четвер, 14 березня 2019 р.

Пам'яті підполковника Дивізії "Галичина" Романа Долинського





Роман Долинський,
хорунжий УГА, підполковник* Дивізії “Галичина”
* 30 квітня 1900, село Глушків, Городенківщина — † 13 березня 1961, Нью-Йорк




Помер пполк. Роман Долинський. Ню Йорк. — В понеділок 13 березня ц. p., о год. 6 ранку помер у шпиталі Бельвю в Ню Йорку широко в комбатантських та взагалі в громадських колах відомий підполк. Роман Долинський, активний учасник ще перших українських визвольних змагань, совєтський політичний в'язень, видатний громадський діяч, на 59 році життя. Пполк. Роман Долинський дістав у минулу п'ятницю вилив крови в мізку.
“Свобода”, 14 березня 1961

 Декілька слів про пполк. Романа Долинського
1941-ий рік. Половина травня. Був чудовий справжній український ранок, але в повітрі „щось висіло" - заносилося на „бурю", чи зудар. Кожний відчував (а може це були лише бажання?). Правник, передвоєнний маґістер прав, а тепер працівник домоуправління міста Бережан, Володимир Пришляк, від самого ранку був якось неспокійний, а причини були. В Галичині шалів московський терор - вивози населення на Схід. Почалося від поляків-колоністів, а тепер перейшло на українську інтеліґенцію і свідомих селян, а що маґістер був зв'язаний з українським підпіллям, то причин до неспокою не бракувало. Зайшовши до бюра - праця якось не бралася. Не міг зібрати думок. Кажуть, що передчуття не заводить... Десь біля год. 9-ої ввійшов до бюра високої ранґи енкаведист. Серце у Володимира підскочило до горла, в грудях заперло віддих... Кінець - подумав...
- Драстє (здравствуйте), - привітався енкаведист.
- Драстє, - гейби з-за гробу відповів Володимир.
- У меня єсть желаніє, мнє нужна квартіра.
Опам'ятавшися трохи, Пришляк завважив, що „отоки" (обведення) на кашкеті не блакитнього кольору, а зеленого. Значить - пограничник. Вигляд пограничника людяний, европейський, симпатичний. Завваживши, що Пришляк має труднощі з російською мовою, енкаведист перейшов на українську, з галицьким акцентом. Називається Роман Долинський, майор прикордонних військ НКВД. Приїхав із Далекого Сходу на один місяць відпустки і потребує приміщення... Очевидно, приміщення знайшлося.
Дещо з характеристики Романа Долинського. Був надзвичайно товариський і веселої вдачі. До стрільців відносився не як строгий командир, а як друг і рідний батько - через те був люблений стрільцями. Як вояк - не відмовився від чарки.
Пригадався Великдень на фронті. Десь хлопці роздобули яливку і кухар нам приготовив смачний обід (наступного дня вже наступила капітуляція), а полковник роздобув ще слівовічкі. За чаркою підходив до кожного з нас і бажав не так веселих свят, як щасливого закінчення війни.
- Випиймо, десятнику, бо хто знає, чи ще зустрінемось колись, якщо зустрінемося взагалі?
Це була остання наша зустріч!
Якщо часом „вийшов з рівноваги", а у війську таке буває - діставав раптом біль голови й „загикувався". Після Бродів у Нойгаммері, так аби не забути, проводив з нами легку муштру, теж обговорювали наслідки останніх боїв і причини катастрофи. Тоді я довідався, що для Східного фронту одна порядна дивізія - це „добрий сніданок"! В Америці, подібно як і його дружина, працював звичайним робітником. Помер молодо - всього 60 років. Збираючися до праці, в часі гоління, дістав нагло параліч („строк"), а що в той час в хаті нікого не було, то він пролежав на підлозі аж до вечора, поки не прийшла дружина і щойно тоді відвезено його до лічниці, де закінчив своє бурхливе життя.
Похоронено на американськім цвинтарі, місцевість Ровей, бо в той час православний Бавнд Брук нерадо приймав католиків (сьогодні протилежно - більше католиків, ніж православних).
На мої завваги і старання перенести тлінні останки до Бавнд Бруку не увінчалися успіхом. Ще й тепер можна його, ініціятора і основника Братства охорони воєнних могил „Броди-Лев" і його дружину перехоронити на український цвинтар.

Василь Пелехатий,
десятник-підхор. 1-ої автомобільної сотні дивізійного постачання  



Командир 1-го ескадрону сотник Р. Долинський з підстаршинами. Словенія, березень 1945 р. Знимкою поділився п. Ігор Іваньков.



Освячення прапору в таборі Ріміні, 1946 рік. 1-ий ряд, від ліва: підполковник Р. Долинський, генерал М. Крат, майор С. Яськевич, підполковник Є. Нікітин-Сольський.


