"Я на день воскресіння прийду..." Ірина Калинець

Я на день воскресіння прийду.

Я ж бо дня того, Боже, чекаю,

бо пекельний вогонь не здолає

зжерти людську всевічну

сльозу…

Ірина Стасів-Калинець
† 31 липня 2012

КАЗКА ПРО ЛЮБОВ 

Б’юсь відгомінням.
Тиняюсь тінню.
Руки ламаю у відчаї.
Обмоталося літо павутинню
Довкола мене навічно.
Літо злітую.
День відвікую.
Сумно мені до бездолля.
Ще собі казку
Маленьку насную.
Казку не казку –
Просто сваволю.

Гей, відчинені ворота та й на моє
вороття.
В срібних кованих чоботях вийшло з них
моє
життя:

– Що ти їла?
що пила ти?
Де була ти?
Як жила?

– Я не їла й не пила.
По чужих дорогах йшла.
Тільки долі бадилинку
Та кохання крапелинку
На містку надій знайшла.

Гей, закрилися ворота та на моє
вороття.
В срібних кованих чоботях розсердилося
життя:

– Було долі пошукати.
А кохання – берегти.
Одягай бездолля шати
І саму себе знайди.

Десь там жде мене, чекає
в срібних чоботях життя.
Зажурилися ворота,
що немає вороття…

РЕКВІЄМ
(На стрілецьких могилах)

Чи сховали ви себе
під зелену тополю?
Чи сховали ви себе
під стару дзвіницю?
Чи сховали ви себе самі в себе?
Коли всохне тополя —
обізветься вогнище листя.
Коли всохне ріка — хтось назве
її ім’я.
Коли всохне дзвіниця —
востаннє воскресне дзвін.
Тільки вас вже не буде ні в собі,
ні за собою.
Тільки ви вже назавше
покинете сонце.
Тільки ви вже назавше
покинете дім...
І ми скажем собі: якщо їм тихо
як тополі, дзвіниці, ріці —
отже, ми неживі,
отже, ми відмираємо крапля
по краплі,
відмираємо взавтра, назавше,
навік...

Ігор Калинець

ІРИНІ

1.
Коли забракне слів
і не рятують ямби,
до тебе шлю послів —
полум'яні троянди.

У їхнім словнику
нема лексеми черствість.
Несе жагу палку
по наших жилах червець.

Їх красномовний жест
в метафорі не в'яне.
Кохана, не чуже
тобі усе трояндне.

Шукай поміж рядки,
поміж благенькі ямби
бодай такий-сякий,
але підтекст троянди.

2.
Пам'ятаєш тії рожі,
що спинались по тинах?
Хтось безжальний і безбожний
їм голівки постинав.

Ми тоді були спроможні
в поцілунках і у снах
обезглавленії рожі
воскресити на тинах.

Знов тепер ми подорожні
— тільки інший-інший путь...
В сих краях при огорожі
жодні рожі не ростуть.

Але певен я, що кожен
далі в серці береже
жаль до згубленої рожі
і зціління Божий жест.

З циклу "Полум'яні посли (листівки з трояндами для жінок-політв'язнів)"

"Дорога сестро, Ти мені є правдива Галичанка! Вразив мене образ Твій: «від муру в протилежний бік» – аж дух забиває – стілько простору… захоплений я твоїм «відмурним оптимізмом»…"
Василь Стус з табору - Ірині Калинець у табір

...12 січня 1972 заарештована у Львові. Під час слідства викликали на допити її учнів. Зі ста школярів, які пройшли свідками у її справі, лише двоє чи троє дали покази проти неї: читала вірші, присвячені В'ячеславу Чорноволу, давала читати твори Валентина Мороза, говорила про незалежну Україну. Слідчі не змогли довести причетність Ірини Стасів-Калинець до групи В'ячеслава Чорновола і участь у виданні нелеґального журналу «Український вісник». У липні 1972 суд розглянув справу про звинувачення Ірини Стасів-Калинець та Стефанії Шабатури за ст. 62 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаґанда») і засудив Калинець до 6 років ув'язнення в таборах суворого режиму та 3 років заслання, Шабатуру - до 5 років таборів суворого режиму та 3 років заслання.

