Богдан Томенчук
* * *
Хтось до вогню запросить,
Хтось обірве дорогу,
Перші злякавши роси
Пострілом із-за рогу.
Буде трава, мов глиця,
Місяць всміхнеться сито,
Зірка впаде, як птиця, -
Я ж іще буду жити.
Буду стікати кров'ю,
Буду вмирати довго.
Спрагло тебе покличу
І не діждусь нікого.
Небо впаде, як віко.
Стихну, як вперта пісня.
Зірка впаде завидка -
Ти прибіжиш запізно.
Розкішне нічне небо десь наді Львовом зазнимкував пан Богдан Марциняк Волошин.