“Підполковник Роман Долинський єдиний, відомий нам, старшина Дивізії, який був теж старшиною Української Галицької Армії та офіцером Червоної Армії. Він залишив по собі цінні спомини з свого життя в совєтській Україні, які після його смерти 13 березня 1961 року „віднайшлися". Написав їх в 1947 році в Ріміні та 1948 році в Англії. Це чотири окремі трагічні епізоди, написані талановито у літературній формі. Підписав їх псевдонімом Р. М. Беркут. У „Різдвяній ночі" він описує сон в концтаборі в північному Сибіру, в якому його відвідують дружина і дочка. Приснився цей сон, як він пізніше довідався, у день, коли його дружину з дочкою вивезли на схід тому, що вона відмовилася взяти розлуку з своїм мужем.
У „Пеклі на землі" - драматичне з'ясування щоденника його дочки, після його арешту й аж до їхнього прибуття до місцевості 200 км від Челябінська.
„Один з мільйонів" - уривок із споминів „ Тернистим шляхом " якого в цілості немає - це опис життя в таборі 200 км від Верховянська, в басейні р. Єни „одного з мільйонів" селянина Василя Ткаченка, який там загинув.
У найдовшому спомині „Перлина в болоті" автор ґрафічно описує життя Лії К. в Києві, повне трагедій і жорстокости.
Ці історичні спомини-документи жорстокого часу переслідувань українців варт опублікувати.
Роман Долинський втік з Сибіру після шестирічного ув'язнення. Як пише: „...тинявся деякий час по Україні". Щодо його мундиру, про який пише Василь Пелехатий, Р. Долинський згадує після одного інциденту в поїзді: „...після цього епізоду, ми ґрунтовно змінили свій зовнішній вигляд. Їхали ми в піввійськових, пересічного совіцького типу, шинелях і піввійськових картузах, а висіли вранці в Кам'янці в куртках і шапках цивільного типу". Мабуть, у цьому „мундирі" він з'явився у Бережанах.
Як доповнення до "кількох слів" В. Пелехатого, друкуємо життєпис пполк. Романа Долинського з книги „Українська Галицька Армія".
Редакція "Вістей комбатанта"



Долинський Роман, хорунжий УГА. Народився 30 квітня 1900 року** в Городенці. Гімназію закінчив у Львові в 1918 р., а університет (Інститут шляхобудівництва) в Києві в 1931-35 рр. По вишколі в коші в Бережанах, в складі 3 Бережанської бриґади, як підхорунжий, брав участь в боях під Львовом, а перед чортківською офензивою був приділений як командант скорострільної сотні в ранзі хорунжого до 2-ої Коломийської бриґади, з якою здобував Підгайці, Бережани. В бою під Києвом був смертельно ранений і попав в большевицький полон. Непритомного большевики, відступаючи, підняли як свого та доставили санітарним потягом в Москву, а далі в Казань. Після виздоровлення при кінці 1920 р., коли вияснилось, що він старшина УГА, з групою инших підозрілих та ненадійних відправлений був в Кожухівський концтабір під Москвою, з якого через кілька місяців втік з товаришем до Києва. Через кілька місяців, коли організувалась школа червоних старшин з українською викладовою мовою, вступив з декількома іншими старшинами УГА до тієї школи і, як інструктор фахових предметів, перебув в Червоній армії до 1931 р. За той час закінчив 2-річну вищу кавалерійську школу в Єлисаветґраді, відтак 3-річну школу генеральського штабу при Академії Фрунзе в Москві. В 1931 р. з великими труднощами звільнився з армії та перейшов працювати в Наркомзем в Харкові. В 1935 р. був арештований та, по рішенні особливої Колегії НКВД, засланий в концтабори північного Сибіру (Верхоянськ). В 1941 р. втік із Сибіру, опинившись в часі вибуху німецько-совєтської війни на Україні, вернувся до рідних Бережан. В 1943 р. вступив до дивізії „Галичина", в якій пробув до кінця війни, як командант кавалерійської школи дивізії, відтак командант відділу воєнного постачання в ранзі підполковника.** Брав участь в боях з бандами Ковпака на Холмщині, під Бродами та в Австрії.
___________________________
* У Дивізії служив у ранзі сотника, а в полоні Верифікаційна комісія признала йому звання підполковника, яке визнала англійська команда. У Червоній армії в часі його служби військових ранґ не було.
http://komb-a-ingwar.blogspot.com.es/2016/10/blog-post.html
** У офіційних дивізійних документах подано рік 1901.



Залишилися спогади пполк. Романа Долинського:
УКРАЇНСЬКА ДИВІЗІЯ ТА УПА ПІД БРОДАМИ

З фронту за дроти. У бритійському полоні. Спогад дивізійника Романа Долинського


Роман Тинченко подає дещо відмінний життєпис підполковника Долинського.  http://joanerges.livejournal.com/1165837.html
Родинне фото — звідти.

________________
* Сайт http://galiciadivision.org.ua, на жаль, нині не відкривається. Ймовірно тому, що це був дуже старий сайт, він існував, поки були живі діяспорні дивізійники, що підтримували його фінансово. Тепер вже немає кому... (с)



Опубліковано о
Мітки: , , ,