Під слідством

З протоколів допиту Ірини Калинець
13 січня 1972

Прізвище, ім'я та по батькові: Калинець Ірина Онуфріївна…

У відповідності з частиною 3 ст. 107 КПК УССР Калинець І. О. оголошено, що її підозрюють в розповсюдженні документів, що містять наклепницькі вигадки на радянський суспільний та державний лад.

Відповідь: Документи, що містять наклепницькі вигадки на радянську дійсність, радянський державний лад, я не розповсюджувала і не писала. Правда, 11 листопада 1971 року я послала телеграму в три адреси відносно поганого становища здоров'я мого знайомого Мороза Валентина Яковича, який знаходиться у Володимирській в'язниці... Телеграму я послала в адреси: Голови Ради Міністрів СРСР, Міністру Внутрішніх справ та Міністерство охорони здоров'я...

Крім того, десь в середині 1971 року я написала і відіслала лист Голові Президії Верховної Ради УРСР, Секретареві ЦК КПУ та першому заступнику голови Ради Міністрів УРСР, в якому писала про те, що в місті Львові на міськім кладовищі проходить зруйнування могил січових стрільців. Цей лист вирішила я написати особисто, після того, як побачила, що на Янівськім [1] цвинтарі відбувалось знесення могил січових стрільців. Від грабарів кладовища мені стало відомо, що могили руйнувалися за усним розпорядженням міськвиконкому. Написала вищезгаданий лист тому, що рахую неможливим знищувати могили на цвинтарях.

Багато часу я займаюсь поезією, майже з дитинства. Останнім часом я написала декілька збірок своїх творів: «Заворожений Ромен», «Оранта», «Дорога вигнання» – присвячена Чорноволові В’ячеславу Максимовичу, «Голос трави» і «Гротески»... Із збірки «Гротески» я вилучила вірш «Звернення до Війона», тому що вважала вірш нечітким і занадто саркастичним. (Війон – це французький поет, який жив 5 століть тому. Війон в своїх творах писав гумористично про життя королів і висміював всіх, незалежно від посад).

Протокол допиту мною особисто прочитаний, покази з моїх слів записані вірно. Додаю, що даю пояснення про вилучені під час обшуку речі, які не вважаю антирадянськими. (Підпис І. Калинець)

20 січня 1972

Запитання: На допиті 18 січня 1972 року Ви показали, що вилучений зошит з віршем «На могилі невідомого стрільця» може належати Галині Савронь. В цьому вірші є такі рядки націоналістичного змісту: «Полин застряв у горлі, котився солоний піт за те, щоб на нашім полі москаль паляниці пік... Бо ж бач – то крамола, єресь – поставити квіти живі і помолитись за вмерлих матері чи вдові»…

Відповідь: Я не вважаю, що цей вірш в цілому є націоналістичного змісту – Галину Савронь я знаю дуже мало... Поскільки її прогнали родичі з дому, вона декілька днів перебувала у мене і, виїжджаючи на роботу, деякі свої речі залишила в моїй квартирі – Галя пояснювала, що причиною її конфлікту з родичами є виточення її з університету за неуспішність.

Запитання: Відомо, що так звані «січові стрільці» вели активну боротьбу проти революційних сил на Україні і навесні 1919 року їх частини були розгромлені Червоною Арією. З якою метою Ви фальсифікуєте факти з історії України?

Відповідь: В своєму листі [2] я мала на увазі тільки тих «січових стрільців», які боролися з буржуазною Польщею з 1914 до початку 1918 року, і які саме поховані на Янівському цвинтарі… Крім того, я не можу спокійно дивитись на руйнування будь-якої могили.

Запитання: В цьому ж листі Ви заявляєте: «Яку хвилю обурення і протестів викликали арешти української інтеліґенції у 1965 і пізніших роках».

Яке мають відношення заходи по впорядкуванню Янівського кладовища до згаданих Вами арештів. З якою метою Ви підтасовуєте ці факти?

Відповідь: Арешти української інтеліґенції 1965 році викликали хвилю обурення і масу протестів на Україні. Так, мені відомо, що в 1965-1966 роках з листами протесту до уряду УРСР звернулися Стельмах, Антонов, Дзюба, Любов Забашта, частина київських художників та інші, прізвища яких я не пригадую.

Я вважаю, що ці протести і є тою хвилею обурення, про яку згадувала в своєму листі. І тому думала, що руйнування могил «січових стрільців» на Янівському цвинтарі може викликати «некорисні для нашої держави настрої серед мас»...

