Українська еміґраційна преса (після Другої світової війни)

Вразив мене цей, здавалось би, сухий, текст. Українські скитальці, й особливо дивізійники, у перші повоєнні роки створили — з нічого, на пустім місці - таку пресу! Створили її попри обставини, що їх годі собі уявити, попри горе і втрати, біль, гідний жалю побут і шалену ностальґію... То були сильні духом і вірою люди! Про пресу дивізійників, на жаль, зовсім стисло - в самому кінці тексту.

УКРАЇНСЬКА ЕМІҐРАЦІЙНА ПРЕСА (ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ) Написав В. Порськні* Альманах “Свободи”, 1953 рік Українська еміґрація після другої світової війни опинилась у виключно складних матеріяльних і моральних обставинах. Досить нагадати, що еміґрація була масовою, що хід військових подій розкидав її по широкій території цілої Німеччини і Австрії у пошуках притулку й захисту в цілком знищеній і економічно вичерпаній країні. Гостра загроза репатріяції, що нависла над чужинцями зі сходу з першихже днів після закінчення війни, наявність серед так званих „остовців" [остарбайтерів] просовєтськи настроєних груп, а серед місцевого населення перевага ворожих наставлень до всіх чужинців створювали сприятливі умови для поширення провокаційних чуток, що здатні були дезорієнтувати і дезорганізувати національні групи нової еміґрації. Повна відсутність будь-якою мовою газет, а в перші дні навіть і радіомовлень створювали ще більш важку ситуацію перших еміґраційних груп, викинутих війною на твердий ґрунт з моря вогню і смерти. Люди шукали правдивих відомостей про хід світових подій, від яких залежала їх власна доля, окремі групи нових еміґрантів шукали зв'язків з сусідніми групами. З цього виникла одразу потреба в будь-яких суроґатах преси, що подавали б свіжі інформації як про хід подій так і про організаційні заходи для порятунку перед загрозою нових страждань. Перша форма преси — це інформаційні листки, що з'являлися стихійно всюди, де тільки знаходяться окремі групи і більші скупчення українських скитальців. Це писані од руки, на машинці, примітивно гектографовані, пізніше розмножені на ротаторах, спочатку в формі стін, наліпок, потім у формі окремих листків — інформаційні бюлетені з тими відомостями, які вдалося здобути від випадкових зустрічей з новоприбулими, від місцевих людей, нарешті з німецьких радіопередач, що були організовані в Мюнхені одразу ж після зайняття його американським військом. Спочатку ці мюнхенські та інші радіопередачі були єдиним джерелом певної інформації, бо німецькі газети з'являються дещо пізніше, а американські стають приступними ще пізніше, вже після організації таборів, через органи міжнаціональної допомогової організації, так званої УНРРА.

Важко тепер встановити точно хронологію й місце появи таких інформаційних бюлетенів, бо тих листків ніхто не зберігав, в міру випуску нових, вони втрачали всякий інтерес і значення. В Музеї-Архіві УВАН зберігається кілька таких випадково зацілілих машинописних настінних наліпок і листків з перших повоєнних днів, іноді навіть без зазначення місцевості, де появився той листок. Проте з найбільшою ймовірністю за перші видання української періодичної преси можемо визнати кілька різних назвою і формою видань, що появилися в середовищу найбільш видвигнутої на північний захід біля Ваймару значної групи українців, серед яких знаходилася компактна і організована харківська група. Американські війська ще в половині квітня зайняли Ваймар і околиці, і українські скитальці пробули там до середини червня, коли ця територія приєднана була до совєтської окупаційної зони. 22 квітня 1945 року, цебто ще до капітуляції Німеччини, у Ваймарі появився листок, друкований на машинці, під назвою „Короткі Вісті". Це був безумовно перший паросток нової еміґраційної преси. Єдиним його джерелом були спостереження над ходом подій в самому Ваймарі і ближчих околицях, до яких належав і ганебної пам'яти німецький концентраційний табор Бухенвальд. Всіх листків „Коротких Вістей" у Ваймарі вийшло вісім і вони продовжені були у Герсфельді, куди переїхала Ваймарська група перед зайняттям Ваймару совєтським військом. Перші радіо-відомості занотовані в „Коротких Вістях" лише 10 травня, а перші газетні відомості цитуються з обозової польської газети Бухенвальдського табору лише 29 травня. Враження від поведінки німців у змінених обставинах, перші враження від ставлення американських військових до скитальців і до зухвалих вихваток нацистів, різні оповідання самовидців та чутки, що вперто ширилися по всій околиці з Бухенвальдського табору, часто провокаційного характеру, відомості про перші кроки в справах репатріяції — такий зміст перших чисел „Коротких Вістей". Але разом з тим тут появляються вже повідомлення й про організацію українського комітету, про заходи, які він вживав в обороні окремих осіб, про організацію Богослужень тощо.

