неділя, 24 березня 2019 р.

Осип Навроцький, лицар без плями


Oсип Навроцький, четар УСС, сотник УГА, майор Армії УНР (на еміґрації), поручник Дивізії “Галичина”; один із основоположників Української Військової Організації, передовий діяч Української Радикальної Партії між двома світовими війнами, довголітній керманич видавничої кооперативи “Червона Калина" у Львові, голова Українського Допомогового Комітету в Криниці, на Лемківщині в pp. 1940-42, начальник канцелярії Військової Управи Дивізії „Галичина", довголітній працівник Комітету Українців Канади та активний член багатьох товариств і організацій в Україні і в Канаді.
Був одружений з Дарією Навроцькою з дому Качкенович-Білинською з Комарного, що на Городоччині, вчителькою, видатною пластункою.
* 24 березня 1890, село Голгоча, Тернопільщина — † 6 серпня 1972, Вінніпеґ
У своїй праці "Військова Управа та Українська Дивізія «Галичина»", Роман Колісник так згадував про Осипа Навроцького:
"На начальника канцелярії Військової Управи назначено сотника Осипа “Юна” Навроцького. Чи можна було знайти кращу людину на цей пост? Можливо. Одначе “Юно” мав великий досвід в адміністрації та був відомий за свою “формальну льояльність” до установи, в якій він працював, не заважаючи на свої власні погляди. Так було, коли сот. Навроцький, соціяліст-радикал, адміністрував журнал “Вісник” націоналіста Дмитра Донцова, який в ньому викладав свої націоналістичні ідеї. А у військовій Управі треба було великої льояльности, бо в ній можна було сподіватися більших “протиріч”, ніж у “Віснику”. Та атмосфера, мабуть, і відбивалася на його праці, бо, як пише про нього редактор дивізійного тижневика “До перемоги” Михайло Островерха: “Сотник Навроцький був людина добра, працьовита; інколи був ущипливий до своїх підчинених, нервовий, що інколи було перепоною у нормальній праці редакції”.
Сот. Навроцький вирізнявся між людьми своєю високою стрункою постаттю; був добрим промовцем та брав живу участь у різних ділянках українського життя: військовій, політичній, громадській, комбатантській. В серпні 1914 року зголосився до Леґіону Українських Січових Стрільців, в травні наступного року він хорунжий, а скоро потім четар; командуючи чотою, попав під час оборони Болехова в російський полон, звідки весною 1918 року він, як пів-інвалід повернувся через Норвегію додому. Від 1 листопада 1918 року він знову в Українській Галицькій Армії — комендант етапу Бібрка-Глібовичі, комендант 2-ої Коломийської бриґади, заступник інтенданта ІІІ-го корпусу та інтендант 5-ої Херсонської дивізії Дієвої Армії УНР; 1 березня 1919 року підвищений до ранґи сотника.
Після війни, вже в листопаді 1920 року, став основником і головним директором військово-історичного видавництва “Червона Калина”; був членом проводів Головного виділу Матірного т-ва “Просвіта”, педагогічного т-ва “Рідна Школа”, комбатантської організації “Молода громада”. У вересні 1921 року став членом-засновником її начальної команди; польська поліція арештувала його два рази."



"Вісті Комбатанта":
Осип Навроцький народився 24 березня 1890 р. в селі Голгочі, Західня Україна. У рр. 1900-1908 скінчив гімназію в Бережанах, у рр. 1909-1913 закінчив правничий факультет університету у Львові, склавши всі приписані іспити. Був третім з черги головою, заснованого у 1910 році, Українського Студентського Союзу. Був членом Комітету Української Молоді, який керував боротьбою за український університет у Львові. Брав участь у великій демонстрації українських студентів 1 липня 1910 р. Від 1912 року був членом Головної Управи Української Радикальної Партії. У серпні 1914 р. зголосився до Леґіону Українських Січових Стрільців і разом з ними перебув кампанію в Карпатах.
У вересні 1920 року став одним із засновників і одним із трьох членів Начальної Колегії підпільно-революційної Української Військової Організації до часу приїзду до Львова полк. Євгена Коновальця та членом Начальної Команди УВО до травня 1926 р. Від 1920, на весь час головування д-ра Лева Бачинського, був генеральним секретарем УРадикальної партії, за головування д-ра Івана Макуха — заступником генерального секретаря. Виступив з УРадикальної партії і став безпартійним 1 січня 1934 р. Був членом засновником і головним директором за весь час існування Військово-історичного Видавництва "Червона Калина" у Львові, від 1920 до 1939 р. Був членом Головного Виділу "Просвіта" і членом Головної Управи Т-ва "Рідна Школа" у Львові. Від березня 1940 до кінця 1942 р. був головою Українського Допомогового Комітету в Криниці. Від 20 квітня 1943 до квітня 1945 року був начальником Військової Канцелярії Української Військової Управи — Української Дивізії. Був кількакратно арештований і сидів кількакратно по кілька місяців у польських в'язницях. Після переїзду з Німеччини до Канади працював спершу як фабричний робітник, а від грудня 1948 до кінця 1964 р. у канцелярії КУК у Вінніпезі. Уряд УНР на еміґрації підвищив його до ступня майора. http://komb-a-ingwar.blogspot.com/2012/03/blog-post_25.html


Майор Осип Навроцький залишив спогади:
ПОЧАТКИ УВО У ЛЬВОВІ
http://knysh.national.org.ua/uvo-2/r02.html


“Свобода” дня 15 серпня 1972 року вмістила такий некролог:
ВЕТЕРАН ВІЙНИ ТА ПРАЦІ
Несподівана сумна вістка, яка наспіла з Вінніпеґу про смерть у тамошній лікарні Осипа Навроцького, знову навела на думку рефлексії про те українське покоління, з якого виросли справжні піонери українського національного відродження - політичного, національного й культурного. Життєпис Осипа Навроцького і вся його світла постать можуть стати зразком таких справжніх героїв [нерозбірливо], праці і діла.
Бойовий старшина Українських Січових Стрільців, попавши в російський полон, вертається почерез Норвегію до Львова і, хоч пів-інвалід, знову вступає в Українську Галицьку Армію та пepeбyває з нею українську визвольну війну. Як один із справжніх соборників-державників стає співзасновником і керівником підпільної Української Військової Організації, водночас співзасновником і головним директором Видавництва “Червона Калина" у Львові, покликаного для плекання української військово-історичної традиції. З крови-кости вояк - у пізньому віці вступив і до Дивізії Галичина. Хоч користувався великим авторитетом і повагою в західньо-українському громадянстві - не мав політичних амбіцій і не старався за високі становища. Те самe на еміґpaції - буквально до останніх днів життя у Канаді займався скромно збиранням цікавих архівальних матеріялів і списуванням споминів про мало кому відомі події.
Членам нашого молодшого, ба й навіть багатьом членам середущого покоління ім’я Осипа Навроцького було мало відоме. Але для всіх учасників української визвольної війни-революції й усіх активних діячів періоду між двома світовими війнами - Осип Навроцький був насправді “лицарем без плями", завжди готов на поклик до праці у своїх 70-их - на початку 80-их років життя завжди молодий, живий, поступливий, скромний і товариський ,,Юно", як його звали всі його приятелі. Кожне покоління має вартісних людей. Але хотілося б, щоб теперішнє і майбутнє українське покоління мали якнайбільше таких борців-піонерів, як св. п. Осип Навроцький.

Про дружину Осипа Навроцького Дарію:
90-ліття Дарії Навроцької
http://old.plast.org.ua/history/founders/kachornavrotska/