Запитання: Відомо, що в 1965 році деяких осіб у Львові та Києві було дійсно притягнуто до кримінальної відповідальности і осуджено за антирадянську діяльність. З якою метою в своїй заяві Ви представляєте їх не як злочинців, а як представників української інтеліґенції?

Відповідь: Особисто я не вважаю їх злочинцями і рахую, що це просто буди люди, які інакше думали, а за переконання, вважаю, що не судять.

Запитання: В своїй скарзі діяльність місцевих органів Радянської влади по впорядкуванню Янівського кладовища Ви порівнюєте з свавіллям фашистів в роки окупації на єврейському кладовищі.

Поясніть, хто Вам дав право робити такі порівняння і зводити наклеп на дії Радянських органів?

Відповідь: В моєму листі такого порівняння немає. Я спеціально написала саме так, щоб це не стало фактом...

8 лютого 1972

Запитання: Що Вам відомо про створення Громадського комітету захисту Ніни Строкатої?

Відповідь: Поскільки цей комітет не зробив ще жодного практичного кроку, я на це питання відповідати не бажаю. Від свого підпису під заявою цього комітету я не відмовляюсь.

11 лютого 1972

Запитання: Як видно з Вашої відповіді, Ви вважаєте, що комітет не зробив ще жодного практичного кроку. А як же розцінювати бюлетень №1 цього комітету від 21 грудня 1971 року?

Відповідь: В бюлетень №1 від 21 грудня 1971 року ввійшли заява про створення цього комітету і біографія Строкатої та залучені до неї факти, які торкаються арешту і слідства по справі Ніни Строкатої.

Говорячи про те, що комітетом не зроблено жодного практичного кроку, я мала на увазі зазначені в заяві дії, які не були виконані, а бюлетень №1 я розцінюю як ствердження створення такого комітету. Я могла би вважати бюлетень №1 щойно тоді першим практичним кроком, коли б були відповіді на нього з вищих інстанцій.

Запитання: В заяві про створення так званого Комітету захисту Ніни Строкатої записано, що одна з дій комітету полягатиме у зборі фактів, документів та матеріалів, що торкатимуться особи Н. Строкатої і її справи, в ознайомленні з ними державних і правових інстанцій та представників громадськости. Як видано з Ваших відповідей, ця дія комітету була виконана. Що Ви можете пояснити по цьому питанню?

Відповідь: Ця дія була виконана тільки частково і вона не є основною в діях комітету. Збір фактів і документів, що торкаються справи Строкатої, повинен був проводитись протягом усього слідства і суду. Всі останні дії не проводились.

14 лютого 1972

Запитання: Поясніть, коли, де та в присутності кого Ви знайомились із змістом заяви про створення так званого Громадського комітету захисту Ніни Строкатої?

Відповідь: Перед тим, як відповісти на це запитання, я хочу розказати про створення цього комітету.

Влітку 1970 року в місті Одесі, куди я приїхала на реєстрацію шлюбу Стефи Гулик з Валерієм Гнатенком, я познайомилась з Ніною Строкатою, на квартирі якої відзначалася ця подія.

Пізніше з Ніною я зустрічалась дуже рідко. Якось раз, будучи у Львові, вона зайшла до мене на квартиру.

Від когось із знайомих, здається від Стефи Гулик, я дізналася, що по чоловікові Ніна – Караванська, і що чоловік її відбуває покарання за антирадянську діяльність. З самою Ніною розмов про її чоловіка у нас не було.

Ніна Строкатова [3] справила на мене враження жінки слабої здоров'ям, захопленої своєю професією.

Ніяких антирадянських розмов я з нею ніколи не вела і взагалі вона здавалася мені далекою від політики.

Ніна кілька разів писала мені вітальні поштівки, а я їй відповіла тільки один раз.

На початку грудня 1971 року Ніна на мою адресу прислала телеграму, що 8 грудня вона приїде до Львова. Але вона так і не приїхала, і десь 9 чи 10 грудня від Стефи Гулик я дізналась, що Ніна арештована в Одесі органами КДБ. Пізніше мені стало відомо, від кого, не пам'ятаю, що Ніна притягнена до кримінальної відпо-відальности за антирадянську діяльність.

