1865 року закінчив Тернопільську класичну гімназію, де разом із братами Олександром та Володимиром Барвінськими став співзасновником таємного товариства української молоді «Громада». Такі товариства на той час набули значного поширення в Галичині, перейнявши естафету від «Громад», які постали в багатьох містах Наддніпрянської України. Тернопільський клас-«Громада» збирався тричі на тиждень після обіду на тематичні засідання: в середу (історія), суботу (література) й неділю (декламація і читання слова Божого).
Після закінчення гімназії 1865 р. Пулюй був уже сформованою особистістю, патріотом, який твердо знав мету свого життя й розумів, що має робити для її досягнення.
Того ж 1865 р. вступив на теологічний факультет Віденського університету, який закінчив з відзнакою. Згодом вступив на фізико-математичне відділення філософського факультету того ж університету, де навчався до 1872 року.
Був доцентом Віденського університету.
1874–1875 — викладав фізику у Військово-морській академії в Фіуме (нині Рієка, Хорватія).
1875 — як стипендіят австрійського Міністерства освіти підвищував свої професійні знання під керівництвом професора Августа Кундта в Стразбурзькому університеті.
1876 — захистив докторську дисертацію «Залежність внутрішнього тертя газів від температури», в якій опублікував результати досліджень температурної залежности в'язкости газів, за що здобув ступінь доктора натурфілософії Страсбурзького університету.
1884 — Міністерство освіти Австро-Угорської імперії запропонувало Іванові Пулюєві як професору експериментальної і технічної фізики очолити кафедру фізики Німецької вищої технічної школи (НВТШ) у Празі (нині Чеський технічний університет). Запровадив у НВТШ курс електротехніки, довірену йому кафедру 1903 року перетворив на першу в Европі кафедру фізики та електротехніки. У 1888–1889 був ректором цієї школи, створену ним кафедру очолював протягом 32 років (до виходу на пенсію у 1916).
Був державним радником з електротехніки Чехії та Моравії.
1916 — йому запропонували посаду міністра освіти Австрії, від якої він відмовився за станом здоров'я.
Разом із Іваном Горбачевським організував товариство «Українська громада» в Празі, створив фонд допомоги студентам.
Наукова діяльність І. Пулюя почалася з дослідження внутрішнього тертя та дифузії газів і парів. Проводив дослідження процесів у вакуумних газорозрядних апаратах власної конструкції, результати яких були опубліковані у «Доповідях Віденської Академії наук». Його «Електродна промениста матерія» у 1883 році вийшла окремою книжкою, а у 1889 році випущена у Лондоні англійською мовою.
Фізичні прилади Пулюя стали експонатами наукових музеїв Відня, Парижа, Лейпциґа, Праги. За флуоресцентну «Лампу Пулюя» у 1881 році одержав премію на Празькій виставці. Його численні винаходи запатентовано у різних країнах Европи. Нагороджувався орденами «Залізної корони», «Франца Йосифа», Лицарським Хрестом та званням Радника цісарського двору. Прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти був відзначений медаллю у 1878 році у Парижі.
В галузі електротехніки Іван Пулюй удосконалив технологію виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп, першим дослідив неонове світло. Ряд промислово розвинених країн Европи запатентували запропоновану Іваном Пулюєм конструкцію телефонних станцій та абонентських апаратів, зокрема застосування розподільчого трансформатора. За участі Івана Пулюя запущено ряд електростанцій на постійному струмі в Австро-Угорщині, а також першу в Европі на змінному струмі.
Справжньою «білою плямою» в історії фізики є необ’єктивне висвітлення ролі Івана Пулюя у відкритті та дослідженні Х-променів, названих рентґенівськими. «Лампа Пулюя» - фактично перша рентґенівська трубка - була сконструйована за 14 років до офіційної реєстрації відкриття Х-променів. Так сталося, що Вільгельм Конрад Рентґен (Wilhelm Conrad Röntgen) на кілька тижнів раніше опублікував у пресі своє відкриття.
На думку науковців, внесок Рентґена у дослідження Х-променів є явно завищеним. Рентґен надавав значення тільки фактам, а не їх поясненню. Як не дивно, певний час він заперечував вивчення механізму явищ, у тому числі й нововідкритих променів. Іван Пулюй досліджував мікроскопічні процеси (на атомно-молекулярному рівні).
Дослідники наукових здобутків Івана Пулюя стверджують, що вже через півтора місяця від першого повідомлення Рентґена і до появи його другої статті Пулюй подає другу ґрунтовну працю, присвячену вивченню Х-променів, яка містить значно глибші порівняно з Рентґеном результати про природу та механізми виникнення цих променів. Пулюєві рентґенограми мали вищу якість, ніж Рентґенові, тривалий час лишалися неперевершеними за технікою виконання. Пулюй зробив перший знімок повного людського скелета.