Поруч з „Короткими Вістями" у Ваймарі виходили ще „Короткі радіові звіти", друковані на машинці в 7 прим, на протязі місяця з 12 травня до 14 червня, останнього дня перебування українців-еміґрантів у Ваймарі. В тому ж Ваймарі друкувалися на машинці ще й окремі листки під назвою „Інформації", де публікувалися зібрані від усіх приїжджих до Ваймару відомості, але „Інформації" не були призначені до ширшого загалу і друкувалися до відома тих кіл, що провадили початкову роботу щодо організації місцевої української групи скитальців. Другим центром виникнення української еміґраційної преси і організованого життя української еміґрації був Авґсбурґ, де ще за німецьких часів діяв український комітет і куди пляново спрямовувався потік скитальців. Тут знаходилася керівна частина Українського Центрального Комітету з Кракова і Львова, а після зайняття цього району американським військом Авґсбурґ став місцем осідку українського зв'язкового з американською військовою владою посла Василя Мудрого. Дня 4 травня 1945 року датоване перше число „Громадського бюлетеня для української колонії Авґсбуржчини", що вийшов друкований машинкою в селі Ауфкірх, з повідомленнями переважно організаційного характеру. В Музеї-Архіві УВАН переховуються лише дві машинописні копії, зроблені для Музею ген. М. Садовським з двох ориґінальних чисел цього „Бюлетеня". Систематичні суто інформаційні бюлетені в Авґсбурзькій окрузі почали виходити з 1 червня 1945 року в передмісті Авґсбурґу — Ґеґінґені. Це були „Радіо-Вісті", що видавалися за редакцією, а власне цілком складалися і гектографувалися О. Ікаренком (псевдо М.В. Дольницького).

Ще пізніше з 25 серпня вийшло перше, здається, й єдине число „Громади" - інформаційного листка, що видавався групою гетьманців у Гаунштеттені, біля самого Авґсбурґу. Згодом опреділилися й інші найбільші центри української еміґрації, а разом з тим і місця, які спричинилися до розвитку української преси. В першу чергу після Ваймару і Авґсбурґу це був Мюнхен, місце осідку Українського Вільного Університету з Праги і низки громадських та політичних організацій. Далі — Нюрнберґ, власне Фюрт, біля Нюрнберґу, що став місцем осідку централі комітету допомоги українському студентству, та Ульм і Ашафенбурґ — місце найбільшої концентрації таборів переміщених осіб (ДіПі ), Лянсгут тощо. Всюди починалося раніше чи пізніше з циклостилевих інформаційних бюлетенів. Той самий характер мала перша еміґраційна преса англійської зони окупації, де відповідними центрами стали Ганновер, Гайденау та інші табори, з тою лише різницею, що тип циклостилевого бюлетеню був значно більше переважаючим типом еміґраційної преси і заховався довше ніж в американській зоні. Кіль-Корюґен, Ґоденау, Ґосляр, Галендорф були місцями видання найбільш тривалих інформаційних циклоперіодиків. Французька зона окупації Німеччини, не маючи у себе українських журналістичних сил, являла собою майже цілковиту пустку. Зараз за першими бюлетенями, яким довелося грати почесну ролю піонерів еміґраційної журналістики, з'являється спочатку також циклостилева політична преса, літературні періодичні видання, а згодом навіть великі газети і журнали справжнім друком. Повна свобода, яка наступила на терені недавніх військових дій з приходом американських військ, та вузьке коло поширення перших листівок дозволяли видавцям їх обходитись без будь-яких спеціяльних ліцензій. Згодом потрібний був дозвіл від військового управління, а в таборах УНРРА дозвіл директора табору. В цей період дозвіл давався лише на інформаційні або літературні видання. Політичні і публіцистичні виходили нелеґально, без зазначення місця видання, або з зазначенням явно неправдивого місця друку (Ліон, Берлін, Прага, Париж, Женева). Перші дозволені до видання інформаційні, таборові, або позатаборові циклостилеві тижневики ступнево перетворюються на справжні громадсько-літературні, а згодом громадсько-політичні органи. Так було з „Новим Життям" (Авґсбурґ, перше число датується 5 вересня 1945 p.), з „Часом" (Фюрт, перше число — 1 жовтня 1945 p.), „Українськими Вістями" (Новий Ульм, перше число — 28 листопада 1945 p.). Правда, були і ухили від цієї нормальної лінії розвитку, коли газета одразу була власницею друкарського станка („Слово", Реґенсбурґ, ред. С.Довгаль, з 1 листопада 1945 p.), або коли газета друкувалася в німецькій друкарні латинкою („Неділя", Швайнфурт, ред. Г.Которович, з 22 грудня 1945 року). Розквіт української еміґраційної преси в Німеччині припадає вже на 1946 рік, коли переходять на друк авґсбурзьке „Нове Життя" (з 7 січня), новоульмівські „Українські Вісті" (з 4 квітня), фюртський „Час" (з 20 вересня), та коли в англійській зоні починає виходити „Луна" (з 2 березня), і „Наша Пошта" (з 18 серпня), а в Мюнхені — „Українська Трибуна"(з 1 серпня). Крім цих друкованих пресових органів з'являються різнородного змісту і характеру, напрямку циклостилеві й друковані інформаційні, літературні, політичні, релігійні, професійні, технічні, таборові й позатабору видання журнального типу, тижневики й місячники та іншої періодичности видання.