Коли це стало мені відомо, я вирішила написати заяву в вищі інстанції з просьбою пояснити мотиви її арешту. Такі заяви думали написати крім мене В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Леонід Тимчук, Петро Якір, Стефа Гулик, мій чоловік Ігор Калинець та інші близькі знайомі Строкатої. Але поскільки Ніна не має родини, треба було подбати про допомогу їй під час слідства, яку мала б виконувати рідня. Заяви, які ми думали писати, ніяк практично не допомогли б Ніні. Тому десь наприкінці грудня минулого року, не пам'ятаю де саме, я і Чорновіл, на основі усних домовлень з усіма іншими, хто хотів писати заяви, склали текст загальної заяви, біографічну довідку Строкатої та відомі нам факти арешту і слідства по її справі, про які дізналися з Одеси від Леоніда Тимчука. Поскільки треба було дати загальну назву цій заяві, то й виникла думка у мене з Чорноволом назвати цю заяву від громадського комітету захисту Ніни Строкатої і послати у вищі інстанції два документи під загальною назвою «Бюлетень №1» від 21 грудня 1971 року. Якби в процесі слідства виявились ще якісь додаткові матеріали, в які ми вважали б за потрібне втрутитися, ми б їх об'єднали в наступному бюлетні і так дальше.

Перший бюлетень був надрукований на машинці в чотирьох екземплярах для Москви, Києва, Одеси і Львова, звідки члени комітету мали його вислати від себе. Називати прізвища, хто друкував бюлетень, я не бажаю.

Наш львівський примірник бюлетня ми з Чорноволом надіслали до Києва в ЦК КПУ, точніше його повинен був відправити від нас обох Чорновіл.

Про те, як поступили інші члени комітету, мені не відомо.

Запитання: Вам пред'являється фотокопія бюлетня №1 Громадського комітету захисту Ніни Строкатої, вилученого під час обшуку в квартирі Гулик Стефанії. Це документ надрукований на п'яти листах і починається словами: «Громадський комітет...» та закінчується: «громадський комітет захисту». Поясніть, який це примірник бюлетня і як він опинився у Стефанії Гулик?

Відповідь: Ознайомившись зі змістом пред'явленої мені фотокопії бюлетня №1 Громадського комітету захисту Ніни Строкатої, я бачу, що це чорновик, який ліг в основу того бюлетня, що мав бути надісланий в ЦК КПУ та інші інстанції. Як цей чорновик опинився у Гулик Стефи, мені не відомо.

Я знаю, що поставили свої підписи під заявою комітету і стали членами цього комітету (всіх я називати не буду, лише тих, чиї прізвища є на чорновику) я, В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Леонід Тимчук та Петро Якір.

Чому не поставили своїх підписів під заявою комітету Іван Дзюба та Зіновія Франко, я не знаю. Замість Людмили Алєксєєвої підписався інший москвич, прізвище називати не буду.

Доповнюючих показів по питанню комітету більше давати не буду.

15 лютого 1972

Запитання: Поясніть де, коли і при яких обставинах Ви познайомились з Стусом Василем та в яких відношеннях з ним знаходитесь?

Відповідь: 3 Василем Стусом я познайомилась в грудні місяці 1971 року, коли він приїжджав до Львова на колядки під Новий рік. Це було 31 грудня, він приїхав з Моршина, де лікувався в санаторії. Коли я з друзями йшла по вулиці Енгельса, до нашого гурту підійшов високий хлопець у шапці. Хтось із нас вигукнув: «Василь Стус». Я підійшла до нього і сказала: «Це Ви Василь Стус? Я Ірина Стасів». Так ми і познайомились. До цього я чула, що в Києві є такий поет, але його віршів, ні його особисто не знала. Мій чоловік познайомився з Василем Стусом на кілька днів раніше, коли Стус їхав до Моршина. Вони десь випадково зустрілися у місті. Він мав зайти до нас, але не встиг.

В ніч з 31 грудня на 1 січня Василь був з колядниками до самого ранку, а 1 січня 1972 року він прийшов до нас. У нас він переночував і 2 січня, ввечері, поїхав до Моршина. 9 січня Стус ще раз заходив до нас, а ввечері о 18 годині вилетів до Києва... Залишені ним мені, на моє прохання, його роботу «Феномен доби» та збірку поезій «Зимові дерева» я прочитати не встигла. Ці речі Стус дав мені 9 січня 1972 року, коли відлітав до Києва.

