Ігор Римарук
* * *
До лику днини, писаного з тебе,
раптово многоликий світ змалів.
Нехай це зветься так: сніги і Львів.
Не так?
А як — не говори.
Не треба.
І вірші не потрібні... як листи:
хіба про це напишеш? та й до кого? —
вже не було нікого. Навіть Бога
в соборі не було.
Одна лиш ти.
Стояла —
між віків,
у порожнечі,
віч-на-віч з найбезумнішим зі слів.
Не я його сказав — сніги і Львів.
Вони ж потому обняли за плечі...
До лику днини, писаного з тебе,
раптово многоликий світ змалів.
Нехай це зветься так: сніги і Львів.
Не так?
А як — не говори.
Не треба.
І вірші не потрібні... як листи:
хіба про це напишеш? та й до кого? —
вже не було нікого. Навіть Бога
в соборі не було.
Одна лиш ти.
Стояла —
між віків,
у порожнечі,
віч-на-віч з найбезумнішим зі слів.
Не я його сказав — сніги і Львів.
Вони ж потому обняли за плечі...
