Сорок років тому відійшов у вічність славної пам'яти Генерального Штабу генерал-полковник Павло Шандрук, колишній Головний Командир Української Національної Армії.
БУКОВИНСЬКИЙ КУРІНЬ
у складі 3-ої Залізної Дивізії під командою, тоді полковника, пізніше ген. полк. ПАВЛА ШАНДРУКА (1918-1919)
Із великим жалем подаю до відома Буковинським Стрільцям, розсіяним у діяспорі, коли ще вживих, що наш Дорогий Генерал, ПАВЛО ШАНДРУК відійшов у Вічність.
Не стало нашого Командира, що здобув Буковинським Куренем Могилів Подільський.
ПОХОРОН відбувся в понеділок, 19-го лютого 1979 р. в Бавнд Бруку, Н. Дж.
Вельмишановній Дружині покійного Генерала, складаємо глибоке співчуття.
Сотник і адьютант Буковинського Куреня
ІВАН ПІГУЛЯК
“Свобода”, 1 березня 1979
ПОМЕP СЛ. П. ГЕНЕРАЛ ПАВЛО ШАНДРУК,
КОЛИШНІЙ КОМАНДИР УНА
"Свобода", 17 лютого 1979
Трентон, Н. Дж. - У четвер, 15-го лютого [1979 року], тут у шпиталі помер на 90-му році життя сл. п. Генерального Штабу генерал-полковник Павло Шандрук, колишній Головний Командир Української Національної Армії і колишній керівник ресорту військових справ уряду Української Народної Республіки в екзилі, член Наукового Товариства ім. Шевченка, почесний голова Братства колишніх вояків 1 УД УНА, почесний голова Українського Вільного Козацтва, відзначений багатьма орденами заслуги, автор ряду праць і статтей на військові теми та визначний суспільно-громадський діяч.
Сл. п. Павло Шандрук народився 28-го лютого 1889-го року в Борсуках на Волині. У 1911-му році закінчив Історично-Філологічний Інститут у Ніжені.
Від 1911-то до 1917-го року служив у російській царській армії, закінчивши в 1913-му році. Алекссєвську Військову Школу в Москві.
З початком Українських Визвольних Змагань у 1917-му році вступає до української армії, де в Запорізькому Корпусі та Третій (Залізній) Дивізії займає відповідальні командні пости. У 1919-му році був підвищений до ранґи генерала бриґади.
Після закінчення Визвольних Змагань від 1920-го до 1923-го року сл. п. ген. Павло Шандрук перебуває в таборах, полонених на терені Польщі. Відтак включається у працю Уряду Української Народної Республіки, займаючи пост керівника ресорту військових справ.
Опісля, закінчивши польську Школу Старшин Генерального Штабу, служить у польській армії до 1939-го року, а потім перебуває в німецькому полоні до 1944-го року.
Наприкінці Другої світової війни сл. п. ген. Павло Шандрук бере активну участь у формуванні Української Національної Армії, стаючи її Головним Командиром в березні 1945-го року, а також в той же час (від березня до травня того ж року) займає пост голови Українського Національного Комітету.
Відтак знову включається в діяльність Уряду Української Народної Республіки в екзилі на пості керівника ресорту військових справ.
Зчасом переїжджає із Західньої Европи до ЗСА, замешкуючи у Трентоні, Ню Джерзі, де і помер у четвер, 15-го лютого ц. р.
УККА ЗАКЛИКАЄ ДО УЧАСТИ В ПОХОРОНАХ
Ню Йорк, Н. Й. - Український Конґресовий Комітет Америки висловлює глибоке співчуття родині з приводу смерти сл. п. генерал-полковника Павла Шандрука і просить українську зорганізовану громаду до численної участи в похоронах.
ПОХОВАЛИ ГЕН. ПАВЛА ШАНДРУКА
Представники ДЦ УНР, СКВУ, УККА, кол. Вояків УД УНА, українських організацій і громадянство взяли участь у похоронах
“Свобода”, 28 лютого 1979
Трентон, Н. Дж. - У неділю, 18-го лютого ц. p., у Трентоні, Ню Дж., о год. 4-ій по полудні почався похорон покійного генерала Павла Шандрука. Дижурний старшина УПА впровадив до залі похоронного заведення почесну стійку, поставивши її при труні, прибраній цвітами і вінками, в якій спочивало тіло покійного Генерала. До труни підходили люди і молилися за спокій його душі.
Перед панахидою на залю увійшли прапороносці з прапорами молодечих організацій СУМА і Пласту в Трентоні. За прапороносцями ввійшли делеґати Станиць Братства колишніх вояків Української Дивізії УПА з Ню Йорку, Нюарку, Чікаґо, Детройту, Клівленду, Гартфорду, Ню Гейвену, Філадельфії та Трентону.
Із далекої Канади приїхав на похорон представник Крайової Управи Братства колишніх вояків 1-ої Української Дивізії УНА інж. Палієнко.
Покійного Генерала вшанував також Президент УНР в екзилі Микола Лівицький, виславши вінок цвітів на могилу, бо покійний генерал Павло Шандрук в минулому був керманичем військового ресорту в Державнім Центрі УНР. Державний Центр вислав на панихиду свого представника, інж. Павла Лимаренка. На панахиді був також інж. Петро Крамаренко, який репрезентував на похороні Т-во Прихильників УНР. На залі були також делеґати Т-ва "Броди Лев" з Ню Йорку.