Фактично Стус приїхав до нас дуже пізно 8 січня, переночував, а зранку 9 січня я водила його цілий день по історичних місцях Львова.

Перед від'їздом Василь забрав у нас свої речі і я дала йому один примірник бюлетня №1 Громадського комітету захисту Ніни Строкатої для того, щоб він надіслав його у вищі інстанції від свого імені. Тобто підписав його власноручно, незважаючи на те, що там були прізвища всіх членів комітету і його...

На колядках було до 40 чоловік і тому назвати і пригадати їх прізвищ я не можу.

Запитання: Що Вам відомо про зв'язки Стефанії Шабатури з Стусом?

Відповідь: Мені здається, що Стефа знала Стуса давніше від мене. Чи мала вона якісь вірші Стуса, мені не відомо. Сказати щось докладніше я не можу.

20 березня 1972

Запитання: Поясніть, яка ідейна спрямованість Ваших віршів «Воскресіння», «На дорозі вигнання», «Реквієм» і «Завтра»?

Відповідь: Вірш «Воскресіння» – це триптих, тобто він складається з чотирьох частин. Задум першого вірша «Молитва до сонця»: хотіла показати, що незважаючи на те, що людство в наш час зупинилось перед атомною катастрофою, воно все одно має тюрми, які колись. Під Сибіром, Соловками і Мордовією я підрозуміваю [4] тюрми, місця заслання, які відомі мені з історії і сучасності. Дорогу до тюрми і на заслання я називаю у вірші «чорною дорогою». У мене ця дорога – символ знущання людини над людиною. Колись цією дорогою йшли невільники у Кафу, потім засуджені на заслання в Сибір і Соловки. Сьогодні цією дорогою йдуть засуджені в Мордовію... Мені відомо, що там відбувають міру покарання люди з цілої країни, які засуджені за антирадянську діяльність, але я вважаю, що там знаходяться також і люди, яких засуджено лише за вільнодумство. Так, наприклад, там відбували покарання люди з мого кола: Осадчий, Мороз, Горинь Михайло, а також Даніель і Синявський. Це всі письменники, яких засуджено за антирадянську діяльність, але я думаю, якщо вони мають талант, то повинні писати про все, навіть коли це буде і антирадянський твір. А його треба друкувати для того, щоб сам народ розсудив ці твори.

В цьому вірші я вивела також узагальнюючий образ поодиноких людей, які виступають проти людської жорстокости як у минулому, так і у сучасному житті, в тому числі і проти тюрем...

Запитання: Кому Ви присвячуєте вірш «Це небо чорне і зловісне» та до якої «помсти» закликаєте проти «померклих» та «нікчемних душ»?

Відповідь: Цей вірш я присвятила Валентинові Морозу, письменникові-публіцистові, моєму близькому приятелеві, якого у 1970 році засуджено у Івано-Франківську нібито за антирадянську діяльність. Я вважаю, що його засуджено несправедливо. Тому в цьому вірші я називаю душі людей померклими та нікчемними, бо вони згодились із таким жорстоким присудом Морозу. Сама ж я звертаюсь до неба, до бога, які однак не помстяться за вчинену несправедливість, бо в моєму розумінні вони відвернулися від людей...

Запитання: Як зрозуміти Ваші слова у вірші присвяченому Ніні Караванській: «Дармо збираються недруги тисячним військом, безсилі перед очима нинішньої Ярославни»?

Відповідь: Цей вірш я написала після того, як в одній з одеських газет була надрукована стаття про Ніну Караванську, в якій засуджувалось те, що вона підтримує зв'язки зі своїм чоловіком Святославом Караванським, який відбуває покарання за антирадянську діяльність.

Керуючись чисто людським розумінням жіночої вірности, я і виводжу Караванську в образі Ярославни. Під образом тисячного війська я розумію тих, хто осуджував Ніну Караванську.

Запитання: Із змісту віршів «Воскресіння» і «Дзвони» видно, що вони відзначаються прославленням тих, кого Ви вважаєте своїми політичними однодумцями і друзями. Вони спрямовані проти радянського ладу.

Що Ви можете пояснити відносно спрямованости цих віршів?

Відповідь: Так, вірші «Воскресіння» і циклу «Дзвони» відзначаються прославленням тих, кого я вважаю своїми політичними однодумцями і друзями. Це Валентин Мороз, В’ячеслав Чорновіл, Ніна Караванська, Рая Мороз, Алла Горська, Оля Горинь та подружжя Осадчих...