На думку Ю.Гривняка, Рентґен був знайомий з Пулюєм під час роботи в лабораторії Кундта і провадив досліди з катодними трубками під впливом Пулюя. Чи не тут бере початок "випадкове" відкриття? Гельмут Лінднер у книзі "Картини сучасної фізики" відзначає, що шлях, яким Рентґен прийшов до свого відкриття, є загадковим. Дослідники життя та діяльности Рентґена не залишили поза увагою і такий факт, пов'язаний з відкриттям Х-променів: працюючи в лабораторії, він перебував у повній ізоляції від зовнішнього світу, записи про свої спостереження тримав у таємниці і заповідав спалити зразу після смерти. Що й було зроблено. Посилаючись на досліди своїх попередників у галузі газорозрядних процесів, Рентґен ніколи не згадував Пулюя чи його трубки, хоч вони у той час були добре відомі серед науковців.
Величною є постать Івана Пулюя і на громадській ниві. Як згадувалося, ще гімназистом Пулюй засновує молодіжний гурток для вивчення і популяризації української історії та літератури. У студентські роки перекладає українською мовою підручник геометрії, згодом виступає за створення українського університету у Львові, друкує статті на захист української мови.
У роки Першої Світової Війни виступає за відродження української державности. За свідченням сучасників, Іван Пулюй знав 15 мов, у тому числі давні - грецьку й гебрейську.
Іван та Катерина Пулюї з дітьми. 1897 рік.
У 1884 році Пулюй одружився з Катериною-Йосифою-Марією Стозітською, студенткою Віденського університету, молодшою за нього на 18 років. У них народилося 15 дітей. Вижило шестеро: дочка Наталка стала дружиною відомого українського композитора Василя Барвінського; Ольга мешкала у Відні; Марія жила у Лінці (Австрія); Павло став доктором медицини; Юрій — доктором технічних наук; Олександр-Ганс (прийомний син) — інженером технічних наук. Він був великим патріотом України, юнаком став січовим стрільцем і до 1920 року брав участь у бойових діях у Галичині в УГА.
Іван Пулюй любив повторювати: «Що має статись — станеться обов'язково і буде найкращим, бо така воля Господня».
Похований у Празі.
"Нема більшого гонору для інтеліґентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю».Іван Пулюй
********
Дѣло
28.05.1889
Д-р Иван Пулюй, ректор нїмецкої политехники в Празї і предсїдатель тамошного товариства политехничного, робив дня 4 с. м. на зборах тогож товариства опити з микрофоном Декерта і Гомольки, уживши до того дальшого віддаленя. Опити сі викликали великій интерес так в наукових, як і ширших кругах і длятого годиться дещо про них ширше розказати. Дуже скусно придуманий микрофон Декерта і Гомольки складаєся з круглої болонки вуглевої, що дрожить, і з зубчастої грубої плитки вугля. Межи ними суть плятиновані зернятка вугля, при помочи котрих переходить електричний ток межи дрожачою болонкою і грубою плиткою і перемінюєся з дрожаня голосового в дрожанє електричне. Д-р Пулюй казав, що так поправлений микрофон значить великій поступ в науці о телефонах, а все-ж таки можна сподїватися майже на певно, що вже в найблизшім часї зробиться на сїм поли ще більшій поступ і ті прилади будуть улїпшені ще і під взглядом чисто акустичним. Для сильних і виразних репродукцій телефоничних треба буде н. пр., щоби дрожачі болонки телефонові лежали більше на верха і щоби телефоничні мушлї мали більшій отвір. Так само — казав д-р Пулюй — було-би добре, щоби, після єго опитів, болонки телефоничні були продїравлені. Пояснивши ще переставку поодиноких апаратів на двох стаціях телефонових, приступив д-р Пулюй до опитів. Насамперед сполучено авдиторію з фабрикою п. Ґраба в Любени, що лежить від місця, де відбувалися опити, на 4180 метрів далеко. З такого віддаленя перенесено до салї голос сигналів дзвінкових, котрий дався почути в повній силї і з дуже ще довгим позвуком дзвінків і репродуковано их при помочи двох вставлених один по другім телефонів Сименса, заосмотрених лїйковатими телефонами. В сали 19 метрів довгій а 8 метрів широкій було навіть виговорювані слова дуже добре чути, а мельодію, котру хтось свистав, було так докладно і сильно чути, як коли-б той, що свистав, був таки в сали. Чистоту високого тону пояснив д-р Пулюй тим, що той тон не спонукує дрожачу болонку телефонову до власного дрожаня, що буває при низьких тонах і длятого повинна би репродукуюча болонка телефонова мати такій самий прилад до приглушованя голосу, як єсть при фортепіянах. Годиться ще і то зазначити, сила свистаного тону майже зовсїм і тогди не змінилася, коли на линії телефоновій вставлено безиндукційний опір 10.000 одиниць Ома, що відповідає опорови телеграфичного дроту 105 кильометрів довготи. Опісля переношено співи і музику з помешканя сов. Рата, а всї присутні подякували дамам, що брали участь в продукціях, грімкими оплесками в дорозї телефоничній. Интересні були також продукції на скрипках і трубі в заведеню Декерта і Гомольки; надсподїваний був именно опит з трубою, котрої тони навіть тогди було в цілій авдиторії зовсїм добре чути, коли в телефоничний провід вложено опір 1 миліона одиниць Сименса, ба навіть коли провід телефоновий через землю зовсїм перервано. Ті опити повторив д-р Пулюй ще другій раз перед членами того товариства і численно прибувшими гостями і при тій нагодї показав кілька нових опитів, про котрі скажемо тілько, що так слова шептані близько перед микрофоном, як і слова кликані в подали 18 метрів від микрофона, були зрозумілі у фабриці любеньскій і голосно відкликнуті до салї. Вельми вподобав ся особливо опит з миляною плїнкою (Seifеn-lamelli), за помочею котрої д-р Пулюй представив всїлякі форми дрожаня відповідного самогласним а, е, і, о, у, котрі виходили из телефона. Таким самим способом могли очевидці не тілько прислухуватись переданій телефоном мельодії народного имну, але разом і придивлятися відповідним і все міняючим-ся формам дрожаня миляної плїнки на великім образї, освітленім електричним світлом.
