Богдан Томенчук
* * *
Така пора, як рушники сватів,
Таких небес, що кожному по вірі...
Такі зелені вибухи садів,
Такої солі на чумацькій фірі...
Такий ще день, такий навколо день,
Такі у нього помисли дитинні
І навіть геть тисячолітній пень
Себе впізнав у срібнім павутинні...
І ми такі одні на всі часи,
І так світає справжньо і тендітно,
Такі чомусь прозорі голоси
У тих туманах, де аж Бога видно.
Такі навколо луни: "Ого-го-о-о..."
Таких ще нас, незраджених за срібло,
І так усім багато і всього,
Мо', лиш тому, що мало всім потрібно?
Зійшовши ніби сяйво з образів,
Йде по городах золотаве сонце,
І військо гордовитих гарбузів
За ним, як найвірніші охоронці...
І соняхи твоїх прийдешніх літ
Поміж як дзвін дзвінкими гладунцями
Поважно задивилися за пліт
Такими зовсім юними сонцями...
До неба простягнулася ріка,
І ти вростаєш в диво старожитне,
Світи такі, що в них нема гріха...
Окрім одного - не хотіти жити...