28 червня 1972

Запитання: Постановою від 28 червня 1972 року Ви притягнуті по кримінальній справі як обвинувачена у вчинені злочину, передбаченому ст. 62 ч. 1. КК УРСР.

Чи зрозуміли Ви суть пред’явленого обвинувачення?

Відповідь: З постановою від 28 червня 1972 року про притягнення мене к обвинуваченою по ст. 62 ч.1. КК УРСР я ознайомилась особисто. Суть пред’явленого мені обвинувачення зрозуміла.

Запитання: Чи визнаєте ви себе винною в пред’явленому обвинувачення?

Відповідь: В пред’явленому мені обвинувачення і по ст. 62 ч. 1. КК УРСР я себе винною не визнаю і пояснюю, що не займалась виготовленням, розповсюдженням і зберіганням літератури антирадянського наклепницького змісту, а також ніколи не проводила антирадянську пропаганду в усній формі.

Щодо обвинувачення в справі за 1965 рік, я вважаю його безпідставним з двох причин. По-перше, ця справа семирічної давности і не може бути поновлена зараз. По-друге, названі статті: «З приводу процесу над Погружальським» і «Українська освіта в шовіністичному зашморзі» я насправді не друкувала і особисто Богдану Гориню не передавала…

У зв’язку з тим, машинка «Москва» дійсно була в моїй квартирі, так як і згадані статті, я підтвердила покази Гориня і сказала, що я дійсно сама друкувала ці статті, не бажаючи втягнути ще одну особу…

Покази, які я давала в 1965 році на слідстві та в суді, а також на попередньому слідстві по моїй нинішній справі, я не підтверджую. На суд 1966 року я підтвердила свої покази відносно друкування згаданих статей лише тому, що не хотіла міняти ствердженого мною на очній ставці… Під час судового засідання я була попереджена, щоб більше не займалась розмноженням подібних документів, які суд визнав антирадянськими, чого я ніколи не робила.

Я дійсно у місті Львові в 1969-1971 роках написала збірки віршів під назвами «Оранта», «Дорога вигнання», «Дзвони» та цикл «Гротески», а також пробувала написати вірш під назвою «Плач Ярославни», я кий не закінчила. Я категорично заперечую, що значна кількість моїх віршів із збірок проникнута антирадянською націоналістичною ідеологією, ворожим ставленням до радянської соціалістичної системи, закликом до боротьби за «відродження» України. Всі написані мною вірші ліричного характеру…

Влітку 1971 року у мене на квартирі дійсно був інтурист з ФРН Марко Горбач і моя товаришка Галя Савронь. Початок нашої розмови з Горбачем стосувався СУМу (Спілки української молоді за кордоном). Марко розповідав, що в СУМі молодь муштрують в дусі воєнщини. Я відповідала, маючи на увазі оунівців за кордоном, що щоб здобути самостійну Україну, треба мати дійсно добре дисципліновану армію. Але своє відношення до цієї позиції я визначила фразами: «А атомної бомби вони ще не купили, то чим будуть воювати?» і «Зрештою, ні оунівці, ні бандерівці мене не цікавлять»...

В грудні 1971 року я дійсно приймала участь в створенні «Комітету захисту Ніни Строкатої» (притягнутої до кримінальної відповідальности за антирадянську діяльність), увійшла до складу цього комітету. Поскільки я підписалася під бюлетенем і заявою цього комітету, то вважаю себе співавтором цього документа. Вважаю також, що в цьому документі немає жодного наклепу на органи Радянської влади та на радянську дійсність. Всі пункти «Заяви» є об'єктивні...

Я дійсно мала дома книжки: «Історія України» М. Антоновича, «Світова революція» Т. Масарика, «Вертеп» А. Любченка та «Гей видно село» М. Голубця. Із цих книжок прочитала лише «Вертеп» і вважаю, що в ній нема антирадянського націоналістичного змісту. Придбала ці книжки разом з чоловіком в студентські роки, де, вже не пригадую, під час комплектування власної бібліотеки. Нікому читати їх не давала.

Протокол допиту Василя Стуса

25 квітня 1972

Запитання: Чи знаєте ви Калинець Ірину Онуфріївну і які у вас з нею взаємовідносини?