Це була справжня повінь недовговічних, часто неохайно видрукованих листків, зшитків, книжок, які з'являлися в кожному більшому таборі. На одній конференції „МУР"-у проф. Віктор Петров якось критично зауважив: „Тепер не тільки кожний табір, а кожний бльок в таборі має свій циклостилевий орган", а письменник Улас Самчук на першому з'їзді Спілки Українських Журналістів в Новому Ульмі, показуючи рукою на виставку тогочасної преси, назвав її „купою макулятури". В цьому була лише невеличка доля правди, хоч серед таборових видань дійсно траплялися низького позему видання, розраховані лише на заробіток. Проте в більшості пресова служба була в міру зовнішніх обставин і матеріяльних спроможностей одною з найважливіших форм культурної праці та організації громадської думки, часто героїчним і самовідданим служінням суспільству, жертвенною працею над ширенням демократичних ідей, над відстоюванням моральних християнських засад в часи повійськової ідеологічної розрухи, морального занепаду, непевности і зневіри. До цього часу ми ще не маємо друкованого повного каталогу наших повоєнних еміґрантських видань, як цевже зробили з більшою, або меншою повнотою поляки і білоруси. Тому ми не можемо тут навести точних циферних даних про кількість періодиків, висоту їх накладу, розподіл по місцях виходу. Нам доводиться обмежитись лише загальною характеристикою їх, з підкресленням найхарактерніших і найвизначніших явищ серед періодичних еміґрантських видань. Крім названих вище перших друкованих громадсько-політичних органів, розрахованих на широке коло читачів ,заслуговують на окрему згадку ще детрабандний перевіз через гори, або пересилка поштою через Францію. Періодичні видання започатковано тут стінними газетами, які щоправда в перші часи появлялися і в Німеччині (Ашафенбурґу) як найпростіша й найдешевша форма видання. Щоденний таборовий бюлетень почав виходити в Ляндеку ще в червні 1945 року. Перші друковані газети „Останні Новини" і „Нові Дні" (Зальцбурґ), які появилися на зміну стінним газетам, датуються самим кінцем вересня 1945 р. Інші видання газетного характеру обмежуються двома органами: „Промінь" і „Голос" (друк) оба в Зальцбурґу. Для періодичних видань Австрії характерна перевага журнального типу видань літературно-наукового і релігійно-громадського характеру. Згадаємо тут імпозантний, европейського типу католицький квартальник „Життя і Слово" (ред. О. Мох) і друкований місячник „Літаври" (гол. ред. Ю. Клен), а також більш скромні циклостелеві зальцбурзькі „Дзвін", „Керма" та інсбруцький журнал ,Звено". Вартий уваги добре редаґований студентський журнал „Стежі" (Інсбрук). Ще більш своєрідну картину являє нам Італія як місце осідку українських військово-полонених в таборі Ріміні. Їх преса не вийшла зі стадії „циклостилевої доби", але вражає різноманітністю видань, молодечою бадьорістю, дотепним тонким гумором і великою просвітньою працею, яку та преса вела. Тут були представлені всі види періодичних видань, починаючи з інформаційних бюлетенів „Життя в таборі" і „Батьківщина", де додатком виходив релігійний листок „Хвалім Господа". Тут виходив листок для молоді „Юнацький Зрив", „Бюлетень" об'єднання товариств „Просвіта" і нарешті хоч циклостилевий, але дуже гарно виданий літературний журнал „Гроно"*. Нова еміґрація через Німеччину просякала й до інших європейських країн: Бельгії, Голляндії, Франції, Англії, а згодом і до нового світу, де бере участь у відроджених періодичних виданнях, або створюючи нові, нарешті терен Австрії так само став місцем створення нових періодичних журналів. ___________________ * Так в ориґіналі. ** Колекція цих видань в Музеї-Архіві УВАН складається з друків ген. М. Крата, пп. О. Корчак-Гординського та В. Ревуцького. Цікаві тексти Володимира Гінди: Життя дивізійників за італійськими дротами https://zbruc.eu/node/79533 Галицький спорт у таборах Ді-Пі https://zbruc.eu/node/15246

Знимки: Загальний вид табору для військовополонених дивізійників, Ріміні, Італія. Теж Ріміні, січень 1947. Джерело: http://uamoderna.com/md/khromeychuk-repatriation Колишні вояки в  черзі за продовольчими пайками, липень 1945 р., Беллярія, Італія. Табір переміщених осіб в Авґсбурзі, Німеччина. «Українська робітнича оселя» для переміщених осіб-українців у Ґіссені, 1948 рік. Зі сімейного фотоальбому Курдидиків.