Хоча заля похоронного заведення не була мала, одначе всі прибулі із-за браку місця не могли увійти на залю. Багато прибулих зайняло коридори і бічні кімнати, а деякі мусіли чекати в автах, щоб звільнилися місця на залі і вони змогли ввійти і помолитися за спокій душі Покійного.
О год. 5-ій по полудні почалася панахида, що її соборно відправили священики Української Православної Церкви о. протопресв. Богдан Желехівський та о. протоієрей Микола Галета та священик Української Католицької Церкви о. митрат Мирослав Харина з Філядельфії.
Згадуючи Покійного треба сказати, що сл. п. генерал Павло Шандрук був прихильником ідеї з'єднання Українських Церков та був в приятельськім контакті з Архиєпископом Іваном Бучком, з яким вів переписку в справі звільнення вояків УНА з полону. Перед своєю смертію він просив, щоби в його похороні взяв участь також і священик Української Католицької Церкви, що й виконано з допомогою Головної Управи Братства кол. Вояків 1-ої Української Дивізії УНА.
На панахиді співав хор Української Православної Церкви в Трентоні. По панахиді о. Б. Желехівський і о. Микола Галета виголосили похоронні промови і попрощали покійного Генерала від своїх парохіян, висловивши теж співчуття вдові, яка внаслідок тяжкої недуги перебуває в лічниці, і на похороні не могла бути.
Опісля промовляв голова Крайової Управи Братства кол. Вояків 1-ої Української Дивізії Української Національної Армії мґр Богдан Артимишин. У своїй промові він згадав заслуги сл. п. генерала Павла Шандрука у визвольній боротьбі українського народу під час двох великих воєн.
Від Державного Центру УHP прощав Покійного інж. Павло Лимаренко, від Об’єднання кол. Вояків Українців в Америці — редактор Степан Конрад, від Асоціяції Українців Америки та від своєї родини - інж. Дмитро Кузик, а мґр Іван Костюк попрощав Покійного від Пласту.
Від всіх вояків 1-ої і 2-ої Дивізії та від всіх тих вояків українців, які служили в різних формаціях та відповідним приказом були приділені до Української Національної Армії, що її організував покійний Головний Командир УНА, попрощав Головного Командира Армії підполковник Михайло Ліщинський. Заслухавши прощальні промови присутні ще більше усвідомили собі, яку втрату понесла наша визвольна боротьба в наслідок смерти останнього Головного Командира Української Армії.
На другий день по 8-ій год. ранку жалібна валка, біля сто осіб, мимо жахливої сніговії, виїхала з Трентону на Український цвинтар св. Андрія в Бавнд Бруку, щоби там поховати Покійного.
О год. 10-ій в церкві на цвинтарі св. Андрея в Бавнд Бруку почалася Архиєрейська Служба Божа, яку відправив Блаженнійший Митрополит Української Православної Церкви в ЗСА Архиєпископ Мстислав в сослуженні о. Б. Желехівського, о. М. Галети, о. Істочина Франка і о. Покотила з Англії.
Службу Божу закінчив Блаженніший Митрополит Мстислав прощальним словом зверненим до вдови по помершім Генералі і колишніх вояків УНА, при тому висловивши і співчуття з приводу болючої втрати.
Перед закриттям труни підполковник Михайло Ліщинський в асисті почесного почоту за козацьким звичаєм закрив очі Командира УНА червоною китайкою, а старшина почоту взяв із труни подушечку з відзначеннями Генерала і його комбатантську шапку, передавши ці дорогі пам'ятки колишньому голові Крайової Управи інж. Іванові Скірі, який ніс ті відзнаки вояцької чести і слави за труною помершого Генерала аж до його гробу.
Над гробом, по похоронних відправах священиків, заступник голови Головної Управи Братства кол. Вояків 1-ої Української Дивізії у вільному світі Роман Данилюк востаннє попрощав сл. п. Головного Командира Української Національної Армії Генерального Штабу генерал-полковника Павла Шандрука, попросивши всіх молитися за душу Покійного. А відтак він запросив усіх присутніх на поминки, які відбулися старанням Головної Управи Братства.
Жалібною вояцькою піснею “Чуєш брате мій, товаришу мій..." попрощали колишні вояки УНА свого Головного Командира Української Національної Армії, того Командира, який перед цілим світом, фактом зорганізування Української Національної Армії, засвідчив, що Україна бореться за свою волю і в ніяких, навіть найважчих умовинах своєї боротьби за волю і за свою державу не припинить.
На поминках, на яких було 70 осіб, Блаженніший Митрополит Мстислав провів молитву і поблагословив трапези поминок. Під час поминок прощальні промови виголосили: д-р М. Шпитко від Т-ва Прихильників УНР, мґр І. Базарко від СКВУ і УККА, від УБС голова його Іван Олексин, від СУМ в Америці — інж. М. Шміґель, від Ветеранів Українського Резистансу - о. М. Ящук, а п. І. Винник попрощав Покійного від Українського Вільного Козацтва, майор Максим Скорупський від ОДВУ.
Опісля до зібраних npoмовив інж. Микола Тарасюк, який з доручення вдови по Генералі виголосив слово подяки всім зібраним за участь.
В останньому році життя сл. п. генерал Павло Шандрук тяжко занедужав і переважно був прикований до ліжка, його дружина також тяжко хворіла і ще й тепер є в шпиталі. Недужими опікувалися три родини з Трентону, а саме: родина інж. Миколи Тарасюка, родина інж. Дмитра Кузика та родина сотника Сердюка.