ІВАН ПУЛЮЙ
Некрольоґ з Хроніки Наукового Товариства імені Т. Шевченка
Дня 31 січня, 1918 р., помер у Празї визначний український учений, вислужений професор і бувший ректор німецької пражської полїтехнїки, др. Іван Пулюй. Покійний родив ся 2 лютого, 1845 р. в Грималові, до ґімназії ходив у Тернополи, на унїверситет у Відни, де перше скінчив богословський, а потім фільософічний факультет. В 1874. р. став асистентом для фізики й механіки в маринарській академії в Рецї, а пів в року був заступником професора. В 1875 р. дістав від мінїстерства освіти стипендію на виїзд за границю для дальших студій і в Штрасбурґу осягнув академічний степень доктора. Від 1876—1882 р. був асистентом при фізикальнім кабінетї віденського університету, в 1877 р. габілїтував ся для експериментальної фізики і до 1888 р. був приватним доцентом тамже. В 1884 р. покликано його на професора нїмецької полїтехнїки в Празі, де він викладав експериментальну фізику й електротехніку аж до вислуженя приписаного числа лїт і переходу на емеритуру з осягненєм сїмдесятого року житя. В часі війни займав ся покійник дуже щиро українськими виселенцями в Празї і був душею тамошного українського комітету для несеня виселенцям помочи. Особливу увагу звертав на шкільну молодїж і збирав пильно датки на стипендії для неї. Написав також кілька брошур та статий, по німецьки про українські справи та змаганя до незалежности.
Іще як доцент віденського унїіверситету, зробив він кілька трудних фізикальних дослїдів і оголосив їх результати у виданях віденської Академії Наук. Від 1882 р. звернув свою дїяльність на практичне поле електротехнїки і зладив сиґналовий прилад для телефону, елєктричну лямпу безпечности та патентував свій спосіб карбонїзованя угляних плиток для жарових лямп, а також новий спосіб вироблюваня угляних прутиків до лукових лямп. В 1888 р. брав участь своїми науковими і електричними приладами в електричній віденській виставі та був технічним дорадником австрийського товариства оружних фабрик у Штайрі і директором уладженої ним фабрики жарових лямп, де вироблювано його жарові лямпи для вистави. Його прилад до означуваня механїчного еквівалєнту тепла відзначено на париській всесвітній виставі 1878 р. срібним медалем, а його елєктричні прилади (Vacuum Apparate) на париській виставі електричній в р. 1881 дипльомом de cooperation.
Брав також участь у нашім письменстві і він перший, не вважаючи на москвофільські насмішки, переклав молитвенник на народню мову та видрукував у Відні 1871 р. тоді, як львівська консисторія за спонукою відомого москвофіла, крилошанина М.Малиновського знищила першу рукопись „по праву каноническому“. Тодїж видав він в обороні молитвенника „Лист без коверти“, в якім відпирає напади М.Малиновського. Разом із П.Кулїшем переложив Новий Завіт на українську мову і в 1871 р. видав чотирох євангелистів, а 1880 р. цїлий Новий Завіт. Опісля на спілку з Іваном Нечуєм Левицьким виладив переклад і Старого Завіту та відступив його для виданя британському Біблїйному Товариству. Перший раз розійшов ся сей переклад у значному числї між полоненими Українцями в Япанї в часї росийсько-япанської війни. Видав також дві популярні брошурки: „Перемінні звізди“ та „Непропаща сила“.
Хронїка НТШ у Львові, вип. I-III, 1918, ч. 60-62, с. 118-120
Іван Пулюй. Нові і перемінні звізди
Відень 1905
Іван Пулюй. Непропаща сила
Вінніпеґ, 1919
Ю. Гривняк. Проф. д-р Іван Пулюй – винахідник проміння “Х”. Профіль життя й діяльности великого українського науковця та дослідника
Лондон, 1971
_________________
* Puluj J. Ukraina und ihre Internationale Politiche Bedeutung / J. Puluj. – Prag: Commisionverlag von I.G. Calve, 1915. – 22 s.
Переклад на українську мову А. Жовківського. Пулюй І. Україна та її міжнародне політичне значення / І. Пулюй. – Тернопіль: Видавництво ТНТУ ім. І. Пулюя, 2015. – 22 с.
