Михайло Островерха - про Юліяна Буцманюка

Юліян Буцманюк
* 3 липня 1885, село Сморжів, Радехівщина — † 30 грудня 1967, Едмонтон, Канада

Михайло Островерха
„ЗДАЄТЬСЯ - БУЛО ЦЕ ВЧОРА!"
“Свобода”, 16 липня 1954

„Здасться — було це вчора!" — так пише до мене мистець Юліян Буцманюк, згадавши, як це він у 1904 році з проф. Пітшом розмальовував деякі фраґменти склепіння у польській катедрі у Львові.

Справді, здається — недавно. А воно, бач, як призадуматнся, як поглянути поза себе в ту гущавину пройдених років, то — людським метром зміривши — це вже й шмат часу!

Рік 1912. Юліян Буцманюк у роках повного юнацького розквіту і творчої мистецької снаги. А я — якраз у роках повного ...море по коліна! От, тоді пізнав я мистця Юліяна Буцманюка! Як докладно сказати — то він мене пізнав. Тоді розмальовував він бічну каплицю при церкві О.О. Василіян у Жовкві; тоді захотілось йому мати мою голову, руки і стопи до янголів, що він їх малював у цій каплиці; тоді вперше в житті, я — як непосидючий хлопчисько! — пізнав правдивого мистця, побачив, як це мистецтво твориться.

Великою честю було для мене сидіти на підвищенні в робітні Ю. Буцманюка й позувати йому. Великим неспокосм постійно бачити нові обличчя, постаті святих, ченців у цій каплиці — сповнювалась уся моя істота.

Мовчки, я дуже радів, коли тодішній ігумен о. Віталій Градюк, ЧСВС, натискав на мистця:

— Стар-и-ий! О, то вже тягнеш із мальованням тої каплиці!

— Чим довше, тим краще буде! — сміючись, відповідав мистець.

— Ну-ну-ну! Старий! Жартуй здоров! Але мене кортить бачити вже каплицю викінченою, — наполягав, ця предобра душа, ігумен.

А мистець, коли приходила ота добра хвилина надхніння, збагачував каплицю новими постатями, новими орнаментами. Вся каплиця грала живими барвами і в душу радість вносила.

Пригадую собі: на троні сидить Божа Мати із Сином на руках. Над Нею, і довкола, — херувими й серафими та святі. На одвірках грубих мурів дверей і вікон стоять божі угодники, між якими я з радістю пізнавав живісіньких ченців Василіян: о. ігумена В. Градюка, о. Епіфанія Теодоровича, о. Євгена Мальчинського, братів Нестора Шеремету і Варлаама Шавалу. Я не знаю, чи мав колинебудь у житті Ю. Буцманюк таких щирих обожників його творчости і його самого, як я був тоді? Заложення, форма, стиль, композиція, фактура, кольорит, — та що все мене тоді обходило, це було для мене справжня незаписана таблиця! Очі подивляли його твори, а серце й душа раділи. Вже геть пізніше, коли, неначе відгомін, приходили перед мої очі ті постаті з тієї каплиці, тоді я — по церквах Фльоренції ходячи, по музеях твори назареністів оглядаючи — пригадував собі: в тих молодих роках своєї творчости Ю. Буцманюк усією своєю душею розкошувався фльорентійським ренесансом, його культурою і багатством барв, його сміливістю композицій, його досконалою красою. А як дещо й брав також із назаренізму, то не більше, як і його маестро Модест Сосенко. Бо треба тут згадати, що й незабутній Модест Сосенко інколи дався відчути у ранніх роках мистецької творчости Ю. Буцманюка.

Дещо пізніше, зустрілись ми обидва в 1915 році, чи не в Пресовій Кватирі УСС у селі Соснові над Стрипою. Юліян Буцманюк приїхав був тоді з Відня на фронт. Він уже був чотар, а я лише стрілець. Я несміливо прислухувався жартам і дотинкам його, Ромка Купчинського, Михайла Гайворонського, Івана Іванця та інших, і був я щасливий та гордий, що вони, старші за мене роками і чинами, зволилн мені побувати між ними — мені фронтовикові.

А в 1936 році, я — вернувшись на короткий час із Риму — знову заглянув до Ю. Буцманюка до Жовкви. Він же розмальовував тоді там величаву церкву О.О. Василіян. Докладно оглянув я тоді його працю. Про ці стінописи написав я був тоді обширну статтю, що, з ілюстраціями, була поміщена в журналі „Обрії" Богдана Кранцева у Львові.

Тут, у цій церкві, в ці мальовила вложнв мистець усю свою душу, хист, знання, любов і труд. Стилем наблизився він до старовини української візантики, змодернізувавши її, роз'яснивши її, але в її основу вклавши старовинну монументальність. Фраґментарично згадати: в цій церкві, крім основних релігійних творів, — прегарний і могутніх заложень малюнок Ісуса Хрнста, Пантократора — Юліян Буцманюк дав суть нашої історії: нашої Церкви — усі постаті від св. Унії починаючи на всіх наших владиках по 1936 рік кінчаючи, — і нашої Батьківщини України — усі постаті нашої визвольної війни від 1914 року почавши.

Юліян Буцманюк, за зразками старовинних майстрів Візантії і ренесансу, бажав дати нам тривалу пам'ятку-монумент для наших майбутніх століть і їх нащадків. Юліян Буцманюк, — як візьмемо ці його історичні великого розміру стінописи, — єдиний із наших мистців, що щиро прагнув стати українським Ксенофонтом.

На жаль — Андрії Боголюбські, по північній традиції, знищили ці твори!..

ДУХОВНЕ І НАЦІОНАЛЬНЕ У ЖОВКІВСЬКІЙ СПАДЩИНІ ЮЛІЯНА БУЦМАНЮКА https://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/31994