Обвинувачений Стус заявив, що покази бажає викласти власноручно і йому така можливість була надана.

Відповідь: Оскільки це питання – поза сферою справжніх занять КДБ, на нього не відповідатиму.

Запитання: Чи одержували ви від Калинець Ірини документи антирадянського наклепницького змісту? Якщо одержували, то які саме?

Відповідь: «Документами» І. Калинець не займається. Вона пише вірші. Ніяких ні віршів, ні інших літературних творів, тим більше – ніяких згаданих «документів» я від неї не одержував.

Запитання: 3 якими віршами антирадянського наклепницького змісту вас знайомила Калинець Ірина?

Відповідь: Я сумніваюся, щоб такі вірші взагалі існували в природі. В кожному разі я таких віршів українською мовою не читав і не знаю. Оскільки питання вважаю неконкретним або й просто беззмістовним, відповісти на нього не можу.

Запитання: Під час обшуку у Калинець Ірини вилучена збірка віршів «Зимові дерева» з дарчим надписом. Чи дарували ви Калинець Ірині збірку «Зимові дерева?» Якщо дарували, то коли і в зв'язку з чим?

Відповідь: Це КДБ не стосується.

Обвинувачений Стус на дальші запитання відповідати відмовився і відмовився підписати протокол.

Протокол допиту В'ячеслава Чорновола

4 липня 1972

Запитання: Коли і як саме збірки віршів Ви отримали від Калинець Ірини та з якою метою?

Відповідь: На питання відповідати не буду.

Запитання: Які свої вірші Ірина Калинець начитувала Вам на магнітофонну стрічку?

Відповідь: На питання відповідати не буду.

Запитання: Під час обшуку в Вашій квартирі 12 січня 1972 року була вилучена магнітофонна стрічка з текстом який читає жінка. Запис тексту цієї стрічки починається словами: «Дорога вигнання. В’ячеславові Чорноволові присвячено...» Вам надається можливість прослухати текст цієї магнітофонної стрічки. Покажіть хто і чиї вірші записав на цю стрічку, хто їх читає, та з якою метою Ви зберігали магнітофонну запись [5] цих віршів?

Відповідь: На питання відповідати не буду.

Запитання: При обшуку в Вашій квартирі 12 січня 1972 року вилучено збірку віршів Ірини Стасів під назвою «Дорога вигнання», яка присвячується Вам. Покажіть, хто і з якою метою передавав Вам цю збірку віршів?

Відповідь: На питання відповідати не буду.

Запитання: Збірка віршів І. Стасів «Дорога вигнання» просякнута антирадянською націоналістичною ідеологією, ворожими випадками [6] до соціалістичної системи. Покажіть, з якою метою Ви зберігали цю збірку віршів І. Стасів?

Відповідь: По суті питання відповідати не буду, з кваліфікацією збірки не згоден.

Запитання: Що Ви можете пояснити відносно ідейної спрямованости збірки віршів Ірини Стасів «Дорога вигнання»? [7]

Відповідь: Про це я міг би говорити на обговоренні у Львівському відділенні спілки письменників України.

Запитання: Поясніть більш докладно про участь Ірини Стасів-Калинець в створенні так званого «Громадського комітету захисту Ніші Строкатої» та в написанні та поширенні «бюлетеня» цього комітету.

Відповідь: По суті питання відповідати не буду. Те, що встиг зробити цей комітет до арешту його членів, не виходило за межі ґарантій конституції УРСР та Радянських законів.

Запитання: Що Вам відомо про написання та поширення Іриною Калинець подібних заяв, клопотань і інших документів з метою так званого «захисту» осіб, засуджених за антирадянську діяльність?

Відповідь: На питання відповідати не буду.

Запитання: Яку участь брала Калинець Ірина у виготовленні, розмноженні та розповсюдженні нелеґального антирадянського так званого журналу «Український вісник»?

Відповідь: Ніякої.

Запитання: Яким чином заяви від імені Ірини Калинець потрапляли на сторінки нелеґального журналу «Український вісник»?

Відповідь: Не знаю.

Читати і підписувати протокол допиту обвинувачений Чорновіл В. М. відмовився, заявляючи, що участі у слідстві він не приймає.

[1] У документі помилково – Личаківськім.
[2] Згадано лист, в якому йдеться про руйнування могил січових стрільців.
[3-7] Так у документі.

Джерело: Архів Львівського університету