Уночі зібрався я в дорогу... та інші вірші

* * *
Уночі зібрався я в дорогу
і почув у тиші голос з неба:
– Ти куди так рано і до кого ?
– Я до тебе, Отче мій, до тебе…

– Зірку я твою не погасив,
і до мене інша є дорога…

– Отче мій, підкошуються ноги,
Отче мій, живу з останніх сил,
що не крок – провалююсь в біду
і, боюсь, до Тебе не дійду…

– Не чекай поради і підмоги,
Йди! І дійдеш, –
Це твоя дорога…

Леонід Талалай
* 11 листопада 1941 - † 19 червня 2012

Його любили.
Але, певно, чогось він недоотримав – тут, на грішній землі, у час духовної смути і торжества фарисеїв…
Тож нехай супроводжує його там, на небесах, вища любов, Господня Любов.
А поміж нас буде пам’ять про цю світлу людину і великого поета.
Царство небесне.
https://litgazeta.com.ua/poetry/ya-proshhayusya-z-vamy-i-vse-vam-proshhayu/?fbclid=IwAR369og_Uim-DudfujFhqieOYpBjb0pWi644uVp-LZm02qUSfrHpyv_i17U

* * *
Я видихнув душу у слово,
на волю її відпустив.
— Ось тобі рима підкова
і, вільному воля, прости.

А потім зустрів випадково
уже у столітті новім.
— Ну, як тобі, душе, у слові?
— Самотньо… як в тілі твоїм.

Тетяна Винник. «Я видихнув душу у слово»  http://litakcent.com/2012/12/14/ja-vydyhnuv-dushu-u-slovo/

* * *
Вікно чорніє хрестовиною,
а за вікном така сльота…
До них мій голос не долине
і не докотиться сльоза.

Лише у спогаді моїм
під рідним словом, як під Богом,
ідуть, зникаючи за рогом,
за побратимом побратим…

І видихаю ні до кого,
в порожню втупившись дорогу:
– Кому повім?.. Кому повім?..

* * *
Я вижити не обіцяю,
Я умираю поступово,
Як умирає наше слово,
Хоч не говорить, що вмирає.

Коли ж підійде аж до краю,
То скаже вам біля хреста:
Не хочу жити на устах,
Де правди й совісті немає.

* * *

Тетяні Винник
Ну вистачить, не плач, доволі,
Не треба сліз, не мруж чоло.
Можливо, іншого у долі
Для нас нічого й не було.

Тож почекаємо – ще буде,
І скреснуть ріки і човни, –
Але кватирку причини
І вкутай душу від простуди.

І не маяч, як тінь над тінню,
Залиш для осені осіннє,
Скажи «бувай» своїй печалі,
Нехай іде під три дощі
Або стоїть, як на причалі,
Одна у сірому плащі.

Повір, нас доля не забула,
І недалеко вже «курли»
Летить привітом зі Стамбула,
Де ми з тобою не були.

Все уладнається потроху,
А ми ж чекати мастаки.
Таке життя, така епоха.
…і ми такі.