Михайло Левицький - художник, поет, перекладач, перший голова першої в Україні крайової ради Народного Руху - Тернопільської, лицар ордена «За мужність» 3-го ступеня (2009), лавреат мистецьких премій.
Світлої пам'яти пана Михайла не стало рік тому.
Народився 16 березня 1948 в селі Пукеничах на Стрийщині. Навчався у Львівському університеті (1967–1969), закінчив Дрогобицький педінститут (1972). Працював учителем, художником Стрийського художньо-оформлювального комбінату (1978–1983), відтоді – у Тернополі, на художньо-оформлювальному комбінаті. Від 1987 – на творчій роботі. Співзасновник і перший голова Тернопільської крайової організації НРУ.
Автор збірок віршів «Мамині перепілки» (1979), «Світ околиць» (1986), «Я завжди був закоханий в дерева» (1993) і «Вівторок» (1994) - до обох виконав ілюстрації; «Де ростем, там мусимо цвісти» (1998), «З останньої пелюстки літа… Вибрані поезії» (2004); книжки скоромовок і розмальовок «Сніг горів од снігурів» (1992), збірки для дітей «Великдень» (1993).
Автор збірок віршів «Мамині перепілки» (1979), «Світ околиць» (1986), «Я завжди був закоханий в дерева» (1993) і «Вівторок» (1994) - до обох виконав ілюстрації; «Де ростем, там мусимо цвісти» (1998), «З останньої пелюстки літа… Вибрані поезії» (2004); книжки скоромовок і розмальовок «Сніг горів од снігурів» (1992), збірки для дітей «Великдень» (1993).
Учасник обласних і всеукраїнських мистецьких виставок від кінця 1970-х рр. Мав персональні виставки у Тернополі (1986, 1992, 1994). Основні галузі – книжкова і станкова графіка (переважно пейзажі).
В останні місяці життя він перебував у Петриківському обласному геріатричному пансіонаті, куди потрапив тяжко хворим. Там і помер 11 квітня 2018...Похований у рідному селі.
«Не вбереглися від прощань,
Є що розносити сороці,
Ще, правда, був останній шанс.
І той зоставсь в старому році».
Є що розносити сороці,
Ще, правда, був останній шанс.
І той зоставсь в старому році».
Мала честь знати пана Михайла за рухівських часів.
Михайло Левицький. «Батьків сад», 1985.
Михайло Левицький. «Ранкові Карпати», 1987.
«Поети живуть на околицях.
У центрах -- князьки та міністри,
що вчасно їдять і голяться,
і можуть поета з'їсти.
Не з'їсти, та хоч підсмажити
на сковорідці власній,
що будеш ні грама не важити,
поете, в житті сучаснім».
Цією саркастичною строфою починається архівний відеозапис виступу поета: https://www.youtube.com/watch?v=rXiyCCHxhpE
У центрах -- князьки та міністри,
що вчасно їдять і голяться,
і можуть поета з'їсти.
Не з'їсти, та хоч підсмажити
на сковорідці власній,
що будеш ні грама не важити,
поете, в житті сучаснім».
Цією саркастичною строфою починається архівний відеозапис виступу поета: https://www.youtube.com/watch?v=rXiyCCHxhpE
Пан Михайло читає свій «Монолог невдоволеного галичанина»: https://www.youtube.com/watch?v=ZkF0zFAed38
До його 70-ліття опубліковано файний нарис Тетяни Вітенько: "Михайло Левицький: «Де ростем, там мусимо цвісти…»" http://svoboda.te.ua/myhajlo-levytskyj-de-rostem-tam-musymo-tsvisty/
